печерський районний суд міста києва
Справа № 757/35566/25-к
пр. 1-кс-30535/25
10 вересня 2025 року м. Київ
Печерський районний суд міста Києва в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м Києві клопотання прокурора, начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України,
Короткий виклад доводів клопотання
До слідчого судді надійшло клопотання сторони кримінального провадження про накладення арешту на майно, вилучене 11.07.2025 в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, а саме: на транспортний засіб «Mercedes-benz С 250», 2013 р. в., VIN: НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 .
Позиція сторін кримінального провадження
Прокурор подав заяву про розгляд клопотання без його участі. Вимоги клопотання підтримав у повному обсязі.
Представник ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 подала заяву про розгляд справи без її участі, у задоволенні клопотання просила відмовити.
Відповідно до вимог ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
З урахуванням положень ст. 26 КПК України слідчий суддя, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді та вважає за можливе розглянути клопотання у відсутність осіб, які не з'явились.
Правове обґрунтування
Процесуальні правовідносини регулюються главою 17 «Арешт майна» розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» КПК України.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та (або) користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Обставини, встановлені слідчим суддею
Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що організована група осіб, знаходячись на території міста Києва, в умовах воєнного стану, зловживаючи довірою громадян України, країн СНД, Європи та США, схиляє останніх до вкладень у фейкові надприбуткові інвестиційні проекти, після чого шахрайським шляхом заволодіває грошовими коштами останніх в особливо великих розмірах.
Так за наявними даними, з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою громадян України, країн СНД. Європи та США, учасники протиправної схеми створюють та поширюють за допомогою реклами у мережі Інтернет веб-ресурси, контент який містить ознаки заклику псевдо інвесторів вкладати кошти у надприбуткові інвестиційні проекти.
Надалі, після залишення заявок потенційними псевдо інвесторами на «фейк-ресурсах», учасники протиправної схеми схиляють їх до вкладення власних активів для так званого «легкого» заробітку. У подальшому інвестовані активи привласнюються зазначеною групою, а будь-який контакт з так званими «інвесторами» припиняється.
Організаторами вказаної групи забезпечено функціонування офісних приміщень, в яких розмішені підрозділи «ІТ» (займаються розробкою «фейк-сайтів»), sales-менеджери (особи які спонукають потенційних клієнтів інвестувати кошти), SMM-підрозділи (реклама), а також HR-менеджери (підбір працівників), які під керівництвом старших команд (так званих «Team-lead») не вчиняють протиправні дії з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою осіб, які вклали власні активи в псевдо інвестиційні проєкти.
Встановлено, що до шахрайського механізму причетні наступні особи: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 та інші.
В ході проведення обшуку 11.07.2025 автомобіля «Mercedes-benz С 250», 2013 р. в., д. н. з. НОМЕР_6 , який здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, вилучено автомобіль марки «Mercedes-benz С 250», 2013 р. в., д. н. з. НОМЕР_7 .
Постановою слідчого від 11.07.2025 авто визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Клопотання про арешт майна було надіслано до суду через АТ «Укрпошта» 12.07.2025 рекомендованим листом.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16.07.2025 у справі № 757/33256/25-к клопотання повернуто прокурору та встановлено строк 72 години для усунення недоліків.
Матеріали клопотання отримані уповноваженою особою 28.07.2025.
Після усунення недоліків клопотання подане до суду 30.07.2025, тобто у строк, визначений ухвалою слідчого судді.
Мотиви слідчого судді
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами. У той же час, слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє дійти висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому, вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на вимоги ч. 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
За загальним правилом статус тимчасового вилученого майно набуває з моменту фактичного позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких воно перебуває, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст. 167 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку.
Частиною 5 ст. 236 КПК України визначено, що обшук на підставі відповідного судового рішення, повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети такого обшуку.
При обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 23.02.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, а саме: організована група осіб, знаходячись на території міста Києва, в умовах воєнного стану, зловживаючи довірою громадян України, країн СНД, Європи та США, схиляє останніх до вкладень у фейкові надприбуткові інвестиційні проекти, після чого шахрайським шляхом заволодіває грошовими коштами останніх в особливо великих розмірах.
Відповідно до протоколу допиту від 29.08.2025 свідок ОСОБА_10 прямо вказує на ОСОБА_9 як організатора офісних кол-центрів.
Автомобіль було вилучено за адресою: АДРЕСА_1 .
Транспортний засіб, а саме: автомобіль «Mercedes-benz С 250», 2013 р. в., VIN: НОМЕР_1 , на праві власності належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З 29.09.2012 ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 .
Авто придбане 30.09.2023, тобто за час перебування у шлюбі.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому, місце знаходження майна, порядок користування ним не визначають право власності на таке майно.
Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно…, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18, зазначено, що «статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Слідчий суддя звертає увагу, що предметом досудового розслідування є шахрайське заволодіння коштів в особливо великих розмірах.
На думку органу досудового розслідування автомобіль придбаний за кошти від злочинної діяльності. При цьому стороною захисту не надано жодних доказів законності походження коштів на придбання вказаного автомобіля.
На даній стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування та дослідження доказів - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини»/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).
Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Наведене у сукупності свідчить про наявність у вилученого автомобілю ознак речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України.
При цьому, власник майна не позбавлений в подальшому права на звернення до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту майна у порядку ст. 174 КПК.
Дослідивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов висновку, що наявні достатні підстави вважати, що вилучене майно відповідає ознакам речових доказів та підлягає арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Разом із тим, на даній стадії досудового розслідування позбавлення власника права користування авто є надмірним тягарем, а тому в цій частині клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 131, 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання - задовольнити частково.
Накласти арешт у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024 із забороною відчуження та розпорядження на рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4 , а саме - на транспортний засіб марки «Mercedes-Benz C 250», 2013 року випуску, VIN: НОМЕР_1 .
У задоволенні клопотання в частині обмеження права користування вказаним транспортним засобом - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню прокурором/слідчим у кримінальному провадженні № 12024000000000449 від 23.02.2024.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_11