КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/121/21
Провадження № 2/488/75/25
Іменем України
11.11.2025 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,
при секретарі судового засідання - Коваль А.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борщевської Г.Г.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бушинського Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, Державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування майна із незаконного володіння,
Описова частина
Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
У січні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Борщевську Г.Г., звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні позивачем ОСОБА_1 власністю, а саме: земельною ділянкою за кадастровим номером 4810136600:07:072:0008 по АДРЕСА_1 шляхом: визнання незаконними та скасування пунктів 2, 2.1, 2.2 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 3/52 від 27 січня 2011 року, якими затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 788 кв.м у власність та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 788 кв.м по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним та скасування виданого ОСОБА_3 державного акту на право власності серії ЯЛ № 6398909 на земельну ділянку за кадастровим номером 4810136600:07:072:0015 по АДРЕСА_2 , який 03.08.2011 зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю; скасування у Державному реєстрі речових прав запис № 29744509 про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,787 га за кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що 30.04.2008 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Козленок С.І. Продавець володів ділянкою на підставі державного акта серії МК № 01097 від 19.12.1993, виданого згідно з рішенням Жовтневої районної Ради щодо передачі землі для будівництва й обслуговування житлового будинку.
У 2009 році на замовлення позивача ТОВ «Власна земля» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання документу (державного акту), що посвідчує право власності на земельну ділянку, після чого 17.08.2010 року він отримав державний акт серії ЯЛ № 867671 на ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:072:0008, по АДРЕСА_1 , виданий Миколаївською міською Радою та зареєстрований 20.10.2010 року за № 011049800839.
Вказав, що 27.12.2018 року позивачем була здійснена додатково державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності № 29668825).
Звернув увагу суду, що кілька років тому він - ОСОБА_1 виявив, що на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці ведеться будівництво невідомими особами.
Звернувшись до органів місцевої влади, він встановив, що відповідачу ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,0787 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:072:0015, на підставі державного акта ЯЛ № 6398909, зареєстрованого 03.08.2011 року. Під час зустрічі ОСОБА_5 повідомив, що ця ділянка була надана йому у 2011 році Миколаївською міською радою, останній продав її у 2012 році.
02.01.2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015 зареєструвала відповідач - ОСОБА_2 , що дозволило позивачу встановити теперішнього власника (запис про право власності № 29744509).
З витребуваних від органів місцевої влади копій технічної документації позивач з'ясував, що дві земельні ділянки, хоч і мають різні кадастрові номери (4810136600:07:072:0008 та 4810136600:07:072:0015) і різні адреси ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ), фактично збігаються та розташовані на одному місці. Обидві знаходяться на розі АДРЕСА_3 та межують із ділянками АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 стрільців. Публічна кадастрова карта підтверджує повне накладення ділянки № 4810136600:07:072:0015 на ділянку позивача № 4810136600:07:072:0008.
Згідно листа виконкому Миколаївської міської Ради від 07.03.2017 року за № 2286/02.02.01-06/14/17 матеріали щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 Жовтневою районною радою до Миколаївської міської ради не передавалися. Тому, вважав, що Миколаївською міською радою фактично й не перевірялося належність земельної ділянки, розташованої на розі АДРЕСА_1 та Пшеніцина з межуючими сусідами по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , до комунальної власності міста та не встановлювався її правовий статус до надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації з землеустрою і в подальшому.
