Справа № 953/3107/24
н/п 2/953/208/25
28 листопада 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі
судді - Муратової С.О.,
за участю секретаря - Драгана О.А.,
представника позивача - адвоката Сисоєвої К.М.,
представника відповідача - адвоката Сосунова Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Сисоєвою Катериною Миколаївною до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, -
встановив:
До Київського районного суду м. Харкова 17.04.2024 надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить визнати договір позики, укладений 20.06.2018 між відповідачем та позивачем недійсним.
На обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що 20.06.2018 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з другої сторони, уклали договір про наступне: відповідно до п. 1 Договору - позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленого на момент укладення даного Договору, та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у національній валюті - гривні, що буде еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через 1,5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019 в порядку та строки, визначені Договором.
Відповідно до п. 3 Договору, сума позики визначена п. 1 цього Договору, отримана позичальником в позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі, підтверджується його власноручно написаною заявою.
Згідно з п. 5 Договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного Договору. Позика вважається повернутою в момент передання грошової суми, зазначеної в п. 1 Договору, позикодавцю готівкою в м. Харкові, про що свідчитиме особиста власноручно написана розписка позикодавця.
ОСОБА_2 немає жодного допустимого та належного доказу про отримання грошових коштів ОСОБА_1 , а саме: власноруч написаної ОСОБА_1 заяви (розписки) про отримання грошових коштів, що відповідає вимогам Договору позики, оскільки ОСОБА_2 фактично не передав кошти ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 в свою чергу не отримував від ОСОБА_2 грошові кошти, які зазначені у вищезазначеному договорі.
Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає в позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Як було вказано вище, при встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Проте, означене положення має місце лише в тому випадку, якщо договір був підписаний між сторонами, але не відбулася фактична передача грошей.
У зв'язку з тим, що договір позики, укладений 20.06.2018 підписаний, але не відбулася фактична передача коштів, вважає, що даний договір позики є недійсним.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2024, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (т. 1 а.с. 17).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 22.04.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням в підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 19).
10.07.2024 на електрону адресу суду в системі «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сосунова Є.В. на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; витрати по сплаті судового збору покласти на позивача; стягнути з позивача на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн. (т. 1 а.с. 37-42).
На обґрунтування відзиву на позовну заяву зазначає, зокрема, що 20.06.2018 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з однієї сторони та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи добровільно, відповідно до власного волевиявлення укладено Договір. Відповідно до п. 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України встановленого на момент укладення даного Договору та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у національній валюті - гривні, що буде еквівалентом 35000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через 1.5 роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019 у порядку та строки визначені Договором. Відповідно до п. 3 Договору, сума позики визначена п. 1 цього Договору, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі, що підтверджується його власноручно написаною заявою. Згідно п. 5 Договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики визначену в п. 1 даного Договору. Позика вважається повернутою в момент передання грошової суми зазначеною в п. 1 Договору, позикодавцю готівкою у місті Харкові. Пунктом 6 Договору передбачено, що сторони домовилися, що виконання зобов'язання за цим Договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м, житловою 27,1 кв.м та належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.02.2010, виданого Ленінською районною у м. Харкові радою, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25673117 від 24.03.2010 у порядку згідно чинного законодавства. Відповідно до п. 7 Договору, сторони домовилися, що одночасно з укладанням цього Договору, укладається іпотечний договір, предметом якого є майно, визначене у п. 6 цього Договору, що посвідчується нотаріально. У п. 8 Договору зазначено, що у випадку якщо позичальник у встановленому порядку та строки у п. 1 Договору не поверне позикодавцю суму позики у т.ч. будь-який поточний платіж, позикодавець за рахунок предмета іпотеки має право задовольнити всі свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент їх фактичного задоволення. Позикодавець має право звернути стягнення на нерухоме майно, визначене у п. 6 цього Договору, у порядку згідно з чинним законодавством. Пунктом 9 Договору передбачено, що у випадку якщо на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, вартості предмета іпотеки виявиться недостатньо для погашення суми позики, позикодавець має право звернути стягнення на грошові кошти та на інше майно, належне позичальнику, в установленому законом судовому порядку. Станом на дату переоформлення квартири 20.05.2021 зобов'язання позичальника за Договором не виконано в повному обсязі. Позичальник не здійснив жодного платежу згідно п. 1 Договору та грошові кошти отримані від позикодавця позичальником не повернуті. У зв'язку з цим позивач направляв претензії на адресу відповідача, яка зазначена у Договорі іпотеки, 25.02.2021; 19.04.2021. На підставі пункту 8 Договору, позивач скористався правом задоволення частини своїх вимог за рахунок предмета іпотеки та 20.05.2021 звернув стягнення на нерухоме майно на підставі укладеного Договору іпотеки від 20.06.2018. Підтвердженням того, що позивач задовольнив частину своїх вимог за Договором позики на підставі Договору іпотеки є Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та акту незалежної оцінки майна Іпотекодавця (Боржника).
