2 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 132/3359/19
провадження № 51-5569км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 9 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120170201600000108, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Турбів Липовецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 грудня 2009 року за частинами 1, 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28 і ч. 2 ст.358, ч. 3 ст. 28 і ч. 3 ст. 358, частинами 2, 3 ст. 358, статтями 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, звільненого з місць позбавлення волі 2 жовтня 2015 року у зв'язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 5 років; за ст. 348 КК - на строк 10 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Також вироком суду засуджено ОСОБА_9 (за ч. 1 ст. 263 КК) рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком суду восени 2015 року ОСОБА_9 знайшов пістолет конструкції Токарева «ТТ» і не менше восьми патронів до нього, тим самим незаконно придбав їх та почав незаконно зберігати і носити без передбаченого законом дозволу.
На початку березня 2019 року ОСОБА_9 вступив у злочинну змову з ОСОБА_6 з метою незаконного зберігання та перевезення вказаної вогнепальної зброї з боєприпасами з с. Гришківці Житомирської області до м. Вінниця.
Тоді він, помістив пакет в вісьмома патронами до кишені штанів, а також збув ОСОБА_6 , за рахунок боргу у сумі 200 доларів США, вищезгаданий пістолет з магазином, споряджений бойовими патронами у невстановленій кількості, але не менше одного патрону, який ОСОБА_6 поклав до внутрішньої кишені куртки, і вони на автомобілі «Ауді» моделі «А6» (номерний знак НОМЕР_1 , Республіка Литва) поїхали у напрямку м. Вінниця.
Приблизно о 22:30 8 березня 2019 року, інспектор ОСОБА_10 помітивши, що вказаний автомобіль рухається з порушенням вимог правил дорожнього руху, на ділянці шляху «277 кілометр» автомобільної дороги М-21, застосував звуковий сигнал, тим самим висунувши вимогу про зупинення транспортного засобу, що і зробив водій ОСОБА_9 .
Інспектори ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підійшли до автомобіля і повідомили причину зупинки, а водій ОСОБА_9 вийшов з автомобіля та намагався поводити себе природньо, однак коли ОСОБА_10 став перевіряв його документи, він почав помітно нервувати та у поліцейських виникли підозри, що водій може перебувати в стані наркотичного сп'яніння та зберігати заборонені речі.
ОСОБА_10 провів огляд автомобіля, та спільно з ОСОБА_11 провели поверхневу перевірку ОСОБА_9 , під час якої останній дістав з кишені пакет з вісьмома патронами. Помітивши патрони, інспектор ОСОБА_10 підійшов до передньої правої частини автомобіля і запропонував пасажиру ОСОБА_6 вийти та розпочав проводити поверхневу перевірку.
У цей час ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що перед ним стоять працівники правоохоронного органу, які перебувають при виконанні службових обов'язків, з метою їх умисного вбивства, щоб не бути затриманим за вчинення злочину, вийшов з автомобіля і під час проведення поверхневої перевірки ОСОБА_10 , відштовхнув останнього, різко дістав з кишені куртки пістолет та дославши патрон в патронник, здійснив постріл в напрямку ОСОБА_11 , однак не влучив в інспектора з незалежних від нього причин.
Одразу після здійснення пострілу ОСОБА_11 заховався за службовий автомобіль, а ОСОБА_6 , тримаючи в руках пістолет та маючи умисел на позбавлення життя працівника правоохоронного органу, направив його в сторону інспектора ОСОБА_10 , однак не здійснив постріл, оскільки останній зник з поля зору та перебував за автомобілем «Ауді», використовуючи його як укриття.
Тоді, усвідомлюючи реальну загрозу для власного життя і здоров'я, інспектори застосували вогнепальну зброю, а саме ОСОБА_11 здійснив з пістолета один постріл в гору, а ОСОБА_10 - десять пострілів в напрямку правопорушників з метою припинення злочинних дій.
Скориставшись темною порою доби, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_9 зникли з місця події у невідомому напрямку, сховавши пістолет з патронами у невідомому місці, однак 13 березня 2019 року вони були затримані працівниками поліції в м. Умань Черкаської області.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, просять скасувати оскаржувані судові рішення.
На думку засудженого, вирок суду ґрунтується на припущеннях, а в його основу покладено неправильно оцінені докази (зокрема, показання свідків, відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та автомобіля, висновок експерта, протокол НСРД та інші), які не підтверджують поза розумним сумнівом його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину.
Відносно обставин події ОСОБА_6 зазначив, що на запитання інспектора він відповів, що нічого забороненого немає, однак коли той схопив за кишеню його куртки, в якій знаходився пістолет, він зрозумів, що приховувати наявність пістолету вже не вдасться та, розуміючи можливу відповідальність за незаконне зберігання зброї, він вирішив тікати. Тоді, щоб налякати поліцейських, він дістав пістолет з кишені, хлопнув долонею по курку, відштовхнув ОСОБА_10 , зробив крок вперед, одночасно обертаючись кругом себе, та натиснув на спусковий гачок, вистріливши десь понад патрульним автомобілем.
Стверджує, що жодного замаху на життя працівників правоохоронного органу не здійснював і такого наміру не мав. Навпаки, він докладав зусиль щоб не влучити в когось випадково і здійснив постріл лише коли був впевнений, що пістолет направлений далеко від осіб і можливий постріл їм не зашкодить.
Отже, стороною обвинувачення не надано та судами не встановлено жодного доказу на підтвердження наявності у нього прямого умислу на позбавлення життя працівника правоохоронного органу, а тому його дії кваліфіковано неправильно.
Крім того вважає, що судом при призначенні покарання не враховані обставини, що характеризують його особу з позитивної сторони. Вищевказані порушення залишились поза увагою апеляційного суду, а тому обидва судові рішення підлягають скасуванню.
На думку захисника, в основу судових рішень покладено докази, які не отримали належної оцінки, а судами не доведено наявності у ОСОБА_6 прямого умислу на вбивство саме працівника правоохоронного органу, внаслідок чого неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність по відношенню до дій засудженого.
Так, з висновку ситуаційної судово-балістичної експертизи пострілу від 9 серпня 2023 року вбачається, що постріл відбувся в напрямку двох осіб, одна з яких була працівником правоохоронного органу, а інша - ні, що свідчить про наявність непрямого умислу в діях ОСОБА_6 та виключає відповідальність за ст. 348 КК, оскільки замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом.
Однак, судами у рішеннях не згадується, що у напрямку здійсненого пострілу знаходився не тільки інспектор ОСОБА_11 , але й обвинувачений ОСОБА_9 , котрі стояли поряд на максимально малій відстані.
Крім того, в основу судових рішень покладено докази, які не отримали належної оцінки, а саме протокол НСРД, записи з нагрудних камер та службового автомобіля, вищезгаданий висновок експерта, показання потерпілих тощо.
Отже, захисник вважає, що ОСОБА_6 своїми діями дійсно чинив опір працівникам правоохоронного органу, застосовуючи погрозу застосування насильства висловлену невербально - шляхом попереджувального пострілу в повітря, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 342 КК.
У підсумку захисник вважає, що судові рішення не є законними, обґрунтованими та вмотивованими, а тому просить їх скасувати в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 348 КК та виключити з вироку послання на застосування ч. 1 ст. 70 КК при призначенні останньому покарання.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисники підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Водночас Суд звертає увагу, що в поданих касаційних скаргах засуджений та його захисник серед іншого, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, вказують на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ставлять під сумнів достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка, як зазначалося вище, на підставі положень статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Тобто, такі доводи касаційних скарг не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки Суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, установлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, в касаційних скаргах не оскаржуються.
З вироку суду убачається, що ОСОБА_6 повністю визнав вину у вчиненні цього кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 263 КК) і пояснив, що ОСОБА_9 був винен йому 200 доларів США, та в рахунок відшкодування боргу запропонував йому пістолет, на що він погодився. Перед цим ОСОБА_9 здійснив два постріли з цього пістолету, потім віддав його ОСОБА_6 , а він помістив пістолет у внутрішню кишеню.
Що стосується доводів сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 348 КК, то колегія суддів дійшла наступного висновку.
Так, відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при розгляді даного кримінального провадження судами були дотримані.
Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК, суд першої інстанції послався на показання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_9 , а також на письмові докази, наявні в матеріалах справи, повний та детальний опис яких відображений у вироку.
Водночас, в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_12 вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК, заперечив та пояснив, що інспектор ОСОБА_10 підійшов до передньої пасажирської дверки автомобіля та запропонував йому війти з транспортного засобу. У цей час інспектор запитав, чи не зберігає він при собі нічого із заборонених предметів і провів рукою по його одягу та намацав пістолет. Поліцейський запитав що там таке, наказав дістати і показати. Тоді він витягнув з кишені зброю і лівою рукою відштовхнув ОСОБА_10 та голосно крикнув щоб той відійшов. Потім відбувся постріл, якого він не очікував, бо не мав наміру стріляти у когось. Постріл відбувся в бік посадки, а не туди, де стояв ОСОБА_9 з іншим поліцейським. Він злякався і почав тікати через поле, а метрів через двадцять впав і викинув пістолет.
Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.
Так, засуджений ОСОБА_9 у суді підтвердив, що з ОСОБА_6 вони зупинялись у лісопосадці щоб перевірити справність пістолету. Він вистрілив двічі в каністру, далі позбирав гільзи і поклав у кишеню джинсів, а пістолет передав ОСОБА_6 . Скільки набоїв знаходилось у пістолеті йому не відомо, оскільки обойма не витягувалась. Пояснив, що коли їх автомобіль зупинили поліцейські, під час проведення поверхневої перевірки у нього виявили в кишені штанів ніж та патрони. Поліцейський відвів його в бік та став за ним і спостерігав на відстані 1,5-2 м від нього, а інший пішов перевіряти ОСОБА_6 . Він попросив вийти ОСОБА_6 з автомобіля та почав оглядати. Потім прозвучав постріл і поліцейський, який його контролював кинувся між машинами, а він побіг в бік лісопосадки, якою постійно біг і чув багато пострілів. Коли тікав, то поруч ОСОБА_6 не бачив, а зустрівся з ним біля автовокзалу на четвертий день після події. Така домовленість у них була ще тоді, коли їх зупинили поліцейські. Потім вони вирішили виїжджати з м. Вінниці, так як їх розшукують.
Потерпілий ОСОБА_11 підтвердив, що під час проведення поверхневої перевірки ОСОБА_9 вони помітили, що у нього з кишені стирчить ніж, а потім він дістав пакетик з предметами, схожими на патрони. Вони відвели водія в бік і він залишився з ним спілкуватись, а ОСОБА_10 відкрив двері та попросив ОСОБА_13 вийти, на що той погодився. Потерплий пояснив, що знаходився на відстані 30 см від заднього бамперу автомобіля «Ауді» та з правої сторони від нього був ОСОБА_9 , спереду нього на відстані 2-2,5 м стояв ОСОБА_12 і по діагоналі стояв ОСОБА_10 . Потерпілий підсвічував ліхтарем ОСОБА_9 та напарника ОСОБА_10 , щоб контролювати всі дії. Коли ОСОБА_10 провів рукою по одягу ОСОБА_12 і відчув, що там знаходиться якийсь предмет, то запитав, що там у нього, а ОСОБА_12 лівою рукою відхилив куртку, правою поліз у внутрішню кишеню, звідки витягнув прилад, схожий на пістолет «ТТ», вирівнявся, заклав патрон в патронник, випрямив руку в його сторону та здійснив постріл. Коли це все відбувалось, ОСОБА_12 щось крикнув, і потерпілий посвітив йому ліхтарем в обличчя та побачив, що в його сторону йде вспишка іскрами. Після чого він став ховатись за транспортний засіб, обіг службовий автомобіль і побачив, що ОСОБА_12 іде зі зброєю в напрямку до передньої частини автомобіля «Ауді», куди побіг його напарник. Потім він здійснив один постріл в гору та побачив, що ОСОБА_10 відкрив вогонь по ОСОБА_12 , який разом зі своїм товаришем почав тікати. Під час додаткового допиту ОСОБА_11 підтвердив, що ОСОБА_12 дістав із внутрішньої кишені куртки предмет схожий на зброю, щось крикнув до ОСОБА_10 , повернувся і відштовхнув останнього рукою та здійснив постріл в сторону, де знаходився він із ОСОБА_9 .
Аналогічні показання надав у суді потерпілий ОСОБА_10 та підтвердив, що під час проведення поверхневої перевірки ОСОБА_12 , останній дістав з внутрішньої кишені куртки предмет, схожий на пістолет ТТ, перезарядив та повернувши його в праву сторону, де знаходився ОСОБА_11 , здійснив постріл в останнього, але не попав в нього, оскільки, на думку потерпілого, в цьому йому завадив ліхтарик, яким світив ОСОБА_11 в сторону ОСОБА_12 . Після чого ОСОБА_11 сховався за транспортний засіб, а ОСОБА_12 почав повертатися з пістолетом в його сторону, в результаті чого він також сховався за транспортний засіб, дістав зброю та здійснив кілька пострілів в бік ОСОБА_12 .
В супереч твердженням сторони захисту, показання потерпілих є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також спростовують версію ОСОБА_12 про непричетність до вчинення злочину (зокрема, про те, що постріл відбувся випадково та не в сторону інспектора ОСОБА_11 ).
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження сторони захисту про допущені судом помилки, пов'язані із оцінкою доказів.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема, протокол огляду з актом про застосування службового собаки (на місці події виявлено та вилучено автомобіль «Ауді», гільзи (8 штук), складний ніж, пакет з вісьмома патронами тощо. Зроблено змиви); додатковий протокол огляду (вилучено на місці події чотири гільзи); протоколи пред'явлення особи для впізнання (потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 впізнали ОСОБА_12 , як особу, котра вийшла з автомобіля, дістала з лівої внутрішньої кишені куртки предмет схожий на пістолет, дослала патрон в патронник та здійснила постріл у бік ОСОБА_11 ); протоколи пред'явлення речей для впізнання (потерпілі із пред'явлених шести зображень впізнали зображення пістолету марки «ТТ», як предмету, який ОСОБА_12 дістав та застосував щодо ОСОБА_11 ).
Крім того, судом було безпосередньо досліджено та надано відповідну оцінку протоколу проведення НСРД від 20 травня 2019 року за участі ОСОБА_12 , згідно якого останній у вільній бесіді повідомив співкамернику обставини, за яких їх автомобіль зупинили працівники поліції та він здійснив постріл з пістолета.
Також, місцевим судом було досліджено: протокол обшуку від 9 березня 2019 року; реєстрацію повідомлення зі служби «102» від 8 березня 2019 року; повідомлення начальника управління патрульної служби у Вінницькій області від 13 червня 2019 року з додатками; протоколи проведення НСРД від 20 травня 2019 року та слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 від 23 серпня 2019 року, а також інші докази.
В межах кримінального провадження було проведено ряд експертиз, висновки яких досліджено у суді, а саме: висновок судової одорологічної експертизи від 26 квітня 2019 року № 73 (встановлено, що вилучені у ОСОБА_6 зразки запаху наявні, в зразках запаху, що вилучені під час ОМП в автомобілі «Ауді»); висновок судово-балістичної експертизи від 13 травня 2019 року № 108 (встановлено, що з дванадцяти гільз вилучених під час ОМП, одна гільза могла бути стріляна з пістолету конструкції Токарева «ТТ», інші - з пістолету моделі «Форт 17»). Також судом досліджено висновки судово-балістичної експертизи від 4 квітня 2019 року № 104, судової вибухово-технічної експертизи від 5 липня 2019 року № 44, амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 20 серпня 2019 року № 70 та інші.
Судом було досліджено протокол огляду від 13 квітня 2019 року щодо огляду вилучених в УПП у Вінницькій області, згідно протоколу тимчасового доступу до документів від 8 квітня 2019 року, 27 відеозаписів з нагрудних портативних відеореєстраторів поліцейських ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а також з відеореєстратора службового автомобіля. Зміст відомостей відеофайлів, на яких зафіксовано події, що відбувались 8 березня 2019 року, детально описаний у вироку суду.
Висновком ситуаційної судово-балістичної експертизи від 9 серпня 2023 року № 3143/23-21, яку проведено за клопотанням сторони захисту, встановлено, що ОСОБА_6 ймовірно був використаний пістолет «ТТ». Постріл ОСОБА_6 був виконаний у напрямку ОСОБА_9 та поліцейського ОСОБА_11 , які розташовувались праворуч службового автомобіля поліції; враховуючи інформацію відеозапису «video 2019-04-08_10-36-00.mp4», можливо припустити, що постріл ОСОБА_6 був виконаний з відстані 2-4 м від ОСОБА_9 та поліцейського ОСОБА_11 .
Таким чином судом були ретельно перевірені та спростовані твердження ОСОБА_12 : про відсутність у нього умислу на вчинення вбивства працівників поліції та що пістолет він дістав з метою налякати останніх і отримати змогу втекти; про невчинення ним досилання патрона у патронник і його переконання щодо відсутності патронів в обоймі; щодо випадкового натиснення на спусковий гачок; здійснення пострілу у бік лісопосадки та інші.
За наслідками судового розгляду даного кримінального провадження, встановивши фактичні обставини вчиненого, дослідивши та оцінивши сукупність зібраних стороною обвинувачення доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК, а саме у замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком і звертає увагу на те, що суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК характеризується умисною формою вини. Тобто, винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або інших осіб, визначених в диспозиції цієї статті, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає їх настання. Замах на вбивство осіб, зазначених у ст. 348 КК, може бути вчинено тільки із прямим умислом.
З урахуванням встановлених судом обставин, за яких було вчинено злочин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_12 діяв саме з прямим умислом, оскільки усвідомлюючи, що перед ним перебувають працівники правоохоронного органу, він відштовхнув інспектора ОСОБА_10 , різко дістав з кишені куртки пістолет та дославши патрон в патронник, здійснив постріл в напрямку інспектора ОСОБА_11 , після чого направив пістолет в сторону ОСОБА_10 , однак не здійснив постріл, оскільки останній зник з поля зору.
Отже, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, дії ОСОБА_12 за ст. 348 КК кваліфіковано правильно, а тому протилежні твердження сторони захисту є неспроможними. Підстав для кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 342 КК колегія суддів не вбачає.
Висновки місцевого суду щодо оцінки досліджених ним доказів відповідають фактичним обставинам та зроблені відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Підстави стверджувати, що покладені в основу вироку докази були оцінені судом вибірково або неповно, як про це зазначає захист, у Суду відсутні.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, в тому числі і тим, на які засуджений та його захисник посилаються при касаційному розгляді (про відсутність у ОСОБА_12 умислу на вбивство саме працівника правоохоронного органу; про здійснення пострілу для відлякування поліцейських для можливості втечі; про те, що засуджений не досилав патрон в патронник і натиснув на спусковий гачок випадково, внаслідок того, що сам оступився і здійснив постріл у бік лісопосадки) та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
За результатами апеляційного розгляду суд погодився з оцінкою доказів, досліджених судом першої інстанції та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, належним чином умотивувавши свої висновки.
При цьому апеляційний суд перевірив твердження сторони захисту про недоведення прямого умислу у ОСОБА_12 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК, та необхідності перекваліфікації його дій на ч. 4 ст. 296 КК або на ч. 3 ст. 342 КК чи на ч. 1 ст. 345 КК, визнав їх необґрунтованими, та зазначив, що сукупністю доказів, здобутих законним шляхом, повністю доводиться винуватість ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК.
Апеляційний суд наголосив на тому, що під час розгляду кримінального провадження було беззаперечно встановлено, що дії ОСОБА_12 були спрямовані саме проти поліцейських, якими було виявлено наявність зброї в обвинувачених, з чим погоджується й колегія суддів.
Таким чином, об'єктивних підстав, які б вказували на вчинення кримінального правопорушення за інших обставин, колегія суддів апеляційного суду не встановила.
Відносно тверджень захисника про недопустимість показань потерпілого ОСОБА_10 , пояснення якого розходяться з твердженнями ОСОБА_12 , то суд їх визнав безпідставними, вказавши на те, що потерпілий давав показання в суді, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів. При цьому мотивів для обмовлення ОСОБА_12 не встановлено. Крім того, апеляційний суд не вбачав перекручувань фактів ні в поясненнях поліцейських, ні в поясненнях ОСОБА_14 , як стверджував захист.
Верховний Суд звертає увагу, що показання потерпілого ОСОБА_10 не були єдиним чи визначальним доказом винуватості засудженого, а були одними із доказів, які досліджувалися та оцінювалися судом першої інстанції в їх сукупності. Зокрема, показання ОСОБА_10 узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_11 , відеозаписами відеореєстраторів, висновками експертиз та іншими доказами.
Отже, апеляційний суд, установивши наявність у матеріалах кримінального провадження доказів, які поза розумним сумнівом свідчили про скоєння ОСОБА_12 інкримінованих кримінальних правопорушень, залишив вирок районного суду без змін.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК, згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам ст. 370 КПК.
Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту, є безпідставними.
Так, вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Що стосується доводів засудженого про те, що при призначенні покарання судом не були враховані обставини, що характеризують його особу з позитивної сторони, то слід зазначити наступне.
Так, санкція ч. 1 ст. 263 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, а санкція ст. 348 КК - на строк від 9 до 15 років або довічне позбавлення волі.
Статтями 50 і 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що при призначенні ОСОБА_12 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (тяжкий та особливо тяжкий злочин), дані про особу винного (раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем попереднього ув'язнення характеризується негативно, за місцем реєстрації - позитивно, з його пояснень існує за рахунок написання художніх творів).
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав літній вік ОСОБА_12 та хворобливий стан його здоров'я. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочинів.
Врахувавши всі зазначені обставини у сукупності, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_12 покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 5 років, за ст. 348 КК - на строк 10 років, та визначив остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Отже, колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_12 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Судом фактично було враховано всі обставини, які мають правове значення при виборі покарання та способу його відбування. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 9 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 3 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3