Позивач вважає, що рішення Миколаївської міської ради № 3/52 від 27.01.2011 року про затвердження проекту землеустрою та передачу ділянки площею 788 кв.м по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 прийняте з порушенням закону, оскільки на момент його ухвалення спірна ділянка вже перебувала у власності позивача та не була землею комунальної власності. У зв'язку з неможливістю добровільного врегулювання даного спору, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач, Миколаївська міська рада, 09.03.2021 року подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що, рішенням Миколаївської міської ради від 01.10.2009 року № 38/30 громадянину ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 788 кв.м, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Надалі проект землеустрою отримав усі необхідні погодження, що підтверджується листом управління Держкомзему у місті Миколаєві від 11.11.2009 року № 4160/22, висновком управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації від 31.12.2009 № 4404, листом відділу охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради від 01.02.2010 року № 121/3, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України від 15.02.2010 року № 5, висновком управління Держкомзему у місті Миколаєві від 19.05.2010 року № 731, листом Корабельної районної санітарно-епідеміологічної станції від 08.01.2009 року № 10, листом Відділення державного пожежного нагляду Корабельного району м. Миколаєва від 09.01.2009 року № 53/8, висновком управління культури Миколаївської ОДА від 17.04.2009 року № 1223, а також листом управління Держкомзему у місті Миколаєві від 13.07.2009 року № 110/2000-751, наданим з урахуванням позитивного висновку Управління містобудування та архітектури від 16.01.2009 року № 15-4503.
У зазначених документах підтверджено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 788 кв.м, розташована поза межами історичної частини міста, не містить об'єктів культурної спадщини, не суперечить вимогам археологічних, санітарних і протипожежних норм, а проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на наявність повного пакета погоджень, Миколаївська міська рада рішенням від 27.01.2011 року № 3/52 затвердила проект землеустрою та передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 788 кв.м. Відповідач зазначив, що відповідно до статті 186-3 Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є його невідповідність вимогам законів або прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чого у даному випадку не встановлено. Оскільки на підставі рішення від 27.01.2011 року № 3/52 було видано державний акт на право власності, таке рішення є актом одноразового застосування, який вичерпує свою дію фактом виконання і не може бути скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування після його реалізації.
Відповідач, ОСОБА_2 , скористалась своїм правом на подання відзиву, так 08.04.2021 року через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що позивач необґрунтовано стверджує, що дізнався про мене як власника земельної ділянки № НОМЕР_1 лише у 2019 році, тоді як ще у 2014 році його представник звертався до неї з претензіями та пропонував відповідачці придбати дану земельну ділянку, мотивуючи тим, що її ділянка в дійсності розташована в одному й тому ж місці із земельною ділянкою ОСОБА_1 , що підтверджує його обізнаність про спір із 2014 року. Вважала, що позов подано поза межами строку позовної давності. Звернула увагу суду на те, на підставі договору купівлі - продажу серії 1149 виданий 13.10.2012 року, засвідченого приватним нотаріусом ММНО Іваненко С.В. вона придбала земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.0787 Га. Зазначена земельна ділянка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , відповідачу по справі, на підставі державного акту ЯЛ № 6398909 зареєстрованого 03.08.2011 року з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, після чого вона добросовісно здійснювала будівництво та благоустрій території. З огляду на зазначені вище обставини та відсутність порушень зі сторони відповідача - ОСОБА_2 , вважала, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, тому просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, 08.04.2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строків позовної давності, у якій вона наголосила, що позивач був обізнаний про можливе порушення свого права ще у 2014 році, що підтверджується його зверненням до Державної інспекції сільського господарства Миколаївської області за адресою: м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 117 від 30.07.2014 року за № К-258/14-14 із заявою про перевірку правової підстави володіння земельною ділянкою АДРЕСА_1 , однак до суду позивач звернувся лише у 2021 році, тобто після спливу трирічного строку, встановленого законодавством України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
02.12.2024 року через канцелярію суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борщевської Г.Г., надійшла заява про зміну предмету позову.
В обґрунтування заяви представник позивача - адвокат Борщевська Г.Г. вказала, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:072:0008, яка розташована по АДРЕСА_1 , належить позивачу на праві приватної власності на підставі державного акту серія ЯЛ № 867671 від 17 серпня 2010 року, виданого Миколаївською міською радою, та договору купівлі-продажу реєстровий № 1651 від 30.04.2008 року, укладеного з ОСОБА_4 . Проте фактичне володіння та користування цією ділянкою здійснює відповідачка ОСОБА_2 , яка зареєстрована як власник земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, розташованої по АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 151740163 від 02.01.2019 року. Експертним висновком Миколаївського НДЕКЦ № СЕ19/115-23/14958-ЗТ від 22.01.2024 року встановлено повне накладання меж цих земельних ділянок площею 0,0700 га, що свідчить про те, що йдеться про одне й те саме нерухоме майно. З огляду на це вказала, що для ефективного відновлення порушених прав необхідно змінити предмет позову на витребування земельної ділянки із незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 та визначити порядок виконання судового рішення, шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0788 га з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, розташовану по АДРЕСА_2 та належної на праві власності відповідачу ОСОБА_2 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, реєстраційний номер нерухомого майна: 1736474848101.
В той же день, 02.12.2024 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борщевська Г.Г. подала заяву про визнання поважними причин пропущення позовної давності, в якій зазначила, що позивач дізнався про порушення свого права на земельну ділянку у 2014 році, проте позивачеві дані про особу, яка порушила його права були невідомі і дізнатися про них він не міг досить тривалий час. Вказав, що позивачу інформація про фактичного власника земельної ділянки була недоступна через відсутність державної реєстрації права власності відповідачем ОСОБА_2 , яка відбулася лише 02.01.2019 року. Представник позивача звернув увагу суду, що позивач звертався до відповідних органів щодо належності земельної ділянки, у відповідь на що отримав інформацію про реєстрацію права власності на ділянку (кадастровий номер 4810136600:07:072:0015, АДРЕСА_1 ) на ім'я ОСОБА_3 - листи виконкому Миколаївської міської ради від 07.03.2017 р., відділу Головного управління Держгеокадастру від 26.07.2018 р., ТОВ «Лімб», інформація з Державного земельного кадастру від 14.11.2018 р., лист управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 14.06.2016 р. В 2012 році ОСОБА_3 повідомив позивачу, що продав земельну дільнику, проте даних покупця не пам'ятає. Тому вважав, що тільки з 02.01.2019 року позивач набув можливості здійснення захисту свого порушеного права, оскільки саме з даного часу він достеменно міг дізнатися про особу, яка порушила його право та звернутися до суду з позовом до визначеної особи. А тому звернувся до суду за захистом порушеного права в грудні 2020 року, позовна заява була направлена поштовим відправленням.
05.02.2025 року від представника відповідача - Миколаївської міської ради, надійшли додаткові пояснення, в яких представник відповідача повідомив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 був погоджений відповідними органами. Пунктами 2, 2.1, 2.2 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 року № 3/52 вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 788 кв.м у власність, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 ; дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданий рішенням Миколаївської міської ради від 01.10.2009 № 38/30; дозвіл ОСОБА_3 для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 788 кв.м у власність, за рахунок земель міста, не наданих у власність або у користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . Міська рада підкреслила, що після погодження проекту у встановленому порядку інших підстав для відмови у його затвердженні не існує. Враховуючи вищевикладене, оскільки на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 № 3/52 ОСОБА_3 видано державний акт, вбачається, що зазначене вище рішення міської ради є актом одноразового застосування, що вичерпує свою дію фактом їхнього виконання.
