ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2025Справа № 910/7978/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за первісним позовом Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання правочину недійсним
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд"
до Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"
про зобов'язання вчинити дії.
Представники учасників справи:
від позивача за первісним позовом: Мороз Н.В., ордер серія АІ № 1530256;
від відповідача за первісним позовом: Сурник В.М., довіреність від 18.11.2025;
від третьої особи 1: Вакуляк Ю.А., в порядку самопредставництва;
від третьої особи 2: не з'явився;
від третьої особи 3: не з'явився;
від третьої особи 4: не з'явився.
Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824, з посиланням на норми статей 3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215, 228, 1130, 1133, 1134 Цивільного кодексу України, статей 4, 75, 188, 206 Господарського кодексу України та положення Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.
Позовна заява обґрунтовується тим, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, який укладено з порушенням встановленого законодавством порядку, зокрема без одержання погодження Кабінету Міністрів України, необхідність отримання якого зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі Підприємство перевищує 50%, тому отримання позивачем погодження КМУ на укладення договору про спільну діяльність є обов'язковим. При цьому умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують Агрокомбінат добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, позивач просить поновити пропущений строк позовної давності з метою належного захисту порушеного майнового права держави.
В свою чергу, ТОВ "Проектінвестбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про зобов'язання Підприємства виконати свої зобов'язання, визначені пунктами 3.1, 4.3, 6.1.6 інвестиційного договору № 824, а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 261 та 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", отримати вихідні дані для проектування об'єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови частини земельної ділянки площею 86 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101 (далі - спірна земельна ділянка), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, з посиланням на положення статей 14, 526, 530, 599, 610, 629 ЦК України та статей 20, 173, 175, 179, 193 ГК України.
Зустрічна позовна заява аргументована безпідставною відмовою Агрокомбінату виконувати свої зобов'язання за інвестиційним договором № 824.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11.07.2023 касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову, а справу № 910/7978/21 передано на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.
18.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/7978/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 справа № 910/7978/21 прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., підготовче засідання призначено на 08.05.2023.
08.08.2023 представником третьої особи подано письмові пояснення та заяву про залучення третьої особи.
21.08.2023 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання та ознайомлення з матеріалами справи.
29.08.2023 представником відповідача подано письмові пояснення та заперечення на пояснення третьої особи.
04.09.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 04.09.2023 представник третьої особи з'явився, представники сторін не з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.09.2023, яку занесено до протоколу судового засідання.
22.09.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 25.09.2023 представники учасників справи з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом Кабінет Міністрів України, підготовче засідання відкладено на 30.10.2023.
27.09.2023 представником позивача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
28.09.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
03.10.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
09.10.2023 представником третьої особи 2 подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
27.10.2023 представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
30.10.2023 представник позивача подав клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 30.10.2023 представники учасників справи з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підготовче засідання відкладено на 27.11.2023.
01.11.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
06.11.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
09.11.2023 представником третьої особи 2 подано письмові пояснення.
24.11.2023 представником третьої особи 3 подано письмові пояснення.
24.11.2023 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
27.11.2023 представником відповідача подано письмові пояснення.
27.11.2023 представником третьої особи 4 подано письмові пояснення.
У судове засідання 27.11.2023 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 15.01.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 15.01.2024 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 19.02.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
19.02.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 19.02.2024 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 25.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
22.03.2024 представником третьої особи 1 подано письмові пояснення.
25.03.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 25.03.2024 представники позивача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 22.04.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
25.03.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 22.04.2024 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились, представник третьої особи 1 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 13.05.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
23.04.2024 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
13.05.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 13.05.2024 представники відповідача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 17.06.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
17.06.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 17.06.2024 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 22.07.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
22.07.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 22.07.2024 представники позивача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 09.09.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
28.08.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 09.09.2024 представники позивача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 07.10.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 07.10.2024 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 11.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 11.11.2024 представники третьої особи 2 та 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 09.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.
09.12.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
09.12.2024 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 09.12.2024 представники учасників справи не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 підготовче засідання відкладено на 13.01.2025.
10.01.2025 представником відповідача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 13.01.2025 представники відповідача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 17.02.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.02.2025 представником третьої особи 1 подано клопотання про відкладення судового засідання.
