Справа № 128/3055/25
03 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Шевчук Л.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому викладено наступну позицію.
06.02.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1541752 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, в електронному вигляді та підписано за допомогою електронного підпису. Відповідно до його умов позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом. ТОВ «Лінеура Україна» надало грошові кошти в сумі 2500,00 грн. строком на 15 днів зі сплатою процентів в розмірі 1,9 в день, шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконував.
07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено Договір факторингу №1-07092021, у відповідності до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, зокрема, і відносно ОСОБА_1
07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір відступлення права вимоги №2-07/09/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» відступило право вимоги ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн», а останнє набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором №1541752 від 06.02.2021.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 12.06.2025 на загальну суму 7487,50 грн., з яких 2500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4987,50 грн. - заборгованість за процентами, а також 2422,40 грн. сплаченого позивачем судового збору.
10.09.2025 від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив, у якому відповідач заявлені до нього позивачем позовні вимоги не визнає, оскільки не укладав кредитний договір, на який посилається позивач. Жодних документів, що підтверджують підписання ним договору з фінансовою установою, у позивача немає. Відтак, відсутні докази виникнення зобов'язань. Жодних грошових коштів від позивача чи інших компаній він не отримував. Відповідно, він не здійснював жодних платежів і не має боргових зобов'язань. Відсутні докази правонаступництва, позивач не надав належних доказів, що підтверджують перехід до нього права вимоги за цим договором (договори відступлення права вимоги, реєстри боржників тощо). У матеріалах справи відсутній детальний розрахунок боргу із зазначенням суми осоновного боргу, відсотків, штрафних санкцій, що не дає можливості перевірити правильність заявленої суми. Окрім того, просив застосувати строки позовної давності у зв'язку із спливом трирічного строку з дня виникнення права вимоги. На підставі вищевикладеного просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 39-40).
25.09.2025 позивачем подано до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій позивач просив стягнути із відповідача 10500,00 грн. у відшкодування витрати на професійну правничу допомогу (а.с. 44-46).
30.09.2025 позивачем подано додаткові пояснення з огляду подання відповідачем відзиву на позовну заяву, у яких викладено наступну позицію (а.с. 53-58).
Згідно з матеріалами справи, між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений Відповідачем під час укладення договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі Інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину Відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Відповідно до встановленого алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі Первісного кредитора, що застосовується з метою акцепту оферти та належного укладення електронного договору, позичальнику надається можливість перейти за посиланням на відповідну вебсторінку, де він має змогу ознайомитися з умовами публічної оферти, яка містить усі істотні умови договору відповідно до вимог цивільного законодавства. Додатково, для підтвердження волевиявлення, на номер мобільного телефону, зазначений позичальником у заявці на отримання кредиту, направляється SMS-повідомлення із відповідною інформацією. Позичальник має можливість завантажити собі на персональний комп'ютер проект договору (оферту) в електронному вигляді, як це передбачено п. 2 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Одночасно з переходом на сторінку ознайомлення з офертою, первісним кредитором генерується та відправляється, на номер телефону вказаний позичальником в заявці на кредит, персональний одноразовий ідентифікатор, який використовується позичальником для підписання електронного договору. Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до алгоритму дій, передбаченого інформаційно-телекомунікаційною системою первісного кредитора, з метою акцепту оферти та укладення електронного договору, позичальнику надається можливість ознайомитися з публічною офертою, яка містить усі істотні умови кредитного договору. Посилання на зазначену оферту доступне на сайті кредитора, а також дублюється шляхом надсилання SMS-повідомлення на номер мобільного телефону, вказаний позичальником під час подання заявки. Позичальнику в доступній формі роз'яснюється, що у разі згоди з умовами оферти, для її акцепту необхідно ввести на відповідній сторінці одноразовий ідентифікатор, надісланий на вказаний номер мобільного телефону, та натиснути кнопку «ТАК». Сукупність цих дій становить підписання електронного договору шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». У конкретному випадку відповідач здійснив усі передбачені дії - отримав одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер мобільного телефону, введений ним під час оформлення заявки, ввів його у відповідне поле інформаційної системи та підтвердив акцепт натисканням кнопки «ТАК». Ці дії зафіксовані в електронній системі Первісного кредитора та відображені у матеріалах справи як належний доказ укладення електронного договору. Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Тобто, для укладання кредитного договору, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був б не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі. Обставини укладення вказаного договору відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами вищевказаного договору. Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена ст. 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили умови вищезазначеного договору. Вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Отже, доводи відповідача щодо неукладеності кредитного договору є безпідставними та спростовуються наявними у справі доказами, що підтверджують факт укладення договору в електронній формі відповідно до вимог законодавства.
