ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.11.2025Справа № 910/8238/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" до Міністерства юстиції України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: державного реєстратора Привільненської сільської ради Рівненської області Антонюк Інни Іванівни, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - про визнання права оренди на земельні ділянки, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача: Одринського К.А.;
Міністерства: Суботи О.В.;
Товариства: не з'явився;
третіх осіб: не з'явились;
У липні 2025 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дубенська аграрна компанія" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" (далі - Компанія) про визнання за позивачем права оренди: на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556, на підставі укладеного з її власником, - ОСОБА_1 , договору оренди землі від 27 жовтня 2024 року; на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477, на підставі укладеного з її власником, - ОСОБА_2 , договору оренди землі від 25 жовтня 2024 року. Крім того, Товариство просило суд визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства від 27 травня 2025 року № 1443/5 "Про задоволення скарги", зобов'язавши вказаного відповідача поновити реєстраційні дії, які було скасовано вказаним наказом, а саме: рішення державного реєстратора Привільненської сільської ради Рівненської області Антонюк Інни Іванівни: від 4 листопада 2024 року №№ 75898780, 75900988; від 17 березня 2025 року № 77845502; від 20 березня 2025 року № 77923967.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
14 липня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати з доказами доплати судового збору у визначеному ухвалою від 7 липня 2025 року розмірі, а також оновлена позовна заява, у якій позивач просив суд про залучення до участі в справі державного реєстратора Привільненської сільської ради Рівненської області Антонюк Інну Іванівну (далі - Реєстратор) як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 липня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/8238/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 серпня 2025 року. Цією ж ухвалою суду задоволено клопотання Товариства від 14 липня 2025 року та залучено до участі в справі Реєстратора як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
29 липня 2025 року через систему "Електронний суд" від Міністерства надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останнє проти задоволення позову заперечувало та вказало, що воно розглядає скарги у сфері державної реєстрації виключно в межах компетенції, визначеної законом, тобто перевіряє лише законність рішень, дій чи бездіяльності державних реєстраторів. Міністерство не встановлює та не спростовує факт набуття чи припинення майнових або корпоративних прав, а лише оцінює правильність реєстраційних дій. Міністерство наголошувало на тому, що не оспорює майнових прав позивача, а виконує контрольні та наглядові повноваження згідно із законом. Під час розгляду скарги Компанії щодо рішень Реєстратора про припинення права оренди скаржника та реєстрацію оренди за позивачем, колегія Міністерства встановила, що частина рішень реєстратора була прийнята з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), оскільки запис про припинення права оренди скаржника було вчинено за відсутності належних документів на підтвердження закінчення строку дії відповідних договорів оренди. Також було встановлено, що реєстратор не перевірив належним чином відомості державних реєстрів та здійснив спірні реєстраційні дії за відсутності для цього правових підстав. За результатом розгляду скарги Компанії Міністерство: встановило порушення у рішеннях Реєстратора щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477 (які є предметом даного спору); рішення Реєстрова щодо земельної ділянки 5621689100:05:003:0162 визнано законними. Оскаржуваним наказом Міністерства скаргу Компанії задоволено частково, анульовано незаконні рішення Реєстратора та тимчасово заблоковано останньому доступ до Державного реєстру прав на нерухоме майно. На думку вказаного відповідача, наказ № 1443/5 відповідає висновку колегії Міністерства та прийнятий з дотриманням встановленої законом процедури. Міністерство діяло в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Відтак, позов Товариства є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. Крім того, на думку вказаного відповідача, вимоги про визнання незаконним і скасування спірного наказу в частині блокування доступ Реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) має ознаки публічно-правового спору та не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Тому провадження у справі в цій частині вимог позивача підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
12 серпня 2025 року на електронну пошту суду та 19 серпня 2025 року - на адресу суду, від Реєстратора надійшло клопотання від 12 серпня 2025 року № 08-07/40 про розгляд справи без його участі.
13 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли: заперечення від цієї ж дати на прийняття до розгляду відзиву Міністерства; заява від вказаної дати про участь його представника в засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 14 серпня 2025 року задоволено.
14 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" від Міністерства надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення доказів направлення відзиву з додатками зазначеній третій особі.
18 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" від Міністерства надійшли заперечення на клопотання позивача від 13 серпня 2025 року про відмову в прийнятті відзиву вказаного відповідача до розгляду.
У підготовчому засіданні 19 серпня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання позивача про відмову в прийнятті відзиву Міністерства до розгляду; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про відкладення засідання на 18 вересня 2025 року.
Цього ж дня через систему "Електронний суд" від Компанії надійшов відзив від 19 серпня 2025 року, у якому остання проти задоволення позову заперечувала та вказала, що вона звернулося до Міністерства зі скаргою, оскільки була законним орендарем низки земельних ділянок у Рівненській, Львівській та Тернопільській областях на підставі зареєстрованих в Реєстрі договорів оренди. Однак, з інформаційних довідок з Реєстру Компанії стало відомо, що Реєстратором було припинено право оренди на спірні земельні ділянки та зареєстровано право оренди на ці ділянки позивачем. Такі дії Реєстратора були незаконними, оскільки договори оренди щодо спірних земельних ділянок 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477 були зареєстровані у 2018 році й діяли до 18 червня 2025 року та 20 червня 2025 відповідно. Попри це, Реєстратор припинив права оренди Компанії під час дії відповідних договорів оренди, у зв'язку з чим остання змушена була звернутись до Міністерства з відповідною скаргою. Посилання позивача на закінчення строку дії спірних договорів є необґрунтованими, оскільки цими правочинами чітко передбачено порядок обчислення строку їх дії - з моменту державної реєстрації права оренди, а не з дати їх підписання, як помилково зазначало Товариство. Компанія також зазначала, що умовами спірних договорів передбачено чинність прав орендаря до завершення збирання врожаю. При цьому, сторони мали право визначити інший порядок обчислення строку дії договору, ніж передбачений чинним законодавством. Чинність спірних договорів на момент задоволення скарги Компанії також підтверджується інформацією з Реєстру. Відтак, позовні вимоги Товариства є необґрунтованими та такими, що не підлягають заваленню.
9 вересня 2025 року на адресу суду від Реєстратора надійшло клопотання від 4 вересня 2025 року про розгляд справи без його участі.
18 вересня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли додаткові пояснення від 17 вересня 2025 року, у яких останній зазначив про те, що в його позові основною позовною вимогою є вимога до Міністерства щодо визнання незаконним і скасування наказу від 27 травня 2025 року № 1443/5 "Про задоволення скарги" та зобов'язання Міністерства юстиції України поновити реєстраційні дії, які було скасовано даним наказом. Вимога до Компанії про визнання права оренди на земельні ділянки є похідною позовною вимогою. Також позивач наполягав на розгляді усіх його позовних вимог саме Господарським судом міста Києва в межах цієї справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 вересня 2025 року залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Цією ж ухвалою зобов'язано позивача та відповідачів надіслати на адресу залучених третіх осіб копії поданих ними заяв по суті справи з додатками, а також надати суду відповідні докази такого надсилання. Підготовче засідання відкладено на 9 жовтня 2025 року.
23 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли докази надсилання залученим третім особам копій поданих заяв по суті справи з додатками.
2 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від Міністерства на виконання вказаної ухвали суду надійшли докази надсилання залученим третім особам копій відзиву з додатками.
6 жовтня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення від 3 жовтня 2025 року з клопотанням про розгляд справи без її участі. У цих письмових поясненнях ОСОБА_2 не заперечувала проти задоволення позову Товариства, оскільки, на її думку, на час звернення до Реєстратора із заявою про вчинення відповідних реєстраційних дій строк дії укладеного з Компанією договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 закінчився.
7 жовтня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення від 3 жовтня 2025 року з клопотанням про розгляд справи без його участі. У своїх письмових поясненнях вказана третя особа також не заперечувала проти задоволення позову Товариства та зазначила, що на час звернення до Реєстратора із заявою про вчинення відповідних реєстраційних дій строк дії укладеного з Компанією договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 закінчився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 жовтня 2025 року.
У судовому засіданні 23 жовтня 2025 року судом оголошено перерву до 20 листопада 2025 року.
У судовому засіданні 20 листопада 2025 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Представник Міністерства у судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Компанія та треті особи про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, однак явку своїх повноважних представників у призначене засідання не забезпечили, додаткових заяв і клопотань на адресу суду, не направили.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд
З наявних у матеріалах справи копій інформаційних довідок з Реєстру від 1 квітня 2025 року №№ 420502897, 420512148 та від 9 квітня 2025 року № 421785262 вбачається, що: власником земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 є ОСОБА_3 ; власником земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 є ОСОБА_1 ; власником земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 є ОСОБА_2
1 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, за умовами якого останній передав вищезазначеній юридичній особі в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162, загальною площею 1,98 га, розташовану на території Тараканівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Копія вказаного правочину, належним чином підписаного сторонами, наявна в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 8 зазначеного договору він укладений на 7 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен за 60 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про свій намір продовжити дію договору.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункт 39 зазначеного правочину).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43 вищезазначеного договору).
1 червня 2016 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки.
З відомостей з Реєстру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 вбачається, що право оренди ТОВ "Райз-Захід" було зареєстровано в установленому законом порядку 3 червня 2016 року (номер запису про інше речове право 14808639).
20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 , ТОВ "Райз-Захід" та Компанією було укладено додаткову угоду № б/н до вищевказаного договору оренди землі. Копія цієї угоди також міститься в матеріалах справи.
За умовами вказаної додаткової угоди Компанія, як новий орендар, прийняла на себе права й обов'язки орендаря, передані за основним договором. Цією ж угодою сторони внесли зміни до пункту 8 договору та виклали його в такій редакції: "Договір укладено строком на 7 (сім) років, перебіг якого починається з моменту укладання додаткової угоди до договору оренди землі, але в будь-якому випадку дана додаткова угода та право оренди на її підставі є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію". Відповідні зміни були також зареєстровані в Реєстрі (підстава внесення змін щодо орендаря - додаткова угода від 13 липня 2018 року).
Разом із цим, 21 грудня 2024 року власник земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 звернувся до Реєстратора із заявою про припинення дії укладеного з Компанією договору оренди землі, у зв'язку із закінченням строку його дії.
Цього ж дня між Товариством та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі, за умовами якого останній передав вищевказаній юридичній особі в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162, загальною площею 1,9812 га, розташовану на території Тараканівської сільської ради, для вирощування сільськогосподарських рослин.
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено печаткою позивача.
Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проектної документації в п'ятиденний строк після підписання цього правочину.
У пункті 8.1. договору зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмежень чи обтяжень прав третіх осіб.
Договір укладено на 10 років. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункти 3.1. та 14.1. цього правочину).
З відомостей з Реєстру вбачається, що 24 січня 2025 року Реєстратором здійснено державну реєстрацію припинення права оренди Компанії на земельну ділянку з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 (індексний номер рішення 76857488; підстава припинення: "інший тип договору, заява б/н від 21.12.2024, подана ОСОБА_3 ").
Цього ж дня Реєстратором здійснено державну реєстрацію права оренди на зазначену земельну ділянку за Товариством на підставі договору оренди землі від 21 грудня 2024 року (рішення про державну реєстрацію від 28 січня 2025 року, індексний номер рішення 76857625).
З матеріалів справи вбачається, що 26 жовтня 2017 року між Компанією та ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі, за умовами якого остання передала вказаному відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556, загальною площею 0,65 га, розташовану на території Миколаївської сільської (селищної) ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Копія вказаного правочину, підписаного представниками його сторін та скріпленого печаткою відповідача, наявна в матеріалах справи.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. зазначеного договору його укладено строком на 7 років, перебіг якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством. Разом із цим сторони погодили, що даний договір та право оренди за ним є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункт 12.4. договору).
За пунктом 14.1. зазначеного правочину останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди за цим договором виникає з моменту його державної реєстрації.
З відомостей з Реєстру вбачається, що на підставі вказаного договору державним реєстратором Комунального підприємства "Архітектор" Лубенської міської ради Рівненської області Нікітчук Оксаною Олександрівною 18 червня 2018 року зареєстровано право оренди за Компанією на зазначену земельну ділянку (характеристика права: "строк дії - 7 років, з правом пролонгації").
Надалі зазначену земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 було відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 3 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області Альошиною А.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1482 (копія цього правочину наявна в матеріалах справи).
26 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556, звернувся до Реєстратора із заявою про припинення дії укладеного з Компанією договору оренди землі в зв'язку із закінченням строку його дії. Копія цієї заяви наявна в матеріалах справи.
Цього ж дня між Товариством і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за умовами якого останній передав вищевказаній юридичній особі у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556, загальною площею 0,65 га, розташовану на території Миколаївської сільської (селищної) ради, для вирощування сільськогосподарських рослин.
Зазначений договір підписано сторонами та скріплено печаткою позивача.
Відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проектної документації в п'ятиденний строк після підписання цього правочину.
У пункті 8.1. договору зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмежень та обтяжень прав третіх осіб.
Договір укладено на 10 років. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункти 3.1. та 14.1. цього правочину).
З відомостей з Реєстру вбачається, що 31 жовтня 2024 року Реєстратором здійснено державну реєстрацію припинення права оренди Компанії на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 (індексний номер рішення 75898780; підстава припинення; "інший тип договору, заява б/н від 26.10.2024, подана ОСОБА_1 ").
1 листопада 2024 року Реєстратором здійснено державну реєстрацію права оренди на зазначену земельну ділянку за Товариством на підставі договору оренди землі від 27 жовтня 2024 року (рішення про державну реєстрацію від 4 листопада 2024 року, індексний номер рішення 75900988).
