ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2025Справа № 910/8738/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МР трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-білд"
про стягнення 3 301 520,88 грн.
Представники сторін:
від позивача: Селянко А.О., ордер серія АІ № 1186456;
від відповідача: Жбанов К.Р., ордер серія АІ № 1824631.
Товариство з обмеженою відповідальністю «МР трейд» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС-білд» про стягнення 3 301 520,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 11.08.2025.
31.07.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
06.08.2025 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
08.08.2025 представником відповідача подано клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 11.08.2025 представники сторін з'явились.
Розглянувши заявлене представником відповідача клопотання про витребування доказів, заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 15.09.2025.
14.08.2025 представником відповідача подано заперечення на клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
22.08.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
08.09.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 15.09.2025 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 06.10.2025.
03.10.2025 представником відповідача подано письмові пояснення.
03.10.2025 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судове засідання 06.10.2025 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився.
За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 27.10.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
15.10.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судове засідання 27.10.2025 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
21.11.2025 представником відповідача подано клопотання про долучення документів в підтвердження понесених судових витрат у справі.
У судове засідання 24.11.2025 представники сторін з'явились.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.11.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МР трейд» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МС-білд» (далі - відповідач) була досягнута домовленість про поставку товарів, на виконання якої, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 3 155 528,24 грн, згідно видаткових накладних № 90 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 91 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 106 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 127 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, укладеним у спрощений спосіб, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 3 155 528,24 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 111 681,61 грн та 3% річних у розмірі 34 311,03 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що зі змісту Акту звірки взаєморозрахунків від 28.07.2025 №128 за 1 півріччя 2025 року вбачається, що протягом березня - липня 2025 року відповідачем проводилися поетапні оплати за поставлений товар, зокрема, було здійснено кілька платежів, які частково або повністю покривають суму з накладних, які позивач вважає не оплаченими та у підсумку, фактична сума заборгованості, яка могла існувати станом на кінець березня 2025 року, поступово була погашена, що зафіксовано документально, і при цьому, сума, яка фактично обліковується як залишок заборгованості відповідача, не лише є меншою, а й стосується абсолютно інших постачань, здійснених у наступних періодах та за іншими документами (видатковими накладними та рахунками на оплату), які не є предметом даного судового спору.
Також відповідач зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 111 681,61 грн та 3% річних у розмірі 34 311,03 грн є юридично необґрунтованими, оскільки відсутній юридичний факт прострочення виконання зобов'язання, що є обов'язковою передумовою для нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України санкцій.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, правочин на поставку товару може бути також укладений у спрощений спосіб, у разі якщо видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну та підписи уповноважених осіб сторін.
В свою чергу згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято без заперечень та зауважень товар на загальну суму 3 155 528,24 грн, згідно видаткових накладних № 90 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 91 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 106 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 127 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн.
Щодо строків оплати товару, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Таким чином, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару, визначений у вищевказаних видаткових накладних.
Поряд з цим, відповідач зазначає, що за отримані товари розрахунки здійснювались частинами, враховуючи динамічність поставок та специфіку виконання будівельно-монтажних робіт, які фінансуються за гнучкими графіками, в зв'язку з чим, відносини, що склались між сторонами передбачали, що позивач постачає товари за видатковими накладними, відповідач приймає товари та оплачує їх на підставі виставлених рахунків.
Таким чином, відповідач зазначає, що поставлений позивачем товар на загальну суму 3 155 528,24 грн, згідно видаткових накладних № 90 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 91 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 106 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 127 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн, оплачено ним повному обсязі, що підтверджується як платіжними дорученнями, так і складеним та підписаним між сторонами Актом звірки за 1 півріччя 2025 року.
Натомість позивач зазначає, що надані відповідачем платіжні інструкції стосуються виконання грошових зобов'язань в межах укладеного між сторонами Договору поставки № 01042021/1 від 01.04.2021, оскільки кожна з платіжних інструкцій у графі «призначення платежу» має посилання на виставлений позивачем рахунок на оплату, який в свою чергу містить посилання саме на Договір.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу на оплату рахунки № 93 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 94 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 111 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 133 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн, які за сумами та видами товарів узгоджуються з видатковими накладними № 90 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 91 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 106 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 127 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн.
При цьому, жодних посилань на Договір поставки № 01042021/1 від 01.04.2021, ані рахунки, виставлені позивачем, ані видаткові накладні не містять, а відтак виставлення означених рахунків не відбувалось з метою виконання грошових зобов'язань контрагентом в межах укладеного між сторонами Договору поставки № 01042021/1 від 01.04.2021.
