Справа № 291/1064/25
Номер провадження 2/289/1237/25
04.12.2025 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Сіренко Н.С.,
за участі секретаря судового засідання Василенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ТОВ «ФК «Гелексі» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_1 вказуючи на те, що 19.02.2020 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 назву було змінено на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 був укладений договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 209047 в електронній формі на суму 5000,00 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. Однак відповідач довготривалий час не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, і має станом на дату подачі позову заборгованість в сумі 23910,00 грн., яка складається з: заборгованість за позикою 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками 18910,00 грн., яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача разом із сумою сплаченого по цьому позову судового збору в сумі 2423,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Ухвалою від 08.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 07.11.2025; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи (а.с.47).
23.10.2025 відповідач ОСОБА_1 направив до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на відсутність доказів належного укладення електронного договору, не доведення факту отримання відповідачем коштів, не доведення позивачем надання відповідачеві паспорта споживчого кредиту та інформації про реальну річну процентну ставку; нараховані тррафи та відсотки є неспівмірними сумі кредиту, окрім того, позивачем пропущено строк позовної давності, враховуючи, що кредит виданий у 2021 році, тому просить відмовити повністю у задоволенні позову. Нижче по тексту у відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги визнає частково, а саме визнає обов'язок повернути тіло кредиту в розмірі 5000,00 грн., однак не погоджується із сумою нарахованих відсотків, пені та штрафів, які є безпідставними та завищеними, тому просить суд визнати позов частково у сумі 5000,00 грн., а в іншій частині відмовити у задоволенні повністю. Зменшити розмір неустойки, відсотків і пені відповідно до ст. 551 ЦК України, витрати по справі покласти на позивача (а.с.51-52).
27.10.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що факт укладення договору позики між сторонами та факт перерахування грошових коштів в сумі 5000,00 грн. підтверджується наданими позивачем доказами та не спростовується відповідачем. Розрахунком підтверджується існуюча заборгованість, згідно розрахунку до 09.01.2021 нараховувалися проценти відповідно до п. 1.5.2. за ставкою 1,5%, з 10.02.2021 відповідно до п. 1.7. за ставкою 3,0%, проценти після 22.02.2021 позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за правилами, визначеними п. 1.6 та п. 3.3 договору позики, а не як відсотки за правомірне користування кредитом у порядку, передбаченому п. 1.5.2 договору. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
07.11.2025 розгляд справи було відкладено на 03.12.2025 за клопотанням відповідача (а.с.61), про що повідомлено учасників справи належним чином шляхом направлення судової повістки до електронних кабінетів учасників (а.с.64,65,66).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить розглядати справу за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
В зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
З матеріалів справи судом встановлено, що 19.01.2021 між ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 209047 в електронній формі (а.с.7-11).
Відповідно до п. 1.5 Договору сторони домовились, що за цим договором позикодавець надає, а позичальник утримує перший транш (надалі Транш №1) на наступних умовах: сума позики - 5000,00 грн. (сума позики за Траншем №1); плата за користування позикою за Траншем №1 встановлюється у вигляді фіксованих процентів та складає 1,1%, в день від початкового розміру позики за Траншем №1 відповідно п.1.5.1. Договору; строк повернення позики за Траншем №1 (термін платежу): 10 лютого 2021 року; орієнтовна реальна річна процентна ставка позики за Траншем №1 для споживача на дату укладання Договору становить: 401,50 %; орієнтовна загальна вартість позики за Траншем №1 для споживача на дату укладання Договору становить: 1210,00 грн.; позика за Траншем №1 надається Позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.5.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану Позичальником під час надання особистих даних Позичальника в Особистому кабінеті); якщо Позичальник повертає позику за Траншем №1 в той самий день, що і день отримання позики Позичальник сплачує на користь Позикодавця компенсацію в розмірі 100,00 грн.
Згідно з п. 1.6 нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.
Згідно з п. 1.7 Договору, плата за користування позикою за цим Договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3,0% в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії.
У пункті 1.8 Договору позики сторони дійшли згоди, що п. 1.7 договору не застосовується в період дії кожного окремого траншу наданого в рамках загального розміру невідновлювальної кредитної лінії за цим договором.
Відповідно до п. 1.10 Договору, строк дії Договору становить три роки з дати підписання сторонами.
Згідно з п. 1.12 Договору сторони домовились, що умови надання інших траншів за цим договором узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 2.1.3 Договору, у разі порушення строку повернення позики за кожним окремим траншем, встановленого цим Договором та всіма Додатковими угодами до нього, Позикодавець має право отримувати плату за користування позикою відповідно до вимог п.1.7. цього Договору.