Представник відповідача вказує, що в позовній заяві позивач стверджує, що у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_5 , позивач, як його дружина, успадкувала квартиру, яка є предметом чинного договору іпотеки від 20.06.2018. Однак дані твердження позивача являються неправдивими, такими, які не мають жодного підтвердження будь-якими доказами, оскільки у разі дійсного прийняття спадщини позивачем ОСОБА_4 , вона на підставі положень визначених статтею 1296 ЦК України мала отримати відповідні документи на прийняття спадщини. Матеріали справи не містять даного документу, а тому можливо вважати про введення позивачем суду в оману щодо дійсних обставин на які посилається позивач, а саме про те, що ОСОБА_4 стала начебто єдиним власником квартири, яка їй ніколи не належала. Позивач зазначає, що у зв'язку із смертю чоловіка позивача, ОСОБА_5 , вона, як його дружина, успадкувала вищевказану квартиру та стала її єдиним власником. З таким твердженням погодитися немає підстав виходячи з наступного, згідно вимог п. 17 Доданого до позовної заяви договору іпотеки № 3141 від 20.06.2018 в якому встановлено сторонами та проведено державну реєстрацію (завірено нотаріально) Договір іпотеки від 20.06.2018 та визначено, що «Цей договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення цього договору та діє до повного виконання Іпотекодавцем та/або Боржником своїх зобов'язань перед Іпотекодержателем. Зобов'язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі Договір позики від 20.06.2018. Відповідно до п. 5 Договору іпотеки від 20.06.2018 позивач ОСОБА_4 надала згоду (Письмову Заяву), яка знаходиться у матеріалах справи приватного нотаріуса ОСОБА_6 на укладення даного договору, а тому була обізнана з усіма положеннями даного договору. Сторони за Договорами чітко визначили істотні умови, дотримали форму укладання Договорів, яка встановлена чинним законодавством України та у сторін не виникло інших питань, сумнівів при укладанні правочину та додаткових зауважень та побажань.
Представник вказує, що твердження позивача про неукладеність вищевказаних договорів є протиправним та таким, що прямо протирічить вимогам чинного законодавства. Невизнання позивачем та недоведення факту неукладання Договору іпотеки від 20.06.2018 № 3141 та Договору позики Б/Н від 20.06.2018 є необгрунтованим та безпідставним. Підстав вважати неукладеними (нікчемними) вищевказані Договори у позивача відсутні, так як Договори укладені з чітким дотриманням форми, встановленої чинним законодавством України та змістом (істотними умовами), що не дає підстави позивачу вважати Договори неукладеними та не виконувати належним чином їх умови. Позивач стверджує, що укладені сторонами Договори з дотриманням вимог чинного законодавства, мають ознак нікчемності, та у позивача відсутня необхідність для доведення в судовому порядку їх недійсності, так як при укладанні спірних Договорів у сторін була відсутня воля до укладання таких правочинів, такі твердження прямо протирічать вимогам законодавства та позиції Великої Палати Верховного суду з аналогічного спору, що ставить під сумнів бажання позивача та третьої особи ОСОБА_1 виконувати належним чином прийняті на себе зобов'язання за Договорами. Якщо позивачем було б теоретично доведено факт переходу права власності на спадкове майно, то він щонайменше повинен повідомити про такі обставини Іпотекодержателя належним чином. Відповідачем було дотримано умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», які пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання. Доказом належної поведінки відповідача є надані дві письмові вимоги з доказами направлення боржнику за договором іпотеки у період, встановлений Законом, таким чином відповідачем було дотримано всі законні вимоги та після ухилення боржника від виконання основного зобов'язання, задоволено вимоги кредитора предметом іпотеки. На протязі всього часу дії договору починаючи з 20.06.2018 по теперішній час ані боржником за договором позики, ані Іпотекодавцем не оспорювались дані договори, всі учасники справи були обізнані про їх чинність та умови на яких вони були укладені. Тобто у випадку, як зазначає, позивач не отримання коштів ОСОБА_1 - боржником, ані сам боржник, ані Іпотекодавець враховуючи строки виконання даних договорів не вчинили жодних дій для їх зміни або розірвання у зв'язку з начебто неотриманням коштів. Всі обставини зазначені у відзиві можуть свідчити лише про те, шо відповідачем ОСОБА_2 умови договору виконані, гроші передані та стягнення предмету іпотеки було вчинено на законних підставах.
