Справа № 549/453/25
Номер провадження 2/549/339/25
03 грудня 2025 року
Чорнухинський районний суд Полтавської області
у складі головуючої судді Василюк Т. М.
за участю секретаря судового засідання - Давиденко Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Чорнухи в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», звернулося до Чорнухинського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 24.06.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №4761154 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 15000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 27.02.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором №4761154 від 24.06.2024 на загальну суму заборгованості 78525,00 грн.
Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору № 4761154 строк кредиту 360 днів: з 24.06.2024 по 19.06.2025.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025, строк дії Договору № 4761154 від 24.06.2024 не закінчився.
В межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 27.02.2025 донараховано відсотки за (111 календарних днів).
15000 грн * 1,5 % = 225 грн * 111 календарних дні = 24975 грн відсотки нараховані «Українські фінансові операції».
Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські фінансові операції», ані на рахунки первісного кредитора. Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за договором №4761154 від 24.06.2024 загальною сумою 96000,00 грн.
Оскільки відповідач не здійснив погашення за договором, позивач звертається до суду для захисту та відновлення свого порушеного права та просить стягнути з відповідача на свою користь, заборгованість в розмірі 96000,00 грн., яка складається з: 15000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 56025,00 грн. - борг відсотків за кредитом; 24975,00 грн - відсотки нараховані ТОВ « Українські Фінансові Операції», а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу 10000 грн.
Ухвалою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 16.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача ТОВ «Українські фінансові операції» не з'явився, однак в позові міститься клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, причини неявки суд не повідомила, відзив на позов до суду не надала, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином, копія ухвали про відкриття провадження у справі направлялася за зареєстрованим місцем проживання відповідача.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У порядку ст. 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що 24.06.2024 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали Договір № 4761154 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого, позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15000,00 грн, відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору № 4761154 строк кредиту 360 днів: з 24.06.2024 по 19.06.2025, зі сплатою процентів за користування кредитом та виконання інших обов'язків, передбачених Договором. Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
Договір № 4761154 про надання коштів на умовах споживчого кредиту та Додатка №1 до нього, підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 56956.
На підтвердження факту погодження кредитних умов Договору, позивачем надано Паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 46317.
За умовами п. 1.2 Договору № 4761154, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки передбачені договором.
Відповідно до п.1.4.1 Договору № 4761154, стандартна процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного п п.1.3 цього Договору.
На виконання вимог договору, ТОВ «Лінеура Україна» 24.06.2024 на номер картки НОМЕР_2 клієнта ОСОБА_1 було перераховано кошти в сумі 15000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-0603 від 06.03.2025.
Порядок отримання та надання позики ТОВ «Лінеура Україна» регламентується Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна» (нова редакція), затверджених наказом ТОВ «Лінеура Україна» від 20.11.2023 № 101-ОД.
За інформацією АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 в банку емітована банківську платіжну картку № НОМЕР_2 . 24.06.2024 зараховано на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 15000 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за Договором № 4761154 від 24.06.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 27.02.2025, наданим ТОВ «Лінеура Україна», заборгованість ОСОБА_1 склала 78525 грн.
27.02.2025 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір факторингу № 27/02/2025, за умовами якого, ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» за оплату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 27.02.2025 до Договору факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4761154 на загальну суму 78525,00 грн.
26.11.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» відправлено текстове повідомлення (SMS-повідомлення) по ID договору № 4761154 на номер мобільного телефону НОМЕР_4 про відступлення прав вимоги та передачі персональних даних ТОВ «Українські фінансові операції».
Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору № 4761154 строк кредиту 360 днів: з 24.06.2024 по 19.06.2025.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025, строк дії Договору № 4761154 від 24.06.2024 не закінчився.
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за Договором № 4761154 про надання споживчого кредиту від 24.06.2024 року за 111 календарних днів (28.02.2025-18.06.2025), Сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка: 15000,00 грн., Процентна ставка: 1,5%, Сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами: 24975,00 грн.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Частиною 12 ст. 11 Закону України "Про електрону комерцію" , встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст.1048 цього ж Кодексу, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.610 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ст.1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Як вбачається зі ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 4761154 від 24.06.2024 в установлені договором строки, позивач набув право вимоги до відповідача згідно з договором факторингу № 27/02/2025 від 27.02.2025, а тому з відповідача на користь позивача потрібно стягнути заборгованість за кредитним договором № 4761154 від 24.06.2024 у загальному розмірі 96000,00 грн.
Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст.265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, суд зазначає таке.
Згідно із ч.10 ст.265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч.11 ст.265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
При ухваленні рішення суд враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2024 року, справа № 910/14524/22, провадження № 12-4гс24 щодо застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України). Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.
Отже, суд першої інстанції звертає увагу, що в рішенні суду може бути вказано лише щодо нарахування відсотків або пені, а ч.10 ст.265 ЦПК України взагалі не передбачено можливість зазначення в рішенні нарахування інфляційних витрат.
Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24).
Однак позивачем вимога про стягнення 3% річних не заявлена, в зв'язку з чим взагалі відсутні підстави зазначення в рішенні суду про нарахування органом (собою), який буде здійснювати примусове виконання рішення суду, 3 % річних.
З огляду на викладене, оскільки ухвалення рішення в цій частині є правом суду, а позивачем не обґрунтовано доцільності застосування ч.10, 11 ст.265 ЦПК України, суд не вбачає підстав для задоволення процесуального клопотання позивача.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного станута у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні відносини між сторонами у справі виникли 24 червня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст.265ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат по справі, суд вказує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 2422,40 грн., слід стягнути з відповідача на користь позивача.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Пунктом 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до вимог ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: Договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01.08.2024, заявку №4761154 на виконання доручення до Договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024, детальний опис робіт (наданих послуг) № 4761154 від 18 вересня 2025 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Враховуючи викладене, а також те, що заявлені та документально підтверджені витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. є обґрунтованими, клопотання про їх зменшення відповідачка не подавала, в зв'язку з чим підлягають стягненню з відповідачки.
Керуючись ст.ст. 525, 610, 611, 615, 629, 634, 1054, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 77-82, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (код ЄДРПОУ 40966896, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції», заборгованість у розмірі 96000 (дев'яносто шість тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції», судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заочне рішення може бути переглянуте Чорнухинським районним судом Полтавської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Т. М. Василюк