Натомість, як зазначає відповідач факт проведення розрахунків з позивачем підтверджується платіжними інструкціями від 03.02.2025 №10896, від 05.02.2025 №10902, від 06.02.2025 №10904, від 06.02.2025 №10905, від 13.02.2025 №10908, від 14.02.2025 №10928, від 19.02.2025 №10936, від 20.02.2025 №10942, від 21.02.2025 №10943, від 24.02.2025 №35, від 24.02.2025 №10947, від 24.02.2025 №10950, від 25.02.2025 №36, від 27.02.2025 №41, від 27.02.2025 №43, від 28.02.2025 №58, від 28.02.2025 №61, від 03.03.2025 №69, від 05.03.2025 №81, від 07.03.2025 №89, від 10.03.2025 №92, від 11.03.2025 №96, від 12.03.2025 №97, від 13.03.2025 №105, від 13.03.2025 №107, від 14.03.2025 №111, від 14.03.2025 №110, від 19.03.2025 №124, від 19.03.2025 №10968, від 20.03.2025 №126, від 24.03.2025 №131, від 25.03.2025 №141, від 26.03.2025 №149, від 27.03.2025 №150, від 28.03.2025 №155, від 28.03.2025 №157, від 31.03.2025 №164, від 02.04.2025 №165, від 03.04.2025 №166, від 04.04.2025 №168, від 04.04.2025 №169, від 07.04.2025 №176, від 08.04.2025 №178, від 08.04.2025 №179, від 09.04.2025 №183, від 10.04.2025 №185, від 11.04.2025 №187, від 14.04.2025 №189, від 22.04.2025 №210, від 23.04.2025 №211, від 25.04.2025 №226, від 28.04.2025 №231, від 30.04.2025 №242, від 13.05.2025 №256, від 20.05.2025 №266, що також відображено та підтверджено самим позивачем у Акті звірки.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи платіжних доручень, у них фактично відсутнє призначення платежу, оскільки відповідачем у них зазначалось про оплату за будівельні матеріали, згідно рах. № б/н і визначалась дата рахунку, яка співпадала із датою платежу.
Отже, ні рахунки, виставлені позивачем, ні платіжні інструкції, згідно яких перераховувались кошти, не містять жодних посилань як на Договір поставки № 01042021/1 від 01.04.2021, так і на будь-який інший договір.
Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22.
У пункті 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 визначено, що платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Отже, зазначення у графі "призначення платежу" платіжних доручень формулювання "оплата за будівельні матеріали згідно рах. б/н" і зазначенням дати у призначення платежу дати рахунку, яка послідовно співпадає із датою платежу, не дозволяє достеменно встановити й стверджувати, за якими видатковими накладними здійснювалася оплата, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими, що сторонами не заперечується.
За наведених обставин, суд погоджується із доводами відповідача, що оплати мають зараховуватися, починаючи з найдавнішого періоду заборгованості.
У постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Таким чином, з огляду відсутність чіткого призначення платежу, з метою достеменного встановлення за яким саме видатковими накладними здійснювалася оплата та за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару), суд звертається до складеного та підписаного між сторонами без заперечень та зауважень Акту звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2025 року, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.
Таким чином, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Отже, оскільки акт звіряння підписаний обома керівниками сторін і може бути доказом на підтвердження стану розрахунків між сторонами, з огляду на те, що платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду, суд зазначає, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період 1 півріччя 2025 року, станом на 30.06.2025 за відповідачем обліковувалась заборгованість у розмірі 1 348 330,02 грн, яка виникла у період з 18.04.2025, і не охоплюється періодом спірних поставок, погашення заборгованості за які відбувалось у загальні строки поставки товару, що є предметом даного спору.
Таким чином, суд вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З огляду на вищевикладене, оскільки керівниками сторін без заперечень та зауважень складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період 1 півріччя 2025 року, яким фактично унормовано, шляхом узгодження, порядок розрахунків та відповідно зарахування здійснених відповідачем оплат, і як наслідок у відповідача відсутня заборгованість за поставлений згідно видаткових накладних № 90 від 26.02.2025 на суму 1 499 035,20 грн, № 91 від 27.02.2025 на суму 294 827,00 грн, № 106 від 03.03.2025 на суму 586 331,04 грн, № 127 від 13.03.2025 на суму 775 335,00 грн товар.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині здійснення розрахунків, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3 155 528,24 грн.
Оскільки судом не встановлено наявності у відповідача заборгованості, похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 111 681,61 грн та 3% річних у розмірі 34 311,03 грн залишаються судом також без задоволення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також відповідачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 06-06/25 від 06.06.2025, Додаткову угоду № 1 від 25.07.2025, у якій узгоджено, що вартість послуг є фіксованою та становить 20 000,00 грн, рахунок на оплату № 11/21 від 21.11.2025 на суму 20 000,00 грн та платіжну інструкцію № 11157 від 21.11.2025 на суму 20 000,00 грн,
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак позивачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення відповідачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги відповідача про стягнення з позивача а витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МР трейд" (03151, м. Київ. вул. Ушинського, буд. 40, оф. 428; ідентифікаційний код: 43167992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МС-білд" (03134, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 2, оф. 408; ідентифікаційний код: 41795711) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.12.2025
Суддя О.А. Грєхова