18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 918/1211/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Прокопенко О. В.,
та представників:
прокурора - Єреп В. В.,
позивача - не з'явився,
відповідача - Мазура Р. В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Авто"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025
та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.04.2025
у справі № 918/1211/24
за позовом заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Авто"
про стягнення пайової участі в розмірі 5 385 275,20 грн
Заступник керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Рівненська міська рада; Міськрада; позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Авто" (далі - ТОВ "Агат Авто"; відповідач) коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у сумі 5 385 275,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача існував обов'язок щодо сплати пайової участі, який він не виконав, а тому з нього на користь позивача необхідно стягнути 5 385 275,20 грн (134 631 880,00 грн х 4%) з огляду на абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.04.2025 (суддя - Качур А. М.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 (головуючий суддя - Філіпова Т. Л., судді -Василишин А. Р., Маціщук А. В.), позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Агат Авто" на користь Рівненської міської ради 4 038 956,40 грн пайової участі. У задоволенні 1 346 318,80 грн відмовлено.
Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва підтверджується, що 14.06.2019 у ЄДЕССБ зареєстровано дозвіл, виданий Управлінням державного архітектурно - будівельного контролю Рівненської міської ради (далі - Управлінням ДАБК Рівненської міської ради), на виконання будівельних робіт РВ112191650664 на об'єкт: "нове будівництво торгово-офісного комплексу з автосалоном на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:068:0004 на вул. Макарова в м. Рівне Рівненської територіальної громади Рівненського району Рівненської області";
- 05.10.2021 Управлінням ДАБК Рівненської міської ради видано містобудівні умови для проектування об'єкта будівництва та обмеження на об'єкт: "нове будівництво торгово-офісного комплексу з автосалоном на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:068:0004 на вул. Макарова в м. Рівне Рівненської територіальної громади Рівненського району Рівненської області";
- 29.12.2023 Управлінням ДАБК Рівненської міської ради видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів РВ 122231227362;
- наявними у справі документами підтверджується, що замовником будівництва є ТОВ "Агат Авто"; назва об'єкта будівництва: "нове будівництво торгово-офісного комплексу з автосалоном на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:068:0004 на вул. Макарова в м. Рівне Рівненської територіальної громади Рівненського району Рівненської області"; датою початку будівництва є 14.06.2019, а датою завершення будівництва - 18.10.2023; будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:068:0004 площею 2,1769 га з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування торгово-офісного центру з автосалоном, автосервісом та торгівельного павільйону"; кошторисна вартість об'єкта - 134 631 880,00 грн;
- згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 28660885560602 загальною площею 5734 кв. м зареєстровано за ТОВ "Агат Авто"; дата державної реєстрації - 17.01.2024;
- виконавчий комітет Рівненської міської ради у листі від 14.10.2024 № 05-01-3759/24-8285/24 зазначив, що до Міськради від ТОВ "Агат Авто" не надходили заяви про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об'єкта будівництва, а тому, розрахунок пайової участі щодо відповідного об'єкту будівництва, не надавався;
- відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 09.11.2021 № 678-ДК/232/АО/10/01/-21, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області, при обстеженні земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:068:0004 площею 2,1769 га землекористувачем ТОВ "Агат Авто" здійснено планування території частини земельної ділянки. Проведення робіт з планування призвело зняття і перенесення ґрунтового покриву земельної ділянки без спеціального дозволу;
- відповідач долучив до матеріалів справи докази, що стосуються будівництва об'єкта нерухомості. Прокурор надав містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки № 01-м/154, договір від 20.04.2019 № 152 про здійснення технічного нагляду за об'єктом будівництва та наказ про призначення відповідального за ведення технічного нагляду від 20.04.2018 № 4.