Пунктом 3.1 Кредитного договору визначено, що Позичальник зобов'язується повністю повернути Позикодавцю суми отриманих позик за траншами та виконати інші зобов'язання встановлені договором, не пізніше строків, встановлених Договором.
Згідно з п. 3.2 договору сторони домовились, що повернення позики та сплата плати за користування позикою здійснюватиметься згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору та розміщується в особистому кабінеті.
Відповідно до п. 4.3 договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості за позикою за траншем № 1 та /або іншим траншами за цим договором та/або позикою за договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
У п. 9 Договору визначений графік платежів, згідно з яким термін платежу 10.02.2021, Транш № 1 сума позики 5000,00 грн., плата за користування позикою 1210,00 грн., заборгованість за договором позики 6210,00 грн.
Зазначений договір підписаний позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором sv581s65 (а.с.11).
Крім того, відповідачем підписано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а.с.11 на звороті - 12) та Паспорт позики, який містить загальні умови щодо позики (а.с.13-15).
Відповідно до п.п. 3, 4 Паспорту позики основні умови кредитування наведено наступне: тип кредиту позика, сума кредиту 5000,00 грн., строк кредитування до 10.02.2021, мета отримання кредиту - на споживчі потреби, орієнтовна загальна вартість кредиту 6210,00 грн, де 5000,00 грн. - сума позики, 1210,00 грн. - відсотки за користування позикою, термін платежу 10.02.2021.
Згідно з п. 5 паспорту позики кредит повертається одноразово в сумі 6210,00 грн. до 10.02.2021, а в п. 6 зазначено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобовязаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочення за кожний день прострочення.
Таблиця обчислення загальної вартості кредиту узгоджується з умовами договору позики та паспортом позики.
Позивач свої зобов'язання за договором позики виконав в повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача 5000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» № 209047 від 01.08.2025 (а.с.22).
Отже судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ФК «Гелексі» кредит в сумі 5000,00 грн, досліджені в судовому засіданні докази є належними та допустимими, узгоджуються між собою та не викликають у суду жодних сумнівів.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості з 19.01.2021 по 05.08.2025 заборгованість відповідача перед позивачем складає 23910,00 грн. (а.с.16-18).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору невстановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду 16.12.2020 у справі № 561/77/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 та інші.
Договір позики, на підставі якого позивачем вимагається стягнення заборгованості, про який судом зазначено вище, був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора та наданням персональних даних відповідача.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд взяв до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку позикодавцем здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номери телефонів, адреса) були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем до суду не надано, відомостей про те, що правомірність укладеного договору оскаржувалася, також суду не надано.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Судом встановлено, що ТОВ «Фінансова Компанія «Гелексі» 19.01.2021 надало відповідачу позику у сумі 5000,00 грн., що підтверджується підтвердженням щодо здійснення переказу, наданого ТОВ «ФК «Елаєнс» № 209047 від 01.08.2025 (а.с.22).
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо його повернення належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у сумі 23910,00 грн. (а.с.16-18).
Доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідач суду не надав.
Водночас, суд не погоджується з доводами представника позивача щодо такого нарахування відсотків, та вважає зауваження відповідача обґрунтованими, враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі справа № 444/9519/12 виклала правову позицію щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання», які згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Згідно з умовами договору строк його дії становить три роки з дати підписання сторонами, позика повертається одноразово в сумі 6210,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. сума позики, 1210,00 грн. - плата за користування позикою (відсотки).
В п. 3.3. Договору позики №209047 від 19.01.2021 зазначено, що обчислення строку користування позикою та нарахування плати за користування позикою за цим Договором здійснюється на фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому плата за користування позикою нараховується з дня надання позики позичальнику до строку повернення позики/траншу, зазначеному в цьому Договорі та/або Додаткових угод до нього включно.
Сторонами визначено строк повернення позики (термін платежу) - 10.02.2021.
Доказів того, що в подальшому сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору позики матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 4.3 договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості за позикою за траншем № 1 та /або іншим траншами за цим договором та / або позикою за договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
Тобто, сторони погодили порядок і строки повернення кредиту, загальну вартість позики, порядок її повернення та відповідальність за порушення умов цього договору.