25 жовтня 2017 року між Компанією та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за умовами якого остання передала відповідачу в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477, загальною площею 0,46 га, розташовану на території Миколаївської сільської (селищної) ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Копія зазначеного правочину, підписаного представниками сторін та скріпленого печаткою відповідача, наявна в матеріалах справи.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. цього договору він укладений на 7 років, перебіг строку якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством. Водночас сторони погодили, що договір та право оренди за ним є чинними до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. Після спливу строку дії договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У такому разі орендар зобов'язаний не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (пункт 12.4. договору).
За пунктом 14.1. цього правочину він набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а право оренди за договором виникає з моменту його державної реєстрації.
З відомостей з Реєстру вбачається, що 20 червня 2018 року на підставі цього договору державним реєстратором Комунального підприємства "Архітектор" Лубенської міської ради Рівненської області Нікітчук О.О. було зареєстровано за Компанією право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 (номер запису про інше речове право 26756590; характеристика права - "строк дії 7 років, з правом пролонгації").
Однак, 24 жовтня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Реєстратора із заявою про припинення укладеного з Компанією договору оренди землі у зв'язку із закінченням строку його дії. Відповідна копія заяви наявна в матеріалах справи.
Того ж дня між Товариством і ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за умовами якого остання передала Товариству в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477, загальною площею 0,4613 га, розташовану на території Миколаївської сільської (селищної) ради, для вирощування сільськогосподарських культур.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. вказаного договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проектної документації в п'ятиденний строк після підписання договору.
У пункті 8.1. цього правочину зазначено, що до орендованої земельної ділянки не встановлено обмежень і обтяжень прав третіх осіб.
Договір укладено на 10 років. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункти 3.1. та 14.1. зазначеного правочину).
З відомостей з Реєстру вбачається, що 14 березня 2025 року Реєстратором було здійснено державну реєстрацію припинення права оренди Компанії на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 (індексний номер рішення 77845502, підстава припинення: "інший тип договору, заява, б/н, видана 24.10.2024, видавник: ОСОБА_2").
Крім того, 17 березня 2025 року Реєстратором було здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 за Товариством на підставі договору оренди землі від 25 жовтня 2024 року.
Вважаючи відповідні дії та рішення Реєстратора такими, що вчинені з порушенням вимог чинного законодавства, Компанія звернулася до Міністерства зі скаргою від 9 квітня 2025 року № 2536 (зареєстрованою в Міністерстві 9 квітня 2025 року за № СК-1298-25), у якій просило: визнати протиправними та скасувати рішення Реєстратора від 4 листопада 2024 року №№ 75898780, 75900988; від 28 січня 2025 року №№ 76857488, 76857625; від 17 березня 2025 року № 77845502; від 20 березня 2025 року № 77923967, - ухвалені щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556, 5621689100:05:003:0162, 5623886900:05:001:0477; поновити право оренди Компанії на зазначені земельні ділянки.
15 травня 2025 року за результатами розгляду вказаної скарги Компанії Центральною колегією Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства (далі - Колегія) прийнято висновок, у якому встановлено, що під час прийняття рішень щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556, 5623886900:05:001:0477 Реєстратором було порушено законодавство у сфері державної реєстрації прав, оскільки проведено державну реєстрацію припинення права оренди на підставі документів, які не давали змоги встановити факт припинення такого права. Натомість відомості Реєстру містили інформацію про чинність договорів оренди скаржника щодо цих земельних ділянок до 18 червня 2025 року та 20 червня 2025 року відповідно. Угод про дострокове розірвання відповідних договорів оренди Реєстратору подано не було. Оскільки рішення Реєстратора щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477 були прийняті з порушенням Закону, вони за висновком Комісії підлягають анулюванню. Водночас Колегією встановлено, що для підтвердження припинення права скаржника на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 Реєстратором були отримані відомості з Реєстру, відповідно до яких строк дії речового права становив 7 років, перебіг якого розпочався з моменту укладення додаткової угоди, тобто з 20 грудня 2017 року. Таким чином, строк дії додаткової угоди сплив 20 грудня 2024 року, а оскаржуване рішення щодо припинення права оренди цієї земельної ділянки прийнято 28 січня 2025 року. Отже, рішення Реєстратора щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі висновку Колегії від 15 травня 2025 року Міністерством видано наказ від 27 травня 2025 року № 1443/5 "Про задоволення скарги" такого змісту: "1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна агровиробнича компанія" від 09.04.2025 № 2536 задовольнити частково. 2. Визнати прийнятими з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення державного реєстратора Привільненської сільської ради Рівненської області Антонюк Інни Іванівни від 04.11.2024 №№ 75898780, 75900988, від 17.03.2025 № 77845502, від 20.03.2025 № 77923967. 3. Тимчасово блокувати доступ державному реєстратору Привільненської сільської ради Рівненської області Антонюк Інні Іванівні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 (один) місяць. 4. У частині інших вимог відмовити. 5. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству. 6. Виконання пункту 3 наказу покласти на державне підприємство "Національні інформаційні системи".
Оскільки, на думку позивача (з урахуванням додаткових пояснень від 17 вересня 2025 року), зазначеним наказом Міністерства його було незаконно позбавлено та необґрунтовано обмежено в реалізації права оренди спірних земельних ділянок, й такі права оренди не визнаються й оспорюються Компанією, Товариство звернулося до господарського суду з цим позовом до відповідачів про: визнання незаконним і скасування вказаного наказу Міністерства, зобов'язання останнього поновити чинні реєстраційні дії Реєстратора від 4 листопада 2024 року №№ 75898780, 75900988; від 17 березня 2025 року № 77845502; від 20 березня 2025 року № 77923967, а також про визнання за Товариством права оренди: на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 - на підставі договору оренди землі від 27 жовтня 2024 року; на земельну ділянку з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 - на підставі договору оренди землі від 25 жовтня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 3 ЦК України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 17 ЦК України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Частиною 2 статі 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону (у редакції, чинній на час розгляду відповідачем скарги Компанії та прийняття спірного наказу) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства, його територіальних органів або до суду. Міністерство розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства.
За змістом частини 5 статті 37 Закону скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства подається особою, яка вважає, що її права порушено. До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку. Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
Частиною 6 статі 37 Закону визначено, що за результатами розгляду скарги Міністерство та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: відмову в задоволенні скарги; задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства, прийнятого за результатами розгляду скарги; скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу; тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Реєстру; анулювання доступу державного реєстратора до Реєстру; притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства; направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством. У рішенні Міністерства чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги. Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі якщо за результатами розгляду скарги Міністерством чи його територіальними органами виявлено прийняття державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законодавства, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство, його територіальні органи вживають заходів щодо негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів.
Частиною 9 статті 37 Закону визначено, що порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок), під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Реєстрі чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту; чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах; чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
За результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегія формує висновок про те, чи: встановлено наявність порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту; підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (у повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом (пункт 13 Порядку). За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (пункт 14 Порядку).
Верховний Суд в складі Касаційного господарського суду в постанові від 22 серпня 2023 року по справі № 910/4088/22 зазначив, що: "Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації належить до виключних повноважень Міністерства та його територіальних органів, за результатами якого приймається відповідне мотивоване рішення. Крім того, зазначені норми законодавства стосуються позасудового способу захисту та передбачають об'єктом захисту є саме порушене право".
Отже, у порядку статті 37 Закону до Міністерства, його територіальних органів за захистом порушеного права може звернутися виключно особа, чиї права були порушені внаслідок вчинених суб'єктом державної реєстрації дій, бездіяльності або прийнятих рішень.
Відсутність обставин, які підтверджували би порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо її оформлення, неподання доказів порушення внаслідок прийняття реєстратором рішення її прав, виключає можливість розгляду скарги та є підставою для відмови у задоволенні поданої нею скарги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 16 березня 2023 року в справі № 910/574/22, від 14 червня 2023 року в справі № 910/5635/22 та від 7 грудня 2022 року в справі № 910/21303/21.
Підставою для визнання незаконним та скасування наказу Міністерства Товариство визначило виключно те, що цим наказом нібито були порушені його майнові права. Наявність обставин щодо порушення Міністерством порядку розгляду скарги Компанії, у тому числі в частині порушення останньою строків звернення з відповідною скаргою та неналежного її оформлення, позивачем не зазначались й в основу його позовних вимог покладені не були. Такі обставини також не були встановлені судом під час розгляду даного спору.
Пунктами 1, 2 частини 3 статті 10 Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Пунктом 4 частини 1 статті 18 Закону передбачено, що проведення державної реєстрації прав проводиться в такому порядку, зокрема, перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, це є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (абзац 1 частини 2 статті 24 Закону).
Частиною 6 статті 37 Закону встановлено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство приймає мотивоване рішення, зокрема, про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав).