12.02.2025 року відповідач ОСОБА_2 через канцелярію суду подала відзив на заяву про зміну предмету позову, у якому зазначила, що ознайомившись із підставами позову, вважає що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач був обізнаний про спір ще у 2014 році, що підтверджується його зверненнями до Державної інспекції сільського господарства Миколаївської області за адресою: м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 117 від 30.07.2014 року за № К-258/14-14 із заявою про перевірку правової підстави володіння земельною ділянкою АДРЕСА_1 та безпосередніми контактами з відповідачем. Тому вважала, що подання позову у 2021 році відбулося з пропуском загальної трирічної позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Відповідач також зазначила, що земельна ділянка АДРЕСА_2 була набута нею у 2012 році законним шляхом, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, після чого вона добросовісно розпочала будівництво та використовувала ділянку за цільовим призначенням. З огляду на це, а також на практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо дотримання принципу правової визначеності та захисту мирного володіння майном, твердження позивача про поважні причини пропуску строку є необґрунтованими. Крім того, обставини справи свідчать, що спірні земельні ділянки є різними за адресою, кадастровим номером та площею, а тому підстави для віндикації відповідно до ст. 387-388 ЦК України відсутні. У зв'язку з цим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
12.02.2025 року через канцелярію суду повторно подала заяву про застосування строків позовної давності, у якій наведені мотиви, аналогічні тим, що викладені у заяві від 08.04.2021 року.
Інші процесуальні дії у справі
Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А. своєю ухвалою від 02.02.2021 року відкрила провадження у справі, постановила розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
06.07.2021 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва клопотання представника позивача - адвоката Борщевської Г.Г. про витребування доказів задоволено, витребувано від Миколаївської міської ради належно завірену копію витягу з Генерального плану міста Миколаєва перехрестя вулиць Тернопільська та Пшеницина з визначенням земельних ділянок (домоволодінь) АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 до № 113.
04.10.2021 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва клопотання представника позивача - адвоката Борщевської Г.Г. про витребування доказів задоволено, витребувано від Миколаївської міської ради належно завірену копію витягу з Генерального плану міста Миколаєва перехрестя вулиць Тернопільська та Пшеницина з визначенням земельних ділянок (домоволодінь) АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4810136600:07:072:0015) та АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4810136600:07:072:0008) по АДРЕСА_7 до № 113.
13.04.2023 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борщевської Г.Г. про призначення судової земельно-технічної експертизи у вказаній справі задоволено, призначено судову земельно - технічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі 488/121/21 було зупинено.
15.08.2023 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, Державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування майна із незаконного володіння, поновлено та призначено судове засідання на 10.10.2023 року о 13 год. 30 хв.
10.10.2023 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Борщевської Г.Г. про призначення судової земельно-технічної експертизи у даній цивільній справі задоволено, призначено судову земельно - технічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі 488/121/21 було зупинено.
07.02.2024 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва провадження у даній справі поновлено та призначено судове засідання на 14.03.2024 року о 10 год. 00 хв.
24.01.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва прийнято заяву позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову. Справу призначено до розгляду з урахуванням позовної заяви зі зміною предмету позову.
24.01.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бушинського Є.В. про виклик у судове засідання та допит експерта ОСОБА_6 яка склала висновок експерта № СЕ19/115-23/14958-ЗТ від 22.01.2024 за результатами проведення земельно-технічної експертизи задоволено.
14.02.2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бушинського Є.В., про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи задоволено, провадження у вказаній справі на час проведення якої зупинено.
03.06.2025 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння шляхом скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку - поновлено та призначено судове засідання на 16.07.2025 року о 14 год. 00 хв.