20.08.2024 до канцелярії суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої К.М. на відзив на позовну заяву про визнання договору позики недійсним, в якій просила задовольнити позовну заяву (т. 1 а.с. 72-74).
На обґрунтування відповіді на відзив зазначає, зокрема, що ОСОБА_2 немає жодного допустимого та належного доказу про отримання грошових коштів ОСОБА_1 , а саме: власноруч написаної ОСОБА_1 заяви (розписки) про отримання грошових коштів, що відповідає вимогам Договору позики, оскільки ОСОБА_2 фактично не передав кошти ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 в свою чергу, не отримував від ОСОБА_2 грошові кошти, які зазначені у вищезазначеному договорі. Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає в позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Як було вказано вище, при встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Проте, означене положення має місце лише в тому випадку, якщо договір був підписаний між сторонами, але не відбулася фактична передача грошей. У зв'язку з тим, що договір позики, укладений 20.06.2018 між ОСОБА_2 з однієї сторони, та ОСОБА_1 з другої сторони, підписаний, але не відбулася фактична передача коштів, вважає, що даний договір позики є недійсним. Долучена з відзивом до матеріалів справи заява, яка нібито написана власноруч та підписана позивачем ОСОБА_1 , не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не писав власноруч дану заяву та її не підписував. Про існування даної заяви позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами справи. Позивач категорично заперечує, що він отримував за договором позики від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35000 дол. США та ніколи не складав даної заяви.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.08.2024 клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сосунова Є.В. про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору задоволено; залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до участі у цивільній справі за вказаною позовною заявою (т. 1 а.с. 89).
01.10.2024 до канцелярії суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сосунова Є.В. на відповідь на відзив на позовну заяву про визнання договору позики від 20.06.2018 недійсним, в яких просив продовжити строк на подання заперечення на відповідь на відзив у зв'язку із неотриманням відповіді на відзив на позовну заяву; прийняти заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та долучити до матеріалів справи; в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; витрати по сплаті судового збору покласти на позивача; стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. (т. 1 а.с. 96-105).