17.02.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 17.02.2025 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 17.03.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
17.03.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 17.03.2025 представники позивача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 14.04.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 14.04.2025 представники відповідача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 12.05.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
12.05.2025 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 12.05.2025 представники відповідача, третіх осіб 3 та 4 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 09.06.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 09.06.2025 представники відповідача, третіх осіб 1 та 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 07.07.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
04.07.2025 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 07.07.2025 представники відповідача та третьої особи 3 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 04.08.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
25.07.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У судове засідання 04.08.2025 представники учасників справи не з'явились.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 підготовче засідання відкладено на 15.09.2025.
У судове засідання 15.09.2025 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та учасниками справи було заявлено про подання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.10.2025.
06.10.2025 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 13.10.2025 представники відповідача, третіх осіб 3 та 4 не з'явились, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 17.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 17.11.2025 представник третьої особи 3 не з'явився, інші учасники справи з'явились.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 24.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судове засідання 24.11.2025 представники третіх осіб 2-4 не з'явились, інші учасники справи з'явились, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, оскільки неявка третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні первісний позов підтримав.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні первісного позову повністю.
Представник третьої особи 1 надав усні пояснення по суті первісного позову.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.11.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
02 листопада 2015 року між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - сторона 1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» (далі - сторона 2, відповідач) укладено Інвестиційний договір № 824 (далі - Договір), предметом якого є зобов'язання та права сторін щодо їх дій з будівництва об'єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об'єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі. В порядку та на умовах цього договору позивач як землекористувач земельної ділянки залучає відповідача до будівництва об'єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об'єкта, а відповідач зобов'язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об'єкта відповідно до проектної документації.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.10 Договору підприємство у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об'єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об'єктів, у встановленому законодавством порядку (в тому числі "Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд", затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16) здійснює функції замовника будівництва об'єкта в частині, що передбачена цим договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством, щодо об'єкта. Питання подальшої експлуатації об'єкта, його балансова належність та порядок обслуговування підлягають врегулюванню сторонами за окремою угодою, яка укладається не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об'єкта в експлуатацію, крім випадків, коли згідно з пунктом 5.2.3 договору об'єкт у цілому переходить у власність Товариства. Якщо протягом строку, вказаного в цьому пункті, зазначена угода не буде підписана позивачем, відповідач вправі вирішити це питання самостійно.
Пунктами 5.1.3 та 5.1.4 Договору передбачено, що фінансування будівництва об'єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених стороною-2 правочинів (у т.ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) в міру необхідності, згідно з черговістю реалізації договору. Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об'єкта визначаються Товариством на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Відповідач може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.
У відповідності до п. 5.2 Договору, враховуючи статус ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та з метою економії державних коштів, сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об'єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: за виконання своїх зобов'язань за договором позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5 % (п'ять відсотків) площі житла в об'єкті (п. 5.2.1); решту об'єкта (95 % (дев'яносто п'ять відсотків) площі житла в об'єкті та 100 % (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об'єкті) отримує у свою власність відповідач (п. 5.2.2); за згодою сторін замість частини об'єкта, що вказана в п. 5.2.1 договору, позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об'єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5 % (п'ять відсотків) від вартості майнових прав на об'єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Агрокомбінату. В такому разі Товариство отримає у власність об'єкт в повному обсязі (п. 5.2.3).
Пунктом 6.3 Договору узгоджено обов'язки відповідача щодо: розробки завдання на проектування об'єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об'єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об'єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань, проте в будь-якому випадку до моменту оформлення прав на об'єкт (п. 11.1 Договору).
Укладання даного Договору, згідно з п. 12.4 Договору, не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб'єктами у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 12.5 Договору сторони стверджують, що при реалізації цього договору право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльність з реалізації договору і укладення цього договору не припиняє права Підприємства на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем.
Згідно з пунктом 12.6 Договору сторони стверджують, що цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 ГК України та статей 3, 6 ЦК України. Майно та майнові права, кошти тощо, внесені для реалізації цього договору, не є об'єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об'єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній зі сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Мінагрополітики України повідомило ДП "НДВА "Пуща-Водиця" про розгляд його листів від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між сторонами, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частин земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:91:400:0011 та 8000000000:91:066:0098 для здійснення на них будівництва об'єктів житлової та громадської забудови, за результатами розгляду яких не заперечує проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 10.10.2017 № 26-1-СГ позивачу надано згоду на поділ земельної ділянки площею 107,0507 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0011.
На підставі укладеного між ДП "НДВА "Пуща-Водиця" та Комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" Договору № 616 від 20.11.2017 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:91:400:0011).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Агрокомбінату для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13) на призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10). Також затверджено розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13 734 187 грн та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21 741 грн, які позивача зобов'язано відшкодувати.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації витрат, визначених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ.
На виконання умов пункту 6.4.9 Договору ТОВ "Проектінвестбуд" сплатило на відповідний рахунок у Держказначействі України грошові кошти в розмірі 13 734 187 грн та 21 741 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.
З інформаційної довідки від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, перебуває у державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.03.2021 спірну земельну ділянку зареєстровано за ДП "НДВА "Пуща-Водиця" на праві постійного користування.
Відповідно до пункту 23 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання листування з підвідомчими (підпорядкованими) та іншими організаціями з основних (профільних) питань діяльності становить 5 років.
Наведену інформацію викладено в адресованому позивачу листі Мінагрополітики України від 06.08.2021 № 21-1630-09/5850. Проте в цьому листі не зазначено, що Міністерство лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 не надсилало на адресу позивача, як і не викладено заперечення щодо існування такого листа, а лише зазначено, що в архіві Мінагрополітики України не виявлено листів, адресованих ДП "НДВА "Пуща-Водиця", зокрема листа від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.
Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектінвестбуд" про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824, укладеного між сторонами, з посиланням на норми статей 3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215, 228, 1130, 1133, 1134 Цивільного кодексу України, статей 4, 75, 188, 206 Господарського кодексу України та положення Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.
Позовна заява обґрунтована тим, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, який укладено з порушенням встановленого законодавством порядку, зокрема без одержання погодження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), необхідність отримання якого зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі Підприємство перевищує 50%, тому отримання позивачем погодження КМУ на укладення договору про спільну діяльність є обов'язковим. При цьому умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують Агрокомбінат добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, позивач просить поновити пропущений строк позовної давності з метою належного захисту порушеного майнового права держави.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11.07.2023 касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та Фонду державного майна України задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову, а справу № 910/7978/21 передано на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові зазначив: «Під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, з'ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків, і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.».
В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
При цьому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Проте, згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
У постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 у подібних правовідносинах, звернуто увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц про те, що «якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України».
Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/633/21.
ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
Отже, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.
Натомість, у випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому, оспорюваний позивачем Договір, сторонами виконувався, і на виконання такого Договору сторонами неслись як витрати, так і вчинялись інші передбачені Договором дії, зокрема поділ та об'єднання земельних ділянок, що визнається обома сторонами, і в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Однак, позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним інвестиційного договору, водночас вимогу про застосування наслідків недійсності правочину вимоги (про застосування реституції) у позовній заяві не заявлено.
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Таким чином, зважаючи на комплексність спірних правовідносин і тривале виконання оспорюваного інвестиційного договору, не може вважатися ефективним способом захисту визнання недійсним договору, який не поєднаний із вимогою про застосування наслідків недійсності, а суд, зважаючи на приписи ЦК України, не має права застосовувати наслідки недійсності з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21 та від 11.11.2025 у справі № 910/16929/21.
За таких обставин, враховуючи правові позиції Верховного Суду, оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені обставини щодо виконання оспорюваного Договору та зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позивачем у цій справі було неправильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, який не відповідає критерію ефективності та змісту порушеного права.
Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Суд також враховує заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності та заяву позивача про поновлення такого строку, в зв'язку з чим зазначає, наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
З урахуванням наведеного, з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору - застосуванню не підлягає.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову, з покладенням витрат по сплаті судового збору на позивача за первісним позовом.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволені первісного позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача за первісним позовом.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.12.2025
Суддя О.А. Грєхова