пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
04 грудня 2025 року Справа № 903/987/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №№903/987/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» про стягнення 178109,00 грн.
14.10.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» сформував в системі «Електронний суд» позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» про стягнення 178109,00 грн, в т.ч.: 115265,42 грн пеня, 27285,83 грн 3% річних та 35557,75 грн інфляційних втрат.
Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору поставки №ЄК-72 від 01.01.2021.
Ухвалою суду від 16.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду від 16.10.2025 отримав 16.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, строк для подачі відзиву до 31.10.2025.
31.10.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» сформував в системі «Електронний суд» клопотання про долучення доказів, яким долучив до матеріалів справи ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.10.2025 по справі 903/720/25. Даною Ухвалою Позивачу відмовлено у збільшенні позовних вимог в частині пені за період з 10.07.2025 по 11.09.2025, виходячи зі змісту позовних вимог та заяв про збільшення розміру позовних вимог, суд розцінив заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині пені як одночасну зміну предмета і підстав позову, оскільки збільшення заявлених до стягнення сум нарахувань відбулось внаслідок зміни періоду їх нарахування позивачем. Також долучив до матеріалів справи позовну заяву по справі 903/720/25 та розрахунок пені за період 01.05.2025 по 10.07.2025.
31.10.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому вказав, що Відповідно відповідач не погоджується з розрахунком пені, а саме:
-щодо розрахунку пені та інфляційних за поставкою від 30.04.2025 на суму 845 935,75 грн. Оплата в день отримання. Часткова оплата здійснена 29.05.2025, борг станом на 30.05.2025 становив 282 303,15. Повне погашення боргу 24.07.2025, Позивач помилково вказує за періоди в які здійснено оплати, а саме включає 29.05.2025 та 24.07.2025 в період підрахунку.
-щодо розрахунку пені, інфляції та 3% річних за поставкою від 02.05.2025 на суму 514 932,00 грн. Оплата в день отримання, борг за цією поставкою сплачено 24.07.2025. Знову помилково в період (11/07/2025 - 24/07/2025) включають 24.07.2025.
-щодо розрахунку пені за поставкою від 15.05.2025 на суму 985 427.00 грн. Оплата в день отримання, борг за цією поставкою сплачено частково 24.07.2025 на суму 233 253.55, борг становив станом на 24.07.2025, 752 173.55грн. Часткове погашення 12.08.2025 на суму 500 000 ,00 гривень, борг 12.08.2025 зменшився до 252 173,55 грн. 18.08.2025 борг за цією поставкою закрито повністю. Знову помилково в період з 11/07/2025 до 24/07/2025, 985 427,00 грн. з 25/07/2025 до 12/08/2025, 752 173,55 грн. з 13/08/2025 до 18/08/2025, 252 173,55 грн., включають період 24/07/2025 день погашення, часткове погашення 12.08.2025 та 18.08.2025, період в якому закрито борг за цією поставкою закрито повністю.
-щодо розрахунку пені ,інфляції та 3 % річних за поставкою від 16.05.2025 на суму 375 339,20 грн. Оплата в день отримання. Часткове погашення 18.08.2025 на суму 72 826.45, борг закрито 18.08.2025. Пеня за період з 11.07.2025 по 18.08.2025, включають період з 11/07/2025 до 18/08/2025, 375 339,20 грн. з 18/08/2025 до 22/08/2025, 302 512,75 грн. Включають період 24/07/2025 день погашення, 18/08/2025, період в якому закрито борг за цією поставкою закрито повністю.
-щодо розрахунку пені,3 % річних та інфляції за поставкою від 30.05.2025 на суму 971 761,70 грн. Оплата в день отримання. Період з 11 липня по 26 вересня 2025,часткове погашення 22.08.2025 на суму 197 487.25 та 27.08.2025 на суму 350 000 ,00грн. повне погашення боргу в розмірі 424 274.45 грн. здійснене 26.09.2025, Знову помилково в період включають часткове погашення 22.08.2025, 27.08.2025часткове погашення та 26.09.2025р, повне погашення боргу.
-щодо розрахунку інфляційних втрат, пені та 3 % річних за поставкою від 02.06.2025, помилково включають день погашення 26.09.2025 року.