На обґрунтування заперечень зазначає, зокрема, що факт укладання договору додатково підтверджено дружиною позичальника, яка написала особисту заяву про надання згоди на укладання даного правочину, що свідчить лише про те, що своїм позовом позивач намагається уникнути виконання взятого на себе грошового зобов'язання по виконанню укладеного та реального договору позики. Реальність та забезпеченість цього договору було підтверджено укладанням договору іпотеки № 3142 від 20.06.2018 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з другої сторони, що іменуються в тексті цього Договору «Сторони», а кожен окремо «Сторона». Пунктом 9 Договору передбачено, що у випадку якщо на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, вартості предмета іпотеки виявиться недостатньо для погашення суми позики, позикодавець має право звернути стягнення на грошові кошти та на інше майно, належне позичальнику, в установленому законом судовому порядку. Як визначено умовами укладеного правочину, особистими заявами дружини позивача, яка є третьою особою по справі, міститься заява про надання згоди на укладення оспорюваного правочину є нічим іншим, як належне розуміння умов укладеного договору, причин та підстав його укладення, визнання основного грошового зобов'язання та умов його виконання, в свою чергу відповідачем надано суду докази одностороннього виконання умов укладеного договору з боку відповідача, у вигляді Договору іпотеки та особистої заяви ОСОБА_4 про те, що остання не заперечує та надає згоду на укладення договору іпотеки в забезпечення договору позики, що не дає підстав для визнання його не укладеним та недійсним. Факт отримання коштів підтверджується наданими в матеріали справ: 642/5615/21, 953/14107/21, 953/3107/24 і в дану справу позивач свідомо, маючи всі докази отримання коштів від відповідача, не надав суду належні та допустимі докази належного виконання укладених договорів позики та іпотеки відповідачем, а саме: власноручно написаною заявою про отримання коштів від 20.06.2018 у розмірі: 35000,00 тис. доларів США, які надав відповідач у день укладення договору позики, що в подальшому було підтверджено укладенням договору іпотеки від 20.06.2018 та посвідчено приватним нотаріусом. Між позивачем та відповідачем існують інші угоди про отримання коштів та договір про спільну діяльність, зобов'язання за яким також не виконано. Такі дані повністю спростовують необґрунтовану та недобросовісну поведінку позивача та не підтверджує викладені факти у позовній заяві.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2024 закрито підготовче провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду по суті; викликано в судове засідання у якості свідка позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 191-192).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.05.2025 клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої К.М. про призначення судово-почеркознавчої експертизи по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Сисоєвою К.М. до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним задоволено; призначено по даній цивільній справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру «ІНСТИТУТ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА» МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ; на вирішення судової почеркознавчої експертизи поставлено наступні питання: 1. Чи виконано рукописний напис та підпис від імені ОСОБА_1 в заяві про фактичне отримання грошових коштів від 20.06.2018 особисто ОСОБА_1 .?; оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 ; ухвалено провести експертизу в передбачені чинним законодавством строки, направити експертам матеріали цієї цивільної справи № 953/3107/24 та копію ухвали для виконання; провадження по цивільній справі зупинено до отримання висновку експерта (т. 2 а.с. 125-126).
Постановою Харківського апеляційного суду від 02.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено; ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 22.05.2025 скасовано; в задоволенні клопотання Сисоєвої К.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про призначення судово-почеркознавчої експертизи відмовлено; справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 219-221).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, 23.04.2025 на електрону адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив розглядати справу без його участі (т. 2 а.с. 62).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сисоєва К.М. підтримала позовну заяву, просила її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сосунов Є.В. заперечував проти задоволення позовної заяви, підтримав поданий відзив на позовну заяву.
В судове засідання треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_3 не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, 11.11.2024 на електрону адресу суду надійшла заява ОСОБА_4 , в якій вона просить розглядати справу без її участі, позов підтримує, просить його задовольнити (т. 1 а.с. 132).
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об'єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
20.06.2018 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_8 (Позичальник), які діючи добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення, що відповідає їхній внутрішній волі, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, уклали договір позики (т. 1 а.с. 12-14, 52-55).
Згідно п. 1 Договору, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, та зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у національній валюті - гривні, що буде еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на момент повернення грошових коштів, не пізніше ніж через 1,5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019, у порядку та строки визначені нижче:
??до 31.12.2018 (поточне повернення) - 52892,88 грн., що є еквівалентом 2000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 31.03.2019 (поточне повернення) - 79339,31 грн., що є еквівалентом 3000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 30.06.2019 (поточне повернення) - 132232,20 грн., що є еквівалентом 5000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 30.09.2019 (поточне повернення) - 264464,39 грн., що є еквівалентом 10000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
до 20.12.2019 (поточне повернення) - 396696,95 грн., що є еквівалентом 15000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору Повернення грошових коштів здійснюватиметься у гривнях, при цьому сума, що підлягає сплаті, визначатиметься за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на момент оплати кожного платежу.
Відповідно до п. 3 Договору, сума позики, визначена п. 1 цього Договру, отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі, що підтверджується його власноручно написаною заявою.
