вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2679/25
381/5447/25
Рішення
Іменем України
03 грудня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
Встановив:
До Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява, подана ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором в сумі 55 920 гривень.
Позовна заява подана з використанням системи «Електронний суд».
За змістом заявлених позовних вимог стверджується про те, що 18.06.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі, первісний кредитор) та ОСОБА_1 , як позичальником, було укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 103529342.
Відповідно до умов укладеного договору кредитодавець надав позичальнику кредит у сумі 12 000 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісію на умовах та у порядку, визначені договором. Договором визначено термін повернення відповідачем кредиту та нарахованих процентів, комісії, однак у вказаний термін відповідач кредитні кошти не повернув, проценти, комісію не сплатив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 103529342 від 18.06.2021 підписаний Горобець Валентином Валерійовичем шляхом використання електронного підпису.
В подальшому, внаслідок укладення договору відступлення прав вимоги, право вимоги за зазначеним вище договором про споживчий кредитперейшло до позивача, товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС».
Згідно тверджень представника позивача, станом на дату подання позову, загальний розмір заборгованості за кредитним договором № 103529342 від 18.06.2021 становить 55 920 гривень та включає: заборгованість за тілом кредиту - 12 000 гривень,заборгованість за відсотками - 42 120 гривень, заборгованість за комісійними винагородами - 1 800 гривень.
Зазначені вище суми позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку, а також стягнути з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень та 5 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін спору, судове засідання призначено на 20 листопада 2025 року на 11.00 год.
13 жовтня 2025 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача.
У відзиві викладені заперечення щодо суті заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач просить застосувати позовну давність до вимог позивача, у разі часткового задоволення - зменшити розмір штрафних санкцій та відсотків, як явно неспівмірних порушенню зобов'язань, а також стягнути з позивача на користь позивача судові витрати.
17 жовтня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, подана представницею позивача з використанням системи «Електронний суд».
За змістом відповіді на відзив стверджується, що до позовної заяви долучені всі необхідні докази для підтвердження обставин укладення договору про споживчий кредит та погодження істотних умов договору, а також подальшого отримання відповідачем грошових коштів, у розмірі та на умовах, визначених договором.
Позивач стверджує, що за відсутності доказів повного чи часткового повернення коштів позичальником, існують підстави для стягнення з нього заборгованості за договором.
В судове засідання, призначене на 20 листопада 2025 року не з'явились представники позивача, відповідач, були повідомлені належним чином про час і дату проведення судового засідання.
Представниця позивача у відповіді на відзив просила розгляд справи проводити за їх відсутності, відповідач причини неявки не повідомив.
З урахуванням викладеного, на підставі приписів частини 1 статті 233 ЦПК України, суд проводить розгляд справи без участі представників позивача, відповідача.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 01 грудня 2025 року до 09 години 50 хвилин. Разом із тим, у зв'язку із масовою атакою на енергетичну інфраструктуру Фастівського району та подальше знеструмлення суду, ухвалення ат проголошення судового рішення було відкладеним до 03 грудня 2025 року до 13 години 05 хвилин.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Зокрема, судом встановлено, що 18 червня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 103529342, з додатками (а. с. 25-35).
Згідно пунктів 1.2 договору сума кредиту становить 11 000 гривень, кредит наданий на строк 30 днів.
Згідно пункту 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 6 120 гривень, які нараховуються за ставкою 1,7 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно пункту 1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка становить 5 %.
Також, підпунктом 2.3.1.1. договору визначено умови пролонгації строку кредитування на пільгових умовах, з яких вбачається, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчиняти дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Умови пролонгації строку кредитування на стандартних (базових) умовах передбачені п. п. 2.3.1.2. договору, де зазначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у зазначений спосіб загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Вказаний договір та додатки підписані позичальником з використанням електронного підпису.
До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт надання грошових коштів в борг відповідачу у сумі 12 000 гривень.
Зокрема, для підтвердження факту надання грошових коштів в борг позивачем надано платіжне доручення № 28895174 від 18.06.2021 (а. с. 55).
Відповідач своїх зобов'язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом та одноразової комісії не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 55 920 гривень, що включає заборгованість за тілом кредиту - 12 000 гривень, борг за відсотками - 42 120 гривень, заборгованість за комісійними винагородами - 1 800 гривень.
Розрахунок заборгованості наведений у відомості про щоденні нарахування і погашення (а. с. 22-23).
В подальшому був укладений договір факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року, згідно з якими право вимоги за договором про споживчий кредит № 103529342 від 18.06.2021 перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», позивача у справі (а. с. 36-41).
З урахування встановлених вище обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні правові норми.
Так, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків.
Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.
При цьому,необхідною умовою для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно приписів частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.
Згідно приписів частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно приписів частини 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Далі, згідно приписів частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно приписів частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно приписів частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно приписів пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно приписів частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зміст наведених правових норм свідчить про те, що договір є підставою для виникнення прав та обов'язків, правомірність договору, як двостороннього правочину презюмується, а заміна сторони договору може бути здійснена внаслідок відступлення права вимоги.
З урахування встановлених обставин справи та наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», як до нового кредитора, перейшли права та обов'язки у зобов'язанні, що існує в межах кредитного договору, і позивач має достатні підстави для стягнення на його користь заборгованості за цим договором.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідача заборгованості за тілом кредиту, та заборгованості за комісією згідно з розрахунком, наданим до позовної заяви.
Суд також вважає, що існують підстави для стягнення заборгованості за процентами в межах визначеного договором строку кредитування, з урахування правил авто пролонгації і 60-денного строку продовження кредитування, визначених пунктом 2.3.1.2 договору.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Отже, за правилами статті 1048 ЦК України проценти можуть бути нахованими виключно в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування нарахування процентів здійснюється у відповідності до приписів частини 2 статті 625 ЦК України, якщо такі вимоги заявлені позивачем.
В контексті наведених правових норм і правових позицій, суд зазначає, що на рівні судової практики існує певна правова невизначеність в частині юридичної природи процентів, які нараховуються в межах строку пролонгації на стандартних (базових) умовах і, відповідно, різняться погляди з приводу того, чи можливо розглядати строк пролонгації на базових умова (авто пролонгацію у випадку продовження користування кредитом), як складову строку кредитування у розумінні статті 1048 ЦК України.
Враховуючи той факт, що відсутня правова позиція ВС з цього питання, а практика судів апеляційної інстанції різниться, суд для забезпечення реалізації принципу правової визначеності, враховує існуючі правові позиції, надаючи перевагу тим, які є найближче наближеними до часу розгляду судом цієї справи.
Як слідує з правових позицій, висловлених в Постановах Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року по справі № 760/33919/24, від 22 жовтня 2025 року по справі № 381/5311/24, Черкаського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року по справі № 712/6965/25, 60-денний строк пролонгації на стандартних умовах розглядається як продовжений строк кредитування, в межах якого проценти нараховуються за правилами статті 1048 ЦК України, однак згідно збільшеного розміру стандартної (базової) процентної ставки, визначеної у відповідності до пункту 1.6 договору. Подібна практика правозастосування випливає із правової позиції, висловленої в Постанові Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року по справі № 376/3388/24.
Суд сприймає зазначені позиції, як найбільш релевантні, з урахування дати прийняття відповідних судових рішень і вважає, що в цьому випадку проценти мають бути нарахованими за правилами статті 1048 ЦК України за строк кредитування, визначений пунктом 1.3 договору та 60-денний строк пролонгації на стандартних умовах, визначений в пункті 2.3.1.2 договору.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд вважає його арифметично правильний та виконаним з урахуванням строку кредитування та розміру процентних ставок, визначених договором та періоду кредитування, визначеного договором (а. с. 22-23).
Отже, розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить 22 825 гривень, що включає 12 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 42 120 гривень - заборгованість за процентами, 1 800 гривень - заборгованість за комісійною винагородою.
При цьому, суд відхиляє, як неспроможні, доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності з огляду на наступне.
Так, згідно приписів частини 1 статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт введено в дію згідно з Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Карантин на всій території України був введеним 11 березня 2020 року згідно з Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211.
Однак, правила щодо продовження строків, передбачених статтею 257 ЦК України, як зазначалось вище, набули чинності 02 квітня 2020 року.
Тому, на період дії карантину, починаючи з 02 квітня 2020 року зупинено перебіг строку позовної давності.
Далі, згідно з Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651, з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції Закону України № 2120-IX від 15.03.2022, що набрав чинності17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Згідно з пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023, що набрав чинності 30 січня 2024 року, У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.
Отже, оскільки перебіг строку позовної зупиняється безперервно на період дії карантину і воєнного стану, наслідки спливу позовної давності не є застосовними до спірних правовідносин.
Також, суд критично оцінює посилання відповідача на завищений розмір процентів за користування коштами. Суд зауважує, що зазначений розмір процентів погоджений сторонами договору, цей договір не є нікчемним та не визнаний судом недійсним, в тому числі і з підстав укладення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай не вигідних умовах.
Далі, як слідує з тексту позовної заяви і доданих до неї документів, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені ними витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 гривень.
Обставини щодо надання правничої допомоги та розміру підтверджуються копією договором про надання правової допомоги № 42649746 від 05.05.2025 та копією додаткової угоди № 103529342 від 29.07.2025 до цього договору, копією актом про підтвердження факту надання правової допомоги від 29.07.2025, копією детального опису наданих адвокатом послуг та копією свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 49-53, 54, 15, 24, 78-79).
Оцінюючи наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Керуючись критеріями принципами справедливості, співмірності та верховенства права, враховуючи складність цієї справи, її типовий характер, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації витрат позивача за надання професійної правничої допомоги і стягнути з відповідачки 4 000 гривень.
Далі, з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд, керуючись приписами статті 141 ЦПК України, стягує з відповідача та користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору ц сумі 2 422,40 гривні.
Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -
Ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за договором про споживчий кредит від 18 червня 2021 року № 103529342 у сумі 55 920 гривень, що складається з 12 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 42 120 гривень - заборгованість за процентами, 1 800 гривень - заборгованість за комісійними винагородами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 4 000 гривень, як компенсацію витрат позивача за надання професійної правничої допомоги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 2 422,40 гривні, як компенсацію витрат позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.