Справа № 530/2333/25
Номер провадження 2-н/530/230/25
04.12.2025 м. Зіньків
Суддя Зіньківського районного суду Полтавської області Ситник О.В., ознайомившись з матеріалами поданої заяви про видачу судового наказу
стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату» до
боржника ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги
стягувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату» звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за послуги утримання будинків та прибудинкової території за період з листопада 2017 року по травень 2025 року у сумі 80366,45 гривень.
Ознайомившись із заявою про видачу судового наказу та доданими до неї копіями документів на підтвердження обставин, якими стягувач обґрунтовує свої вимоги, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для відмови у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Згідно положень частин другої та третьої статті 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема, у порядку наказного провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ визначені частиною першою статті 161 ЦПК України, а саме якщо: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів; 7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Частиною першою статті 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Водночас згідно частини першої статті 30 ЦПК України (Виключна підсудність) позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 42 постанови від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Як наголошено у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 09.09.2020 року у справі № 910/6644/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ЦПК України.
Отже, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги утримання будинків та прибудинкової території, які стосуються квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, подана заяви про видачу судового наказу не підсудна Зіньківському районному суду Полтавської області, а підсудна Полтавському районному суду Полтавської області.
Згідно пункту 9 частини першої статті 165ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі пункту 9 частини першої статті 165 ЦПК України.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина перша статті 166 ЦПК України).
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (частини друга статті 164 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 163, 165, 166 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційна компанія Полтавського домобудівельного комбінату» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги утримання будинків та прибудинкової території.
2.Роз'яснити стягувачу, що у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
3.Ухвала, згідно положень частини другої статті 261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена заявником до Київського апеляційного суду у строк подання апеляційної скарги.
4.Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та підписання суддею. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення та підписання суддею, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
СуддяО. В. Ситник