Справа № 454/1593/25
04 листопада 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Позивач звернулася в суд з позовом та просить визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 набутої на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2010р.н.
Свої вимоги мотивує наступним.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2004 року який розірвано рішенням Сокальського районного суду Львівської області.
За час спільного проживання ними було придбано вищезгаданий житловий будинок який оформлений на відповідача.
Оскільки вказаний будинок придбаний за час перебування у шлюбі, то є спільним майном подружжя, тому вона звертається з даним позовом.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 08.05.2025 року відкрито загальне провадження у справі.
В судове засідання позивач та її представник адвокат Кісіль Р-В.В. не прибули, надали заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримали повністю.
Відповідач та його представник адвокат Руда Х.Д. в судове засідання не прибули однак суду надійшла заява про розгляд справи у їхній відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2004 року, який розірвано рішенням Сокальського районного суду Львівської області №454/309/22 від 02.0.2022 року.
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого нотаріусом Великомостівської державної нотаріальної контори Бойком І.Г, встановлено, що ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору .Червоноградським МБТІ проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .
Судом встановлено, угоди про добровільний поділ спільного майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленому Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно ч.1 ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 370 ЦК України, частки майна дружини та чоловіка у спільній сумісній власності є рівними.
Таким чином, Сімейним кодексом України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Разом з цим, відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що вищезгаданий житловий будинок який оформлений на відповідача набутий сторонами в шлюбі за спільні кошти подружжя, тому вищевказане майно в силу приписів ст. 60 СК України є спільним сумісним майном сторін, а тому їх частки у ньому є рівними.
Таким чином суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд з враховуючи те, що частки у спільному сумісному майні є рівними дійшов до висновку, що слід визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 набутої на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2010р.н.
Як вбачається з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну проти Німеччини», заява № 9 42527/98) поняття «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
За таких обставин, спірний житловий будинок колишнього подружжя охоплюється поняттям «майно» в розумінні прецедентної практики Європейського Суду.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1 та ч. 2 ст. 71 СК України).
Сторони під час розгляду справи не заявляли та не доводили, що вказане нерухоме майно може бути розділене в натурі, Таким чином, суд доходить висновку про визнання за сторонами ідеальних часток у спірному майні із залишенням його у спільній частковій власності (по 1/2 частки кожному), що відповідає заявленим інтересам обох сторін.
В ході розгляду даної справи жоден із подружжя не просив залишити у своїй власності вказаний автомобіль, та компенсувавши іншому половину його вартості.
У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 21, 57, 60, 61, 70, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 23, 183, 204, 370 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-82, 137, 141, 211, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 набутої на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2010р.н.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 07.11.2025 року.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_3 .
Головуючий: Л. Ю. Фарина