Відтак, у термін до 10.02.2021 відповідач мав, зокрема, повернути позивачеві позику і сплатити проценти за користування позикою.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 по справі № 723/304/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 638/13683/15-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, тобто дана судова практика є сталою.
Так, згідно з п. 2 Договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 209047 від 19.01.2021 термін платежу за траншем № 1 - 10.02.2021, сума позики 5000,00 грн., плата за користування позикою за Траншем №1 складає 1,1% в день, орієнтовна загальна вартість позики за Траншем №1 становить 1210,00 грн., заборгованість за договором позики 6210,00 грн.
Саме такий розрахунок обчислення загальної вартості позики доводився до відмова відповідача.
Суд також звертає увагу на те, що п.1.7 Договору передбачено плату за користування позикою за Договором у розмірі 3% в день. Разом із тим, вказаний пункт договору викладено не коректно і не дає розуміння випадків його застосування.
У постанові від 05.04.2023 в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У даній справі умови договору щодо сплати процентів до повного погашення заборгованості розташовані в розділі договору, який регулює порядок нарахування процентів та сплати заборгованості, тобто правомірну поведінку сторін.
При цьому, вказаний договір також містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника.
Таким чином, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданого позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані також і після встановленого строку користування ним.
Доказів того, що в подальшому, після 10.02.2021 сторонами було укладено додаткові угоди щодо продовження строку користування позикою матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нарахування позивачем відсотків за договором позики № 209047 від 19.01.2021 в розмірі 18910,00 грн., є несправедливим, оскільки перевищує суму позики, розмір загальної вартості кредиту та не узгоджується з сумою відсотків 1210,00 грн., яка доведена до відома споживача та погоджена сторонами.
Відомості про нарахування позивачем процентів за порушення умов договору відповідно до статті 625 ЦК України у матеріалах справи відсутні.
Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за відсотками за договором позики за період з 19.01.2021 (дата укладення договору позики) по 10.02.2021 (строк виконання зобов'язання) в сумі 1210,00 грн.
Проаналізувавши умови договору позики, суд дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 не виконав умови укладеного Договору позики №209047 від 19.01.2021 та не сплатив суму заборгованості в добровільному порядку, позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики № 209047 від 19012021 в сумі 6210,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - суми позики, 1210,00 грн. - відсотків за користування позикою.
У відзиві відповідач посилається на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки кредит виданий у 2021 році, а позов подано у 2025.
Згідно з частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У даному випадку кінцевий строк виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором - 10.02.2021, отже саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Позивач звернувся до суду 03.09.2025 (дата отримання Ружинським районним судом Житомирської області позовної заяви в системі «Електронний суд»).
У період з 12.03.2020 до 01.07.2023 на всій території України був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), ця обставина є загальновідомою.
За змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже трирічний строк загальної позовної давності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, на час дії карантину продовжувався.
Згідно з пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Воєнний стан в Україні введено 24.02.2022 і до теперішнього часу не припинено і не скасовано, таким чином з 19.01.2021 по 03.09.2025 (день звернення позивача до суду) перебіг позовної давності зупинявся.
Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки позивачем цей строк не пропущений.
При вирішенні питання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, згідно платіжної інструкції № 1099 від 25.08.2025 (а.с.1) позивачем було сплачено 2423,00 грн. судового збору, які підлягають стягненню з відповідача.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав: договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025 (а.с.24), акт № 20 наданих послуг правничої допомоги від 25.08.2025, відповідно до якого гонорар адвоката Рудзей Ю. В. за надані ним послуги становить 5 000,00 грн. (а.с.19).
Заперечень зі сторони відповідача на заявлений розрахунок суми судових витрат не надходило.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково з відповідача на користь позивача підлягає стягненню :
- судовий збір в розмірі 629,31 грн. (6210,00 /23910,00 х 2423);
- витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1298,62 грн. (6210,00 /23910,00 х5000,00).
Керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 141, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (01054, м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського, 10/1, код ЄДРПОУ 41229318) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики від 19.01.2021 в розмірі 6210,00 грн. (шість тисяч двісті десять грн. 00 коп.), а також судові витрати : 629,31 грн. (шістсот двадцять дев'ять грн. 31 коп.) - сума сплаченого судового збору та 1298,62 грн. (одна тисяча двісті дев'яносто вісім грн. 62 коп.) - витрати на професійну правничу допомогу, а всього 8137,93 грн. (вісім тисяч сто тридцять сім грн. 93 коп.).
В іншій частині заявлених вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Наталія СІРЕНКО