Також просить зменшити розмір пені, інфляційних та 3% річних, які підлягають стягненню зі сторони.
03.11.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій зазначив, що матеріалами справи не місять достатніх правових підстав для зменшення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а тому керуючись ст. 42 ГПК України, просить відхилити доводи Відповідача та задовольнити вимоги Позивача в повному обсязі.
28.11.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %.
02.12.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Комерс» сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких просить відмовити в зменшенні пені та штрафу, оскільки відсутні підстави для їх зменшення.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, між 01.01.2021 між ТОВ «Євро-Комерс» (постачальник) та ТОВ «Нововолинський м'ясокомбінат» (покупець) укладено договір поставки №ЄК-72, згідно умов якого постачальник на умовах цього договору передає у власність покупця продукцію, найменування, одиниці виміру, загальна кількість якої вказується у видатковій накладній, а покупець - прийняти та оплатити продукцію за ціною, вказаною у рахунку , виставленому для оплати (п.п. 1.1, 1.2).
Згідно п.2.2. договору, ціна на продукцію узгоджується сторонами на кожну партію поставки продукції і вказується у рахунку та видатковій накладній на продукцію, яка оформляється на кожну партію. Дата вказана на накладній є датою поставки продукції постачальником.
Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту її отримання від постачальника (п. 2.5).
У відповідності до п.3.4. договору, оплата продукції покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом 100% перерахування коштів на рахунок постачальника в день отримання товару.
П. 6.2 договору: за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочки від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов'язків та сплати штрафу за прострочення оплати продукції, відповідно до п. 6.3 договору.
У разі прострочення оплати продукції, переданої покупцеві більше ніж на один день, чи безпідставної відмови від прийняття продукції, останній сплачує штраф у розмірі 5% від вартості продукції від якої покупець відмовився або ухилився від оплати та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством (п. 6.3).
Відповідно до п.9.1. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023.
У випадку, якщо сторони у термін не менше ніж за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору не повідомлять один одного про бажання розірвати договір, він вважається продовженим на кожен календарний рік (п. 9.3).
Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.
На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 3955163,65 грн, що підтверджується транспортними накладними та видатковими накладними:
- №ЄК-010240 від 30.04.2025 на суму 633 920,50 грн;
- №ЄК-010236 від 30.04.2025 на суму 56 906,25 грн;
- №ЄК-010238 від 30.04.2025 на суму 155 109 грн;
- №ЄК-010479 від 02.05.2025 на суму 514 932 грн;
- №ЄК-011556 від 15.05.2025 на суму 985 427 грн;
- №ЄК-011676 від 16.05.2025 на суму 375 339,20 грн;
- №ЄК-012868 від 30.05.2025 на суму 795 719,70 грн;
- №ЄК-012859 від 30.05.2025 на суму 176 042 грн;
- №ЄК-013095 від 03.06.2025 на суму 261 768 грн.
Відповідач не здійснював оплату товару і, як наслідок, утворилась заборгованість в розмірі 3391531,05 грн. На момент поставки 30.04.2025 у Відповідача була заборгованість перед Позивачем за попередні поставки, про що стверджує картка рахунку 361.
Відповідач здійснював погашення боргу за цими поставками впродовж 29.05.2025 по 26.09.2025.
Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю “Євро-Комерс» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нововолинський м'ясокомбінат» про стягнення 3728 211,07 грн, з яких: 3 391 531,05 грн основного боргу, 167 103,47 грн пені, 169 576,55 грн штрафу.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем, взятих на себе згідно договору поставки №ЄК-72 від 01.01.2021 зобов'язань по оплаті отриманого товару.
Рішенням Господарського суду від 25.11.2025 у справі №903/720/25, зокрема, але не виключно позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Комерс» 83192,56 грн пені, 84788,28 грн штрафу та 4031,54 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 172012,36 грн (сто сімдесят дві тисячі дванадцять грн 36 коп). У позові на суму 168699,18 грн відмовлено.
Як слідує з рішення суду від 25.11.2025 у справі №903/720/25, у період розгляду справи відповідачем сплачено 3391531,05 грн основного боргу.
Предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача 115265,42 грн пені, 27285,83 грн 3% річних та 35557,75 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 35557,75 грн. інфляційних втрат (за період з травень-липень 2025) та 27285,83 грн 3% річних (за період 01.05.2025 по 24.07.2025), а також пеню в розмірі 115265,42 грн (за період з 11.07.2025 по 24.07.2025) відповідно до п.6.2 договору (а.с.36-44).
В той же час, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за видатковими накладними №ЄК-010240 від 30.04.2025, №ЄК-010236 від 30.04.2025, №ЄК-010238 від 30.04.2025, №ЄК-010479 від 02.05.2025, №ЄК-011556 від 15.05.2025, №ЄК-011676 від 16.05.2025 та №ЄК-013095 від 03.06.2025.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- пеня в сумі 112128,02 грн.
- інфляційні втрати в сумі 35557,75 грн.
- 3% річних в сумі 26960,76 грн (а.с.53-64).
У позові на суму 3137,40 грн пені та 325,07 грн 3% річних слід відмовити, у зв'язку з помилковим нарахуванням позивачем по день часткової оплати боргу.
Згідно з розрахунком суду інфляційні втрати по видатковій накладній від 15.05.2025 становлять 5896,80 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН».
Вирішуючи питання щодо остаточного розміру суми пені, 3% річних та інфляційних втратах, клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втратах, які підлягають стягненню, суд виходить з наступного.
Щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат, судом враховано наступне.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити майнові інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Порушення відповідачем умов спірного договору є підставою для нарахування визначених ст. 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність форс-мажорних обставин не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
У постанові від 20.02.2023 у справі №910/15411/21 Верховний суд зазначив наступне:
« 24. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
25. Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).
26. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
27. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг ).»
Крім того відповідач покликаючись на норми матеріального права жодним чином не обгрунтовує в чому полягає невиправдана обтяжливість та непосильність нарахованих позивачем трьох відсотків річних та інфляційних та яким чином нараховані суми не відповідають принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС у справі №903/602/24 від 02.07.2025.
На підставі викладеного, судом не встановлені правові підстави для зменшення інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Щодо зменшення пені, судом враховано наступне.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Правова позиція Верховного Суду “Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Судова практика щодо застосування ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами): обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення; зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).
В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 викладена правова позиція про те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Також, у постанові вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, коли встановлено, що період прострочення відповідача був незначним, сума заборгованості відповідачем повністю сплачена, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає до задоволення частково.
При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 50%.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у даному спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, зокрема, для відповідача.
При цьому суд вважає, що зменшення пені на 99 та 100%, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, не свідчать про дотримання балансу інтересів сторін. Адже таке зменшення (до таких розмірів) може бути розцінене як звільнення боржника від відповідальності, що фактично нівелює інститут забезпечення виконання зобов'язання.
Враховуючи наведені обставини, на думку суду, є підстави для зменшення пені на 50% та їх стягнення в розмірі 56064,01 грн, виходячи з розрахунку: 112128,02 грн. пені - 50% = 56064,01 грн.
Отже, в нарахуванні 56064,01 грн пені слід відмовити.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 118582,52 грн, в т.ч.: 56064,01 грн. пеня, 26960,76 грн 3% річних та 35557,75 грн. інфляційні втрати. В решті позову слід відмовити (59526,48 грн).
У зв'язку з частковим задоволенням позову витрати позивача, пов'язані з оплатою судового збору, на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2375,31 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нововолинський м'ясокомбінат» (вул. Луцька, буд. 3, м. Нововолинськ, Волинська обл., код ЄДРПОУ 41429133) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Комерс» (вул. Львівська, 19, м. Шептицький, Шептицький р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 37059699) 118582,52 грн (сто вісімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні 52 коп.) заборгованості, в т.ч.: 56064,01 грн. пеня, 26960,76 грн 3% річних та 35557,75 грн. інфляційні втрати, а також 2375,31 грн. (дві тисячі триста сімдесят п'ять гривень 31 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 04.12.2025.
Суддя І. О. Гарбар