Протокольною ухвалою суду від 01.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позиції учасників справи
Представник позивача представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Борщевська Г.Г., у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, викладені в заяві зі зміненим предметом позову в повному обсязі, просила суд про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:072:0008, яка розташована по АДРЕСА_1 від відповідача ОСОБА_2 та визначити порядок виконання судового рішення, шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0788 га з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, розташовану по АДРЕСА_2 та належної на праві власності відповідачу ОСОБА_2 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, реєстраційний номер нерухомого майна: 1736474848101. Вказала, що зазначена ділянка на момент відчуження її відповідачем вже перебувала в приватній власності позивача, тому не могла бути надана в іншу власність. Також заперечувала проти застосування строків позовної давності, посилаючись на поважність причин його пропуску, оскільки достовірні відомості про особу власника та порушника прав позивача стали відомі лише після державної реєстрації права власності відповідачем, що унеможливлювало раніше реалізувати своє право в судовому порядку.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бушинський Є.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, яку придбано та зареєстровано у встановленому законом порядку. Після набуття права власності відповідач отримала необхідні дозвільні документи та розпочала будівництво житлового будинку, виконано основні будівельні роботи та підведено комунікації. Представник наголосив, що використання ділянки здійснювалось відповідно до її цільового призначення. Матеріали Миколаївської міської ради також свідчать, що ОСОБА_3 набув право власності у встановленому порядку після всіх погоджень і реєстрацій. Проведена у справі земельно-технічна експертиза підтвердила відповідність фактичного розташування ділянки № НОМЕР_1 технічній документації та виявила накладання ділянок № НОМЕР_1 і ймовірно №127. Наполягав на тому, що у даних правовідносинах підлягають застосованою строки позовної давності, саме з врахуванням факту тривалого, більше 9 років, строку обізнаності позивача, щодо порушення його права власності, та не вчинення будь-яких дій, щодо поновлення порушеного права.
05.02.2025 року представник відповідача - Миколаївської міської ради, через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення, в яких останній просив проводити розгляд справи без представника відповідача.
Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені своєчасно та належними чином, причини їх неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.
Судом встановлено, що 30.04.2008 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до кого продавець - ОСОБА_4 передав у власність покупцю - ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,07 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленок С.І. (реєстраційний номер 1651).
Право власності продавця - ОСОБА_4 , на зазначену земельну ділянку підтверджується державним актом серії МК № 01097 від 19.12.1993 року, виданим на підставі рішення Жовтневої районної Ради народних депутатів щодо передачі земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку.
У 2009 році на замовлення позивача ТОВ «Власна земля» виготовило технічну документацію із землеустрою для оформлення права власності, за результатами чого позивач отримав державний акт серії ЯЛ № 867671 від 17.08.2010 року на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:072:0008, площею 0,07 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Державний акт зареєстрований 20.10.2010 року за № 011049800839.
27.12.2018 року позивач здійснив державну реєстрацію свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що внесено запис № 29668825.
Рішення Миколаївської міської ради від 01.10.2009 року № 38/30 (п. 54) громадянину ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, з метою подальшої передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа управління Держкомзему у місті Миколаєві від 11.11.2009 № 4160/22, умови відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 відповідають рішенню Миколаївської міської ради від 01.10.2009 № 38/30.
Висновком управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації від 31.12.2009 № 4404 погоджено проєкт відведення земельної ділянки загальною площею 788 кв.м за рахунок земель міста, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Згідно листа відділу охорони культурної спадщини управління з питань культури та охорони культурної спадщини Миколаївської міської ради від 01.02.2010 № 121/3 встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 знаходиться за межами історичної частини міста, не входить до зон охорони пам'яток та не містить об'єктів культурної спадщини, внесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або виявлених об'єктів культурної спадщини. Вказаний орган визнав можливим погодження проєкту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України від 15.02.2010 № 5 встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_8 відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і може бути погоджений.
Згідно висновку управління Держкомзему у місті Миколаїв Державного комітету України із земельних ресурсів від 19.05.2010 № 731 погоджено гр. ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 788 кв.м, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 .
Відповідно до листа Корабельної районної санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я від 08.01.2009 № 10 погоджено відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ,
Згідно листа Відділення державного пожежного нагляду Корабельного району м. Миколаєва Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ТУ МНС України в Миколаївській області Державного пожежного нагляду України від 09.01.2009 № 53/8 погоджено відведення земельної ділянки під розміщення приватного житлового будинку та господарчих споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі зазначеного комплексу погоджень Миколаївська міська рада рішенням від 27.01.2011 № 3/52 затвердила проєкт землеустрою та передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 788 кв.м, кадастровий номер 4810136600:07:072:0015, за адресою: АДРЕСА_1 .
03.08.2011 року видано державний акт серії ЯЛ № 6398909 на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136600:07:072:0015 площею 0,0787 га по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3
13.10.2012 року між відповідачем - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4810136600:07:072:0015, площею 0,0787 га по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом ММНО Іваненко С.В., реєстровий № 1149.
Отже, зазначена земельна ділянка належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , відповідачу по справі, на підставі державного акту ЯЛ № 6398909, зареєстрованого 03.08.2011 року з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015, виданим на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.01.2011 № 3/52.
У 2012 році відповідач - ОСОБА_2 , розпочала будівельні роботи, що підтверджується наданою до суду копію повідомлення про початок будівельних робіт по АДРЕСА_1 , наданого інспекції ДАБК у Миколаївській області.
02.01.2019 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015 зареєструвала відповідач - ОСОБА_2 , запис про право власності № 29744509.
Судом також встановлено, що відповідно до наданих сторонами технічних матеріалів та даних Публічної кадастрової карти дві земельні ділянки - позивача (кадастровий номер 4810136600:07:072:0008, АДРЕСА_1 ) та відповідачки ОСОБА_2 (кадастровий номер 4810136600:07:072:0015, АДРЕСА_2 ) - мають накладення меж та фактично розташовані на одному й тому ж земельному масиві.
Факт повного накладення меж земельних ділянок кадастрових номерів 4810136600:07:072:0008 та 4810136600:07:072:0015 підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи Миколаївського НДЕКЦ МВС України № СЕ19/115-23/14958-ЗТ від 22.01.2024 року, згідно з яким площа накладення становить 0,0700 га.
Висновком експерта №125-020 від 20.05.2025 року ОСОБА_7 також підтверджено накладення меж вказаних земельних ділянок. Так, експерт дослідивши фактичні розміри меж земельних ділянок № НОМЕР_1 кадастровий номер 4810136600:07:072:0015 та № НОМЕР_2 кадастровий номер 4810136600:07:072:0008 по АДРЕСА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та документів із землеустрою на ці земельні ділянки, встановив повне накладання вказаних земельних ділянок. Площа накладання складає - 700,00 кв.м.
У судових засіданнях експерти Лесків С.А. та ОСОБА_6 підтвердили свої висновки та вказали на фактичне накладення меж земельних ділянок, які хоч і мають різні кадастрові номери (4810136600:07:072:0008 та 4810136600:07:072:0015) і різні адреси ( АДРЕСА_1 та 123). Обидві знаходяться на розі АДРЕСА_3 та межують із ділянками АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 стрільців.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.07.2018 № 651/415-18 за даними НКС на земельну ділянку за кадастровим номером 4810136600:07:072:0008 за адресою АДРЕСА_1 ТОВ "Армадаземпроект-ЮГ" 22.08.2014 р. розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно чинного державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 867671 від 25.08.2010 року. На земельну ділянку за кадастровим номером 4810136600:07:072:0015 за адресою АДРЕСА_1 було відкрито Поземельну книгу (згідно доручення /Держгеокадастру про відкриття Поземельних книг на перенесені до НКС земельні ділянки). Зазначену земельну ділянку до НКС було перенесено з помилками у координатах, тому має місце накладка земельних ділянок з різними кадастровими номерами.
Разом із тим, відповідно до листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 07.03.2017 № 2286/02.02.01-06/14/17, матеріали щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що перебувала у власності ОСОБА_4 , а після укладення договору - у власності позивача, Жовтневою районною радою до Миколаївської міської ради не передавались.
Отже, на момент прийняття Миколаївською міською радою рішення від 27.01.2011 року № 3/52 спірна земельна ділянка вже перебувала у приватній власності позивача, що підтверджується державним актом серії ЯЛ № 867671, зареєстрованим 20.10.2010 року. Доказів передачі цієї земельної ділянки у комунальну власність міста або припинення права власності позивача суду не надано.