Підпунктами "а", "б" пункту 1 частини 7 статті 37 Закону (у редакції, чинній на момент розгляду скарги Компанії) було визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є встановлення Міністерством факту прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 3 Закону. У такому разі Міністерство у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. Міністерство у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини 7 статті 37 Закону. Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність і повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
У висновку Комісії Міністерства від 15 травня 2025 року зазначено, що: "З відомостей Державного реєстру прав Колегією встановлено, що керуючись принципом свободи договору скаржник та власники земельної ділянки1 та земельної ділянки-3 в пункті 3.1. договору оренди-1 та договору оренди-3 передбачили, що договір укладено строком на 7 років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством. Крім того, Колегією встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень-1,5 державним реєстратором Антонюк І.І. порушено законодавство у сфері державної реєстрації прав, оскільки проведено державну реєстрацію припинення права оренди на підставі документів, що не дають змоги встановити припинення такого права, оскільки відомості Державного земельного кадастру та Державного реєстру прав містили інформацію про чинність договорів оренди скаржника на земельні ділянки-1,3 до 18.06.2025 та 20.06.2025 відповідно. Однак, угод про дострокове розірвання договору оренди-1, договору оренди3 державному реєстратору Антонюк І.І. подано не було. Таким чином, Колегією встановлено, що оскаржувані рішення-1,5 прийняті з порушенням Закону № 1952-IV та підлягають анулюванню, оскільки вони не відповідають законодавству, а оскаржувані рішення-2,6 прийняті внаслідок незаконної державної реєстрації припинення іншого речового права (права оренди) земельної ділянки1 , земельної ділянки3 , а тому підлягають анулюванню, як такі, що випливають з факту прийняття неправомірних оскаржуваних рішень-1,5 , що призвело до порушення загальних засад державної реєстрації та до внесення недостовірної інформації до Державного реєстру прав. Оскільки оскаржувані рішення-1,5 прийняті за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, а оскаржувані рішення-2,6 прийняті з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV, а саме щодо гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а допущені при їх прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою та впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей Державного реєстру прав, тому враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV, оскаржувані рішення-1,2,5,6 підлягають анулюванню".
Отже, за наслідком розгляду скарги Компанії на рішення Реєстратора Комісією Міністерства були встановлені беззаперечні факти порушення суб'єктом державної реєстрації вимог Закону під час вчинення відповідних реєстраційних дій.
Зокрема, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 10 Закону державний реєстратор, зокрема, під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
У даному випадку відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру договори оренди землі від 26 жовтня 2017 року та від 24 жовтня 2017 щодо земельних ділянок 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477 на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій були чинними, а відтак, у державного реєстратора не було правових підстав для прийняття рішень про державну реєстрацію припинення права оренди Компанії, набутого на підставі зазначених угод.
Зі змісту висновку Комісії Міністерства чітко вбачається, що останній містить виключно оцінку відповідності дій реєстратора вимогам законодавства у сфері реєстрації під час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій та прийняття рішень. Будь-яка оцінка чи рішення щодо визнання чи встановлення за скаржником (Компанією) наявності/відсутності майнових прав щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477, а також будь-яка правова оцінка укладеним між Компанією, Товариством та власниками земельних ділянок договорів оренди, Комісією та Міністерством не надавалась.
Згідно з пунктом 4 частини сьомої статті 37 Закону, у разі задоволення скарги на рішення у сфері державної реєстрації прав, Міністерство приймає рішення, зокрема, про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Зважаючи на викладені у висновку Комісії Міністерства доводи та мотиви, суд дійшов висновку про те, що останнє в межах визначених законом повноважень та порядку, правомірно прийняло оскаржуваний наказ, зміст якого не суперечить положенням чинного законодавства.
Товариство у своєму позові просило повністю скасувати спірний наказ Міністерства, оскільки, на його думку, останнім було розглянуто та вирішено питання щодо його речових прав (права оренди) на земельні ділянки з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477.
Проте позивач взагалі не обґрунтував того, яким чином були порушені його права пунктом 3 зазначеного наказу про тимчасове блокування доступу Реєстратору до Реєстру строком на 1 (один) місяць, а також пунктом 4, яким у задоволенні скарги Компанії у частині визнання протиправними й анулювання рішень Реєстратора від 28 січня 2025 року №№ 76857488, 76857625, ухвалених щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5621689100:05:003:0162, було відмовлено.
Разом із цим, у своєму відзиві Міністерство чітко вказало, що воно не оспорює жодних речових прав Товариства на відповідні земельні ділянки. Спірний наказ було прийнято за наслідками виявлених у діях Реєстратора порушень вимог чинного законодавства у сфері державної реєстрації.
