вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
04.12.2025м. ДніпроСправа № 904/5641/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/5641/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-БУДМОНТАЖ"
до Публічного акціонерного товариства "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-БУДМОНТАЖ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 03.10.2025 за вих. №б/н до Публічного акціонерного товариства "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ" (далі - відповідач) про стягнення 265.049,89 грн, з яких: 76.783,38 грн трьох процентів річних, 188.266,51 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5641/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025.
Ухвалою від 10.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через систему “Електронний суд» 20.10.2025 від позивача надійшло клопотання про відшкодування втрат на правову допомогу, у якій останній просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30.000,00 грн.
Через систему "Електронний суд" 28.10.2025 від відповідача надійшов відзив 27.10.2025 за вих. №б/н, у якому останній просить продовжити процесуальний строк для подачі контрольного розрахунку суми позову у справі №904/5641/25.
Ухвалою від 04.11.2025 у задоволенні клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подачі контрольного розрахунку суми позову відмовлено.
При цьому суд в ухвалі від 04.11.2025 звертав увагу відповідача на те, що він не позбавлений можливості подати до суду відповідні письмові пояснення (розрахунок) в загальному порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між сторонами 16.06.2021 було укладено договір №705 про надання послуг з вантаження вивантаження ТМЦ та супутніх послуг.
Позивач зазначає про те, що відповідач не дотримувався строків оплата за надані послуги, оплата повинна була здійснюватися відповідно до підписаних обома сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та виставлених позивачем рахунків на оплату, як це передбачено договором. В свою чергу відповідач здійснював оплати на виконання договору з призначенням платежу "Оплата згідно контракту 705…", в строки та в сумах, що не відповідали визначеним умовам.
На підставі викладеного вище, у зв'язку з простроченням відповідачем строків оплат за договором №705, позивач просить стягнути з відповідача 76.783,38 грн трьох процентів річних та 188.266,51 грн інфляційних втрат .
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач зазначає, що протягом всього часу дії договору виконував свої зобов'язання зі сплати грошових коштів будучи добропорядним суб'єктом господарювання. При цьому, навіть якщо і були прострочення зі сплати грошових коштів, то таке прострочення було не суттєвим. В таких важких умовах відповідач зміг виконати свої зобов'язання повністю, що підтверджується позивачем, а борг за основним зобов'язанням повністю відсутній.
Разом з тим, відповідач ставить під сумнів правильність розрахунку здійсненного позивачем про нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач також звертає увагу на відсутність постійної та безперебійної роботи підприємства через військові дії, що вплинули на діяльність підприємства. Пори це, підприємство продовжувало роботу та виконувало свої обов'язки, що також вплинуло на строки виконання вимог за спірним договором.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору про надання послуг, строк дії договору, умови, порядок та строк надання послуг, строк та порядок розрахунків, наявність прострочки щодо сплати за надані послуги, наявності/відсутності підстав для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 16.06.2023 між Публічним акціонерним товариством "Арселорміттал Кривий Ріг" (далі-замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вектор-Будмонтаж" (далі-виконавець, позивач) укладено договір №705, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується за заявками замовника надати в порядку та на умовах даного договору послуги з вантаження/вивантаження ТМЦ та супутніх послуг згідно технічних завдань (додаток №6, додаток №7) (далі - послуги), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Згідно з п. 1.2 договору період надання послуг за даним договором: з 01.07.2023 по 01.07.2024.
Загальна вартість послуг за даним договором складається з суми актів приймання наданих послуг, підписаних сторонами без зауважень (п. 2.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата замовником наданих виконавцем послуг проводиться на підставі актів приймання наданих послуг, оформлених у двосторонньому порядку, оригіналів рахунків, доданих до них, та податкових накладних, шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок виконавця.
Згідно з п. 5.2 договору розрахунок за надані послуги проводиться протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання наданих послуг і лише тільки після отримання замовником оригіналу рахунку-фактури виконавця. За згодою сторін допускаються інші форми розрахунків, що не суперечать чинному законодавству України.
Договір набирає чинності з 01.07.2023 і діє по 31.08.2024, а в частині: порядку врегулювання спору встановленого даним договором, порядку застосування штрафних санкцій, виконання грошових зобов'язань за даним договором - до повного виконання вказаних зобов'язань (п. 7.1 договору).
