Справа № 952/658/25
№ провадження 2/624/467/25
03 грудня 2025 року Кегичівський районний суд Харківської області в складі: головуючого судді Богачової Т.В., з участю секретаря Лебідь Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в залі суду селища Кегичівки Берестинського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кегичівської селищної ради Харківської області, третя особа: Зачепилівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання в порядку спадкування у праві постійного користування земельною ділянкою,
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просять визнати за позивачем ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом у праві постійного користування земельною ділянкою площею 1,00 га, після смерті ОСОБА_2 , згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР 04-00-013251 виданим 25.12.1996 Шляхівською сільською радою Кегичівського району Харківської області, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за №77.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Позивач є спадкоємцем за заповітом. Спадщину позивач прийняла. Зачепилівською державною нотаріальною конторою Харківської області заведена спадкова справа №212/2024. Інших спадкоємців за законом/заповітом немає. До складу спадщини ОСОБА_2 входить, в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою в розмірі 1,00 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР 15-00-000722 виданим 25.12.1996 Шляхівською сільською радою Кегичівського району Харківської області, реєстр №77. Зачепилівською державною нотаріальною конторою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю земельну ділянку, у зв'язку з наявністю спору про право, пов'язаного із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, що зазначено в ч. 1 ст. 92 ЗК України, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна.
Справа надійшла до Кегичівського районного суду Харківської області за підсудністю з Зачепилівського районного суду Харківської області на підставі ухвали цього ж суду від 27.08.2025.
Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 18.09.2025 у цій справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання. Зобов'язано Зачепилівську державну нотаріальну контору Харківської області надати до суду завірену копію спадкової справи №121/2024, відкритої після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала суду в частині витребування доказів виконана, до суду надана копія спадкової справи.
Ухвалою суду від 06 листопада 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, однак 03 грудня 2025 року від представника позивача адвоката Каніщевої В.С. до суду надійшла заява, в якій вона просить розгляд справи проводити без участі сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягала в повному обсязі.
Представник відповідача не з'явився, подав 23.09.2025 заяву в якій просив провести розгляд справи без участі представника, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Третя особа подала заяву про розгляд справи за відсутністю представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити, виходячи із такого.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Сектором державної реєстрації актів цивільного стану Кегичівської селищної ради 14.05.2024 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем Шляхівської сільської ради Тищенко Л.С. 09.01.2020. Згідно змісту заповіту, вбачається, що ОСОБА_2 заповіла все, що буде їй належати на день смерті і на що вона буде мати право за законом, позивачу у справі ОСОБА_1 , що підтверджується копією зазначеного заповіту, зареєстрованому в реєстрі № 01 від 09.01.2020.
Як вбачається з копії спадкової справи №212/2024, витребуваної з Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області позивач ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 30.05.2025 звернувся до Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про прийняття спадку в порядку спадкування за заповітом.
13 грудня 2024 року позивач звернувся до Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкове майно.
На підставі вказаної заяви державним нотаріусом Зачепилівської державної нотаріальної контори Харківської області Терещенко Л.О. 13.12.2024 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, а саме: земельну ділянку площею 5,6833 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323186000:02:000:0068; земельну ділянку площею 5,6338 гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6323186000:02:000:0131 та недоотриману пенсію.
Згідно з копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 квітня 2025 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 1,00 га, що призначена для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території Шляхівської сільської ради, Красноградського району, Харківської області, право постійного користування якою померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 мала на підставі Державного акту на право постійного користування землею ХР-15-00-000722, виданого Шляхівською сільською радою, Красноградського району, Харківської області, 25.12.1996 на підставі рішення УІІ сесії ХХІІ скликання від 30.05.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 77, у зв'язку з відсутністю зареєстрованого права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку.
Згідно з копією державного акту на право постійного користування землею серії ХР-15-00-000722 від 25 грудня 1996 року, ОСОБА_2 , на підставі рішення УІІ сесії ХХІІ скликання Шляхівської сільської Ради народних депутатів Кегичівського району Харківської області від 30.05.1996, надається у постійне користування земельна ділянка площею 1,0000 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Шляхівської сільської ради. Землю надано для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №77.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 19 ЗК України, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами, зокрема, для особистого підсобного господарства.
Статтею 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно з ст. 56 ЗК України, для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України, (станом на 1 січня 2002 року), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верхового Суду, що висловлена у постанові від 5 листопада 2019 року по справі № 906/392/18, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України). Право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов'язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщини визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов'язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв'язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.
Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов'язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідносин щодо права постійного користування землею.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтями 11 та 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Представником позивача доведено належними та допустимими доказами право постійного користування земельною ділянкою, яке відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, окрім того, на переконання суду, спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем, передбачений законом.
Тому, керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 200, 247, 259, 263-265 ЦПК України, статей 15, 16, 1219 ЦК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каніщева Віта Сергіївна до Кегичівської селищної ради Харківської області, третя особа: Зачепилівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання в порядку спадкування у праві постійного користування земельною ділянкою, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 право постійного користування на земельну частку (пай) площею 1,0000 га, цільове призначення якої для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Шляхівської сільської ради Берестинського району Харківської області, і належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування серії ХР-15-00-000722, виданого Шляхівською сільською радою, Кегичівського району, Харківської області, 25.12.1996 на підставі рішення УІІ сесії ХХІІ скликання від 30.05.1996, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 77.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Шляхове, Кегичівського району, Харківської області, громадянин України, паспорт НОМЕР_2 , виданий 26.03.2019 органом 6341, ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: Адвокат Каніщева Віта Сергіївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2656 від 26.03.2019, адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Кегичівська селищна рада Берестинського району Харківської області, адреса місцезнаходження: 64003, с-ще Кегичівка, Берестинський район, Харківська область, вул. Волошина, буд. 33, код ЄДРПОУ 04396963.
Третя особа: Зачепилівська державна нотаріальна контора Харківської області, адреса місцезнаходження: 64401, с-ще Зачепилівка, Берестинський район, Харківська область, вул. Центральна, буд. 57/13, код ЄДРПОУ 02893634.
Суддя Т.В. Богачова