ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/10736/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання договору недійсним
При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Вольда Марина Андріївна - представник за довіреністю від 06.03.2025;
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Компанія), в якому просило визнати недійсним Договір постачання природного газу №3594-ПСО(ТКЕ)-28 від 20.10.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що порядок та строки здійснення оплати згідно пункту 5.1. Договору є несправедливими, а саме такими, що були погоджені Товариством під впливом тяжкої обставини. Крім того, на думку Позивача, обставини змінились на стільки, що якби він міг це передбачити, він би не уклав Договір або уклав його на інших умовах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 30.09.2025. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
16.09.2025 через систему "Електронний суд" Компанія подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, оскільки Товариством не доведено, що спірний правочин було укладено під впливом тяжкої обставини. Більше того, Позивачем не доведено, що причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладення саме з метою усунення обставин).
22.09.2025 через систему "Електронний суд" Позивач подав заяву про продовження процесуального строку для подання відповіді на відзив.
29.09.2025 через систему "Електронний суд" Позивач подав заяву про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 11.11.2025.
30.09.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 01.10.2025) Товариство подало відповідь на відзив, в яких не погодилося із запереченнями Компанії, з підстава, зазначених у позові.
03.10.2025 через систему "Електронний суд" Компанія подала заперечення на відповідь на відзив.
10.11.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про долучення доказів та клопотання про відкладення підготовчого засідання.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотань Товариства про долучення доказів та про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2025.
24.11.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 25.11.2025 представник Компанії заперечив проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник Товариства не з'явився, хоча про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 25.11.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Компанії, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства необґрунтованими.
20.10.2022 між Компанією (за текстом договору - Постачальник) та Товариством (за текстом договору - Споживач) було укладено Договір №3594-ПСО(ТКЕ)-28, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, що додається, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812, природний газ, а Споживач - прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
За умовами пункту 5.1. Договору Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
У відповідності до підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору якщо Споживач до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, не надав Постачальнику документи, зазначені в пп.3.5.1 цього Договору або сумарні обсяги за актами не відповідають даним остаточної алокації, Сторони оформлюють весь фактично використаний Споживачем природний газ (за даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Споживачем у звітному періоді) як Обсяг ІІ.
Якщо у Споживача відсутні замовлені обсяги природного газу у розрахунковому періоді, при цьому Споживач не припинив використання газу, весь фактично використаний у такому розрахунковому періоді газ оформлюється Сторонами як Обсяг II.
Абзацом 3 пункту 13.1. Договору (у редакції Додаткової угоди №6 від 16.05.2023) передбачено, що Договір діє до 31.08.2023 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
На виконання умов Договору, Компанією було передано, а Товариством було прийнято природний газ, загальною вартість 334 056 547,67 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких містяться в матеріалах даної справи.
Однак Вартість переданого товару була сплачена Товариством частково лише у розмірі 9 362 934,28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містять в матеріалах даної справи.
У зв'язку з тим, що Договір постачання природного газу №3594-ПСО(ТКЕ)-28 від 20.10.2022 не відповідає положенням законодавства, Товариство звернулося з позовом про визнання його недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 зазначено, що під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 визначила, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другої статті 20 ГК України є визнання правочину недійсним (визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом).
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п'ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім цього, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовою підставою, що зумовлює визнання недійсними Договору постачання природного газу №3594-ПСО(ТКЕ)-28 від 20.10.2022, Товариством визначено статтю 233 ЦК України.
Згідно частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину (частина 2 статті 233 ЦК України).
Для визнання правочину недійсним з наведеної підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто позивач має довести, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, з огляду на яку був укладений договір. Позивач також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) той факт, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 910/6727/24, від 08.05.2025 у справі №910/5620/24, від 10.07.2025 у справі №910/11559/24, від 19.02.2025 у справі №910/6198/24.
Крім того, доведення наведених обставин покладається саме на позивача, а поняття "тяжка обставина" є оціночною категорією і має визначатися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Звертаючись із позовом, Товариство посилався, зокрема на те, що порядок та строки здійснення оплати за Договором постачання природного газу від 20.10.2022 №3594-ПСО(ТКЕ)-28 є несправедливими, і такі умови були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, та за принципами вільної торгівлі природним газом та вільного вибору постачальника природного газу.
У статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
При цьому постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Отже, Позивач для забезпечення опалювального періоду 2022-2023 років був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від Компанії, що безпосередньо випливає з положень Закону України "Про ринок природного газу".
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №910/6727/24, від 08.05.2025 у справі №910/5620/24, від 19.02.2025 у справі №910/6198/24 за позовами Споживача до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків з підстав, визначених статтею 233 Цивільного кодексу України.
При цьому, Позивач міг отримати природний газ і в постачальника "останньої надії", який відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" не міг відмовити позивачу в укладенні договору на постачання природного газу, зокрема, для забезпечення опалювального періоду 2022-2023 років.
Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки Позивач міг придбати природний газ для проведення опалювального сезону не тільки у Відповідача, а в будь-якого продавця на ринку природного газу.
З урахуванням доводів Позивача суд також зазначає, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.
Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №910/6727/24, від 08.05.2025 у справі №910/5620/24, від 19.02.2025 у справі №910/6198/24.
Також суд вважає необхідним звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2025 у справі №910/6198/24 за позовом ТОВ "Євро-Реконструкція" до ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу та внесення змін до нього виснував, що:
- оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням Цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2496;
- відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений;
- здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати. Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу;
- пункти договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки про його недійсність з наведених підстав;
- сам по собі факт укладення договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України;
- у Законі України "Про ринок природного газу" встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Умови договору про порядок розрахунків мають регулюватися договором протягом усього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом;
- згідно з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому;
- положення статті 233 ЦК України є імперативними та стосуються виключно визнання недійсним правочину в разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах;
- коли особа вважає умови укладеного договору невигідними, така особа має право ініціювати внесення змін до відповідних умов, однак такі зміни можуть буди внесені лише за згодою сторін, або на підставах, що визначені договором та/або законом. Водночас запропонований позивачем та застосований судами підхід фактично нівелює встановлені приписами законодавства виключні підстави, за яких умови договору можуть бути змінені;
- порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано статтями 651 та 652 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Крім того, згідно зі статтею 652 ЦК України договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;
- отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтями 651 та 652 ЦК України;
- однак у спірних правовідносинах позивач не доводив і суди не встановлювали наявності підстав для зміни умов договору відповідно до частини 1 статті 651 та статті 652 ЦК України.
Отже, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та проаналізувавши пояснення сторін, суд дійшов до висновку про те, що у спірних правовідносинах укладення Договору постачання природного газу від 20.10.2022 №3594-ПСО(ТКЕ)-28 відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності Позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Водночас судом відхиляються посилання Позивача на правові виноски, зроблені у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №925/1367/19, від 25.01.2022 у справі №925/555/20, від 01.06.2022 у справі №925/552/20, від 21.06.2022 у справі №925/1701/20, оскільки правозастосування норми статті 233 ЦК України у вказаних справах здійснювалося не щодо умов договору поставки природного газу про визначення порядку розрахунків, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії).
При цьому в наведених справах договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживача укласти договір постачання природного газу, тоді як у цій справі (№910/10736/25), за встановленими обставинами, Позивач таких обставин не доводив.
Отже, аналіз змісту постанов Верховного Суду, на які посилається Позивач, свідчить про те, що предмет та підстави позову в цих справах та у справі, яка розглядається, є схожими, однак вказані справи відрізняються за встановленими обставинами справи. Крім того, висновки, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
При цьому суд враховує, що в постановах Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/5620/24, від 08.07.2025 у справі № 910/6727/24 у подібних правовідносинах розглядалися аналогічні доводи про неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі №925/1701/20. За результатами розгляду таких доводів Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що висновки, на які посилається скаржник, не суперечать висновкам, наведеним у постанові апеляційного господарського суду.
Отже, Позивачем не доведено, що оскаржуваний договір було укладено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Товариства не підлягає задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04.12.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