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позивач надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 7.683.400,77 грн, підписані сторонами та скріплені печатками, а саме:
- № 99 від 26.07.2023 на суму 235.684,39 грн;
- №100 від 26.07.2023 на суму 126.081,66 грн;
- №101 від 26.07.2023 на суму 115.272,43 грн;
- №102 від 26.07.2023 на суму 26.431,90 грн;
- №103 від 26.07.2023 на суму 49.926,91 грн:
- №104 від 26.07.2023 на суму 263.057,99 грн;
- №108 від 24.08.2023 на суму 251.102,99 грн;
- № 109 від 24.08.2023 на суму 144.184,26 грн;
- №110 від 24.08.2023 на суму 124.817,28 грн;
- №111 від 24.08.2023 на суму 30.837,20 грн;
- №112 від 24.08.2023 на суму 52.129,57 грн;
- №113 від 24.08.2023 на суму 299.552,69 грн;
- №133 від 25.09.2023 на суму 248.166,12 грн;
- №134 від 25.09.2023 на суму 150.306,01 грн;
- №135 від 25.09.2023 на суму 138.033,23 грн;
- №136 від 25.09.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №137 від 25.09.2023 на суму 61.674,42 грн;
- №138 від 25.09.2023 на суму 329.680,09 грн;
- №146 від 25.10.2023 на суму 265.787,38 грн;
- №147 від 25.10.2023 на суму 144.198,91 грн;
- №148 від 25.10.2023 на суму 129.222,59 грн;
- №149 від 25.10.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №150 від 25.10.2023 на суму 39.647,84 грн;
- №151 від 25.10.2023 на суму 310.084,64 грн;
- №163 від 24.11.2023 на суму 234.215,95 грн;
- №164 від 24.11.2023 на суму 138.816,26 грн;
- №165 від 24.11.2023 на суму 129.956,81 грн;
- №166 від 24.11.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №167 від 24.11.2023 на суму 44.787,37 грн;
- №168 від 24.11.2023 на суму 300.286,91 грн;
- №198 від 25.12.2023 на суму 237.152,83 грн;
- №199 від 25.12.2023 на суму 136.370,50 грн;
- №200 від 25.12.2023 на суму 108.664,45 грн;
- №201 від 25.12.2023 на суму 30.837,20 грн;
- №202 від 25.12.2023 на суму 47.724,25 грн;
- №203 від 25.12.2023 на суму 305.431,33 грн;
- №1 від 25.01.2024 на суму 116.541,70 грн;
- №2 від 25.01.2024 на суму 218.063,12 грн;
- №3 від 25.01.2024 на суму 92.511,62 грн;
- №4 від 25.01.2024 на суму 32.305,64 грн;
- №5 від 25.01.2024 на суму 44.787,37 грн;
- №6 від 25.01.2024 на суму 258.156,68 грн;
- №7 від 26.02.2024 на суму 145.375,42 грн;
- №8 від 26.02.2024 на суму 113.604,82 грн;
- №9 від 26.02.2024 на суму 97.651,16 грн;
- №10 від 26.02.2024 на суму 1.468,44 грн;
- №11 від 26.02.2024 на суму 47.724,25 грн;
- №12 від 26.02.2024 на суму 251.298,28 грн;
- №13 від 25.03.2024 на суму 499.692,86 грн;
- №14 від 12.04.2024 на суму 417.178,13 грн.
Позивач у позові зазначає, що на момент подання позовної заяви відповідно до умов договору виконавцем фактично надано, а замовником прийнято та оплачено послуги на загальну суму 7.683.400,77 грн, що підтверджується: рахунками на оплату; випискою банку; оборотно-сальдовою відомістю за балансовим рахунком № 361 та Актом звірки взаємних розрахунків, підписаним з боку позивача.
