ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2025Справа № 910/10628/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТВЕЛ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАНТА МАУНТ»
про стягнення 265014,40 грн
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕСТВЕЛ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАНТА МАУНТ» про стягнення 265014,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору поставки №0208-19 від 02.08.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 91012 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, відповідачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 107974,30 грн, 3% річних у розмірі 16490,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 49537,54 грн.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що він повністю погасив заборгованість перед позивачем за поставлений товар згідно видаткових накладних № 256 від 08 лютого 2022 року (на суму 212868 грн) та № 1579 від 03 липня 2023 року (на 25000,80 грн) на загальну суму 237868,80 грн. Також відповідач послався на наявність форс-мажорних обставин та на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Крім того, відповідач зазначив про сплив строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, а також вказав, що позивачем розрахунок пені здійснено без врахування вимог ст. 232 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 02.08.2019 між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) укладено Договір поставки №0208-19 (далі - Договір) відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, визначений сторонами у Специфікації до цього Договору (далі - товар), а Покупець - прийняти й оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим Договором. (п.1.1. Договору)
Відповідно до п.2.5. Договору оплата за поставлений товар здійснюється в безготівкову порядку шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад Покупцю і підписання сторонами видаткових накладних на товар.
Датою поставки товару вважається дата передачі Покупцю товару, згідно п.4.1. Договору, що підтверджується видатковими накладами, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Положеннями ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 237868,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №256 від 08.02.2022 (товарно-транспортна накладна №Р256 від 08.02.2022, рахунок на оплату №261 від 07.02.2022) на суму 212868 грн та №1579 від 03.07.2023 (товарно-транспортна накладна №Р1579 від 03.07.2023, рахунок на оплату №1555 від 28.06.2023) на суму 25000,80 грн.
Вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані представниками позивача та відповідача без заперечень та претензій, а також містять печатки підприємств позивача та відповідача.
Відповідачем не заперечується факт отримання ним товару згідно вказаних документів.
Враховуючи п.2.5. Договору, суд зазначає, що оплата відповідачем товару за видатковою накладною №256 від 08.02.2022 на суму 212868 грн мала бути здійснена у строк до 10.03.2022 (включно), а за видатковою накладною №1579 від 03.07.2023 на суму 25000,80 грн у строк до 02.08.2023 (включно), відтак строк виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання є таким, що настав.
Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Суд зазначає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов'язань не було здійснено оплату у встановлені Договором строки.
При цьому, на підтвердження оплати відповідачем поставленого позивачем товару за вищевказаними документами, відповідачем надано суду платіжні інструкції №5067 від 02.02.2024 на суму 20000 грн; №156 від 26.03.2024 на суму 20000 грн; №333 від 17.04.2024 на суму 10000 грн; №497 від 16.05.2024 на суму 20000 грн; №943 від 29.07.2024 на суму 40000 грн; №3215 від 06.06.2025 на суму 39000 грн; №3835 від 26.08.2025 на суму 89887,40 грн.
Так, судом встановлено, що поставлений позивачем товар за видатковою накладною №256 від 08.02.2022 на суму 212868 грн та видатковою накладною №1579 від 03.07.2023 на суму 25000,80 грн оплачено відповідачем в повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постанові Верхового суду від 29.06.2021 у справі №907/551/17).
Так, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що предмет спору в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 91012 грн був відсутній і до порушення провадження у даній справі, оскільки останню оплату відповідачем здійснено 26.08.2025, а провадження у справі №910/10628/25 відкрито 02.09.2025, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16490,56 грн, інфляційних втрат у розмірі 49537,54 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що надані розрахунки містить арифметичні неточності.
Здійснивши власні розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, та враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 16490,56 грн та інфляційні втрати у розмірі 49537,54 грн.
Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 107974,30 грн, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (частина 3 статті 549 ЦК України).
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату за даним Договором, Постачальник має право застосувати до Покупця відповідальність у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який нараховується неустойка від вартості простроченого поставкою товару за кожен день прострочення.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахування ч.6 ст.232 ГК України.
Так, кінцем розрахункового періоду нарахування пені щодо заборгованості за видатковою накладною №256 від 08.02.2022 на суму 212868 грн є 10.09.2022, а щодо заборгованості за видатковою накладною №1579 від 03.07.2023 на суму 25000,80 грн є 02.02.2024.
Здійснивши власний розрахунок пені, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 43503,85 грн.
Твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин, а також його посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1., судом відхиляються, оскільки форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
При цьому, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 на який посилається відповідач, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Належних та допустимих доказів наявності форс-мажорних обставин матеріали справи не містять, зокрема, відповідачем не надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за спірними правовідносинами сторін.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч.1, п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).
Поряд з цим, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, як вбачається з вищенаведених норм діючого законодавства, строк позовної давності, встановлений, зокрема, ст.ст. 257, 258 ЦК України продовжується як на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), так і зупиняється на період дії в Україні воєнного стану.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 №211 було введено на усій території України карантин, який в подальшому був продовжений до 30.06.2023 (Постанова КМУ «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» від 25.04.2023 №383.
Також відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває до теперішнього часу.
Так, враховуючи, запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 по 30.06.2023 та дію на даний час у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені на дату подачі позову (25.08.2025) не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, з урахуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору за подання до суду процесуальних документів в електронній формі.
Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧАНТА МАУНТ» (01054, м. Київ, вул. Олександра Кониського (Тургенєвська), буд. 15, офіс 65; ідентифікаційний код 42265961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТВЕЛ» (08133, Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 23; ідентифікаційний код 40926853) 3% річних у розмірі 16490 (шістнадцять тисяч чотириста дев'яносто) грн 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 49537 (сорок дев'ять тисяч п'ятсот тридцять сім) грн 54 коп., пеню у розмірі 43503 (сорок три тисячі п'ятсот три) грн 85 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) грн 38 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 03.12.2025.
Суддя Я.В. Маринченко