Номер провадження 22-ц/821/1913/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 710/859/25 Категорія: 304090000 Сивокінь С. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
04 грудня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Карпенко О.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.06.2023 між ОСОБА_1 і ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1225-4164. Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на таких умовах: сума кредиту 6500,00 грн; строк кредитування 300 днів; базовий період 14 днів; знижена процентна ставка - 1,2 % в день, стандартна ставка - 1,5 % в день. Кредитодавець взяті на себе зобов'язання виконав у повному обсязі. Позивач (через партнера АТ КБ «Приватбанк») видав відповідачу через систему «LiqPay» кредитні кошті на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов'язань перед позивачем, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1225-4164 від 20.06.2023, шляхом здійснення платежів, зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є додатком до позовної заяви.
Відповідач в загальній кількості два рази оформлював кредитні відносини з позивачем. Попередні договори були погашені, що доводить обізнаність відповідача з процедурою оформлення та виконання кредитного договору. Станом на 23.05.2025 загальний розмір заборгованості відповідача становить 32025,50 грн. Кредитодавець, застосовуючи програму лояльності для споживачів фінансових послуг, частково списав заборгованість позичальнику за нарахованими процентами у сумі 3425,50 грн, за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 28600,00 грн.
Відтак, позивач просив суд стягнути з позивача заборгованість в загальному розмірі 28 600,00 грн, із яких 5 980,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 22 620,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 від 20.06.2023 в сумі 28 600,00 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом становить 5 980,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими відсотками становить 22 620,00 грн.
Здійснено розподіл судових витрат.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачка визнала позов в межах тіла кредиту, а саме в сумі 5980,00 грн. Проти стягнення відсотків у сумі 22620,00 грн заперечила.
Суд критично оцінив доводи відповідача щодо неправомірності стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором у сумі 22620,00 грн та зазначив, що вони підтверджені належними доказами та не суперечать умовам кредитного договору, підписаного відповідачем. Заперечення відповідачкою позовної вимоги у частині стягнення простроченої заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 22620,00 грн не спростовує правомірності їх нарахування, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором 1225-4164 від 20.06.2023 станом на 23.05.2025.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не повернуті, суд вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2025 року в частині стягнення відсотків, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять достовірних доказів про перерахування позивачем відповідачу кредитних коштів в розмірі 6500,00 грн.
Встановлення сторонами договору відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 22620 грн, є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 5980 грн.
Скаржниця вказує, що відповідно до кредитного договору та норм законодавства, позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповернутої суми кредиту за кожен день прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину та у період дії воєнного стану.
26 вересня 2025 року до Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідач підписав кредитний договір № 1225-4164 від 20.06.2023 електронним підписом. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою, але здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, безготівковий переказ коштів без відкриття банківських рахунків. Кредитні кошти були перераховані позивачем відповідно до умов кредитного договору і правил через партнера АТ КБ «ПриватБанк» та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що у кредитному договорі сторонами було погоджено умови щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та строку кредитування, і ОСОБА_1 погодилася з такими умовами, підписавши його шляхом використання електронного підпису.
Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного договору.
Позивач у відзиві звертає увагу, що після закінчення строку кредитування, а саме після 14.04.2024 нарахування процентів за користування кредитом було зупинено.
Позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень ст. 625 ЦК України, пеню, штраф, неустойку або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору, а нарахування комісії за видачу кредиту відбулося одноразово та не застосовувалася як санкція до відповідача за невиконання зобов'язань.
Відтак, сторона позивача у відзиві на апеляційну скаргу просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі становить 28 600,00 грн та не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з огляду на таке.
Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.06.2023 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» укладено договір про відкриття кредитної лінії №1225-4164 продукту «НА ВСЕ» (а.с. 12-17).
За вказаним договором Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на таких умовах: сума кредиту 6500,00 грн; строк кредитування 300 днів, тобто до 14.04.2024; базовий період 14 днів; знижена процентна ставка 1,2 % в день, стандартна ставка 1,5 % в день.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до п. 3.1 договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідачка ОСОБА_1 підписла кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора А6320 о 12 год 23 хв 20.06.2023 (т. 1 а.с. 68).
Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 від 20.06.2023 в сумі 6500,00 грн підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 23.05.2025 (а.с. 29-31) та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а.с. 32).
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 від 20.06.2023 підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Відтак, доводи скаржниці в цій частині є безпідставними.
Посилання скаржниці на відсутність достовірних доказів отримання відповідачкою кредитних коштів в сумі 6500,00 грн спростовуються наявними в матеріалах справи листом АТ КБ «ПриватБанк» від 23.05.2025 та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС». Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 визнала позовні вимоги в частині стягнення з неї тіла кредиту на суму 5980,00 грн,
Разом з тим, колегія суддів також зауважує, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1225-4164 від 20.06.2023, відповідачка ОСОБА_1 04.07.2023 та 23.08.2023 здійснила часткову оплату на суму 3700,00 грн та на суму 200,00 грн відповідно в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, що свідчить про прийняття передбачених кредитним договором умов, прав та обов'язків.
Доказів виконання грошових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі відповідачем суду не надано.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з договору про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 від 20.06.2023, строк кредитування складає 300 календарних днів, тобто до 14.04.2024.
З розрахунку заборгованості судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем здійснювалося нарахування процентів за користування кредитними коштами в період з 20.06.2023 до 14.04.2024 включно, тобто до закінчення строку кредитування, що відповідає умовам договору та нормам ЦК України. Будь-які інші нарахування, окрім одноразової комісії за видачу кредиту в сумі 975,00 грн, за вказаний період відсутні.
Після закінчення строку кредитування жодних нарахувань позивач не здійснював.
Відтак, позивачем правомірно нараховано відповідачці проценти за користування кредитними коштами в сумі 22620,00 грн, з урахуванням суми списаного боргу, за період з 20.06.2023 до 14.04.2024, що відповідно до кредитного договору, є строком кредитування.
Щодо доводів скаржниці про неправомірне нарахування процентів під час дії карантину та в період дії воєнного стану, колегія суддів зазначає, що такі доводи не відповідають дійсності.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до п.п. 8.4 кредитного договору позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповернутої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень ст. 625 ЦК України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину, введеного постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами та доповненнями) та/або у тридцятиденнний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Тобто, у період дії на території України воєнного стану позичальник звільняється лише від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу (інфляція, три проценти річних), а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Застереження щодо неможливості у період дії воєнного стану на території України стягнення з позичальника процентів за користування кредитом не містить ні спірний кредитний договір, ні чинні норми законодавства.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на зміст поняття «користування кредитом».
Так, позичальник отримує від банку/фінансової установи грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються позивач, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Тобто, проценти за користування кредитними коштами не є ані відповідальністю за ст. 625 ЦК України, ані штрафом, ані пенею, а відтак, відсутні підстави на користь висновку про неможливість стягнення в період дії воєнного стану з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами.
Щодо доводів скаржника про набрання чинності 24.12.2023 Законом України № 3498-ХІ від 22.11.2023, яким було внесено ряд змін до Закону України «Про споживче кредитування», та який не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає таке.
22 листопада 2023 року прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-ІХ), який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, ст. 8 Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Водночас, п. 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно); з 21.08.2024 - 1%.
Тобто, колегія суддів звертає увагу, що вказаний перехідний період (240 днів) щодо зменшення максимального розміру денної процентної ставки застосовується і як до договорів про споживчий кредит, укладених до набрання чинності Законом 3498-ІХ (до 24.12.2023), якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом, так і до договорів про споживчий кредит, які укладені після 24.12.2023, але до 21.08.2024.
Таким чином, враховуючи, що договір про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 укладений між сторонами справи 20.06.2023 та діяв до 14.04.2024, відтак, дія пункту 5 розділу I Закону України № 3498-ІХ поширюється на кредитні правовідносини за вказаним кредитним договором.
При цьому, не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку(ки) в день, які встановлені в Кредитному договорі, укладеному сторонами.
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t * 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Тобто, умови договору кредиту, а саме загальні витрати за споживчим кредитом, загальний розмір кредиту, строк кредитування повинні бути розраховані в договорі таким чином, щоб денна процентна ставка не перевищувала 2,5 %, 1,5 %, 1 % залежно від періоду, визначеного п. 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 3498-ІХ.
Якщо умови договору визначені таким чином, що за розрахунком денної процентної ставки остання перевищує визначену законом межу за відповідний період, то стягнення будь-яких витрат за споживчим кредитом є неможливим, оскільки умови договору кредиту, які визначають такі витрати, у тому числі, процентну ставку в день, є нікчемними.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У справі, що переглядається, денна процентна ставка (ДПС) розраховується таким чином: (30225,00 грн /6500,00 грн)/300 днів * 100 % = 0,015 %.
Отже, денна процентна ставка за договором про відкриття кредитної лінії № 1225-4164 від 20.06.2023 не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений законом, а відтак умови вказаного договору відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного вище, аргументи скаржника, у даній справі, свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів висновує, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2025 року є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування в оскаржуваній частині скаржником не доведено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.
Судді Ю.В. Сіренко
О.В. Карпенко
Н.І. Гончар