вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"02" грудня 2025 р. Справа № 569/6630/19
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж"
до ОСОБА_1
про відшкодування шкоди
За участю представників сторін:
від позивача: Бевз Т.С. (ордер серія ВК № 1191432 від 30.09.2025 року);
від відповідача: Хмара М.В. (ордер серія ВК № 1187018 від 01.09.2025 року).
Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) в якій просить стягнути:
- матеріальну шкоду в розмірі 258 549,66 грн, спричинену незаконно виплаченою йому заробітною платою;
- матеріальну шкоду в розмірі 40 974,43 грн, спричинену незаконно сплаченим соціальним внеском;
- матеріальну шкоду в розмірі 1 653,10 грн, спричинену незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності;
- матеріальну шкоду в розмірі 1 983,72 грн, спричинену незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності;
- матеріальну шкоду в розмірі 300 000,00 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста";
- матеріальну шкоду в розмірі 27 338,00 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів Адвокатському бюро "Корпорація права";
- матеріальну шкоду в натурі згідно додатків 78, 79, спричинену не передачею майна коледжу;
- матеріальну шкоду в натурі згідно додатків 80, 81, 82, 83, спричинену не передачею документації коледжу.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21.03.2025 року у справі № 569/6630/19 у задоволенні позовних вимог Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства - відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 17.07.2025 року у справі № 569/6630/19 (провадження № 22-ц/4815/791/25) апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" задоволено частково. Постановлено: рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21.03.2025 року скасувати. Провадження у справі за позовом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства закрити. Повідомити Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", що розгляд справи за його позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 31.07.2025 року у справі № 569/6630/19 (провадження № 22-з/4815/70/25) заяву Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про передачу справи за встановленою юрисдикцією задоволено та постановлено передати справу за позовом Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої керівником підприємства до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2002 році було створено Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю). З моменту заснування коледжу (04.06.2002 року) і до 20.09.2016 року директором коледжу був ОСОБА_2 . ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора коледжу на основі виданого ним наказу №1 від 20.09.2016 року, на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників коледжу від 17.09.2016 року. У подальшому, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року у справі №918/1260/16 визнано недійсним рішення Загальних зборів Засновників Коледжу від 17.09.2016 року, оформлене протоколом № 1 від 17.09.2016 року.
Позивач вказує, що 06.01.2017 року були проведені Збори Засновників коледжу, оформлені протоколом № 7 від 06.01.2017 року, на яких було обрано ОСОБА_1 тимчасово виконуючим обов'язки директора коледжу. В подальшому було внесено зміни до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про зміну керівника. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 року у справі № 817/1068/17 державна реєстрація про зміну керівника ОСОБА_1 в.о. директора коледжу скасована. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 року у справі №918/773/17 визнано недійсним рішення загальних зборів засновників коледжу від 06.01.2017 року, оформлене протоколом № 7 від 06.01.2017 року.
За твердженням позивача, відповідач за час роботи в коледжі отримував заробітну плату, з якої сплачувався соціальний внесок та оплачувались дні тимчасової непрацездатності відповідача.
Позивач зазначає, що за час перебування відповідача на посадах в.о. та т.в.о. директора коледжу, останнім було укладено ряд договорів без відповідних на це повноважень, виконано оплати за цими договорами та після скасування державної реєстрації т.в.о. директора коледжу, відповідачем не передано директору ОСОБА_2 майно та документацію коледжу.
29.08.2025 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити в позові у повному обсязі посилаючись на те, що відповідача було прийнято на посаду в. о. директора коледжу на підставі протоколу загальних зборів засновників коледжу № 1 від 17.09.2016 р. та т. в.о. директора коледжу на підставі протоколу зборів засновників коледжу № 7 від 06.01.2017 р. Працюючи на посадах виконуючого обов'язки директора та тимчасово виконуючого обов'язки директора коледжу відповідач виконував належним чином свої трудові обов'язки, заробітна плата виплачувалася без рахункової помилки та без недобросовісності зі сторони відповідача.
Відповідач вказує, що позивачем не надано доказів того, що будь - який із договорів, укладених за час перебування відповідача на посаді керівника коледжу було визнано недійсним чи розірвано у судовому порядку. Жодного договору, укладеного керівником, на які посилається позивач, матеріали справи не містять.
Щодо переліку майна та документів, які відображені у додатках 76-89 до позовної заяви, відповідач зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів про передачу відповідачу первинних документів, які б підтверджували набуття права власності на майно коледжем та актів про зберігання чи передачу такого майна на збереження відповідачу.
За твердженням відповідача, позивачем не доведено про зловживання посадовими обов'язками та протиправна поведінка відповідача, в матеріалах справи відсутні докази про зацікавленість чи одержання користі відповідачем, та не доведено, що відповідачем було завдано збитків коледжу.
15.10.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання відповідно до якого, для підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме розміру завданих збитків та причино-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою, просить суд долучити до матеріалів справи №569/6630/19 наступні докази, згідно переліку вказаного у клопотанні.
15.10.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява в якій просить суд розглядати справу з урахуванням уточнених правових підстав позову.
Позивач вказує, що рішеннями Господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 року у справі №918/1260/16 та від 26.12.2017 року у справі №918/773/17 було встановлено, що 17.09.2016 року відбулися загальні збори учасників коледжу, рішення яких оформлено протоколом загальних зборів від 17.09.2016 року № 1. У межах розгляду справи № 918/1260/16 було встановлено, що загальні збори не відбулися у зв'язку із відсутністю кворуму, тому рішення загальних зборів було визнано недійсним, відповідно перебування відповідача у період з 20.09.2016 року по 06.01.2017 року на посаді виконуючого обов'язки директора коледжу, а з 06.01.2017 року по 27.03.2018 року тимчасово виконуючого обов'язки директора коледжу є протиправним, тому всі подальші дії останнього також є протиправними. За час перебування відповідача на посадах в.о. та т.в.о. директора коледжу, останнім було укладено ряд договорів без необхідних на це повноважень та не передано позивачеві майно та документацію коледжу. Відповідачем було перераховано кошти на відповідні юридичні установи на підставі укладених договорів. Крім того, відповідач за час роботи в коледжі отримував заробітну плату, з якої сплачувався соціальний внесок та оплачувались дні тимчасової непрацездатності відповідача. Таким чином, як зазначено у первісній позовні заяві, відповідачем завдано матеріальну шкоду в розмірі 258549,66 грн, спричинену незаконно виплаченою йому заробітною платою; матеріальну шкоду в розмірі 40974,43 грн, спричинену незаконно сплаченим соціальним внеском; матеріальну шкоду в розмірі 1653,10 грн, спричинену незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності; матеріальну шкоду в розмірі 1983,72 грн, спричинену незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності; матеріальну шкоду в розмірі 300000,00 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста"; матеріальну шкоду в розмірі 27338,00 грн, спричинену незаконним перерахуванням коштів Адвокатському бюро "Корпорація права". Позивач зазначає, що уточнення правових підстав позову не змінює ні предмета, ні фактичних підстав, а лише конкретизує правову кваліфікацію заявлених вимог.
01.12.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання в якому просить суд долучити до матеріалів справи № 569/6630/19 копію договору про надання правничої допомоги від 30.09.2025 року та копію платіжної інструкції від 19.10.2025 року.
02.12.2025 року до суду від представника позивача надійшла промова у судових дебатах в якій викладено позицію позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 08.08.2025 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначити на "03" вересня 2025 р.
У судовому засідання 03.09.2025 року судом оголошено перерву до 01.10.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01.10.2025 року постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів - до 06.11.2025 року та відкласти підготовче засідання на "15" жовтня 2025 р.
У судовому засідання 15.10.2025 року судом оголошено перерву до 29.10.2025 року.
До суду від представника позивача надійшла заява в якій просить суд розглядати справу з урахуванням уточнених правових підстав позову.
Суд, протокольною ухвалою від 29.10.2025 року прийняв заяву про уточнення правових підстав позову.
До суду від представника позивача надійшло клопотання в якому просить суд зобов'язати ОСОБА_1 в порядку письмового опитування учасників справи як свідків надати відповіді на питання, зазначені у клопотанні.
Протокольною ухвалою від 29.10.2025 року, вказане клопотання судом залишено без розгляду.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.10.2025 року постановлено закрити підготовче провадження у справі № 569/6630/19 та призначити справу до судового розгляду по суті на "12" листопада 2025 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.11.2025 року, у зв'язку з відсутністю позивача, розгляд справи відкладено на "26" листопада 2025 р.
У судовому засідання 26.11.2025 року судом оголошено перерву до 02.12.2025 року.
Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2025 року позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та з урахуванням заяви про уточнення, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та вирішити питання щодо понесених витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2025 року проти позовних вимог заперечила з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, та заперечила щодо розміру судових витрат заявлених позивачем.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
17.09.2002 року здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю), ідентифікаційний код юридичної особи - 32171210, місцезнаходження юридичної особи - 33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Академіка Степана Дем'янчука, буд. 4. Засновники юридичної особи - ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_2 , Міжнародний університет "Рівненський економіко-гуманітарний інститут" імені академіка Степана Дем'янчука (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю).
Відповідно до наказу в. о. директора Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) № 1 від 20.09.2016 року "Про виконання обов'язків", ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на підставі рішення загальних зборів засновників від 17.09.2016 року з оплатою праці згідно штатного розпису.
Відповідно до наказу т. в. о. директора Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) № 10-к від 25.01.2017 року "Про тимчасове виконання обов'язків директора", прийнято ОСОБА_1 з 26.01.2027 року тимчасово виконуючим обов'язки директора приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на підставі рішення загальних зборів засновників від 06.01.2017 року (протокол № 7) з оплатою праці згідно штатного розпису.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 року у справі № 918/1260/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року, позов ОСОБА_2 до Товариства обмеженою відповідальністю "Приватний вищий навчальний заклад "Рівненській економіко-гуманітанрний та інженерний коледж" про визнання недійсним рішення загальних зборів задоволено. Ухвалено: визнати недійсним рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", оформлене протоколом № 1 від 17 вересня 2016 року; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" на користь ОСОБА_7 1 378,00 грн судового збору.
Вищевказаним рішенням суду встановлено, що: "Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства обмеженою відповідальністю "Приватний вищий навчальний заклад "Рівненській економіко-гуманітарний та інженерний коледж" № 1 від 17 вересня 2016 року прийнято наступні рішення, щодо: визнання незадовільною роботу директора коледжу ОСОБА_2 ; звільнення з посади директора ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням терміну дії контракту та призначення виконувати обов'язки ОСОБА_8 з 20 вересня 2016 року та надання йому всі прав в тому числі і підписання усіх документів від імені коледжу; проведення ревізії фінансово-господарської діяльності коледжу.
Вищевказані зміни затверджені протоколом № 1 загальних зборів учасників товариства від 17 вересня 2016 року, після чого проведено їх державну реєстрацію.
Позивач на вищевказаних зборах учасників товариства не був присутнім, оскільки збори не відбулися у зв'язку із відсутністю кворуму, про що стало відомо після реєстрації учасників 17 вересня 2016 року о 11 год. в кабінеті № 478 по АДРЕСА_1 , в листі реєстрації засновників, так як на той час були присутні лише два засновники - ОСОБА_2 та представник ПВЗН "Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. ак. С. Дем'янчука" ОСОБА_9 .
Відтак, у зв'язку з відсутністю Позивача на зборах присутні могли бути учасники, які складають лише 50 % статутного капіталу від указаної кількості, при необхідній умові більше 60 % статутного капіталу."
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.12.2017 року у справі № 918/773/17, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 року, позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Приватний вищий навчальний заклад "Рівненській економіко-гуманітарний та інженерний коледж" про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників задоволено. Ухвалено: визнати недійсним рішення зборів засновників Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), оформлене протоколом № 7 від 06.01.2017 року; відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заяви про забезпечення позову (вх. № 2230/17 від 17.11.2017 року); стягнути з Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) на користь ОСОБА_2 грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 600,00 грн.
Вищевказаним рішенням суду встановлено, що: "Відповідно до протоколу загальних зборів учасників приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) № 7 від 06 січня 2017 року, прийнято наступні рішення: обрати тимчасово виконуючим обов'язки директора коледжу ОСОБА_1 ; внести зміни до установчих документів, а саме до статуту приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" та привести статут у відповідність до Закону України "Про вищу освіту" а також у відповідність до Закону України "Про господарські товариства" та затвердити його в новій редакції; провести інвентаризацію меблів коледжу, провести переговори з ТОВ "Рівнебудальянс" щодо подальшого проживання студентів коледжу у приміщенні гуртожитку, що належить вказаному товариству; усі угоди, укладені ОСОБА_2 після 02 квітня 2015 року вважати такими, що укладені особою, котра не мала відповідних повноважень.
Судом встановлено, що на зборах засновників приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) 06.01.2017 року були присутніми 60 відсотків від загальної кількості засновників при необхідних більше 60 відсотків.
Відповідно до вище зазначеного, суд вбачає, що збори ТОВ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" від 06 січня 2017 року, оформлені протоколом №7 були проведені з недотриманням процедури проведення загальних зборів, встановленої статтями 43, 60 ,61 Закону України "Про господарські товариства" та статуту самого товариства, чим були порушені права та законні інтереси позивача, як учасника товариства."
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 року у справі № 817/1068/17 адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди, задоволено частково. Постановлено: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1719/7 від 09.12.2016 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_2 від 11.10.2016" в повному обсязі; скасувати державну реєстрацію змін від 21.09.2016 до відомостей про юридичну особу Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю), що містяться в Єдиному державному реєстрі №16081070005006283 про обрання виконуючим обов'язки директора ОСОБА_1 ; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовити; присудити на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Міністерства юстиції України судовий збір у розмірі 673,00 грн; присудити на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради судовий збір у розмірі 673,00 грн.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 року у справі № 817/1068/17 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Постановлено: постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.08.2017 р. скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 30 000 грн та прийняти у вказаній частині нову постанову про відмову в позові; в решті постанову залишити без змін.
Відповідно до відомостей зарахувань заробітної плати за період 15.09.2016 року - 31.03.2018 року, відомостей розподілу виплат за період 12.01.2018 року - 30.03.2018 року та платіжних доручень (арк. 95-152 справи том 1) позивачем виплачено заробітну плату, в т. ч. відповідачу - ОСОБА_1 .
Відповідно до відомостей розподілу виплат та платіжних доручень (арк. 153-154 справи том 1) позивачем виплачено заробітну плату за перші 5 днів непрацездатності та допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідачу.
Відповідно до платіжних доручень № 85 від 09.03.2017 року на суму 14 000,00 грн, № 4 від 11.01.2018 року на суму 120 000,00 грн та № 31 від 29.01.2018 року на суму 166 000,00 грн Приватним вищим навчальним закладом "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" було сплачено ТОВ "Юридична компанія "Дігеста" кошти у загальному розмірі 300 000,00 грн (призначення платежу - за надання правової допомоги згідно рах. № 1 від 06.03.2017 р., за надання юридичних послуг згідно рах. № 2 від 26.12.2017 р. та № 1 від 29.01.2018 р.).
Відповідно до платіжних доручень № 11 від 18.01.2018 року на суму 7 446,00 грн, № 12 від 18.01.2018 року на суму 5 000,00 грн, № 33 від 30.01.2018 року на суму 7 446,00 грн та № 74 від 01.03.2018 року на суму 7 446,00 грн, Приватним вищим навчальним закладом "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" було сплачено Адвокатському бюро "Корпорація права" кошти у загальному розмірі 27 338,00 грн (призначення платежу - за юридичні послуги згідно рах. б/н від 16.01.2018 р., рах. б/н від 16.01.2018 р., за надання правової (правничої) допомоги за лютий 2018 р. згідно рах. б/н від 29.01.2018 р. та за березень 2018 р. згідно рах. б/н від 01.03.2018 р.)
Кошти за надання юридичних послуг перераховані у період перебування ОСОБА_1 на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж". Жодних правовстановлюючих документів (рахунків про оплату, договорів, актів виконаних робіт, тощо) сторонами суду не подано.
Позивачем до позовної заяви подано суду: Перелік основних засобів та інших малоцінних необоротних матеріалів активів згідно інвентарного списку основних засобів ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (додаток 78); Перелік навчальної літератури бібліотеки "Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу" відповідно до інвентариних книг № 1 та № 2 (додаток 79); Перелік первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" за період з вересня 2002 року по березень 2018 року (додаток 80); Перелік навчально - методичної документації ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" за 2002 - 2018 рр. (додаток 81); Перелік документації, яка знаходиться в бібліотеці ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" за 2002 - 2018 рр. (додаток 82); Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню в ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (додаток 83).
У заяві - претензії № 28 від 27.06.2018 р. ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" адресованої ОСОБА_1 міститься вимога про повернення коледжу нараховану і виплачену останньому заробітну плату у розмірі 258 549,66 грн та інші перераховані кошти юридичним установам та приватним особам, а саме, ТОВ "Юридична компанія "Дігеста" у розмірі 300 000,00 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" у розмірі 27 338,00 грн.
ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" було направлено Гайдуку Е.В. лист № 57 від 23.08.2018 року з вимогою з'явитися в коледж для передачі майна та документації коледжу, та надати роз'яснення щодо лікарняного листа за № 857690 від 22.05.2018 року.
10.09.2018 року позивачем було складено Акт про відмову передачі документації та майна ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" № 49 від 28.03.2019 року, загальна сума доходу ОСОБА_1 за періоди роботи у ПВНЗ "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі ТОВ) з вересня 2016 року по вересень 2018 року становить 262186,48 грн, зокрема: нарахована заробітна плата - 258549,66 грн; оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності - 1653,10 грн; допомога по тимчасовій непрацездатності - 1983,72 грн. Виплачена заробітна плата - 211060,12 грн. Нарахування на зарплату єдиного соціального внеску - 40974,43 грн.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 та п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пп. 10 п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові випадки за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності це - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або, іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.
Статтею 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 15 Закону України "Про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування" роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення.
Окрім того, відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застраховані особи зобов'язані надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього закону. Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.
У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" наведено визначення термінів "застрахована особа", "страхувальник" та "роботодавці".
Так, відповідно до п.п. 3, 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного із страхових випадків, зокрема тимчасової непрацездатності внаслідок травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" кошти Фонду використовуються, зокрема на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (ст. 22 ЦК України).
Частинами 1 та 3 статті 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 1 та ч. 2 ст. 623 ЦК України).
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 89 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи. Господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належить державі, зобов'язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до статті 75 цього Кодексу.
Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).
Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).
Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21.
Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.
Відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду; вину заподіювача шкоди.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 ГПК України).
Отже, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Згідно із частиною другою статті 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.
Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).
Відповідно до фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов'язання їх відшкодувати.
Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.
Водночас спростування учасником юридичної особи (учасником позивача) відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачем. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Відповідно до частини другої статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, підтверджених доказами, залученими до матеріалів справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що в період перебування ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки (тво) керівника Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", останньому у встановленому законом порядку виплачувалась заробітна плата згідно штатного розпису та здійснювались інші обов'язкові платежі, пов'язані з виплатою заробітної плати та виплатами в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Вказані платежі здійснювались позивачем добровільно, в розмірах визначених штатним розписом та згідно вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини, тобто, за відсутності рахункової помилки.
Згідно положень ст. 1215 ЦК України, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача - не підлягає поверненню.
За таких обставин, враховуючи не доведеність в ході судового розгляду справи факту недобросовісності з боку набувача - ОСОБА_1 , позовні вимоги про стягнення:
- матеріальної шкоди в розмірі 258 549,66 грн, спричиненої незаконно виплаченою заробітною платою;
- матеріальної шкоди в розмірі 40 974,43 грн, спричиненої незаконно сплаченим соціальним внеском;
- матеріальної шкоди в розмірі 1 653,10 грн, спричиненої незаконною оплатою перших п'яти днів тимчасової непрацездатності;
- матеріальної шкоди в розмірі 1 983,72 грн, спричиненої незаконною оплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності судом визнаються необгрунтованими, а отже в цій частині в позові суд відмовляє.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в натурі згідно переліків матеріальних цінностей, документації та навчальної літератури, спричиненої непередачею майна (додатки 78-83 до позовної заяви), то в цій частині суд відмовляє в позові, оскільки зібрані у справі докази не містять жодної інформації про набуття (придбання, тощо) позивачем вказаних матеріальних цінностей, їх існування на момент виконання відповідачем обов'язків керівника (ТВО керівника), тобто - права вимоги зазначеного майна, а також передачу вказаного майна відповідачу та вибуття його з володіння позивача (підстава для покладення відповідальності на керівника за збереження матеріальних цінностей).
Разом з тим, судом встановлено, що в період виконання ОСОБА_1 обов'язків керівника товариства, Приватним вищим навчальним закладом "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" було здійснено перерахування грошових коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн.
Позивач у справі - Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" зазначає, що йому не відомо на підставі яких правочинів були перераховані зазначені кошти та правові підстави їх перерахування вказаним особам, оскільки відповідачем після звільненя не було передано відповідних Договорів, актів виконаних робіт, рахунків, тощо. Письмові звернення до вказаних юридичних осіб з проханням надати примірники договорів, рахунків, актів, тощо також не дало жодного результату.
Представник відповідача, присутня в судовому засіданні повідомила, що ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатське бюро "Корпорація права" надавали Коледжу певні юридичні послуги, необхідні для здійснення господарської діяльності. У відповідача - ОСОБА_1 відсутні примірники договорів (договірної документації), однак укладено їх було в інтересах Коледжу, згідно прав та функціональних обов'язків керівника, визначених статутом товариства.
Вирішуючи питання про обгрунтованість заявлених вимог в цій частині, суд виходить з того, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, тому спростування цієї вини є процесуальним обов'язком її заподіювача (відповідні висновки міститься, зокрема, у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, КГС у складі Верховного Суду у справі № 905/1575/20 від 16.02.2022р).
З огляду на зазначене, враховуючи, що правовідносини з ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатським бюро "Корпорація права" виникли у період виконання відповідачем обов'язків керівника Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" і перерахування грошових коштів здійснювалось саме у цей період, то відповідно ОСОБА_1 зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства та є відповідальним за правомірність укладення таких правочинів, їх збереження, отримання результатів наданих послуг (виконаних робіт) та передачу відповідної договірної документації Товариству.
Відповідачем не подано суду жодних доказів на обгрунтування об'єктивної необхідності отримання послуг від ТОВ "Юридична компанія Дігеста" та Адвокатського бюро "Корпорація права", укладення відповідних правочинів в інтересах Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", доказів надання таких послуг Коледжу за визначеною вартістю та передачі укладених правочинів (договірної документації) на вимогу Коледжу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що перерахування грошових коштів ТОВ "Юридична компанія Дігеста" в сумі 300 000 грн та Адвокатському бюро "Корпорація права" в сумі 27 338 грн. було здійснено ОСОБА_1 в супереч інтересам Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж", а отже позовні в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" 327 338,00 грн збитків судом визнаються обгрунтованими.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом частково, судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у справі по сплаті судового збору у розмірі 4 910,07 грн покладаються на відповідача у справі, а решта - на позивача у справі.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 - ч. 2 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при подані позовної заяви не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованим та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
За змістом положень статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного вищого навчального закладу "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) (33027, м. Рівне, вул. Академіка Степана Дем'янчука, буд. 4, код ЄДРПОУ 32171210) 327 338,00 грн (триста двадцять сім тисяч триста тридцять вісім гривень 00 копійок) збитків та 4 910,07 грн (чотири тисячі дев'ятсот десять гривень 07 копійок) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач (стягувач): Приватний вищий навчальний заклад "Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж" (у формі товариства з обмеженою відповідальністю) (33027, м. Рівне, вул. Академіка Степана Дем'янчука, буд. 4, код ЄДРПОУ 32171210).
Відповідач (боржник): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04 грудня 2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Р.В. Романюк