Згідно п. 4 Договору, позикодавець свідчить, що дійсно є власником грошових коштів, не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, грошові кошти, на момент укладення цього договору нікому іншому не подаровані, не відчужені іншим способом, права третіх осіб щодо грошових коштів відсутні, питання права власності на грошові кошти не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначених грошових коштів відсутні, грошові кошти не внесені до статутного капіталу юридичної особи.
Відповідно до п. 5 Договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики, визначену в п. 1 даного договору. Позика вважається повернутою в момент передання грошової суми, зазначеної в п. 1 даного договору. Позикодавцю готівкою в м. Харкові, про що свідчитиме особиста власноручно написана розписка позикодавця. У разі відмови позикодавця від отримання грошових коштів. Позичальник має право внести суму в депозит ПН ХМНО Ємець ТО. У такому випадку зобов'язання по поверненню позики вважається виконаним в день зарахування коштів на депозит нотаріуса.
Згідно п. 6 Договору, сторони домовилися, що виконання зобов'язання за цим Договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м., житловою 27,1 кв.м. та належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.02.2010, виданого Ленінською районною у м. Харкові радою, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25673117 від 24.03.2010, у порядку згідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 7 Договору, сторони домовилися, що одночасно з укладанням цього Договору, укладається іпотечний договір, предметом якого є майно, визначене у п. 6 цього Договору, що посвідчується нотаріально.
Згідно п. 8 Договору, у випадку, якщо позичальник у встановленому порядку та строки у п. 1 Договору не поверне позикодавцю суму позики, у т.ч. будь-який поточний платіж, позикодавець за рахунок предмета іпотеки має право задовольнити всі свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент їх фактичного задоволення. Позикодавець має право звернути стягнення на нерухоме майно, визначене у п. 6 цього Договору, у порядку згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п. 10 Договору, сторони вирішили, що прострочкою виконання зобов'язання позичальником буле недотримання строку сплати будь-якого з поточних платежів, передбачених п. 2 Договору, більше ніж на 2 (два) дні.
Згідно п. 11 Договору, сторони вирішили, що позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення протягом 1 (одного) місяця всієї суми позики у разі прострочення виконання ним свого зобов'язання по поверненню поточних платежів, визначених п. 1 Договору.
Згідно п. 16 Договору, на момент укладання Договору позикодавець не перебуває у зареєстрованому шлюбі. На момент укладання Договору позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , у зв'язку з чим, дружина позичальника надала свою письмову згоду на позику грошових коштів за цим Договором.
Відповідно до п. 17 Договору, сторони підтвердили, що цей договір відповідає їхнім дійсним намірам не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та напото вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір складається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їхні особисті підписи на договорі.
Згідно п. 18 Договору, сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.
Відповідно до п. 20 Договору, цей Договір вважається укладеним з моменту передачі позикодавцем грошей, що є предметом позики, позичальникові і припиняється у випадку належного виконання ним своїх зобов'язань.
Згідно копії заяви ОСОБА_3 , вона повідомляє, що їй відомо про укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позику, за яким він від ОСОБА_2 отримує у позику грошові кошти в розмірі 925625,54 грн., що є еквівалентом 35000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, та зобов'язується повернути таку ж суму грошей до 20.11.2019. Дає свою згоду на укладення її чоловіком вищевказаного договору позики, визнаючи усі без винятку умови договору та строки повернення грошових коштів на його розсуд. Також сповіщає, що цей договір позики укладається її чоловіком в інтересах сім'ї, та стверджує, що укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню. Будь-які заперечення у неї відсутні (т. 1 а.с. 62).
Згідно копії заяви ОСОБА_1 від 20.06.2018, він отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35000$ за договором позики від 20.06.2018. Зобов'язується повернути у встановлений договором строк (т. 2 а.с. 54).