У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на вебсайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації. Ні первісний кредитор, ні позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто відповідач. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. Отже, на виконання пункту 2.1. Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» (iPay), яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації. Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» з якого вбачається, що 06.02.2021 о 15:37:08 було проведено транзакцію на суму 2500,00 грн., маска картки - НОМЕР_2 . За таких обставин первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку( НОМЕР_2 ), реквізити якої були надані самим позичальником.
Відповідач, укладаючи кредитний договір з ТОВ «Лінеура України», погодився на наступні умови, передбачені кредитним договором. Відповідно п.1.2. за цим Договором, на умовах, встановлених Договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту складає: 2500,00 гривень. Відповідно до п.1.3. за цим Договором, строк кредиту 15 днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору. Відповідно до п.1.4. за цим Договором, тип процентної ставки - фіксована. 1.4.1. Стандартна процента ставка становить 1,90% в день та застосовується: - у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою клієнта, відповідно до п.4.1 Договору; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.2 Договору. Відповідно п.4.2. за цим Договором, порядок автопролонгації строку кредиту. 4.2.1. Сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1.-4.1.6 Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Відповідно п.4.2.5 за цим Договором, загальна кількість атовпролонгацій за цим Договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п.1.3 Договору та періоди пролонгацій). Тобто, якщо у разі наступної (чергової) автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, така автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є таким, що настав. Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позичальник погодився на умови визначені Договором, щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому твердження відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.
З метою надання суду вичерпної інформації у справі, а також у зв'язку з отриманням заперечень відповідача щодо розміру нарахованих відсотків, позивач звернувся до первісного кредитора з відповідним запитом про надання додаткового доказу - детального розрахунку заборгованості за укладеним кредитним договором. Станом на 30.09.2025 позивач отримав відповідь на запити від первісного кредитора. Звертає увагу на те, що на момент подачі позовної заяви позивачем було надано до суду всі наявні документи по кредитній справі, які були передані первинним кредитором в рамках укладеного Договору факторингу.
Щодо спливу строків позовної давності. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 р. на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р, якою продовжено карантин до 30.06.2023). А впровадження карантину в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності. 30.03.2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№ 540-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24). Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором було продовжено на строк дії карантину. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. 04.09.2025 року набув чинності закон 4434-IX про відновлення перебігу строків позовної давності. Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу виключається норма, що зупиняла на час воєнного стану перебіг строків позовної давності. У зв'язку з цим, перебіг позовної давності у період з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року було зупинено у зв'язку із запровадженням карантину. Починаючи з 24.02.2022 року і до 04.09.2025, перебіг строку позовної давності зупинено у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні. Відтак, перебіг позовної давності з 02.04.2020 року і на момент подання позову до суду був зупинений: спочатку у зв'язку із запровадженням карантину, а з 24.02.2022 року - у зв'язку з введенням воєнного стану. Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, можна дійти висновку, що строк позовної давності не підлягає застосуванню до позовних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
З урахуванням викладеного вище просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 22.08.2025 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
06.02.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №1541752 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, що був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Згідно умов кредитного договору, товариство надає клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2500,00 грн.; дата надання кредиту: 06.02.2021; строк кредиту: 15 днів; валюта кредиту: UAH; цільове призначення - на споживчі потреби; стандартна процентна ставка - 1,9% в день.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором станом на 12.06.2025 та розрахунку заборгованості станом на 06.09.2025, загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 7487,50 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 2500,00 грн.; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 4987,50 грн.
Згідно умов кредитного договору, позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.
На підтвердження видачі, товариством, кредитних коштів, позивач надав інформаційну довідку, відповідно до якої 06.02.2021 року на картковий рахунок було перераховано кредитні кошти в сумі 2500,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 .
07.09.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу №1-07092021 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
За умовами вказаного договору факторингу В якості ціни за придбання (відступлення) Прав Вимоги, Фактор сплачує Клієнту плату (ціна продажу) в розмірі, що станом на дату підписання Сторонами цього Договору складає 1 115 257,78 грн. (Один мільйон сто п'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят сім гривень сімдесят вісім копійок) без ПДВ (п. 7.1 Договору); факт здійснення між Сторонами приймання-передачі Документації підтверджується відповідним Актом приймання-передачі (Додаток № 4 до цього Договору), підписаним особами, що мають повноваження на здійснення цих дій від кожної зі Сторін (п. 8.1.2 Договору); за фактом передачі Реєстру Боржників Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників (Додаток №2) (п. 8.2.2 Договору).
На підтвердження факту перерахування новим кредитором ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» первісному кредитору «ТОВ «Лінеура Україна» коштів за вказаним договором факторингу позивачем надано копію платіжної інструкції №42 від 08.09.2021.
07.09.2021 між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладено договір №2-07/09/21 відступлення прав вимоги, за умовами якого загальна вартість прав вимоги за Договором становить 1 120 257,78 грн.; новий кредитор зобов'язується сплатити кредитору вартість права вимоги шляхом переказу коштів на рахунок, визначений у розділі 8 цього Договору не пізніше десяти днів з дати цього Договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору).
В дату відступлення прав вимоги за кредитним договором згідно умов Договору, кредитор передає, а новий кредитор зобов'язаний прийняти документи, про що складається Акт приймання-передачі. Приймання-передача документації здійснюється уповноваженими представниками Сторін; додаткові угоди, додатки до Договору, а також Акт приймання-передачі Документації є невід'ємними частинами Договору. (п.п. 4.1, 7.2 Договору).
На підтвердження факту перерахування новим кредитором ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» первісному кредитору «ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» коштів за вказаним договором факторингу позивачем надано копію платіжного доручення №379 від 08.09.2021.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Також суд приймає до уваги, що у статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, суд приходить до висновку про те, що між первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 06.02.2021 було укладено Договір №1541752 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який було укладено в електронній формі та підписано позичальником (відповідачем) ОСОБА_1 електронним підписом електронним ідентифікатором С678.
При цьому слід врахувати, що за змістом частини 6 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» акцептом пропозиції укласти договір в електронній формі є відповідь особи, якій адресована пропозиція його укласти, про її прийняття надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийнятім такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до актів цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з пунктом 1 статті 9 ЗУ «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 року зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18, від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування коштів первісним кредитором відповідачу на підставі кредитного договору №1541752 від 06.02.2021 позивачем не надано, хоча позивач був зобов'язаний подати суду всі наявні в нього докази на підтвердження обставин, що є підставою його позовних вимог.
Кредитор та позивач як особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.
Натомість у кредитному договорі №1541752 від 06.02.2021 зазначається номер карти споживача № НОМЕР_1 (п. 2.1). Однак підтвердження, що дана картка належить відповідачу, позивачем не надано, як і не заявлено відповідного клопотання про витребування такої інформації в разі неможливості самостійно її надати. При цьому, суд критично оцінює позицію позивача, що викладена ним у додаткових поясненнях, про те, що така інформація є банківською таємницею та ні первісному кредитору ні позивачу не може бути відома.
Окрім того, додані до позовної заяви документи підтверджують лише умови надання коштів, але вони не є належними та допустимим доказами щодо виконання кредитором обов'язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок відповідача за вказаним договором.
Так, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, а також доказів щодо наявності у відповідача на момент пред'явлення позову непогашеної (несписаної) заборгованості перед кредитором.
Документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як і належного розрахунку заборгованості, оскільки надана виписка з особового рахунку за кредитним договором та розрахунок заборгованості є документами, що видані позивачем і не є тим розрахунком заборгованості за яким можливо прослідувати порядок утворення заборгованості за кредитним договором в сукупності із випискою по кредитному договору, якого позивачем не надано.
Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі №336/4796/18 дійшов такого висновку, що «для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості».
Суд наголошує, що позивач як учасник судового процесу несе ризики, пов'язані з реалізацією або не реалізацією наданих йому процесуальних прав та обов'язків.
Позивач розпорядився наданими йому процесуальними правами на власний розсуд шляхом надання тих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, які він вважав за потрібне, в зв'язку з чим, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову в цій справі належить відмовити за його недоведеністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувано обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем не доведено суду, отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором (№1541752 від 06.02.2021.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором суд зазначає наступне.
Згідно ст. 512 ЦК України передбачено, що однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника (ст. 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Однак, позивачем всупереч положенням Договору факторингу №1-07/092021 від 07.09.2021 та Договору відступлення прав вимоги №2-07/09/2021 від 07.09.2021 не надано Актів приймання-передачі реєстрів боржників, що є невід'ємними додатками до вказаних договорів.
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити чи дійсно перейшло до позивача право вимоги за вищезазначеним кредитним договором, що укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем, оскільки до договору факторингу та договору відступлення прав вимоги, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» і між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» та ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн», позивач не надав документації, визначеної вказаними договорами.
Отже, посилання позивача на те, що саме відповідач є його боржником за Договором відступлення прав вимоги №2-07/09/221 від 07.09.2021 жодним чином не підтверджені, та докази передачі від первісного кредитору позивача відповідної документації, визначеної умовами вказаного Договору та у передбаченому цим Договором порядку, суду не надані.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором та не доведено факт надання ТОВ «Лінеура Україна» відповідачу кредитних коштів та наявність у відповідача заборгованості за цим кредитним договором.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, позовна давність починає обчислюватися з моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13.02.2019 (справа 826/13768/16).
Таким чином, беручи до уваги, що суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Айкон Дебт Коллекш» не підлягають задоволенню у зв'язку із тим, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем та наявність права звернення до суду, судом не вирішується питання позовної давності у даному спорі.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Зважаючи, що суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077, 1082 ЦК України, ст. 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекш» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони по справі:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Айкон Дебт Коллекш», адреса: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, приміщення 1008, код ЄДРПОУ 44002941;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Л.П. Шевчук