Метою позивача є витребування майна із незаконного володіння шляхом скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21)
Таким чином, на підставі досліджених доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються сукупністю письмових доказів, які свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:072:0015 була повторно відведена на території, що вже перебувала у приватній власності позивача. Разом із тим суд звертає увагу, що питання дотримання позивачем строку позовної давності має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Мотиви суду
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються з ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено поняття права власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).
Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов'язків перед суспільством та державою. Поняття "власність зобов'язує" пов'язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов'язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов'язком поважати інтереси всього суспільства.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/2966/16, від 15.11.2019 року у справі № 826/198/16, від 26.02.2020 у справах № 464/5088/15-а та №826/13788/15.
Зазначені положення необхідно також тлумачити у такому сенсі, що власник, якщо він себе таким вважає, зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22.02.2017 у справі № 6-17 цс 17; Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.11. 2018 у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252 цс 18), постанові Верховного Суду від 02.09.2020 по справі № 305/1814/16-ц.
Згідно норм ЦК України (стаття 321), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Оцінюючи матеріали справи суд зазначає, позивач набув право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2008 року, після чого 20.10.2010 року отримав державний акт на право власності, а у 27.12.2018 році зареєстрував це право в Державному реєстрі речових прав; однак у 2014 році виявив порушення свого права на земельну ділянку і звернувся до Державної інспекції сільського господарства для перевірки правових підстав користування земельною ділянкою, що фактично накладається на його, іншими особами, а позов до суду направив у грудні 2020 року. Даний факт представником позивача не заперечувався та підтверджений матеріалами справи.
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач здобуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Частина перша статті 388 ЦК України визначає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, і набувач не знав та не міг знати про це (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно лише у випадку, якщо воно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або такої особи; вибуло з володіння власника або цієї особи не з їхньої волі іншим шляхом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним і включає права володіння, користування та розпорядження. Це право є непорушним, а його обмеження чи позбавлення можливе лише у випадках, визначених законом.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на
землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною
ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним
способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване
від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову,
зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
У п. 114 постанови ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Щодо застосування строків позовної давності.
У постанові від 22.06.2017 року у справі №6-1047цс17 (про витребування майна) Верховний Суд України зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16- ц, від 7листопада 2018року усправі №575/476/16-ц тощо).
Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач - ОСОБА_2 в ході розгляду справи подала заяви про застосування строку позовної давності.
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Судом встановлено, що позивач був обізнаний про накладення земельних ділянок, адже у 2014 році, звернувся до Державної інспекції сільського господарства Миколаївської області за адресою: м. Миколаїв, вул. 1-а Слобідська, 117 від 30.07.2014 року за № К-258/14-14 із заявою про перевірку правової підстави володіння земельною ділянкою АДРЕСА_1 .
Суд також вважає доречним зазначити, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України) і починає свій перебіг з моменту, коли особа могла дізнатися про порушення свого права (ст. 261 ЦК України). Оскільки позов подано у грудні 2020 року, строк позовної давності пропущено. На думку суду, наведені обставини не є достатніми для визнання причин пропуску строку поважними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про особу, що порушувала його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Таким чином, на підставі досліджених доказів, правових норм та позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про накладення земельних ділянок у 2014 році, а позов до суду подано у грудні 2020 року, тобто після закінчення строку загальної позовної давності, установленої статтями 257 та 261 ЦК України. Наведені позивачем обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку позовної давності. Відповідно, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, то у задоволенні позову слід відмовити на підставі спливу строку позовної давності.
Щодо судових витрат
Згідно з статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на
позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру
задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується вимогами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, покладає судові витрати на позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явилися всі учасники такої справи.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про витребування майна із незаконного володіння шляхом скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 ;
Відповідач: Миколаївська міська рада, адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 04056612;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_11 .
Повний текст судового рішення складено 04.12.2025 року.
Суддя Я.А. Чернявська