ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2025Справа № 910/10444/25
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (м. Київ)
до Приватного підприємства "Творча майстерня "Престиж" (м. Київ)
про стягнення 98 225,07 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін: не викликались
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Творча майстерня "Престиж" про стягнення 98 225,07 грн, з яких: 49 349,73 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, 3 386,04 грн заборгованості за послуги з постачання гарячої води, 35 069,29 грн інфляційних втрат та 10 240,01 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
10.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
19.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.09.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.01.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - Виконавець) та Приватним підприємством "Творча майстерня "Престиж" (далі - Споживач) було укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 (далі - Договір), за умовами п. 1 якого Виконавець зобов'язується своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а Споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.
Згідно з пунктом 2 Договору споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води є власник (наймач, орендар) житлового приміщення (квартири) та члени його сім'ї.
Далі, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - Кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Новий Кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 (далі - Договір цесії).
Відповідно до п. 1.1. Договору цесії в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі по тексту - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед Кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів).
Суд зауважує, що частина п. 1.1. Договору цесії прихована Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", що унеможливлює його відображення у повному обсязі судом у даному судовому рішенні.
Договором цесії, а саме, пунктом 1.2., визначено перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору. Всі права вимоги переходять від Кредитора до Нового Кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 та Додатку № 2 до цього договору.
З укладенням цього договору Кредитор відступає, а Новий Кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), шо нараховані Кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору та/або можуть бути нараховані та/або виникнути після дати укладення цього Договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 та у Додатку № 2 до цього Договору.
Відступлення прав вимоги за Додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойка (штраф, неня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню із споживача (споживачів), визначаються окремим договором (п. 3.1.1. Договору цесії).
За твердженням позивача, відповідно до витягу з Додатку № 1 та Додатку 2 Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті до 01.05.2018 Приватним підприємством «Творча майстерня «Престиж» (ЄДРПОУ 31902622) послуги централізованого опалення за особовим рахунком №024006900560301 у розмірі 49 349,73 грн, та послуги централізованого гарячого водопостачання за особовим рахунком №024006900560301 у розмірі 3 386,04 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідач не в повному обсязі виконав свій обов'язок по оплаті послуг за Договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 98 225,07 грн, з яких: 49 349,73 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення, 3 386,04 грн заборгованості за послуги з постачання гарячої води, 35 069,29 грн інфляційних втрат та 10 240,01 грн 3% річних.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18 від 11.10.2018 є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попередніх зобов'язань сторін за Договором. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Отже, внаслідок підписання Договору цесії, новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов'язанні.
Зважаючи на те, що зобов'язання переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, необхідно враховувати, що відступлення таких прав є неможливим лише стосовно недійсних вимог (тобто лише в разі недійсності самого правочину, в силу якого виникло зобов'язання).
Зміст зобов'язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов'язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. А отже, у спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов'язаних із обов'язком з оплати спожити послуг і виконанням усіх похідних від цього зобов'язань.
Наведене не стосується конкретного розміру та грошового вираження вимог за усіма складовими такого зобов'язання, оскільки в силу такого відступлення права вимоги відбувається перенесення на нового кредитора усіх прав, що випливають із договору, укладеного первісним кредитором з боржником, окрім тих, що нерозривно не пов'язані з особою первісного кредитора.
Таким чином, питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018, право вимоги за якими реалізовувалось за Договором цесії, підлягає дослідженню у межах даного спору про стягнення заборгованості.
Суд також зазначає, що сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для відповідача безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у Договорі цесії.
У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, відповідач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі Договору, права вимоги за якими перейшло на підставі Договору цесії.
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування заборгованості за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018 у відповідача перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" за спожиту теплову енергію станом на 01.05.2018, тобто не надано а ні рахунків на оплату, а ні актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), а ні актів взаємозвірки розрахунків.
В обґрунтування існування заборгованості за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018 позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до акту № 23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК «БІТеК» та ПК «Уніван-Термал», позивач прийняв фізичний носій/пристрій зберігання інформації (зовнішній жосткий диск, Ч8В носій в кількості І шт.), на якому записана резервна копія бази даних ПК «Уніван-Термал» станом на 01.10.2018.
Публічне акціонерне товариство "Київенерго" передало позивачу програмний комплекс (базу даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ", до якого Виконавець послуг здійснював внесення даних до програмного комплексу щодо нарахування спожитої відповідачем послуги централізованого опалення та послуги централізованого гарячого водопостачання.
Далі, позивач зазначає, що нарахування та внесення до бази даних відомостей було здійснено Публічним акціонерним товариством "Київенерго", а позивач сформував довідку та надав всі докази (електронні) на підтвердження позовних вимог відповідно до внесених відомостей до цієї бази. Зазначена довідка є паперовим відображенням електронної бази даних.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивачем не надано акту № 23, а тому у суду відсутня можливість надати йому оцінку, як доказу у даній справі, та встановити, що саме було передано на підставі означеного акту.
Натомість, пунктом 24 Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018 визначено, що Виконавець зобов'язаний надавати Споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому Договорі, а також розмішується на дошці оголошень у приміщенні Виконавця).
При цьому, п. 8 Договору передбачено, що плата за надані послуги справляється згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 (далі - Правила).
Згідно п. 20 Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Частини 1-3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
Отже, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відтак, доводити своє право вимоги до боржника має саме особа, у якої наявне право і первинні документи, які підтверджують обсяг таких прав.
Водночас, як вже зазначалось судом, стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом;
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (ст. 517 ЦК України).
Отже, право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги, і відповідно правонаступник може доводити своє право вимоги лише фізично маючи у себе документи про право вимоги, як матеріальні докази цього права. Без документів право вимоги відсутнє. Саме за матеріальними доказами судом оцінюється і розмір переданого права. Без доказів розміру права вимоги таке право відсутнє і не може бути передане.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивачем не надано до суду первинних документів, з яких можна встановити розмір заборгованість, період заборгованості, обсяг наданих послуг відповідачу за Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
При цьому, згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням того, що позивачем, як не визначено первинних документів, якими підтверджується виникнення у відповідача обов'язку зі здійснення розрахунків за Договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до житлових приміщень суб'єктів господарювання № 024006900560301 від 25.01.2018, так і не надано таких доказів до матеріалів справи, які б підтверджували існування у відповідача заборгованості у визначеному позивачем розмірі за Договорами, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя Т.М. Ващенко