20.06.2018 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємецб І.О., зареєстрований в реєстрі за № 3141, з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_1 за укладеним Іпотекодержателем договором позики від 20.06.2018 на суму 925625,54 грн., що на момент укладення договору позики за згодою сторін складає еквівалент 35000,00 доларів США 00 центів, із строком повернення грошей не пізніше ніж через 1.5 (півтора) роки з моменту укладення даного договору, тобто до 20.12.2019, у порядку та строки визначені нижче:
до 31.12.2018 (поточне повернення) - 52892,88 грн., що є еквівалентом 2000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 31.03.2019 (поточне повернення) - 79339,31 грн., що є еквівалентом 3000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 30.06.2019 (поточне повернення) - 132232,20 грн., що є еквівалентом 5000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
??до 30.09.2019 (поточне повернення) - 264464,39 грн., що є еквівалентом 10000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору;
до 20.12.2019 (поточне повернення) - 396696,95 грн., що є еквівалентом 15000 доларів США за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент укладання даного договору.
(Повернення грошових коштів здійснюватиметься у гривнях, при цьому сума, що підлягає сплаті, визначатиметься за офіційним курсом долара США, встановленим НБУ на момент оплати кожного платежу. Повернення позиченої суми грошей повністю або в порядку, визначеному в п. 1 цього Договору має бути здійснено в місті Харкові, за адресою: м. Харків, вул. Двадцять Третього Серпня, буд. 31, в приміщенні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О.),
Іпотекодавець надає в іпотеку Іпотекодержателю належну йому: однокімнатну квартиру номер АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м, житловою площею 27,1 кв.м. На вказаний предмет іпотеки накладається заборона відчуження нерухомого майна (т. 1 а.с. 56-61).
Відповідно копії Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 20.06.2018 №128280223, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. 20.06.2018 відносно квартири за адресою: АДРЕСА_2 , внесено інформацію про державну реєстрацію іпотеки №26708908 на підставі договору іпотеки №3141, виданого 20.06.2018, відомості про основне зобов'язання: строк виконання зобов'язання: 20.12.2019, розмір основного зобов'язання: 925625,54 грн., правочин, в якому встановлено основне зобов'язання: договір позики б/н від 20.06.2018, видавник: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , додаткові відомості про зобов'язання: розмір основного зобов'язання: 925625,54 грн., що за згодою сторін складає еквівалент 35000,00 доларів США. Відомості про суб'єктів: іпотекодержатель - ОСОБА_2 ; іпотекодавець - ОСОБА_5 ; боржник - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 48-49).
Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності від 01.07.2021 №263880407, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . Підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 3141, виданий 20.06.2018, видавник: Ємець І.О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області; завірена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6117429951425, виданий 01.03.2021, видавник: Укрпошта; завірена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, серія та номер: 6114505708366, виданий 19.04.2021, видавник: Укрпошта; вимога (копія), серія та номер: б/н, виданий 25.02.2021, видавник: ОСОБА_2 ; вимога (копія), серія та номер: б/н, виданий 19.04.2021, видавник: ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 50-51).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.07.2021 в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 712/2941/19, від 22.08.2019 у справі № 369/3340/16, від 11.06.2021 у справі № 753/11670/17, зроблено висновок, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.04.2020 у справі № 638/289/18 (провадження № 61-14445св19), зазначено, що: «для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та свідчить, про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути визнаний судом недійсним».
Одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов'язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.
Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертали увагу на те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі«non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, провадження № 14-175 цс 20 та інші).
У контексті даної справи є питання суперечності дій ОСОБА_1 , який, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору позики, як на підставу позову посилалася на те, що грошові кошти на виконання договору позики відповідачем не передавалися.
При цьому, у день підписання договору позики, 20.06.2018, між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. 20.06.2018 та зареєстрований за № 3141.
Таким чином, підписання договору іпотеки свідчить про те, що сторони підтвердили зміст та розмір основного зобов'язання, узгодили строк його виконання.
Позивач ОСОБА_1 із 20.06.2018 по день звернення до суду з цим позовом 17.04.2024 не заявляв претензій щодо передачі грошових коштів за договором позики.
Крім того, договір позики від 20.06.2018, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був предметом розгляду справи № 953/14107/21.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18 та від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, вказано, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 822/1468/17, зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09.11.2004).
На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі № 953/14107/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позик рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 20.06.2018 в розмірі 301871,54 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 29-36).
