Номер провадження 2/754/5890/25
Справа №754/8690/25
Іменем України
03 грудня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 24.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3316915608-139136, за умовами якого відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн. з терміном користування кредитом 20 днів, датою повернення кредиту 13.11.2021 року та сплатою відсотків в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом. 07.03.2023 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі і за договором позики відповідача. 18.02.2023 року ТОВ «Коллект Центр» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до боржників, в тому числі і за договором позики відповідача.
Крім того, 26.10.2021 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 3781568, згідно з умовами якого відповідач отримала 8000,00 грн. зі сплатою процентів в розмірі 2,5 % в день за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за кредитним договорами у повному обсязі не виконала. Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3316915608-139136 від 24.10.2021 року становить 10 276,09 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3315,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6961,09 грн. Також, розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3781568 від 26.10.2021 року становить 14 560,16 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6451,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6589,16 грн., заборгованість за комісіями - 1520,00 грн. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 24 836,25 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9766,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13 550,25 грн., заборгованість за комісіями - 1520,00 грн
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 21.05.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надавши клопотання, в якому просить розглядати справу в його відсутність, проти винесення заочного рішення суду не заперечує.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась. До суду надійшла заява відповідача в якій вона визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення, а також просить розглянути справу в її відсутність.
Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 24.10.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3316915608-139136, за умовами якого відповідачу надано кредит на умовах строковості у розмірі 4000,00 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 1560,00 грн. за користування такими та інших платежів, встановленим цим договором, строком на 20 днів із датою повернення кредиту 13.11.2021 року.
Згідно графіку розрахунків, який є додатком № 1 до вказаного договору, загальна сума кредиту становить 5560,00 грн., що складається з: 4000,00 грн. - сума кредиту за договором, 1560,00 грн. - проценти за користування кредитом.
07.03.2023 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі і за договором позики відповідача.
Згідно витягу з реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «Коллект Центр» 07.03.2023 року набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 3316915608-139136 в розмірі 3315,00 грн., що становить залишок по тілу кредиту.
18.02.2023 року ТОВ «Коллект Центр» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до боржників, в тому числі і за договором позики відповідача.
Згідно витягу з реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «Факторинг Партнерс» 18.02.2025 року набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 3316915608-139136 в розмірі 3315,00 грн., що становить залишок по тілу кредиту, а також 6961,09 грн., що становить заборгованість за нарахованими процентами. Загальна сума заборгованості становить 10 276,09 грн.
Також, 26.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 3781568, за Розділом 1 якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк 9 днів надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 8000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 04.11.2021 року та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно п.п.1.4, 1.5 договору сторони погодили, що розмір комісії за надання кредиту становить 1520,00 грн., проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 1800,00 грн. за ставкою 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Також судом встановлено, що 26.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.
Відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, відповідач має заборгованість в розмірі 14 560,16 грн., з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6451,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 6589,16 грн., заборгованість за комісіями - 1520,00 грн.
Як зазначає позивач, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 24 836,25 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 9766,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 13 550,25 грн., заборгованість за комісіями - 1520,00 грн.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.
Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов'язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
З наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитних договорів сторонами було досягнуто згоди з усіх їх істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення таких Договорів, на таких умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договори є обов'язковими до виконання.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримала кредити за кредитними договорами, проте не виконувала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернула. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитними договорами у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
Також, суду надані відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, як боржника, за кредитними договорами у визначеному первісним кредитором розмірі (тобто після переходу права вимоги до позивача жодні додаткові нарахування не здійснювалися). Таким чином позивач, як новий кредитор отримав право вимоги до боржника, а доказів визнання недійсним вказаних вище договорів відступлення прав вимоги, як і доказів того, що їх дійсність оскаржується у судовому порядку стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення таких договорів.
Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у неї утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту за договором № 3316915608-139136 в розмірі 3315,00 грн., а також заборгованості за тілом кредиту за договором № 3781568 від 26.10.2021 року в розмірі 6451,00 грн.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів, то суд виходить з наступного.
Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16).
Відповідно до договору позики № 3316915608-139136 від 24.10.2021 року відповідачу було надано кредит на умовах строковості у розмірі 4000,00 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 1560,00 грн. за користування такими та інших платежів, встановленим цим договором, строком на 20 днів із датою повернення кредиту 13.11.2021 року.
07.03.2023 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення права вимоги № 07/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Коллект Центр» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі і за договором позики відповідача.
Згідно витягу з реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «Коллект Центр» 07.03.2023 року набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 3316915608-139136 в розмірі 3315,00 грн., що становить залишок по тілу кредиту.
Вказане свідчить про те, що відповідач заборгованості по відсоткам станом на 07.03.2023 року не мала.
В той же час, 18.02.2023 року ТОВ «Коллект Центр» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги до боржників, в тому числі і за договором позики відповідача і згідно витягу з реєстру боржників до вказаного договору, ТОВ «Факторинг Партнерс» 18.02.2025 року набуло право вимоги до відповідача за договором позики № 3316915608-139136 в розмірі 3315,00 грн., що становить залишок по тілу кредиту, а також 6961,09 грн., що становить заборгованість за нарахованими процентами. Загальна сума заборгованості становить 10 276,09 грн.
Вказане свідчить про здійснення нарахування відсотків проміжним кредитором поза строком дії кредитного договору.
Таким чином, оскільки відповідач заборгованості по відсоткам станом на 07.03.2023 року не мала, а нарахування відсотків проміжним кредитором є неправомірним, то в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за договором № 3316915608-139136 в розмірі 6961,09 грн. належить відмовити.
Крім того, відповідно до положень договору про споживчий кредит № 37816568 від 26.10.2021 року, укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачем., відповідачу надано кредит на умовах строковості у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 2,5 % в день за користування такими та інших платежів, встановленим цим договором, строком на 9 днів із датою повернення кредиту 04.11.2021 року.
Згідно графіку платежів, який є додатком № 1 та паспорту споживчого кредиту, а також п.1.5.2 договору про споживчий кредит, загальна вартість позики - 11 320,00 грн., з яких 8000,00 грн. - сума позики, 1800,00 грн. - проценти за користування позикою, 1520,00 грн. - комісія.
Таким чином, оскільки договором позики визначений строк його дії, який становить 9 днів 26.10.2021 року по 04.11.2021 року, саме протягом даного строку кредитодавець мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Відповідно до умов договору та графіку платежів, що є додатком до договору позики, сума процентів за користування наданими у позику коштами станом на 15.02.2022 року складає 1800,00 грн.
Натомість, первісним кредитором та в подальшому правонаступниками первісного кредитора здійснено нарахування відсотків за договором позики після закінчення строку його дії, тобто після 04.11.2021 року до загальної суми в розмірі 6589,16 грн.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що первісними та новим кредиторами неправомірно здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом, оскільки відносини щодо зазначеної заборгованості перебували поза відносинами за кредитним договором, а узгодженою сторонами сумою відсотків, що відповідає умовам договору, є сума в розмірі 1800,00 грн.
В той же час, з відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором відповідача, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 26.10.2021 року по 28.01.2022 року, вбачається, що відповідачем у цей період було сплачено відсотки: 07.11.2021 року в розмірі 904,00 грн., 19.11.2021 року в розмірі 684,00 грн., 03.12.2021 року в розмірі 4536,00 грн., 03.12.2021 року в розмірі 779,00 грн., а всього 6 903,00 грн.
Відтак, сума відсотків, передбачена договором, відповідачем повністю погашена. Натомість, має місце переплата в розмірі 5 103,00 грн., яка зараховується судом в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. З урахуванням такого зарахування, розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту за кредитним договором № 3781568 має становити 1 348,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії суд дійшов наступних висновків.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Індивідуальною частиною кредитного договору № 3781568 від 26.10.2021 року передбачена, зокрема, одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту (утримується при перерахуванні суми кредиту) на рівні 19,00 %, що становить 1520,00 грн.
Суд звертає увагу, що в кредитному договорі № 3781568 від 26.10.2021 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення індивідуальної частини кредитного договору № 3781568 від 26.10.2021 року щодо обов'язку позичальника сплатити одноразову комісію за видачу кредиту в сумі 2250,00 грн. є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21.
З урахуванням наведеного, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії в розмірі 1520,00 грн. належить відмовити.
Крім того, з відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором відповідача, складеного ТОВ «Мілоан» за період з 26.10.2021 року по 28.01.2022 року, вбачається, що відповідачем у цей період було сплачено комісію в розмірі: 07.11.2021 року в розмірі 700,00 грн., 19.11.2021 року в розмірі 228,00 грн.03.12.2021 року в розмірі 100,00 грн., а всього 1 028,00 грн.
Оскільки судом встановлено нікчемність умов кредитного договору в частині комісії, то сплачена відповідачем загальна сума комісії в розмірі 1028,0 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту, який має становить 320,00 грн. (1348,00 грн. - 1028,00 грн. = 320,00 грн.).
З урахуванням наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 3316915608-139136 від 24.10.2021 року в розмірі 3315,00 грн. (заборгованість за тілом кредиту), а також за кредитним договором № 3781568 від 26.10.2021 року в розмірі 320,00 грн. (заборгованість за тілом кредиту), а всього 3 635,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог належить відмовити.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 354,54 грн.
Щодо підстав стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
02.07.2024 року між Адвокатським Об'єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс», в особі директора Сердійчука Я.Я. укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024.
Обсяг виконаних робіт визначений у витягу з акту № 9 про надання правової допомоги від 30.04.2025 року, згідно з яким, Адвокатським Об'єднанням «Лігал Ассістанс» надало правову допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» на загальну суму 13 000,00 грн. за надання усної консультації та складання позовної заяви.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Відповідно до витягу з акту № 9 про надання юридичної допомоги від 30.04.2025 року, вартість наданих послуг становить 13 000, 00 грн.
Проте, суд приходить до висновку, що надання усної консультації з вивченням документів є складовою складанням позовної заяви. Крім того, справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371,заборгованість за кредитним договором № 3316915608-139136 від 24.10.2021 року в розмірі 3315,00 грн., за кредитним договором № 3781568 від 26.10.2021 року в розмірі 320,00 грн., а всього 3 635,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 354,54 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: