ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2025Справа № 910/9295/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙЧ-ФАРМ"
про стягнення 1 949 625,60 грн.,
За участі представників сторін:
від позивача: Шпінь В.І. за довіреністю від 18.03.2025 року № 19;
від відповідача: Бегейович Р.В. за ордером від 12.08.2025 року серії ВС № 1391237.
Державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙЧ-ФАРМ" (далі - відповідач, Товариство) 1 949 625,60 грн. штрафу, нарахованого на підставі пункту 8.3.1 укладеного між сторонами 20.11.2024 року договору про закупівлю № 09/505-11/2024 (далі - Договір).
Ухвалою від 28.07.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9295/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 28.08.2025 року.
12.08.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства від 12.08.2025 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Підприємства з огляду на те, що за умовами підпункту 54 пункту 1 розділу ІІ Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26.08.2005 року № 426 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 23.07.2015 року № 460) (далі - Порядок), реєстраційне посвідчення на лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат) - документ, у якому міститься інформація про лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат), зареєстрований в Україні та внесений до Державного реєстру лікарських засобів України та міжвідомчої бази даних про зареєстровані в Україні лікарські засоби. Відповідно до Порядку перед видачею реєстраційного посвідчення лікарський засіб проходить експертизу, яка підтверджує його якість, безпеку та терапевтичну ефективність. Реєстрація лікарського засобу виконується Міністерством охорони здоров'я України на підставі експертизи поданої Заяви та реєстраційних матеріалів (реєстраційного досьє). Експертизу проводить Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" (ДЕЦ).
Товариство зазначало, що листом від 10.12.2024 року воно направило Підприємству повідомлення та копії листа - прийняття заяви про проведення державної реєстрації лікарського препарату "Кальцію фолінат" 50 мг. У той же час, Міністерство охорони здоров'я України на підставі експертизи ДЕЦ зареєструвало та надало реєстраційне посвідчення на використання лікарського препарату "Кальцію фолінат" 50 мг лише 22.04.2025 року, про що Підприємство було повідомлене листом від 02.05.2025 року.
Зважаючи на вчасне звернення відповідача із заявою для проведення відповідної експертизи, а також відсутність в діях Товариства вини щодо несвоєчасного надання реєстраційного посвідчення, останнє вказало про безпідставність вимог Підприємства.
14.08.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Підприємства від 14.08.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє вказало, що Товариство, беручи участь у процедурі закупівлі, було належним чином поінформоване щодо змісту тендерної документації, до складу якої входив проект договору про закупівлю. Крім того, відповідач надав лист-згоду з проектом договору про закупівлю, за змістом якого Товариство підтвердило повну і беззаперечну згоду з усіма умовами, що вказані у проекті договору про закупівлю на відкритих торгах. Позивач також звернув увагу на те, що у пункті 7.1.1 Договору сторони закріпили обов'язок постачальника належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 календарних днів з дати укладення цього Договору (20.11.2024 року) надати копію реєстраційного посвідчення (тобто у строк до 19.01.2025 року). При цьому, сам відповідач підтвердив факт порушення ним відповідного строку.
У підготовчому засіданні 28.08.2025 року суд встановив Товариству процесуальний строк на подання заперечень до 04.09.2025 року, а також відклав підготовче засідання на 17.09.2025 року.
До початку призначеного підготовчого засідання 17.09.2025 року надійшла заява Товариства від 17.09.2025 року № 17/09-2025/2 про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
У підготовчому засіданні 17.09.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/9295/25 на 30 днів та відклав підготовче засідання на 15.10.2025 року
13.10.2025 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 12.10.2025 року № 12/10-2025/3. Означені заперечення суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Ухвалою від 15.10.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/9295/25 та призначив її до судового розгляду по суті на 05.11.2025 року.
У судовому засіданні 05.11.2025 року оголошувалася перерва до 03.12.2025 року.
У судовому засіданні 03.12.2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача проти задоволення вимог Підприємства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 12.08.2025 року та запереченнях від 12.10.2025 року № 12/10-2025/3.
У судовому засіданні 03.12.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
20.11.2024 року між Підприємством (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений Договір, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору, а позивач зобов'язався прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених Договором.
Вказаний правочин, а також додатки та додаткові угоди до нього від 28.11.2024 року № 1 та від 14.03.2025 року № 2 підписані уповноваженими представниками сторін за допомогою електронних цифрових підписів, а також скріплені електронною печаткою Товариства.
Згідно з пунктом 2.1 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020.
В силу пункту 3.1 Договору валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Договору та ціна за одиницю продукції вказується у Специфікації (Додаток № 1).
Загальна ціна продукції та/або ціна за одиницю продукції за цим Договором може переглядатись сторонами шляхом укладення додаткової угоди до цього Договору у випадках та у порядку, що передбачені законодавством та даним Договором.
Згідно з пунктом 3.4 Договору, якщо інше не передбачено цим Договором, за загальним правилом, оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника, відкритого в органі Казначейства.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Підприємство згідно з платіжною інструкцією від 04.12.2024 року № 8614 (внутрішній номер 386620230) сплатило на розрахунковий рахунок Товариства грошові кошти у розмірі 14 588 808,00 грн. з призначенням платежу: "Передоплата за фарм. прод. Кальцію фолінат 50 мг; зг. дог. № 09/505-11/2024 від 20.11.2024 р. ПДВ - 954 408,00 грн.".
Відповідно до пункту 4 Додатку № 1 (Специфікації) до Договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку продукції за Договором у строк:
- Партія № 1: Кальцію Фолінат - Віста (Кальцію фолінат 50 мг), 43 500 флаконів, - до 02.07.2025 року включно; Кальцію фолінат Калцекс (Кальцію фолінат 50 мг), 87 600 флаконів, - до 02.07.2025 року включно;
- Партія № 2: Кальцію фолінат Калцекс (Кальцію фолінат 50 мг), 262 600 флаконів, - до 15.12.2025 року включно;
- Партія № 3: Кальцію фолінат Калцекс (Кальцію фолінат 50 мг), 275 100 флаконів, - до 01.05.2026 року включно.
У пункті 5 Додатку № 1 (Специфікації) до Договору сторони погодили календарний план, за яким 43 500 флаконів Кальцію Фолінат - Віста (Кальцію фолінат 50 мг) підлягають оплаті у 2024 році на суму 4 840 680,00 грн., а 523 490 флаконів Кальцію фолінат Калцекс (Кальцію фолінат 50 мг) підлягають оплаті у 2024 році на суму 9 748 128,00 грн., у 2025 році - на суму 17 892 711,20 грн., у 2026 році - на суму 30 613 128,00 грн.
У пункті 7.1 Договору постачальник гарантував якість продукції, що постачається. Продукція, що постачається, повинна відповідати нормам і стандартам, законодавчо встановленим на території України, а також вимогам тендерної документації, цього Договору та, зокрема, але не виключно, наступним критеріям:
- чинним офіційним стандартам, встановленим законодавством України та відповідними державними органами (у тому числі Міністерством охорони здоров'я України). Зокрема, але не виключно, це означає відповідність умов виробництва продукції вимогам до виробництва продукції в Україні. Продукція має бути належним чином зареєстрована в Україні та мати реєстраційні посвідчення (а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн), сертифікати якості та подібні документи, які дають змогу використовувати продукцію в Україні впродовж усього терміну придатності продукції;
- додатковим вимогам, зазначеним у Специфікації;
- будь-яким іншим вимогам до якості продукції, які містяться у цьому Договорі та відповідній заявці на поставку продукції.
Пунктом 7.1.1 Договору встановлено, що у разі, якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
У позовній заяві Підприємство вказало, що передбачений пунктом 7.1.1 Договору шестидесятиденний термін, встановлений для реєстрації постачальником продукції в Україні та надання на підтвердження цього факту замовнику сканованої копії реєстраційного посвідчення закінчився 19.01.2025 року (зважаючи на укладення сторонами Договору 20.11.2024 року).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору постачальник за видатковими накладними від 27.01.2025 року № 40369 на суму 2 816 941,92 грн. (25 314 флаконів Кальцію Фолінат - Віста (Кальцію фолінат 50 мг)) та від 12.03.2025 року № 41468 на суму 2 023 738,08 грн. (18 186 флаконів Кальцію Фолінат - Віста (Кальцію фолінат 50 мг)) здійснив поставку частини продукції за наведеною угодою, на яку було отримане видане Міністерством охорони здоров'я України реєстраційне посвідчення на лікарській засіб Кальцію Фолінат - Віста (розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл) від 09.07.2024 року № UA/20499/01/01 (рішення про державну реєстрацію лікарського засобу затверджене наказом МОЗ України від 08.07.2024 року № 1181).
Разом із тим, постачальник не надав замовнику у визначений Договором строк сканованої копії реєстраційного посвідчення на іншу частину продукції.
Зважаючи на порушення Товариством встановленого пунктом 7.1.1 Договору обов'язку щодо надання Підприємству протягом 60 календарних днів з дати укладення Договору сканованої копії реєстраційного посвідчення, позивач на підставі пункту 8.3.1 Договору нарахував відповідачу штраф у сумі 1 949 625,60 грн.
З метою досудового врегулювання спору Підприємство зверталося до відповідача з претензіями від 04.02.2025 року № 05/433-02/2025 та від 10.03.2025 року № 05/965-03/2025, в яких просило сплатити, зокрема 1 949 625,60 грн. штрафу за Договором. Проте, такі претензії задоволені Товариством не були, у зв'язку з чим, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Під час розгляду справи судом було встановлено неналежне виконання Товариством взятих на себе за Договором зобов'язань. Так, в силу пункту 7.1.1 вказаного правочину у відповідача виник обов'язок (якщо на дату укладення цього Договору продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення, однак за виключенням випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством) належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати укладення цього Договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1 цього Договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається.
Відповідно до пункту 5.1 Договору постачальник, не менше ніж за 14 (чотирнадцять) робочих днів до дати запланованої відправки продукції в пункт призначення, зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим Договором, скановані копії, зокрема, реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього (за наявності), яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн.
З огляду на положення пункту 7.1.1 Договору, суд дійшов висновку про те, що Товариству необхідно було надати позивачу скановані копії відповідних документів (реєстраційного посвідчення) у строк до 20.01.2025 року включно (враховуючи те, що останній день такого шестидесятиденного строку припадає на 19.01.2025 року - неділю).
Однак, відповідач наведеного обов'язку не виконав.
Доказів на спростування означених обставин Товариством суду не надано, а пропуск строку на подання сканованих копій реєстраційного посвідчення у поданих заявах по суті справи відповідачем фактично не заперечувався.
Заперечуючи проти задоволення вимог Підприємства, відповідач посилався на те, що за умовами підпункту 54 пункту 1 розділу ІІ Порядку реєстраційне посвідчення на лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат) - документ, у якому міститься інформація про лікарський засіб (медичний імунобіологічний препарат), зареєстрований в Україні та внесений до Державного реєстру лікарських засобів України та міжвідомчої бази даних про зареєстровані в Україні лікарські засоби. Відповідно до Порядку перед видачею реєстраційного посвідчення лікарський засіб походить експертизу, яка підтверджує його якість, безпеку та терапевтичну ефективність. Реєстрація лікарського засобу виконується Міністерством охорони здоров'я України на підставі експертизи поданої Заяви та реєстраційних матеріалів (реєстраційного досьє). Експертизу проводить Державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" (ДЕЦ). Товариство зазначало, що листом від 10.12.2024 року воно направило Підприємству повідомлення та копії листа - прийняття заяви про проведення державної реєстрації лікарського препарату "Кальцію фолінат" 50 мг. У той же час, Міністерство охорони здоров'я України на підставі експертизи ДЕЦ зареєструвало та надало реєстраційне посвідчення на використання лікарського препарату "Кальцію фолінат" 50 мг лише 22.04.2025 року, про що Підприємство було повідомлене листом від 02.05.2025 року. Зважаючи на вчасне звернення відповідача із заявою для проведення відповідної експертизи, а також відсутність в діях Товариства вини щодо несвоєчасного надання реєстраційного посвідчення, останнє вказало про безпідставність вимог Підприємства.
У той же час, як визначено приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Означеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Схожий за змістом висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року в справі № 355/385/17.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 3, статті 627 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу положень частин 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України випливає, що одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 року в справі № 916/1247/23 виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Оскільки умовами Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умови про обов'язок відповідача провести реєстрацію продукції в Україні та надати скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством охорони здоров'я України для кожного виду продукції, що постачається, протягом 60 календарних днів з дати укладення цього Договору, Товариство було обізнане з його умовами, на власний розсуд приймало його умови, які є обов'язковими до виконання кожною зі сторін.
Водночас, підписуючи Договір, відповідач був обізнаний з усіма його положеннями та умовами, зокрема щодо необхідності звернення до Міністерства охорони здоров'я України для отримання реєстраційного посвідчення на продукцію та відповідальності за порушення договірних умов, що підтверджується листом-згодою з проектом договору про закупівлю від 01.11.2024 року № 2102/11/2024, направленим відповідачем на адресу Підприємства.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства штраф може бути застосований для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки останній відноситься до штрафних санкцій.
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати штрафними санкціями виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Згідно з пунктом 8.3.1 Договору в разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1 пункту 7.1 цього Договору з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього Договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету за відповідний рік.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, що становить 20 відсотків від загальної ціни продукції, закупленої за кошти державного бюджету за відповідний рік (20 % від 9 748 128,00 грн.), суд вважає його арифметично правильним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства і умовам Договору.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Оскільки, як зазначалось вище, відповідач належним чином не виконував взяті на себе обов'язки за Договором, позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, зважаючи на задоволення позовних вимог Підприємства, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЙЧ-ФАРМ" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 21, кімната 506; код ЄДРПОУ 40581739) на користь Державного підприємства "Медичні Закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; код ЄДРПОУ 42574629) 1 949 625 (один мільйон дев'ятсот сорок дев'ять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн. 60 коп. штрафу та 23 395 (двадцять три тисячі триста дев'яносто п'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04.12.2025 року.
Суддя В.С. Ломака