Посилаючись на ст. 625 ЦК України, на прострочення оплат відповідача, позивач нарахував до стягнення індекс інфляції та 3% річних.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив стягнення 76.783,38 грн трьох процентів річних, 188.266,51 грн інфляційних втрат.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України (який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом вище, позивач надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 7.683.400,77 грн, підписані сторонами та скріплені печатками, а саме:
- № 99 від 26.07.2023 на суму 235.684,39 грн;
- №100 від 26.07.2023 на суму 126.081,66 грн;
- №101 від 26.07.2023 на суму 115.272,43 грн;
- №102 від 26.07.2023 на суму 26.431,90 грн;
- №103 від 26.07.2023 на суму 49.926,91 грн:
- №104 від 26.07.2023 на суму 263.057,99 грн;
- №108 від 24.08.2023 на суму 251.102,99 грн;
- № 109 від 24.08.2023 на суму 144.184,26 грн;
- №110 від 24.08.2023 на суму 124.817,28 грн;
- №111 від 24.08.2023 на суму 30.837,20 грн;
- №112 від 24.08.2023 на суму 52.129,57 грн;
- №113 від 24.08.2023 на суму 299.552,69 грн;
- №133 від 25.09.2023 на суму 248.166,12 грн;
- №134 від 25.09.2023 на суму 150.306,01 грн;
- №135 від 25.09.2023 на суму 138.033,23 грн;
- №136 від 25.09.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №137 від 25.09.2023 на суму 61.674,42 грн;
- №138 від 25.09.2023 на суму 329.680,09 грн;
- №146 від 25.10.2023 на суму 265.787,38 грн;
- №147 від 25.10.2023 на суму 144.198,91 грн;
- №148 від 25.10.2023 на суму 129.222,59 грн;
- №149 від 25.10.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №150 від 25.10.2023 на суму 39.647,84 грн;
- №151 від 25.10.2023 на суму 310.084,64 грн;
- №163 від 24.11.2023 на суму 234.215,95 грн;
- №164 від 24.11.2023 на суму 138.816,26 грн;
- №165 від 24.11.2023 на суму 129.956,81 грн;
- №166 від 24.11.2023 на суму 32.305,64 грн;
- №167 від 24.11.2023 на суму 44.787,37 грн;
- №168 від 24.11.2023 на суму 300.286,91 грн;
- №198 від 25.12.2023 на суму 237.152,83 грн;
- №199 від 25.12.2023 на суму 136.370,50 грн;
- №200 від 25.12.2023 на суму 108.664,45 грн;
- №201 від 25.12.2023 на суму 30.837,20 грн;
- №202 від 25.12.2023 на суму 47.724,25 грн;
- №203 від 25.12.2023 на суму 305.431,33 грн;
- №1 від 25.01.2024 на суму 116.541,70 грн;
- №2 від 25.01.2024 на суму 218.063,12 грн;
- №3 від 25.01.2024 на суму 92.511,62 грн;
- №4 від 25.01.2024 на суму 32.305,64 грн;
- №5 від 25.01.2024 на суму 44.787,37 грн;
- №6 від 25.01.2024 на суму 258.156,68 грн;
- №7 від 26.02.2024 на суму 145.375,42 грн;
- №8 від 26.02.2024 на суму 113.604,82 грн;
- №9 від 26.02.2024 на суму 97.651,16 грн;
- №10 від 26.02.2024 на суму 1.468,44 грн;
- №11 від 26.02.2024 на суму 47.724,25 грн;
- №12 від 26.02.2024 на суму 251.298,28 грн;
- №13 від 25.03.2024 на суму 499.692,86 грн;
- №14 від 12.04.2024 на суму 417.178,13 грн.
Згідно з п. 5.2 договору розрахунок за надані послуги проводиться протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту приймання наданих послуг і лише тільки після отримання замовником оригіналу рахунку-фактури виконавця. За згодою сторін допускаються інші форми розрахунків, що не суперечать чинному законодавству України.
Відповідачем було оплачено надані послуги на загальну суму 7.683.400,77 грн з простроченням, що підтверджується: рахунками на оплату; випискою банку; оборотно-сальдовою відомістю за балансовим рахунком № 361 та Актом звірки взаємних розрахунків, підписаного з боку позивача.
Відповідачем оплата за надані послуги здійснювалася не відповідно до підписаних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та виставлених позивачем рахунків на оплату, а оплати відповідач здійснював з призначенням платежу "Оплата згідно контракту 705…" не у строки, передбачені договором, та на суми, що не відповідали умовам договору, актів та рахунків.
Згідно правового висновку із застосування норм права, викладеного в п. 52 постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 916/2357/22: «У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення».
Оскільки відповідач в графі платіжного доручення (виписки банку) "призначення платежу" не посилався на період, за який здійснювалася оплата, а посилався на оплату згідно контракту 705, позивач здійснював зарахування платежів в хронологічному прядку, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю за балансовим рахунком № 361 та розрахунком компенсаційних виплат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 26.08.2023 по 15.04.2025 на загальну суму 76.783,38 грн та інфляційні втрати за загальний період прострочення з вересня 2023 року до березень 2025 року на загальну суму 188.266,51 грн по кожному акту здачі-приймання робіт окремо.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд визнав його арифметично і методологічно правильним.
Доказів погашення суми заборгованості у загальному розмірі 265.049,89 грн відповідач не надав.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 76.783,38 грн трьох процентів річних, 188.266,51 інфляційних втрат заявлені правомірно та підлягають задоволенню.
Відповідач у відзиві зазначав про те, що протягом всього часу дії договору виконував свої зобов'язання зі сплати грошових коштів будучи добропорядним суб'єктом господарювання. При цьому, навіть якщо і були прострочення зі сплати грошових коштів, то таке прострочення було не суттєвим. В таких важких умовах відповідач зміг виконати свої зобов'язання повністю, що підтверджується позивачем, а борг за основним зобов'язанням повністю відсутній.
Разом з тим, відповідач ставить під сумнів правильність розрахунку здійсненного позивачем про нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а тому
просив продовжити йому процесуальний строк для подачі контрольного розрахунку суми позову.
Ухвалою від 04.11.2025 у задоволенні клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подачі контрольного розрахунку суми позову відмовлено.
При цьому суд в ухвалі від 04.11.2025 звертав увагу відповідача на те, що він не позбавлений можливості подати до суду відповідні письмові пояснення (розрахунок) в загальному порядку.
Відтак, відповідач контррозрахунку не надав; арифметичну правильність вимоги не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню.
Судові витрати
За змістом статті 129 ГПК України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.
Позовна заява у справі №904/5641 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 3.180,60 грн, який, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмір 795,15 грн (3.975,75 грн - 3.180,60 грн).
Також суд зазначає, що в описовій (мотивувальній) частині позовної заяви позивач зазначав, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 30.000,00 грн.
В подальшому через систему “Електронний суд» 20.10.2025 від позивача надійшло клопотання про відшкодування втрат на правову допомогу, у якому останній просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30.000,00 грн.
Суд також встановив, що 22.09.2025 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатом Трофимовим Сергієм Олексіовичем (далі - адвокат) був укладений договір-доручення №1 про надання правової допомоги (послуг) (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору клієнт надає доручення, а адвокат зобов'язується здійснювати захист, представництво та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, при цьому клієнт зобов'язується оплатити адвокату винагороду (гонорар) за надання правової допомоги (послуг) та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Сторони підтверджують, що ними досягнуто згоди щодо обсягів, ціни та загальної вартості правової допомоги (послуг) згідно цього доручення, яка має фіксований розмір, та винагорода (гонорар) адвоката становить 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп. гривень 00 коп. без податку на додану вартість (п. 4 договору).
Сторони домовилися, що винагорода (гонорар) адвоката сплачується на умовах передоплати протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання цього доручення (п. 5 договору).
Це доручення набуває чинності з моменту його підписання сторонами або їх належним чином уповноваженими представниками (п. 8 договору).
22.09.2025 адвокатом було висталено позивачу рахунок-фактуру на загальну суму 30.000,00 грн з найменуванням послуги/витрат на надання правової допомоги, а саме: надання комплексної правничої допомоги щодо стягнення в судовому порядку компенсаційних виплат за порушення виконання грошового зобов'язання за договором № 119 від 25.01.2022, укладеним Клієнтом з ПАТ "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ", зокрема, надання повної юридичної консультації, підготовка та подання позовної заяви, супроводження справи в суді першої інстанції.
Платіжною інструкцією №1262 від 17.10.2025 позивач сплатив 30.000,00 грн згідно рахунку « 1 від 22.09.2025».
Відповідно до акта №1 від 20.10.2025 приймання-передачі наданих правових послуг до договору-доручення № 1 про надання правової допомоги від 22 вересня 2025 року, адвокат надав, а клієнт прийняв наступні правові послуги за договором, а саме: надання комплексної правничої допомоги щодо стягнення в судовому порядку компенсаційних виплат за порушення виконання грошового зобов'язання за договором № 119 від 25.01.2022, укладеним клієнтом ПАТ "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ" зокрема, надання повної юридичної консультаціїї, підготовка та подання позовної заяви, супроводження справи в суді першої інстанції у справі № 904/5641/25.
Пунктом 2 акту сторони підтвердили, що загальна вартість наданих правових послуг згідно цього акту прийому-передачі наданих послуг становить 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 коп. гривень без податку на додану вартість.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа №904/5641/25 є малозначною справою.
Спірна заборгованість виникла у зв'язку із тим, що відповідач не дотримувався строків оплата за надані послуги за договором.
Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.
Разом з тим, суд зазначає, що фактично витрати, які заявлені позивачем, складаються зі складання та подання позовної заяви до суду.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
З огляду на специфіку та малозначність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, оцінивши зміст наданих позовних вимог, які фактично полягають у складанні позовної заяви, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 15.000,00 грн.
З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15.000,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача.
Таким чином, на відповідача суд покладає витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 15.000,00 грн, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АРСЕЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ" (50095, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛ.ОРДЖОНІКІДЗЕ, будинок 1; ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-БУДМОНТАЖ" (01001, місто Київ, вул. Грушевського Михайла, будинок 10; ідентифікаційний код 41923020) 76.783,38 грн (сімдесят шість тисяч сімсот вісімдесят три грн 38 к.) трьох процентів річних, 188.266,51 грн (сто вісімдесят вісім тисяч двісті шістдесят шість грн 51 к.) інфляційних втрат, 3.180,60 грн (три тисячі сто вісімдесят грн 60 к.) судового збору, 15.000,00 грн (п'ятнадцять тисяч грн 00 к.) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк