02.12.2025 Справа№ 5/79
Господарський суд Львівської області в складі судді Запотічняк О.Д.
розглянувши матеріали скарги Фермерського господарства “Рисовський» на дії (бездіяльність) Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області
у справі № 5/79:
за позовом: Фермерського господарства “Рисовський», с. Зубра Пустомитівського району Львівської області
до відповідача: Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, с. Солонка, Пустомитівський район, Львівська область
про: зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від скаржника (стягувача/позивача): Рисовський І. Г.;
від боржника (відповідача): не з'явився;
від органу ДВС: не з'явився;
Встановив:
На розгляд Господарського суду Львівської області Фермерським господарством «Рисовський» подано скаргу на бездіяльність державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області з примусового виконання дубліката наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, а саме: cкаржник просить визнати протиправною бездіяльність ДВС при виконанні наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994 та рішень ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та заяві № 45094/15, приєднаній до справи «Бурмич та інші проти України» (заяви №№ 46852/13 та ін.); витребувати присуджену земельну ділянку наказом № 5/79 від 13.10.1994 з чужого незаконного володіння; у зв'язку з бездіяльністю ДВС, направити повторну окрему ухвалу до Міністерства юстиції України та, з огляду на відсутність реагування на окрему ухвалу у справі № 5/79 від 2015, направити окрему ухвалу до Прем'єр-міністра України для реагування.
Хід розгляду скарги викладено в ухвалах суду та протоколах судового засідання. Зокрема, 19.11.2025 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.12.2025.
02.12.2025 через службу діловодства господарського суду від скаржника надійшла заява вх. № 32134/25 (додаткові пояснення).
02.12.2025 скаржник (заявник) в судове засідання з'явився, просив задоволити скаргу в повному обсязі. Представник ДВС та Боржник (відповідач) явку представників у судове засідання не забезпечили.
Розглянувши скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі №5/79, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що арбітражним судом Львівської області 10.03.1994 у справі №5/79 за позовом Фермерського господарства "Рисовський" до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі позов задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов'язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.
04.09.1996 арбітражним судом Львівської області у справі №5/79 винесено ухвалу, якою уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994, а саме: зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства Львівське.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2008 у даній справі скаргу Фермерського господарства "Рисовський" задоволено частково, визнано неправомірними дії ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції, що полягають у невиконанні судового рішення та знищенні наказу арбітражного суду Львівської області у справі №5/79.
17.12.2010 Господарським судом Львівської області у даній справі винесено ухвалу про видачу дублікату наказу від 13.10.1994 на примусове виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 з урахуванням ухвали арбітражного суду Львівської області від 04.09.1996 у справі №5/79.
Ухвалою від 20.09.2011 скаргу позивача задоволено, визнано постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі №5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними. Крім того, 26.09.2011 у зв'язку з недоліками в роботі відділу Державної виконавчої служби Пустомитівського районного управління юстиції місцевим господарським судом винесено окрему ухвалу.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.10.2011 "Рисовський проти України" встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, рішення від 1994 року на користь заявника не було виконано, по-друге, процедура скасування ухвали від 1992 року Пустомитівською районною радою не передбачала достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень, що виявилось у можливості цього суб'єкта ретроактивно припинити помилково надане особі право без надання будь якого відшкодування; відсутності встановленого строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані; незалученні заінтересованих осіб до процесу вирішення питання щодо скасування відповідного рішення, та, по-третє, відношення суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим і у зв'язку з тривалими затримками у прийнятті рішень створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.
09.04.2013 ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5/79 здійснено заміну сторони відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області. Вказана ухвала не скасована та набрала законної сили, що не заперечено сторонами.
Ухвалою суду від 14.04.2016 задоволено скаргу Фермерського господарства "Рисовський" від 29.10.2015 та визнано бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Ухвалою суду від 17.08.2016 заяву Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про заміну сторони виконавчого провадження задоволено, замінено боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі №914/1109/19 визнано бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області по виконанню наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, що призвело до порушення права Фермерського господарства “Рисовський». У задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання здійснити Державну реєстрацію відведеної земельної ділянки по виконанню наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 у справі №5/79 замінено у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу №5/79 від 13.10.1994, виданого Господарським судом Львівської області, боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області.
На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним виконавцем 28.05.2021 винесено постанову про зміну назви боржника зі Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на Солонківську сільську раду Львівського району Львівської області.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 скаргу Фермерського господарства "Рисовський" від 29.10.2021 на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі №5/79 задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов'язано вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 5/79 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 та зобов'язано вчинити виконавчі дії відповідно до чинного законодавства.
14.08.2025 Фермерське господарство «Рисовський» звернулося до господарського суду, вимагаючи визнати протиправною бездіяльність Пустомитівського ВДВС, оскільки Наказ Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994 року про зобов'язання виділити 4 га землі залишається невиконаним протягом 30 років. Заявник підкреслює, що це тривале невиконання має місце, незважаючи на те, що в процесі виконання було призначено експерта, виготовлено проєкт відведення земельної ділянки та встановлено її межі в натурі. При цьому представник ФГ «Рисовський» наголошує, що Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 року (підтвердженою вищими інстанціями) черговий раз була визнана неправомірною бездіяльність державного виконавця, що свідчить про системне порушення його прав.
У своєму обґрунтуванні Заявник вказує, що причинами неможливості виконання рішення є створені штучні перешкоди. Фермерське господарство стверджує, що в межах присудженої ділянки здійснено незаконну реєстрацію двох земельних ділянок (кадастрові номери № 4623683300:03:000:0009 та № 4623683300:03:000:0008). Ці ділянки, загальною площею понад 3,9 га, були незаконно передані у приватну власність на підставі Розпорядження голови Пустомитівської РДА № 304 від 20.05.2005 року, чим, на його думку, фактично позбавлено можливості виконати наказ суду.
З огляду на зазначене, Заявник вважає, що державний виконавець протиправно не відреагував на його заяву від 04.08.2025 року, в якій вимагалося вчинити виконавчі дії відповідно до пункту 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (ЗУ «Про ВП»). ФГ «Рисовський» посилається на правову позицію Верховного Суду (постанови у справах № 2-690/11, № 183/1617/16), згідно з якою судове рішення про витребування нерухомого майна має виконуватись державним виконавцем в порядку «вилучення та передачі предметів», що також передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав. Таким чином, Заявник наполягає, що виконавець був зобов'язаний вчинити дії з витребування ділянки з чужого незаконного володіння.
Окрім того, заявник наголошує, що тривале невиконання рішення суду порушує статті 129 та 129-1 Конституції України, а також основоположні гарантії Європейської Конвенції з прав людини. Фермерське господарство вказує на те, що ЄСПЛ встановив грубе порушення статей 6, 13 та статті 1 Протоколу 1 Конвенції.
Враховуючи вищенаведене, скаржник просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця при виконані наказу господарського суду №5/79 від 13.10.1994 та зобов'язати вчинити виконавчі дії відповідно до чинного законодавства а саме: визнати протиправною бездіяльність ДВС при виконанні наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994 та рішень ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та заяві № 45094/15, приєднаній до справи «Бурмич та інші проти України» (заяви №№ 46852/13 та ін.); витребувати присуджену земельну ділянку наказом № 5/79 від 13.10.1994 з чужого незаконного володіння; у зв'язку з бездіяльністю ДВС, направити повторну окрему ухвалу до Міністерства юстиції України та, з огляду на відсутність реагування на окрему ухвалу у справі № 5/79 від 2015, направити окрему ухвалу до Прем'єр-міністра України для реагування.
Пустомитівський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заперечив проти задоволення скарги Фермерського господарства «Рисовський», подавши письмові пояснення. Орган ДВС вважає подану скаргу необґрунтованою, оскільки вважає, що державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 36443777 вжито вичерпний комплекс виконавчих заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з метою примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994 року. Зокрема, державним виконавцем неодноразово виносилися постанови про накладення штрафів на боржників (у тому числі в подвійному розмірі), а також скеровувалися повідомлення до правоохоронних органів про вчинення керівниками боржників кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України. Крім того, ДВС ініціював залучення спеціаліста для розробки проєкту землеустрою та здійснював заміни сторони боржника за відповідними ухвалами суду.
Також наголосив, що основною перешкодою для завершення виконавчого провадження є об'єктивна неможливість виконання рішення суду самим боржником. ДВС посилається на письмові відповіді Солонківської сільської ради (поточного боржника), в яких систематично зазначається про відсутність у розпорядженні сільської ради земельних ділянок комунальної власності, які могли б бути виділені стягувачу.
Державний виконавець підкреслює, що відсутність результату виконання не є тотожною бездіяльності ДВС. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, орган ДВС не має дискреційних повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до виключної компетенції органів місцевого самоврядування (у даному випадку - розпорядження землями та забезпечення їх виділення). ДВС вчинив усі дії щодо примусу боржника, а кінцевий обов'язок виконати рішення лежить безпосередньо на Солонківській сільській раді.
Щодо тверджень скаржника про неправомірну реєстрацію конкретних земельних ділянок (кадастрові номери 4623683300:03:000:0008 та 4623683300:03:000:0009), ДВС зазначено, що скаржник не надав жодних доказів причетності державного виконавця до їх реєстрації. Більше того, згідно з даними Державного реєстру речових прав, вказані ділянки перебувають у приватній власності третіх осіб, що виключає можливість вчинення щодо них виконавчих дій у межах даного провадження.
З огляду на викладене, Пустомитівський ВДВС просить суд відмовити у задоволенні скарги, оскільки дії державного виконавця є правомірними, послідовними та вичерпними, а тривале невиконання рішення суду спричинене об'єктивними перешкодами з боку боржника та неможливістю вирішення питання зміни способу виконання за відсутності згоди сторін.
Розглянувши скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі №5/79, суд дійшов висновку задоволити її частково з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 вищезгаданого Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п'ята статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Верховний Суд у постанові від 25.03.2020 у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18) також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Відповідно до статті 339-1 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Як встановлено судом, на виконанні у Пустомитівському відділі державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває наказ Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 про зобов'язання виділити Фермерському господарству "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України “Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із частиною 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
У частині 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, у тому числі, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
У рішенні від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 907/416/21 звертає увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 905/3773/14-908/5138/14).
З огляду на викладене, рішення суду у справі № 5/79, яке набрало законної сили, та на примусове виконання якого видано наказ від 13.10.1994 у справі № 5/79, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
З огляду на викладене, суд констатує, що рішення суду набрало законної сили, а його невиконання триває понад тридцять років, що прямо суперечить принципам обов'язковості судового рішення та є порушенням права на ефективний судовий захист. Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання Наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Щодо вимоги Скаржника про витребування присудженої земельної ділянки наказом № 5/79 від 13.10.1994 року з чужого незаконного володіння, суд зазначає, що розгляд скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця в порядку, передбаченому статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, є механізмом процесуального контролю за дотриманням виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження». Вимога про витребування майна (віндикація) є самостійною матеріально-правовою вимогою, що має вирішуватися в порядку позовного провадження проти нового власника (володільця) спірних ділянок, а не в межах процедури оскарження дій виконавця.
Щодо вимоги Скаржника про зобов'язання суду направити повторну окрему ухвалу на адресу Міністерства юстиції України та Прем'єр-міністра України, суд звертає увагу, що така вимога не стосується безпосередньо усунення бездіяльності державного виконавця, що є предметом даної скарги, а відтак є неналежним способом захисту прав Скаржника у межах процедури оскарження виконавчих дій.
Суд наголошує на тому, що визнаючи бездіяльність державного виконавця неправомірною, суд може лише зобов'язати державного виконавця усунути допущені ним порушення, однак суд не може підміняти повноваження державного виконавця, а лише здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з правової позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 364/1128/13, суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України “Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
Отже, вказані вимоги скаржника про витребування майна та зобов'язання суду щодо надіслання окремої ухвали не підлягають розгляду в межах скарги на дії (бездіяльність) виконавця та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Скаргу Фермерського господарства "Рисовський" на дії Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задоволити частково.
2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 та зобов'язати вчинити виконавчі дії відповідно до чинного законодавства.
3. У задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Повний текст ухвали складено та підписано 04.12.2025.
Суддя Запотічняк О.Д.