Суд звертає увагу на те, що наслідки прийняття Міністерством оскаржуваного наказу, яким анульовано рішення Реєстратора: від 4 листопада 2024 року №№ 75898780, 75900988, від 17 березня 2025 року № 77845502, від 20 березня 2025 року № 77923967, - не призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, що мають майновий характер. Зокрема, укладені між Товариством і власниками земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556, 5623886900:05:001:0477 - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, договори оренди є чинними та продовжують свою дію. Докази їх оскарження іншими особами у визначеному законом порядку в матеріалах справи відсутні.
У свою чергу, державна реєстрація речових прав на таке майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону).
Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України припис пункту 1 частини 7 статті 37 Закону в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству" від 12 травня 2022 року № 2255-IX (далі - Закон № 2255) у своєму рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 по справі № 3-270/2019(6302/19) вказав, що застосування Міністерством оспорюваного припису статті 37 Закону хоч і не позбавляє особу права власності на нерухоме майно, проте внаслідок скасування рішення про державну реєстрацію прав та внесення до Державного реєстру прав реєстраційного запису про скасування державної реєстрації прав держава офіційно не визнає та не підтверджує наявності у такої особи права власності на нерухоме майно. Даючи оцінку оспорюваного припису статті 37 Закону в зазначеному аспекті, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що ухвалення Міністерством рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно може бути кваліфіковане як припинення офіційного визнання і підтвердження державою юридичного факту набуття особою такого права, унаслідок чого до Державного реєстру прав уносять запис про скасування державної реєстрації права власності (абзац 3 пункту 4.5. та абзац 2 пункту 4.6. рішення).
Тобто, зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України вбачається, що за своєю правовою природою державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою юридичного факту набуття особою речових прав, яке водночас не може змінювати чи звужувати зміст наявних в особи речових прав на майно.
Відтак, посилання позивача на порушення його майнових прав на вказані земельні ділянки внаслідок прийняття оскаржуваного Міністерством наказу не були належним чином підтверджені у визначеному законом порядку й не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору судом.
Крім того, у своєму позові Товариство просило скасувати наказ Міністерства саме шляхом поновлення анульованих реєстраційних дій.
Разом із цим, можливість поновлення реєстраційних дій визначена нормою частини 3 статті 25 Закону, відповідно до якої державний реєстратор приймає рішення про поновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування рішення, що стало підставою для зупинення проведення реєстраційних дій, та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав. Державний реєстратор також приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об'єкта нерухомого майна, який подав заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує п'ятнадцяти календарних днів, не подано судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.
Тобто, поновлення реєстраційних дій суб'єктом державної реєстрації можливе виключно за наслідками їх попереднього зупинення. Вчинення державним реєстратором дій щодо поновлення анульованих (скасованих) реєстраційних дій (незалежно від підстави такого анулювання) чинним законодавством не передбачено.
При цьому, з положень частини 3 статті 26 та частини 7 статті 37 Закону вбачається, що в разі скасування (анулювання) Міністерством рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за певною особою до Реєстру вноситься новий запис про реєстрацію права власності за тією особою, за якою воно було зареєстроване раніше (до державної реєстрації на підставі анульованого рішення державного реєстратора).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 червня 2023 року в справі № 910/18929/21.
Враховуючи те, що в спірних правовідносинах обставини зупинення реєстраційних дій судом не встановлені, натомість уповноваженим органом в межах наданих йому повноважень було прийнято обґрунтоване рішення про анулювання відповідних рішень Реєстратора, суд не вбачає наявності будь-яких правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги Товариства.
У своїх додаткових поясненнях Товариство зазначало, що заявлена до Міністерства позовна вимога про скасування наказу є основною.
Разом із цим, Велика Плата Верховного Суду в постанові від 3 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 зазначила про те, що оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка заперечує відповідне право позивача. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Реєстрі. Участь Міністерства як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру. Натомість Міністерство не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права на земельні ділянки. У випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов'язків, що не пов'язана з діями інших суб'єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем у суді. Наведений висновок є застосовним, зокрема і до правовідносин, у яких позивач звертається до Міністерства з позовом про відшкодування збитків, заподіяних ним через неналежне виконання обов'язків під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав.
Саме така участь Мін'юсту як відповідача за вимогами про відшкодування збитків можлива в контексті висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справі № 802/385/18-а, від 27 листопада 2019 року в справі № 815/1915/18, від 12 лютого 2020 року в справі № 1840/3241/18, від 17 лютого 2021 року в справі № 821/669/17 та від 4 лютого 2020 року в справі № 910/7781/19.
Однак, таких вимог у цій справі Товариством не заявлено та не встановлено обставин, які б свідчили про порушення його прав діями лише Міністерства, за відсутності спору про речове право з іншою особою.
Враховуючи все вищевикладене, а також те, що Товариство не довело у встановленому законом порядку порушення його речових прав (на які останнє посилалося у своєму позові) оскаржуваним наказом Міністерства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині, у зв'язку з необґрунтованістю цих позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову Товариства у частині основної вимоги, похідна вимога позивача (як визначено в додаткових поясненнях Товариства від 25 вересня 2025 року) про визнання за ним права оренди за відповідними договорами також задоволенню не підлягає.
Слід також зазначити, що у своїй похідній вимозі Товариство не вказало, з якого саме моменту належить визнати за ним відповідні речові права (права оренди) на земельні ділянки.
Як уже зазначалося судом, Міністерство взагалі не оскаржувало наявність у позивача відповідних прав. Наявність у позивача речового права на зазначені земельні ділянки внаслідок укладення відповідних договорів оренди від 21 грудня 2024 року та від 27 жовтня 2024 року на час розгляду судом даного спору також не заперечувалася Компанією. Представник вказаного відповідача в судових засіданнях зазначав, що між ним та позивачем фактично існує спір виключно щодо визначення дати набуття позивачем відповідних речових прав.
У свою чергу, частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частини 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 526 ЦК України виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки відповідно до договору.
Як зазначалося судом, 26 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 та Компанією було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 (яку в подальшому було відчужено ОСОБА_1 ). Також 24 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та Компанією було укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477.
Відповідно до пунктів 3.1 зазначених договорів, їх укладено строком на сім років, сплив якого починається з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому законодавством, але в будь-якому випадку право оренди за цими договорами є чинним до моменту закінчення збирання врожаю орендарем.
Вказані правочини дійсні та не були оскаржені у встановленому законом порядку. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.
Також у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази розірвання таких договорів у порядку, передбаченому пунктами 12.3., або в судовому порядку.
У свою чергу, з відомостей Реєстру щодо спірних земельних ділянок вбачається, що право оренди Компанії було зареєстровано: щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0556 - 18 червня 2018 року, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5623886900:05:001:0477 - 20 червня 2018 року. Відтак, строки дії таких договорів та права оренди Компанії за ними сплили лише 18 червня 2025 року та 20 червня 2025 року відповідно.
З огляду на вищевказані положення цивільного законодавства сторони можуть самостійно визначати та погоджувати будь-які умови договору, що не суперечать публічному порядку та вимогам чинного законодавства, а відтак суд відхиляє як необґрунтовані посилання позивача на необхідність обчислення строку їх дії саме з моменту підписання зазначених угод.
У даному випадку сторони чітко погодили, що строк дії спірних договорів оренди починається з дня державної реєстрації права оренди, а не з дати укладання договорів.
Такі висновки суду узгоджуються з актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 січня 2020 року в справі № 322/1178/17.
Також у постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року в справі № 447/2461/20 зазначено про те, що: "у таких випадках поза очевидним та розумним сумнівом сторони договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору. При цьому Верховний Суд врахував, що сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд. Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".
Враховуючи те, що Компанією не оскаржується та не заперечується наявність відповідних прав позивача на час розгляду судом даного спору, а також те, що позивач не вказав, з якого саме моменту необхідно визнавати за ним такі права, позовна вимога Товариства про визнання за ним права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5623886900:05:001:0556 та 5623886900:05:001:0477, відповідно до договорів оренди від 27 жовтня 2024 року та 25 жовтня 2024 року, є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
Щодо посилань відповідача на непідсудність даного спору господарським судам у частині вимог Товариства про визнання недійсним та скасування пункту 3 оскаржуваного наказу Міністерства щодо застосування до Реєстратора санкції у вигляді тимчасово блокування доступу останнього до Реєстру, суд зазначає, що даним складом суду в інших подібних справах висловлювалась аналогічна правова позиція (справи № 910/8114/23, № 910/13311/22, № 910/5996/24).
Разом із цим, суди вищих інстанцій у вказаних справах таку правову позицію не підтримали та дійшли висновку про те, що розгляд позовних вимог про визнання протиправним та скасування аналогічних наказів Міністерства (навіть у частині блокування доступу реєстратору до державних реєстрів) слід здійснювати за правилами господарського судочинства.
Тому суд, виходячи із встановлених у даній справі обставин, відмовляє в задоволенні вказаної вимоги в зв'язку з її необґрунтованістю, а також з огляду на те, що даний пункт наказу безпосередньо не порушив права позивача.
Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 2 грудня 2025 року у зв'язку з перебуванням судді Павленка Є.В. у відпустці в період з 21 листопада 2025 року по 28 листопада 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко