03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 522/5576/24
провадження № 61-9413 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),
представник ОСОБА_1 - адвоката Слободяник Олексій Ігорович,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом), ОСОБА_4 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Цимбал Сергій Юрійович,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала Сергія Юрійовича, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня
2024 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду
від 19 червня 2025 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст первісних позовних вимог, зустрічних позовних вимог, процесуальних заяв та судових рішень
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 із 30 липня 2011 року. За час шлюбу вони набули у власність майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю, а саме: шість квартир, нежитлове приміщення, два машиномісця, а також грошові кошти.
Вказував, що він має право поділити зазначене вище майно, на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, проте ОСОБА_2 відмовляється добровільно це зробити.
З урахуванням наведеного та відповідних норм СК України, ОСОБА_1 просив суд визнати вищевказане майно спільною сумісною власністю подружжя
та здійснити його поділ згідно із запропонованим ним варіантом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що у первісному позові
ОСОБА_1 не вказано все майно, яке подружжя набуло за час шлюбу, а також за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (з 2009 року
до дня реєстрації шлюбу), зокрема: дві квартири, дві земельні ділянки, машиномісце, майнові права на два торгові місця, два автомобілі та грошові кошти.
На вказане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
Посилалася на відповідні норми СК України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд визнати вищевказане майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ згідно
із запропонованим нею варіантом.
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня
2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду
з первісним позовом ОСОБА_1 .
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог.
У листопада 2024 року ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмета зустрічного позову.
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2024 року, разом із іншим, прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, заяву ОСОБА_2 про зміну предмета позову вирішено розглянути після надання кінцевої редакції заяви.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цимбал С. Ю., подав заяву про зміну предмета зустрічного позову, залучення до участі у справі співвідповідача та третьої особи.
У вказаній заяві, окрім вимог щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, заявлено вимоги до відповідача - ТОВ «Гудхаус-Буд», про витребування із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 двох земельних ділянок:
площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652, та площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611 (статті 387, 388 ЦК України).
Зазначено, що вказані земельні ділянки були придбані ОСОБА_1
та ОСОБА_2 у серпні 2021 року, тобто за час шлюбу, й на них поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. У подальшому ОСОБА_1 штучно ініціював судовий спір у справі № 509/1811/24 і, як наслідок, у травні 2024 року земельні ділянки перейшли до ОСОБА_6 , який їх відчужив (передав)
ТОВ «Гудхаус-Буд» у липні 2024 року. При цьому ОСОБА_1 , ОСОБА_3 були учасника товариства, а отже, товариство не може вважатися добросовісним набувачем указаних земельних ділянок.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2024 року:
прийнято до провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката
Цимбала С. Ю., про зміну предмета зустрічного позову, яку подано у грудні
2024 року, у частині вимог підпунктів 1-4 пункту 1 заяви;
відмовлено у прийнятті до провадження заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю., про зміну предмета зустрічного позову, подану у грудні 2024 року, у частині вимог підпункту 5 пункту 1 заяви, а саме: витребування
у товариства з обмеженою відповідальністю «Гудхаус-Буд» (далі - ТОВ «Гудхаус-Буд») на користь ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652, та земельної ділянки, площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у заяві про зміну предмета зустрічного позову, яку подану у грудні 2024 року, представник ОСОБА_2 змінив предмет позову у частині підпунктів 1-4 пункту 1 заяви, оскільки ці вимоги стосуються поділу майна подружжя, а саме: визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку; у порядку поділ спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на дві земельні ділянки;
у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, машиномісце, майнові права на два торгові місця;
у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 4 437 256,50 грн.
Разом із цим, у частині вимог підпункту 5 пункту 1 указаної заяви, зокрема,
про витребування у ТОВ «Гудхаус-Буд» на користь ОСОБА_2 двох земельних ділянок, змінюється не лише предмет позову, а й підстава позову. Тому у прийнятті до провадження заяви про зміну предмета позову у цій частині судом відмовлено.
Судом першої інстанції застосовано відповідні норми ЦПК України, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо зміни предмета і підстав позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю., залишено без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2024 року у частині відмови у прийнятті до провадження заяви про зміну предмета зустрічного позову щодо вимог підпункту 5 пункту 1 заяви залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зустрічний позов
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя обґрунтовано статтями 69, 71 СК України. У заяві про зміну предмета зустрічного позову, окрім позовних вимог про поділ
спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 заявила вимогу
до ТОВ «Гудхаус-Буд» про витребування майна із чужого незаконного володіння
на підставі статей 387, 388 ЦК України. Ця позовна вимога є самостійною матеріально-правовою вимогою, а отже, новим позовом, обґрунтованим іншими обставинами (фактичні підстави) та нормами матеріального права (юридичні підстави), пред'явленими до іншого відповідача, які первісно не визначалися підставою позову про поділ майна подружжя.
Суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову у частині позовних вимог про витребування майна
із чужого незаконного володіння.
Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦПК України, ЦК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо правових підстав зміни предмета та підстав позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У липні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цимбал С. Ю., звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині відмови у прийнятті до провадження заяви про зміну предмета зустрічного позову та направити справу у цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю., мотивована тим, що апеляційний суд зробив помилкові висновки
про відсутність підстав для задоволення заяви про зміну предмета зустрічного позову, зокрема, у частині вимоги про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
ОСОБА_2 має право на поділ спільного сумісного майна подружжя, у зв'язку
з чим вона звернулася до суду із зустрічним позовом до про поділ майна подружжя, предмет позову якого в подальшому обґрунтовано просила змінити.
Суд першої інстанції помилково відмовив у прийнятті до провадження заяви ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову у частині вимог підпункту 5 пункту 1 заяви - витребування у ТОВ «Гудхаус-Буд» на її користь двох земельних ділянок. Суд апеляційної інстанції не відреагував на вказане порушення районного суду.
При цьому ОСОБА_2 просила суд змінити лише предмет позову, а не підстави. Не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами
при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми права.
ОСОБА_2 не змінювала первісні фактичні підстави позову, а лише доповнила їх новими обставинами, які стосуються предмета спору. Така зміна предмета позову забезпечить ефективний захист порушених прав ОСОБА_2 . Усі заявлені нею вимоги є взаємопов'язаними, їх неможливо роз'єднати.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, у касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_2 понесла й очікує понести судові витрати за розгляд справи у суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 5 605,60 грн (5 000,00 грн - витрати на правничу допомогу, 605,60 грн - сплачений судовий збір). Докази понесення цих витрат будуть надані додатково.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Слободяника О. І., в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги.
Вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про поділ майна подружжя (а. с. 1-4, т. 1).
ОСОБА_1 просив суд визнати відповідне майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ майна згідно із запропонованим ним варіантом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (а. с. 55-56, т. 1).
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя (а. с. 145-153, т. 1).
ОСОБА_2 просила суд визнати відповідне майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ майна згідно із запропонованим нею варіантом.
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня
2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду
з первісним позовом ОСОБА_1 (а. с. 72-75, т. 2).
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог (а. с. 94-99, т. 2).
У листопада 2024 року ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмета зустрічного позову (а. с. 110-117, т. 2).
Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2024 року, разом із іншим, прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, заяву ОСОБА_2 про зміну предмета позову вирішено розглянути після надання стороною кінцевої редакції заяви (а. с. 175-178, т. 2).
У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Цимбал С. Ю., подав заяву про зміну предмета зустрічного позову, залучення до участі у справі співвідповідача та третьої особи (а. с. 90-95, т. 3, а. с. 3-150, т. 4).
У вказаній заяві, окрім вимог щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділу спільного сумісного майна подружжя, заявлено вимоги
до відповідача - ТОВ «Гудхаус-Буд», про витребування із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 двох земельних ділянок: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652, та площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611 (підпункт 5 пункту 1 заяви).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2024 року прийнято до провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю.,
про зміну предмета зустрічного позову, яку подано у грудні 2024 року, у частині вимог підпунктів 1-4 пункту 1 заяви. Відмовлено у прийнятті до провадження заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю., про зміну предмета зустрічного позову, подану у грудні 2024 року, у частині вимог підпункту 5 пункту 1 заяви, а саме: витребування у ТОВ «Гудхаус-Буд» на користь ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652,
та земельної ділянки, площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611 (а. с. 157-158, т. 4).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала С. Ю., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами вирішувалося питання
про прийняття до провадження заяви ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду
з первісним та зустрічним позовами про поділ спільного сумісного майна подружжя, в яких, кожен із них, просив визнати відповідне майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя згідно
із запропонованим варіантом.
У подальшому ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги за первісним позовом,
а ОСОБА_2 подала заяву про зміну предмета зустрічного позову, залучення
до участі у справі співвідповідача та третьої особи.
У вказаній заяві, окрім вимог щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділу спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 заявлено вимоги до відповідача - ТОВ «Гудхаус-Буд», про витребування із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 двох земельних ділянок
(підпункт 5 пункту 1 заяви) саме для поділу майна подружжя.
Заява мотивована тим, що вказані земельні ділянки були придбані ОСОБА_1
та ОСОБА_2 у серпні 2021 року, тобто за час шлюбу, а тому на них поширюється режим спільної сумісної власності подружжя. У подальшому, у травні 2024 року, земельні ділянки перейшли до ОСОБА_6 , який у липні 2024 року відчужив (передав) земельні ділянки ТОВ «Гудхаус-Буд», учасниками якого були
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Тобто товариство не може вважатися добросовісним набувачем указаних земельних ділянок.
Верховний Суд ураховує, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову -
це річ, щодо якої виник спір.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Указане узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), та іншими.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся
до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із цим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання
на норми матеріального чи процесуального права.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити,
на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить
про захист свого права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше
як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких
із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин (див.: постанова Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі
№ 910/18389/20, постанова Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі
№ 755/7632/22, провадження № 61-9085св24).
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 548/1965/19 (провадження № 61-994св24) зазначено, разом із іншим, що збільшити
або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені
у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_2 подала до суду, зокрема, заяву про зміну предмета зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якій, окрім вимог щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу, заявила вимоги до іншого
відповідача - ТОВ «Гудхаус-Буд», про витребування із чужого незаконного володіння на її користь двох земельних ділянок для їх поділу, як спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2024 року прийнято до провадження заяву ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову
у частині вимог підпунктів 1-4 пункту 1 заяви, так як ці вимоги стосуються поділу майна подружжя.
Разом із цим, судом відмовлено у прийнятті до провадження заяви ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову у частині вимог підпункту 5 пункту 1 заяви,
а саме щодо витребування у ТОВ «Гудхаус-Буд» на користь ОСОБА_2
земельної ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652,
та земельної ділянки, площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611.
Вирішуючи відповідне процесуальне питання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовна вимога
про витребування майна із чужого незаконного володіння є самостійною матеріально-правовою вимогою, тобто новим позовом, обґрунтованим іншими обставинами та нормами матеріального права, пред'явленими до іншого відповідача, які первісно не визначалися підставою зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Проте Верховний Суд із цим не погоджується, так як судами попередніх інстанцій
не враховано, що у спірних правовідносинах спір стосується поділу спільного сумісного майна подружжя, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відмову у прийнятті вказаної заяви ОСОБА_2 є неправильними.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям
за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно
від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна,
що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними
або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини,
що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності
на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,
що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
При цьому ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки
у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач
(див.: постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18 та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити як обсяг всього спільного нажитого майна,
так і час та джерела його придбання.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.
Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі
№ 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц
(пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя
та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
При цьому суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення
та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача
з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача
не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Суди попередніх інстанції формально відмовили у задоволенні заяви ОСОБА_2 у частині прийняття до провадження зміну предмета позову, зокрема позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, не врахувавши предмет спору (поділ спільного сумісного майна подружжя). Суд повинен надати правову оцінку доводам ОСОБА_2 , які стосуються набуття спірних земельних ділянок за час шлюбу, їхнього відчуження тощо, оскільки вказане впливає
на визначення обсягу всього спільно набутого у шлюбі майна та, відповідно,
на правильне й ефективне вирішення спору.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих,
які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування
або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному
з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі,
а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані
за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:
по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна
в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об'єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином,
щоб не зобов'язувати сторону сплачувати компенсацію.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня
2021 року в справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).
Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ всього спільного сумісного майна подружжя у спосіб
без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
Вирішуючи спір по суті, суди повинні встановити обсяг всього спільного сумісного майна подружжя, дослідити питання вартості цього майна, як його загальної вартості, так і вартості кожного з об'єктів майна.
Вказане має вирішальне правове значення при вирішенні питання про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій у частині відмови
у прийнятті до провадження заяви про зміну предмета зустрічного позову
є передчасними. Судові рішення у відповідній частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.
При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане,
на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведеного та у порушення
частини п'ятої статті 12 ЦПК України не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд.
Вирішення питання про розподіл судових витрат залежить від вирішення спору
по суті.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала Сергія Юрійовича, задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2024 року у частині відмови у прийнятті до провадження заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Цимбала Сергія Юрійовича, про зміну предмета зустрічного позову, подану у грудні 2024 року, у частині вимог підпункту 5 пункту 1 заяви, а саме: витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «Гудхаус-Буд»
на користь ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0652, та земельної ділянки,
площею 0,0293 га, кадастровий номер 5123781300:04:001:0611, та постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року скасувати.
Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк