65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2811/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Деркач Т. Г.
за участю секретаря судового засідання Джабраілової В.В.,
розглянувши в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
справу № 916/2811/25
за позовом Державного підприємства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ"
до відповідача ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Південний офіс Держаудитслужби Державної аудиторської служби України
про стягнення 102 032,54 грн
за участю представників:
від позивача: Вєлікова Т. В. (приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);
від відповідача: Томашевський Р. М.;
від третьої особи: Чернова І. Є.;
Державне підприємство "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (далі також ДП "ІЗМ МТП", підприємство) звернулося з позовом до Господарського суду Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 збитків у розмірі 102 032,54 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
23.07.2025 господарський суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву Державного підприємства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу постановив розглядати за правилами спрощеногопозовного провадження та судове засідання призначив на 13.08.2025 о 09:45, із повідомленням учасників справи про судове засідання.
У судовому засіданні 13.08.2025 за участю представника позивача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою на підставі ст. 50 ГПК України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Південний офіс Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, із встановленням останній 7 (денного) строку з дня отримання ухвали на подання до суду письмових пояснень.
У судовому засіданні 13.08.2025 за участю представника позивача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою на підставі ст. 50 ГПК України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено Південний офіс Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, із встановленням останній 7 (денного) строку з дня отримання ухвали на подання до суду письмових пояснень.
Судове засідання відкладено на 06.10.2025 о 10:00, із викликом учасників справи у судове засідання, яке постановлено провести у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача.
У судовому засіданні від 06.10.2025 за участю представників сторін у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення судового засідання на 20.10.2025 о 15:00.
16.10.2025 за вх.№ 32461/25 суд одержав від відповідача відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні від 20.10.2025 за участю представників сторін у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа про відкладення судового засідання на 03.11.2025 о 16:45.
03.11.2025 за вх.№ 34580/25 відповідач надав до суду письмові пояснення.
03.11.2025 за вх.№ 34735/25 суд одержав від третьої особи письмові пояснення.
У судовому засіданні від 03.11.2025 за участю представників сторін у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, судом оголошено перерву на 24.11.2025 о 16:30.
У судовому засіданні 24.11.2025 за участю представників сторін, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони повітряної тривоги в м. Одеса та Одеській області, судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа, якою оголошено перерву в судовому засіданні щодо розгляду справи по суті до 03.12.2025 о 12:20.
У судовому засіданні 03.12.2025, за участю представника позивача, суд на підставі ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Стислий виклад позиції позивача
Під час перевірки - ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.01.2019 по 31.12.2024 Південний офіс Держаудитслужби встановив порушення - незаконне нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення, що призвело до збитків в розмірі 102 032,54 грн.
Міністерство інфраструктури України уклало з ОСОБА_1 , як директором Державного підприємства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ", Контракт № 5-ІІІ від 28.07.2017 (далі - Контракт).
Відповідно до умов Контракту за виконання обов'язків керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу за результатами господарської діяльності, виходячи з установлених виплат, у тому числі посадового окладу 71 200 грн.
Додатковою угодою від 06.05.2019 до Контракту встановлено новий посадовий оклад в розмірі 100 000,00 грн.
Законом, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 (зі змінами та доповненнями) визначено, що інші заохочувальні виплати, що не відноситься до оплати, керівнику підприємства не надаються. Зміни набули чинності 18.09.2018.
Позивач стверджує, що з урахуванням вказаної постанови КМУ відповідач не мав права на матеріальну допомогу на оздоровлення.
Додатковою угодою від 22.12.2020 до Контракту були внесені зміни до Контракту, якою виключено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку при наданні щорічної відпустки.
Натомість у 2020 році директору ОСОБА_1 надана відпустка та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 100 000,00 грн, з яких утримано та перераховано військовий збір в розмірі 1500,00 грн, податок на доходи фізосіб - 18 000,00 грн, ЄСВ - 2 032,54 грн. Сума до виплати, яку перераховано відповідачу 01.12.2020 становила 80 500,00 грн.
25.06.2025 на адресу позивача направлено вимогу про усунення виявлених порушень законодавства № 151505-14/2402-2025.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню за таких обставин.
ОСОБА_1 не заперечив, що між ним та Міністерством інфраструктури було укладено та підписано Контракт.
Покликаючись на п .1 Розділу 1 Контракту, п. 6.1. Статуту, висновки, викладені в постановах Верховного Суду, відповідач вважає, що посилання позивача на норми КЗпП і висновки, що між позивачем та відповідачем діяли трудові відносини (за відсутності корпоративних) є необґрунтованими.
Відповідно до пункту 24 Контракту у разі відпустки Керівникові надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі його середньомісячного заробітку. Вказане положення Контракту залишалось обов'язковим для сторін з моменту укладення Контракту і до підписання Додаткової угоди від 22.12.2020, якою вказане речення було виключено.
На переконання відповідача, виплата матеріальної допомоги була правомірною, оскільки Контрактом, станом на 19.11.2020 та на період з 01.12.2020 року по 07.12.2020 року, 08.12.2020-10.12.2020 було передбачено: 1) виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку; 2) умови такої виплати - «у разі відпустки».
Відповідач зауважив, що відповідно до п. 28 Контракту внесення змін та доповнень до цього контракту здійснюється шляхом підписання додаткових угод. Як вбачається з пункту 4 Додаткової угоди від 22.12.2020 року до Контракту, остання набула чинності з моменту її підписання Сторонами та діяла до закінчення терміну дії Контракту.
Окрім того, на переконання відповідача, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення носить систематичний характер, то вона входить до фонду оплати праці та не є складовою інших заохочувальних виплат та компенсацій. Отримана матеріальна допомога не є збитками, оскільки відноситься до виплат, належних відповідачу відповідно до умов чинного на час перерахування коштів Контракту. Виходячи з презумпції правомірності правочину, така виплата, вчинена на виконання дійсного, ніким не оскарженого правочину, не може вважатися збитками відповідно до ст. 22 ЦК України.
Окрім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення з позовом, оскільки звернувся через майже 5 років від подій, що мали місце у листопаді-грудні 2020 року і через майже три роки з моменту закінчення Контракту.
На переконання ОСОБА_1 з позовом звернувся неналежний позивач, оскільки власником позивача є Міністерство розвитку громад та територій України та Контракт укладений саме з Міністерством.
Стислий виклад позиції третьої особи Південного офісу Держаудитслужби
Як зазначає третя особа, у ході судового розгляду виникло питання щодо правової природи матеріальної допомоги на оздоровлення, зокрема чи належить вона до категорії заохочувальних виплат, дозволених для керівників державних підприємств. З цього приводу Південний офіс Держаудитслужби вважає за необхідне надати наступні пояснення. Відповідно до Статуту Державного підприємства «Ізмаїльський морський торгівельний порт», затвердженого наказом Міністерством інфраструктури України від 06.06.2013 р. № 356 (далі - Статут підприємства) директор підприємства, зокрема, розпоряджається коштами підприємства та майном відповідно до законодавства; обирає форми та системи оплати праці, встановлює працівникам конкретні розміри тарифних ставок, посадових окладів, винагород, надбавок і доплат, з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством.
Третя особа зауважує, що твердження відповідача щодо правомірності включення матеріальної допомоги на оздоровлення до виплат, що можуть враховуватись як елемент оплати праці, є юридично необґрунтованим і суперечить нормам закону.
В період ревізії (з 01.01.2019 по 12.06.2023) директором Позивача був ОСОБА_1 , з яким Міністерством інфраструктури України укладено Контракт від 28.07.2017 №?5?ІІІ з додатковими угодами від 23.04.2018, 27.07.2018, 01.03.2019, 06.05.2019, 22.12.2020, 08.07.2021, якими змінено умови матеріального забезпечення керівника, строк дії та інші положення, зокрема з метою приведення у відповідність умов контракту до вимог чинного законодавства. Вибірковою ревізією правильності нарахування та виплати матеріальної допомоги до відпустки встановлено, що на порушення пункту 1 Постанови № 859 директору Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» Єрохіну Андрію Юрійовичу у грудні 2020 року нараховано та виплачено матеріальну допомогу до відпустки у розмірі 100 000 гривень. Крім того, нарахування ЄСВ на нараховану та виплачену матеріальну допомогу (165 761,20 - 75 000,00 = 90 761,20 (не підлягає оподаткуванню ЄСВ); 100 000,0 - 90761,20 = 9 238,8*22%) становить 2 032,54 гривень (розрахунково-платіжна відомість за грудень 2020 р. наявна у матеріалах справи). Зазначене порушення підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за грудень 2020 р., платіжним дорученням № TR.3176825.63709.11994 від 01.12.2020 (підписане директором Державного підприємством «Ізмаїльський морський торгівельний порт» Єрохіним А.Ю). Усі підтверджуючі документи надано Позивачем та наявні у матеріалах судової справи № 916/2811/25.
Обставини справи встановлені судом
Відповідно до Статуту Державне підприємство "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.
Згідно Статуту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 06.06.2013 № 365 (в редакції на час виникнення спірних відносин) Державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі також Підприємство) є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління).
Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до законодавства України та цього Статуту, який затверджується Уповноваженим органом управління, про що зазначено у п. 3.2 Розділу 3 Статуту.
Відповідно до п. 6.1, п. 6.2 статті 6 Статуту управління Підприємством здійснює директор. Призначення (звільнення) Директора здійснюється Уповноваженим органом управління в порядку, встановленому законом.
Уповноважений орган управління уклав з Єрохіним Андрієм Юрійовичем (далі - Керівник) Контракт.
Відповідно до п. 1 Розділу 1 Контракту Керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі - Підриємство) здійснювати поточне управління підприємством, забезпечувати прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження державного майна та фінансових ресурсів, а Уповноважений орган управління зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці Керівника.
У п. 2 Розділу 1 Контракту зазначено, що на підстав Контракту виникають трудові відносини між Керівником та Уповноваженим органом управління.
Відповідно до п. 20 Розділу 3 Контракту за виконання обов'язків, передбачених Контрактом, Керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного Підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених Керівнику:
а) посадового окладу у розмірі 71 200 грн;
б) премії у відсотках до посадового окладу.
Умовами Контракту передбачено виплату також матеріальної винагороди один раз на рік.
Відповідно до п. 24 Контракту Керівникові надається щорічна оплачувана відпустка, тривалістю 24 календарних дні, додаткова щорічна оплачувана відпустка за ненормований робочий день. Також можуть надаватися інші види відпусток, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 35 Контракт діє з 01.08.2017 по 31.07.2018.
Згідно з Додатковою угодою до Контракту від 27.07.2018 строк Контракту визначений: 01.08.2017 - 30.07.2021.
Додатковою угодою до Контракту від 06.05.2019 підпункт а) пункту 20 Розділу 3 Контракту викладено в такій редакції: «а) посадового окладу у розмірі 100 000 грн за фактично відпрацьований час».
Згідно з Додатковою угодою № 1 від 08.07.2021 до Контракту останній продовжено до 29.07.2022.
Додатковою угодою від 22.12.2020 внесено зміни до Контракту, зокрема щодо преміювання.
10.11.2020 ОСОБА_1 написав заяву, адресовану Міністру інфраструктури України про надання відпустки.
Згідно з листом від 18.11.2020 № 10/12354-20 Уповноважений орган погодив Єрохіну А. Ю. надання щорічної відпустки терміном 10 календарних днів.
Згідно з наказом від 19.11.2020 № 190-нв Єрохіну А. Ю. надано відпустку:
- у рахунок відпустки за період 26.07.2019-25.07.2020, тривалістю 3 дні з 08.12.2020-10.12.2020;
- частину невикористаної щорічної відпустки за період з 26.07.2018-25.07.2019, тривалістю 7 днів, з 01.12.2020 - 07.12.2020.
Згідно з платіжним дорученням № 1257 від позивач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритого в АБ «УКРГАЗБАНК», 80 500 грн заробітної плати за грудень 2020, згідно дог.№ 2016/ZP/211-001 від 17.03.2016, без ПДВ.
Відповідно до платіжного доручення № 1252 від 01.12.2020 позивач перерахував до бюджету 19 677,30 грн податку з доходів фізичних осіб, утриманих із заробітної плати за грудень 2020.
Згідно з платіжним дорученням № 1253 від 01.12.2020 позивач перерахував до бюджету єдиний соціальний внесок (ЄСВ), нарахований на заробітну плату за грудень 2020 року.
Відповідно до платіжного доручення № 1254 від 01.12.2020 позивач перерахував до бюджету 1 639,77 грн військового збору, утриманого із заробітної плати за грудень 2020 року.
Згідно з довідкою про витрати позивача на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , матеріальна допомога становила 100 000,00 грн, з яких утримано та перераховано до бюджету військового збору - 1500,00 грн, податку на доходи фізичних осіб - 18 000,00 грн, ЄСВ - 2 032,54 грн. Загальна сума витрат на виплату матеріальної допомоги становила 102 032,54 грн.
Відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на ІІ кватал 2025 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 - 31.12.2024.
За результатами ревізії складено Акт від 12.06.2025 № 151505-11/95.
Під час ревізії встановлено порушення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 859, - директору позивача Єрохіну Андрію Юрійовичу в грудні 2020 року нараховано та виплачено матеріальну допомогу до відпустки на загальну суму 100 000,00 грн, та на яку нараховано ЄСВ на суму 2 035,54 грн.
Згідно з довідкою від 11.07.2025 № 680 позивач на підставі наказу від 19.11.2020 № 190-нв нарахував матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки у розмірі 100 000,00 грн; з нарахованої суми було утримано військовий збір (1,5%) - 1 500,00 грн, податок на доходи фізосіб (18%) - 18 000,00 грн. Після утримання та перерахування до бюджету вказаних сум Єрохіну А. Ю. перераховано Єрохіну А. Ю. на картковий рахунок суму коштів в розмірі 80 500,00 грн. На виконання вимог закону перераховане ЄСВ в сумі 2 032,54 грн. Загальна сума витрат на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення становить 102 032,54 грн.
25.06.2025 за № 151505-14/2402-2025 Південний офіс Держаудитслужби направив на адресу позивача Вимогу про усунення виявлених порушень законодавства, виявлених під час ревізії.
Висновки суду
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статтях 5, 7 та 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 1 ГПК цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
Майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Так, від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.
Похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.
Зокрема, до них належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частини 1 статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Згідно із частинами 2, 3 статті 54 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов'язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов. Посадова особа, до якої пред'явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. До закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (співвласники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) цієї юридичної особи має (мають) право приєднатися до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він (вони) набуває (набувають) таких самих процесуальних прав та обов'язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав позов.
Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
У постанові від 05.12.2023 у справі №917/178/23 Верховний Суд зазначив, що враховуючи положення пункту 12 частини першої статті 20 та статті 54 ГПК з позовом про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, може звернутися як власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, так і сама юридична особа.
За наведених обставин, господарський суд вважає, що ця справа належить розгляду в порядку господарського судочинства.
Водночас спірні правовідносини є такими, що частково випливають з трудових правовідносин між юридичною особою та колишнім директором.
З цього приводу господарський зауважує, що у постанові від 14.04.2020 у справі № 910/12217/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду в господарських судах відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 54 ГПК України.
У ст. 92 ЦК України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, зокрема, уникаючи конфлікту інтересів.
Так, міжнародні Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства.
У ст. 991 ЦК України визначено поняття та конкретизується зміст фідуціарних обов'язків.
Посадові особи товариства мають обов'язки перед товариством, передбачені законом, зокрема, щодо належного, добросовісного та ефективного управління товариством (фідуціарні обов'язки). Посадові особи товариства зобов'язані діяти:
- в інтересах товариства;
- добросовісно та розумно; у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності товариства;
- у межах повноважень, наданих їм установчими документами товариства та законодавством.
Також ч. 4 цієї статті визначає перелік дій (бездіяльності) посадової особи, які можуть бути підставою для стягнення з неї завданих збитків товариству. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчиненнявідповідних дій, встановленої установчими документами товариства, якщо для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, якщо вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Протиправна поведінка особи може виявлятися в ухваленні нею неправомірного рішення або неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Протиправна поведінка посадової особи може виражатися не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Обов'язок з доведення наявності зазначених обставин, які свідчать про протиправну поведінку посадової особи товариства, покладено на позивача.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Водночас зі змісту ч.1 ст. 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тому спростування цієї вини є процесуальним обов'язком її заподіювача.
Згідно з п. 6.1. Статуту управління підприємством здійснює директор.
Відповідно до п. 6.3. Статуту директор самостійно в межах своєї компетенції вирішує питання діяльності підприємствам за винятком тих, що віднесені цим Статутом та законодавством до компетенції уповноваженого органу управління та інших органів держаної влади.
Директор, зокрема, несе повну відповідальність за стан та діяльність підприємства; розпоряджається коштами та майном відповідно до законодавства; несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів звітності протягом встановленого терміну.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» окрім основної та додаткової до структури заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, що передбачають виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналогічна норма щодо визначення структури заробітної плати передбачена Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, де вказано, що фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Суд звертає увагу, що відповідно до законодавчих норм до інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми, зокрема матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом).
Отже, матеріальна допомога на оздоровлення є складовою заробітної плати.
Варто також звернути увагу, що у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Щодо аналізу постанови Кабінету Міністрів України від 19.05.1999 № 859 “Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств», в редакції від 18 липня 2018 р. № 718.
На урядовому порталі за посиланням https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-nov-kabinetu-ministriv-ukrayini-vid-19-travnya-1999-r-859-i-vid-3-zhovtnya-2012-r-899 наведено роз'яснення щодо необхідності внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 і від 3 жовтня 2012 р. № 899.
Зокрема указано, що: «Урядом прийнято рішення, відповідно до якого у разі незатвердження (непогодження) в установленому законодавством порядку річного фінансового плану винагорода (премія) керівникам суб'єктів господарювання державного сектору економіки не нараховуватиметься. Зазначене рішення дозволить підвищити ефективність управління суб'єктами господарювання державного сектору економіки, зокрема шляхом своєчасного затвердження річних фінансових планів таких суб'єктів».
Постановою від 18 липня 2018 р. № 718 Уряд вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 і від 3 жовтня 2012 р. № 899 1.
Зокрема, у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 підпункт 6 доповнено абзацом такого змісту:
“Інші заохочувальні виплати, що не відносяться до оплати праці, керівнику підприємства не надаються».
Отже, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення є складовою фонду оплати, то відповідні зміни до постанови від 18 липня 2018 р. № 718 варто тлумачити так, що Уряд не забороняв нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення керівникам суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
Що стосується нарахування та сплати єдиного соціального внеску з відповідної виплати.
Відповідно до ст. 14.1.48 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу «Податок на доходи фізичних осіб» - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Як убачається з матеріалів справи, позивач на виконання вимог закону перерахував відповідним платіжним дорученням № 1253 від 01.12.2020 до бюджету єдиний соціальний внесок (ЄСВ), нарахований на заробітну плату за грудень 2020, тобто, у тому числі суму єдиного соціального внеску, нараховану на матеріальну допомогу відповідачу.
З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов висновку, що нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 не суперечить вимогам закону, у тому числі постанові від 18 липня 2018 р. № 718.
Як указано вище, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
У ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Жодних вказаних ознак у діях відповідача господарський суд не встановив, а тому вважає за належне відмовити у позові про стягнення з ОСОБА_1 збитків у розмірі 102 032,54 грн.
Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності.
Початок перебігу позовної давності для стягнення збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, починається з моменту виникнення в заінтересованої особи права на позов, тобто з моменту фактичного понесення юридичною особою витрат. Зазначений правовий висновок викладений у постанові колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС від 07.09.2021 у справі № 911/2460/18.
Нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення здійснена 19.11.2020 та 01.12.2020 відповідно.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідними нормативними актами воєнний стан неодноразово було продовжено.
З урахуванням наведених обставин Законодавець вніс зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України щодо зупинення перебігу позовної давності.
4 вересня 2025 року набув чинності Закон № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Перебіг позовної давності поновлено.
Отже, з урахуванням вказаних норм та дати 01.12.2020 (коли відбулася фактична виплата), позовна давність за заявленими вимогами не спливла, а тому у заяві про сплив позовної давності суд відмовляє.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Державного підприємства "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" до відповідача ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України про стягнення 102 032,54 грн - відмовити.
2. Судові витрати покласти на Державне підприємство "ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ".
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 04 грудня 2025 р.
Суддя Т.Г. Деркач