В мотивувальній частині рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 суд зазначив, зокрема, що відповідач та його представник не спростовали отримання відповідачем коштів за договором позики іншими доказами. Та обставина, що в п. 3 зазначеного договору позики мається посилання на власноруч написану заяву позичальника про отримання суми позики, не свідчить про те, що сума позики не була отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору в повному обсязі. Наявність вказаної заяви може слугувати додатковим доказом факту отримання грошових коштів. Однак, відсутність такої заяви, само по собі не свідчить про те, що сума позики не була отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного Договору. Суд бере до уваги і те, що в той же день 20.06.2018 було укладено і іпотечний договір в забезпечення зобов'язань за договором позики. Свідок ОСОБА_4 підтвердила обставини укладання договору іпотеки, присутність сторін договору у нотаріуса, підписання документів у нотаріуса. Вказане, наряду з іншими доказами по справі свідчить про укладення договору позики і отримання суми позики відповідачем. Суду не надано і докази недійсності договору позики. Вказаними вище обгрунтуваннями спростовуються доводи відповідача та його представника про те, що гроші за договором позики відповідач не отримував. Посилання відповідача та його представника на те, що договір позики укладений не був, спростовуються наданими суду доказами і поясненнями самого відповідача. Відповідач підтвердив, що договір він укладав і підписував, що його дружина була не проти укладання вказаного договору. В п. 20 договору позики зазначено, що договір є укладеним з моменту передачі коштів. Судом встановлено, що кошти за договором позики були передані, а отже відповідачем не обгрунтовано належним чином і не доведено факт не укладання договору позики (т. 2 а.с. 29-36).
Постановою Харківського апеляційного суду від 23.10.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сисоєвої К.М. залишено без задоволення; рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14.01.2025 та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04.02.2025 залишено без змін (т. 2 а.с. 248-258).
В мотивувальній частині постанови Харківського апеляційного суду від 23.10.2025 колегія суддів зазначила, зокрема, що колегія суддів матеріали справи свідчать проте, що згідно договору позики від 20.06.2018, укладеного між сторонами, факт одержання грошових коштів не заперечується самим відповідачем, також п. 3 договору позики від 20.06.2018 визначено, що сума позики, визначена п. 1 договору отримана позичальником від позикодавця до моменту підписання даного договору. Окрім цього, 20.08.2018 між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір в забезпечення зобов'язань за договором позики. Також, встановлено та підтверджується сторонами у справі, що позивач частково задовольнив свої вимоги за договором позики шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 20.06.2018. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу борг за договором позики, у сумі, якої не вистачило для погашення повної заборгованості у розмірі 301871,54, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Посилання апелянта на те, що договори позики є недійсними, оскільки кошти за вказаними договорами фактично не отримувались та йому не передавались, суперечать наявним у справі доказам. Доказів на підтвердження доводів відповідача матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи викладене, а саме встановленням ряду обставин у іншій справі між тими ж сторонами, що не підлягають повторному доказуванню, а саме встановлення дійсності укладення договору позики та отримання коштів за таким, а також забезпечення основного зобов'язання із укладенням договору іпотеки, те, що сам факт укладення договорів позивачем не оскаржувався, відсутність будь-яких доказів про недійсність (не чинність, нікчемність) певних частин такого договору, те, що факт отримання коштів є встановленим та не потребує додаткового доказування, суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позовної заяви, а тому відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Вказана позиція узгоджується із висновками, зробленими в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2024 (справа № 369/12714/19 провадження № 61-584св23).
Суд застосовує презумпцію правомірності правочину, не спростовану позивачем у справі, та принцип свободи договору як загальну засаду цивільного законодавства.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав до задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, позовні вимоги в частині стягнення сплаченого судового збору задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , поданої його представником - адвокатом Сисоєвою Катериною Миколаївною до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Представник позивача: адвокат Сисоєва Катерина Миколаївна (61093, м. Харків, вул. Терихівська, буд. 14-Б).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ).
Представник відповідача: адвокат Сосунов Євген Валерійович (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ).
Третя особа: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_6 ).
Третя особа: ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_6 )
Суддя Муратова С.О.