Справа № 571/2874/25
Провадження №1-кп/571/243/2025
04 грудня 2025 року селище Рокитне
Рокитнівський районний суд Рівненської області
у складі: головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
його захисника - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 15 травня 2025 року за №62025240030005182 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Чорна Кам'янка, Маньківського району, Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, раніше не судимого, на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка інженерно-позиційної групи тринадцятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , солдата,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,
встановив:
15 травня 2025 року приблизно о 19.15 год., у світлу пору доби, ОСОБА_4 , керуючи технічно справним транспортним засобом - автомобілем марки «SKODA FABIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на автодорозі Т-1829 сполученням «Вежиця-Рокитне-Борове» між селом Дроздинь та селом Старе Село, діючи із злочинною самовпевненістю, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, в порушення підпункту б) пункту 2.3, пункту 10.1 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001№ 1306, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (1,9 %о етилового спирту в крові), рухаючись зі швидкістю приблизно 80-90 км/год, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, неправильно її оцінив, не впорався з керуванням та допустив з'їзд за межі проїзної частини по ходу руху на праве узбіччя, з подальшим перекиданням транспортного засобу.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «SKODA FABIA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, у результаті яких загинула на місці події, а інший пасажир - неповнолітня громадянка ОСОБА_7 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно - мозкової травми у вигляді струсу головного мозку та перелом лівого суглобового відростка нижньої щелепи без зміщення, поєднаний із зовнішніми ушкодженнями - осадненими ранами обличчя, що відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Порушення ОСОБА_10 вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху, що зобов'язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та пункту 12.1 Правил дорожнього руху відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перебувають у прямому безпосередньому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що дійсно, того дня керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння та допустив дорожньо-транспортну пригоду, яка мала наслідком смерть ОСОБА_9 та тілесні ушкодження середньої тяжкості ОСОБА_7 . Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, визнав повністю, та пояснив суду, що всі обставини, викладені у обвинувальному акті відповідають дійсності, протиправність своєї поведінки усвідомлює, щиро шкодує, просить суд суворо його не карати. Крім того повністю визнав цивільні позови про відшкодування моральної шкоди. Обвинувачений просив вибачення у потерпілих.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що коли вона приїхала на місце ДТП то побачила, що її матір витягували з автомобіля, лікар на місце ДТП констатував смерть матері. Пізніше вона підійшла до потерпілої ОСОБА_7 запитала, як вона почувається, та нічого не пам'ятала, лише сказала, що її болить. Наполягала на задоволенні цивільного позову. Щодо міри покарання - на розсуд суду.
Потерпіла ОСОБА_7 допитана в судовому засіданні в присутності законного представника та психолога, пояснила, що у обвинуваченого і її покійної матері були дружні відносини, вона спілкувалась з ним. У день ДТП вона планували їхати у с. Дроздить. Самого ДТП не пам'ятає. Щодо міри покарання - на розсуд суду. Наполягала на задоволенні цивільного позову.
Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви у добровільності їх позиції, суд вважає можливим, відповідно до положень ст. 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, проти чого не заперечували прокурор, обвинувачений та потерпілі.
Учасникам процесу роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.
Таким чином, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, за обставин, встановлених та зазначених судом вище.
Відповідно до ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст.65 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд, призначає покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
За правилами ч.1, 2 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Вимоги цієї норми є імперативними, тобто обов'язковими для застосування судом. Наведені в ній положення стосовно загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, виходячи із встановленої ст.50 КК України, мети покарання, кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, зобов'язують суд при призначенні покарання належним чином враховувати ці встановлені законом критерії.
Так, судом встановлено, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно зі ст.66 КК України, є: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК України відсутні.
Санкція ч.3 ст.286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
При обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч.3 ст.286-1 КК України відповідно до ст.65 КК України суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, обставину, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, особу винного, який у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є учасником бойових дій, медичну-характеристику, службову характеристику, характеристику на ув'язненого, позицію потерпілих, та вважає, що з метою виправлення обвинуваченого, попередження з його боку вчинення нових кримінальних правопорушень, слід обрати обвинуваченому покарання за ч.3 ст.286-1 КК України - у виді позбавлення волі в межах санкції статті, ближче до нижньої межі, з позбавленням права керувати транспортними засобами, а також приходить до переконання, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 , неможливе без ізоляції від суспільства.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 в судовому засіданні просив суд застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 ст. 69, 75 КК України, враховуючи, що останній надавай потерпілій ОСОБА_9 невідкладну допомогу та бажає відшкодувати моральну шкоду потерпілим як ще одну пом'якшуючу обставину.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 КК України підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про призначення покарання в межах санкції статті чи частини статті, яка передбачає відповідальність за інкриміноване кримінальне правопорушення, можливість призначення більш м'якого покарання (ст. 69 КК України), застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Так, законодавець дав суду право у виняткових випадках, з огляду на індивідуальні особливості вчиненого правопорушення та особу винного, призначити більш м'яке покарання (ст. 69 КК України).
При цьому, застосування зазначеної норми матеріального закону не є обов'язковим для суду, а є його дискреційним повноваженням. Тобто можливість вибору одного з юридично дозволених варіантів правозастосовного рішення, що є умовою ефективного правозастосування норм права суб'єктами застосування для прийняття правильного, законного та обґрунтованого рішення.
Згідно зі ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
При аналізі норм ст. 69 КК України можна зробити висновок, що призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення можливе, з урахуванням особи винного, лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
При цьому дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду № 950/3196/25 від 27.03.2025, вказано, що однією з обов'язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання.
Верховний Суд звертає увагу, що під час застосування ст.69 КК України необхідно не лише встановити наявність двох і більше пом'якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тобто для застосування судом положень ст.69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
У будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. Проте доводи касаційної скарги засудженого не містять таких обґрунтувань.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, та встановлених в судовому засіданні обставин, суд визнає доведеним, що дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_4 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, порушивши правила дорожнього руху спричинив дорожньо-транспортну пригоду, наслідком чого стала загибель людини та тілесні ушкодження потерпілій, що істотно збільшує суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_4 діяння.
На переконання суду, захисником не наведені виключні обставини, які істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а тому покарання у виді позбавлення волі, з реальним його відбуттям, яке з врахуванням обставин вчиненого злочину, за якого було позбавлено життя людини та завдано тілесні ушкодження потерпілій, не можна вважати надто суворим і несправедливим, а тому суд не приймає до уваги доводи захисника ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , про застосування у цьому випадку відносно ОСОБА_4 ст.69, 75 КК України.
Щодо заявлених цивільних позовів, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільні позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які є дітьми загиблої ОСОБА_7 , в межах розгляду даного кримінального провадження заявлено цивільні позови про стягнення з обвинуваченого на їх користь моральної шкоди у розмірі 300 000 грн - ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 кожному окремо, та 500 000 грн моральної шкоди ОСОБА_7 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 посилаються на те, що своїми діями ОСОБА_4 завдав їм немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у їх житті. Смерть матері для всієї родини є дуже болючою трагедією. ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 діти загиблої, ОСОБА_7 , до сьогодні не прийшли до тями, гіркота подій не покидає їх думки. Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: порушення сну, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, нервозність, дратівливість, образливість, чутливість, реакції замикання, фіксованість на негативних переживаннях, емоційна напруга, насторога, невпевненість в собі, тривога з приводу майбутнього.
Позивачі ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 вважають, що розумним та справедливим розміром компенсації заподіяної моральної шкоди у наслідок втрати матері становить у розмірі 300000 грн кожному, а позивачка неповнолітня ОСОБА_7 просить стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 500000 грн, оскільки крім втрати матері, сама постраждала внаслідок ДТП, внаслідок якого отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Так, ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою що до неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Статтею 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у пункті 3постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Як убачається з пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 суд враховує глибину завданих їм душевних страждань, які полягали у раптовій втраті близької людини - матері, що негативно вплинуло на їх психоемоційний стан, нав'язливі думки, порушення сну, пригнічений фон настрою, а також вимоги розумності та справедливості, а тому дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 моральної шкоди у розмірі 300 000 грн.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_7 суд враховує той факт, що вона знаходилась в автомобілі в момент ДТП, відтак безумовно перенесла сильний емоційний стрес, глибину завданих їй душевних страждань, які полягали у раптовій втраті близької людини матері, що негативно вплинуло на її психоемоційний стан, отримала тілесні ушкодження, в подальшому неодноразово зверталася до лікаря, значну тривогу, страхи, завдані моральні страждання (моральна шкода), які полягають у значному погіршенні якості її життя, та психічного стану, переживання непоправної втрати її матері; попередній орієнтований розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_7 , внаслідок ДТП, відповідає заявленим вимогам та складає 500000 грн, а також вимоги розумності та справедливості, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.
При цьому суд бере до уваги висновок, висвітлений у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 року по справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
На думку суду, вказані суми моральної шкоди (потерпілим ОСОБА_6 300 000 тис. грн. та ОСОБА_7 500 000 грн та ОСОБА_11 та ОСОБА_12 по 300 000 грн) будуть достатні та не будуть такими, що сприятимуть потерпілим до збагачення, а також будуть відповідати позиції, викладеній у вищезазначеному правовому висновку.
По справі понесені витрати на проведення судових експертиз у загальному розмірі на суму 12479,60 грн, а тому вказані витрати, відповідно до ст.124 КПК України, необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави.
Питання щодо речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України, а щодо заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту на підставі ст. 174 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження, питання про які раніше не вирішувалося судом, а саме запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , раніше обраний судом - тримання під вартою слід залишити без змін до набрання цим вироком законної сили з врахуванням положень ст.331 КПК України.
Керуючись ст. ст. 100, 124, 174, 349, 331, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. ст. 65, 66, ч. 3 ст. 286-1 КК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 05:50 год. 16 травня 2025 року.
Строк застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у виді тримання під вартою у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор» (33001, Рівненська область, м. Рівне, вул. Дворецька, 116) продовжити до набрання цим вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів з дня ухвалення цього вироку, а саме до 01 лютого 2026 року.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, що в сукупності становить 12479,60 грн. (дванадцять тисяч чотириста сімдесят дев'ять гривень шістдесят копійок).
Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 12 червня 2025 року.
Речові докази: транспортний засіб «SKODA FABIA» д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_13 повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рокитнівський районний суд Рівненської області.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Головуюча суддя ОСОБА_1