Справа №295/14402/25
1-кс/295/5364/25
27.11.2025 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду міста Житомира ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим від 13.08.2025 року в кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 року, -
ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді зі скаргою, в якій просить скасувати постанову слідчого про відмову у визнанні її потерпілою у кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025; зобов'язати слідчого повторно розглянути її заяву від 11.08.2025 року про залучення її як потерпілої; змінити слідчого в кримінальному провадженні. В обґрунтування скарги зазначила, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 року, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України. В рамках кримінального провадження, 11.08.2025 року ОСОБА_3 звернулася до органу досудового розслідування із заявою про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні, однак старший слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, ОСОБА_4 13.08.2025 року виніс постанову про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою. Заявник вважає вказану постанову необґрунтованою та незаконною, такою, що порушує її конституційні та процесуальні права, а відмова у наданні їй статусу потерпілого перешкоджає реалізації її права на участь у кримінальному провадженні.
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явилася, направила заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, скаргу підтримує в повному обсязі.
Слідчий в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 306 КПК України слідчий суддя вважає за можливе провести розгляд скарги за відсутності слідчого, неявка якого не є перешкодою для розгляду скарги, та у відсутність заявника.
Дослідивши скаргу та долучені до неї матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
У частині 1 ст. 303 КПК України наведений перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та за якими надано право на оскарження. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, зокрема рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.
Слідчим суддею встановлено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України.
Кримінальне провадження зареєстроване на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 22.04.2025 року, якою зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_3 від 14.04.2025, із змісту якої вбачається, що службовими особами Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області не виконується судове рішення, а саме ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 24.12.2024 у справі 295/18531/24.
11.08.2025 року до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, надійшло клопотання ОСОБА_3 щодо визнання її потерпілою у кримінальному провадженні.
За наслідком розгляду зазначеного клопотання старшим слідчим в особливо важливих справа другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 13.08.2025 винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання, щодо визнання ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України.
Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи з загальних підстав застосування цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні питання про відшкодування як матеріальної, так моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Серед іншого, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади (її посадовою особою), були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Європейський суд з прав людини часто використовує нематеріальні способи залагодження моральної шкоди. У справі «Аміхалай проти Молдови» (20.04.2004) зазначено, що сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди. Те саме зазначено у рішенні «Білуха проти України» (09.11.2006).
Таким чином, системне тлумачення норм кримінального процесуального, цивільного законодавства України, судової практики свідчить про те, що розмір відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди підлягає доведенню і визначається саме судом на підставі належних і допустимих доказів, з урахуванням обставин справи, залежить від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України передбачено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, згідно з ч. 5 ст. 55 КПК України за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Так, ОСОБА_3 у своїй скарзі просить визнати її потерпілою відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України в рамках кримінального провадження №62025240020004194 від 10.05.2025, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України (умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню службовою особою).
При цьому не навівши достатніх відомостей, що свідчать про завдання їй моральної шкоди, не доведено в чому саме полягає заподіяні їй моральної шкоди, який її розмір та яким чином її установлено, а також внаслідок яких саме діянь (дій чи бездіяльності) певних осіб заподіяно цю шкоду і який причинно-наслідковий зв'язок між ними.
Слідчий ОСОБА_4 , встановивши наявність обставин, передбачених ч. 5 ст. 55 КПК України, зокрема те, що у кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, не завдано шкоди, відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 потерпілою в цьому кримінальному провадженні, правомірно прийнято мотивовану постанову від 13.08.2025 про відмову у визнанні заявника потерпілою.
Встановлені слідчим суддею та вище перелічені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що слідчим всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі обставин кримінального провадження, оскаржувана постанова відповідає вимогам ст. 110 КПК України, містить зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України.
Відповідно до ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути постановлена про: скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, беручи до уваги наведені вище обставини, слідчий суддя вважає, що постанова слідчого від 13.08.2025 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою винесена законно, підстави для її скасування відсутні, а тому слідчий суддя відмовляє у задоволенні скарги.
Також не підлягає задоволенню вимога скарги щодо зобов'язання органу досудового розслідування змінити слідчого в кримінальному провадженні, оскільки відповідно до вимог ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначити слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, отже слідчий суддя не наділений повноваженнями змінювати слідчого в кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 55, 303, 307 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 про відмову у визнанні потерпілим від 13.08.2025 року в кримінальному провадженні №62025240020004194 від 10.05.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1