Предметом цього спору є стягнення з відповідача на користь позивача 5 385 275,20 грн пайової участі.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідач не сплатив пайову участь до місцевого бюджету та зберіг грошові кошти за рахунок територіальної громади без достатньої правової підстави. При цьому суди врахували, що з абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" вбачається, що розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4% загальної кошторисної вартості будівництва, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом, а на день набрання чинності цим Законом (17.10.2019) було чинним рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного", яким затверджено розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Рівного (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта), зокрема для будівництва комерційних та промислових об'єктів - 3%. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність обставин для стягнення з відповідача на користь позивача 4 038 956,40 грн пайової участі (134 631 880,00 грн - кошторисна вартість об'єкта будівництва х 3%). Також суди попередніх інстанцій встановили дотримання прокурором вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні з цим позовом та, що останній звернувся з позовом в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.
Не погоджуючись частково із ухваленими у справі судовими рішеннями, Прокурор (скаржник- 1) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 1 346 318,80 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.
Скаржник-1 мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абз. 2 п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі скаржник-1 зазначає таке: замовник не виконав обов'язку, встановленого ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а у подальшому п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" щодо сплати пайової участі за будівництво об'єкту; суди попередніх інстанцій помилково застосували формулу та коефіцієнти, передбачені нечинним рішенням органу місцевого самоврядування; відповідно до сертифіката № РВ 122231227362 кошторисна вартість об'єкта становить 134 631 880,00 грн, а тому розмір пайової участі щодо вказаного об'єкту будівництва складає 5 385 275, 20 грн (134 631 880,00 грн х 4%); суди попередніх інстанцій порушили ст.ст. 13, 14, 74, 236 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.04.2025 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.09.2025.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Агат Авто" (скаржник-2) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скаржник-2 мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на те, що оскаржувані рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", викладених у постановах від 20.12.2024 у справі № 140/3745/21, від 21.08.2018 у справі № 445/765/16-а, від 27.02.2019 у справі № 809/721/18, від 10.10.2019 у справі № 260/1499/18, від 20.02.2020 у справі № 813/52/13-а, від 14.02.2023 у справі № 640/24975/21.
У касаційній скарзі скаржник-2 посилається на таке: суди попередніх інстанцій порушили ст.ст. 7, 236, 237 ГПК України, не здійснили оцінки доводів відповідача; висновки судів суперечать принципам добросовісності; 01.01.2020 було скасовано дію ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а отже, і обов'язок замовника будівництва укладати з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь; законодавець у п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пов'язує обов'язок участі у розвитку інфраструктури населеного пункту (звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про здійснення розрахунку пайової участі) виключно з "початком будівництва", а не з будь-якими іншими діями; будівництво об'єкта: "Будівництво торгово-офісного центру з автосалоном, автосервісом та торгового павільйону на вул. Макарова в м. Рівне" не було розпочате, не здійснювалося та не введено в експлуатацію у зв'язку зі зміною намірів ТОВ "Агат Авто"; будівництво об'єкта, який було введено в експлуатацію на підставі сертифіката від 29.12.2023, було розпочате лише у 2022 році.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агат Авто" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.04.2025 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.09.2025.
Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Верховного Суду із відзивом, в якому просить касаційну скаргу Прокурора задовольнити, а касаційну скаргу відповідача - залишити без задоволення. У відзиві керівник Рівненської обласної прокуратури також просить не задовольняти касаційну скаргу відповідача з обставин, наведених у поданому відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, Прокурора, пояснення представника відповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судових рішень (п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, з огляду на таке.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема ст. 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника (див. постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22).
Розглянувши доводи касаційної скарги (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), колегія суддів зазначає таке.
Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави регулює ст. 1212 ЦК України. Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 цієї норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За загальним правилом, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок особи поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
За ст. 1 цього Закону замовник будівництва (замовник) - це фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
Частиною 1 ст. 2 вказаного Закону встановлено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Згідно з п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно з пп. 3, 4 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду висновували таке:
- з 01.01.2020 скасовано дію ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним; у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України; у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19);
- передбачений "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 п. 2 розд. ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію (див. постанову Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21);
- аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: 1) для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; 2) для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва (див. постанови Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21);
- для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок (за винятком передбачених п. 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію (див. постанову Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 903/283/24);
- відповідно до пп. 1 абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта та для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. З огляду на зазначене, в абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" міститься розмір пайової участі, яку замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом. Тобто зазначена норма права надає замовникам будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та уклав договір про пайову участь, так і замовникам, які розпочали його до 01.01.2020 і не уклали договори або розпочали будівництво в 2020 році, однакові можливості (встановлює однаковий розмір пайової участі - розмір, який встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX) щодо сплати пайової участі. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 911/65/24. Так, у справі № 911/65/24 заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Листопад 17" пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква у розмірі 1 133 120,00 грн, а також 513 829, 47 грн інфляційних втрат та 101 142,60 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту протягом здійснення будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень. Встановлено, що дата початку робіт - липень 2020 року, дата закінчення робіт - липень 2021 року, кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту замовником (відповідачем) не сплачувалися. Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі № 911/65/24 зазначив: "58. Як встановлено судом апеляційної інстанції рішенням Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VІІ "Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17-VІІ "Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква" встановлено менший розмір пайової участі ніж це передбачено пп. 1 абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX. 59. Апеляційним господарським судом встановлено, що зазначене рішення було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX (01.01.2020). 60. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до даних правовідносин рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 у 781-32-VІІ "Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17-VІІ "Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква" (див. постанову Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України);
- як встановлено судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, рішенням Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного" затверджено такий розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Рівного (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта): для будівництва житла 1,5%, для об'єктів реконструкції - 0%, для об'єктів реставрації 2%, для будівництва комерційних та промислових об'єктів 3%, для будівництва автозаправних станцій, аптек, кафе, ресторанів - 10%. Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказане рішення міської ради було чинним на час набрання чинності Законом № 132-IX (17.10.2019). При цьому суд апеляційної інстанції, зокрема встановив, що лише 11.06.2020 Рівненською міською радою прийнято рішення № 7554 "Про скасування рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного". З урахуванням зазначеного, не має вирішального значення та обставина, що Верховний Суд у п. 59 постанови від 17.04.2025 у справі № 911/65/24 зазначив, що Закон № 132-IX набрав чинності 01.01.2020, оскільки у будь якому випадку рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного" було чинним як станом на 17.10.2019, так і станом на 01.01.2020. Отже, наведеним рішенням міської ради було встановлено менший розмір пайової участі ніж розмір встановлений абз. 3 пп. 1 п. 2 розд. ІІ Закону № 132-IX. З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного". Відповідно, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості об'єкта будівництва, загальна кошторисна вартість будівництва 9-ти поверхового житлового будинку з вбудовано прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Чехова (на даний час - Анатолія Грицая), 17-а в м. Рівне становить 71 354 842 грн. Тобто розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади становить саме 1 070 322,63 грн (1,5 % (див. постанову Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24);
- визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (див. постанову Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Здійснивши аналіз норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оцінку наявних у матеріалах справи документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що: будівництво відповідного об'єкта розпочалося до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (17.10.2019), що не спростовано скаржником-2 у касаційній скарзі та що у відповідач у період з початку будівельних робіт і до 01.01.2020 існував обов'язок звернутися до Рівненської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, який він не виконав; разом з тим неукладення відповідного договору не звільняє відповідача від обов'язку у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту у строк до 10.01.2020 і сплатити пайові внески до введення об'єкта в експлуатацію (29.12.2023) з огляду на п. 2 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону. Встановивши, що відповідач не сплатив пайову участь до місцевого бюджету (при законодавчо закріпленому обов'язку), внаслідок чого зберіг грошові кошти за рахунок територіальної громади без достатньої правової підстави, чим порушив права останньої, господарські суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про наявність обставин для стягнення з відповідача на користь позивача цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Встановивши також те, що на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" було чинним рішення Рівненської міської ради від 27.12.2012 № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного", яким затверджено розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Рівного (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта), зокрема для будівництва комерційних та промислових об'єктів - 3%, виконавши свій процесуальний обов'язок - здійснивши перерахунок розміру пайової участі, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з відповідача на користь позивача 4 038 956,40 грн, що не спростовано Прокурором у касаційній скарзі (див. також постанову Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 918/1207/24).
При цьому суди врахували ст. 256 ЦК України, п. 19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (чинний на час виникнення спірних правовідносин) та встановили, що прокурор звернувся до суду в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач і останній цих висновків судів не оскаржує у касаційній скарзі.
Отже, здійснивши аналіз рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає, що скаржник-1 у касаційній скарзі, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абз. 2 п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" у подібних правовідносинах, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до неправильного розуміння цієї норми матеріального права скаржником-1, незгоди його з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 зазначила, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених ст. 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (див. постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень з огляду на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Агат Авто", то необхідно зазначити таке.
Законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
З норми ст. 287 ГПК України вбачається, що підставою для касаційного оскарження -п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Крім того посилання скаржника-2 на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник-2 у касаційній скарзі, Верховний Суд відхиляє доводи останнього про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі, оскільки ухвалені у справі судові рішення їм не суперечать, ухвалювалися за інших фактичних обставин, а доводи скаржника-2 про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь. Крім того деякі справи, на які посилається цей скаржник у касаційній скарзі, також різняться предметом спору (наприклад, у справі № 643/21744/19 предметом спору є визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкові; у справі № 350/67/15-ц - визнання протиправними дій, визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішень; у справі № 140/3745/21 - визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, стягнення моральної шкоди; у справі № 445/765/16-а - зобов'язання відповідача видати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки; у справі № 809/721/18 - визнання протиправною відмову відповідача у наданні містобудівних умов та обмежень для будівництва розважально-відпочинкового центру "Гаразд" на Південному бульварі у м. Івано-Франківську та зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження для будівництва розважально-відпочинкового центру; у справі № 260/1499/18 - визнання протиправним та скасування наказу Управління архітектури та містобудування від 08.08.2018 № 69, яким затверджено містобудівні умови та обмеження "Реконструкція власної квартири з надбудовою мансардного поверху в межах існуючих фундаментів з виведенням в окреме будинковолодіння"; у справі № 813/52/13-а - визнання неправомірними дії ДАБІ України щодо реєстрації 03.11.2011 дозволу на виконання будівельних робіт; скасування реєстрації дозволу на виконання будівельних робіт; зобов'язання ДАБІ України вжити заходів щодо припинення будівельних робіт з реконструкції ТОВ "Кіносвіт" нежитлових приміщень 1-го поверху будинків на пр-т Т. Шевченка, 3 і пл. Галицькій, 15 під торговельно-розважальний центр; у справі № 640/24975/21 - визнання протиправним та скасування окремих положення містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва "Реконструкція нежитлових будівель під житловий комплекс" на вул. Ігоря Брановицького, 3 у Печерському районі міста Києва № 15168/0/7-1-19 від 15.07.2019, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підставами позову (у справі № 910/20216/21 позивач обґрунтовував необхідність стягнення пайової участі і її розмір з огляду на рішення Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033). Щодо посилання скаржника на справи № 903/283/24, № 910/21307/21, то необхідно зазначити, що у них Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України. Оскаржувані судові рішення не ухвалювались всупереч висновкам, викладеним у цих справах.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Верховний Суд також зазначає, що недоречними є і аргументи касаційних скарг про порушення судами попередніх інстанцій принципу рівності сторін, який визначений ст. 7 ГПК України та принципу змагальності, який закріплено в ст. 13 ГПК України, адже суди при прийнятті оскаржуваних рішень врахували вказані принципи, а також ними було почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006).
Решта доводів в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, ухвалені відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржників (на кожного з них за їх касаційну скаргу).
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційні скарги першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агат Авто" залишити без задоволення.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.04.2025 у справі № 918/1211/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.