вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" листопада 2025 р. Cправа № 902/672/25
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (вул. Васильківська, буд. 14, м. Київ, 03040)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Строїнецький Сад" (вул. Аграрна, 18а, с. Строїнці, Вінницький р-н., Вінницька обл., 23340)
про стягнення 253544,96 грн
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
позивача: Алєксєєв В.В.
відповідача: Мельничук С.О.
21.05.2025 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строїнецький Сад" про стягнення 253 544,96 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.05.2025 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі 902/672/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 26.06.2025.
11.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Строїнецький Сад" надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/6254/25 від 11.06.2025), який долучений судом до матеріалів справи.
26.06.2025 від Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/6739/25 від 24.06.2025), яка долучена судом до матеріалів справи.
За результатами проведеного судового засідання 26.06.2025 суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті на 28.08.2025, про що винесено ухвалу яку занесено до протоколу судового засідання.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача та представник відповідача не з'явились, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлені, про що свідчить розписка, яка наявна в матеріалах справи.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті, з огляду на задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 28.08.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 30.09.2025.
Згідно службової записки (від 30.09.2025), судове засідання призначене на 30.09.2025 не відбулось, оскільки не було можливості здійснити фіксування судового засідання по справі № 902/672/25 в режимі відеоконференцзв"язку за допомогою звукозаписуючої техніки, у зв'язку з технічними збоями в системі відеоконферецзв"язку ЄСІТС.
Ухвалою суду від 30.09.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 21.10.2025.
За результатами проведеного судового засідання 21.10.2025 суд дійшов висновку про оголошення перерви в розгляді справи до 06.11.2025, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Поряд з цим, судове призначене на 06.11.2025 не відбулось у зв'язку із оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області з 11:05 - 11:33.
Ухвалою суду від 06.11.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 25.11.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились представник позивача та представник відповідача.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Позивач позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив.
25.11.2025 в судовому засіданні в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем вказується наступне: 21.05.2023 року о 18 год. 10 хв. на дорозі С-02-03-10 "Вороновиця-Тиврів-Шаргород" сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Mitsubishi L200" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП водій транспортного засобу «MITSUBISHI» д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 загинув на місці пригоди, а пасажири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з тілесними ушкодженнями були госпіталізовані до лікарні. В подальшому, під час лікування ОСОБА_5 померла у лікарні. На момент вказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ТЗ "Mitsubishi L200" д.н.з. НОМЕР_1 була забезпечена в ТДВ "СГ "ОБЕРІГ" згідно полісу №ЕР-212675416. Постановою Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження від 23.08.2023 року, ОСОБА_1 було визнано винним у спричиненні ДТП та було закрито кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі смертю особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю.
Позивачем вказується, що страхувальником за полісом №ЕР-212675416, відповідно до якого було забезпечено цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу MITSUBISHI L 200, д.н.з. НОМЕР_1 є ТОВ «Строїнецький САД». Крім того, відповідно до відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях вих. № 31/31/1498342024 від 20.11.2024, станом на 21.05.2023 автомобіль MITSUBISHI L200, 2010 випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за ТОВ "Строїнецький САД" (код ЄДРПОУ 43465681), тобто ТОВ «СТРОЇНЕЦЬКИЙ САД» є власником джерела підвищеної небезпеки, яким було спричинено шкоду іншим особам. Таким чином, ТОВ «Строїнецький САД» є законним володільцем (власником) транспортного засобу MITSUBISHI L 200, д.н.з. НОМЕР_1 а також страхувальником за полісом №ЕР-212675416.
За доводами позивача зважаючи на те, що ТОВ "Строїнецький Сад" є страхувальником за полісом №ЕР-212675416, а також власником джерела підвищеної небезпеки транспортного засобу MITSUBISHI L 200, д.н.з. НОМЕР_1 , тож у відповідності до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України та пп. «а» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV саме ТОВ "Строїнецький Сад" повинне нести відповідальність та відшкодувати шкоду в порядку регресу, спричинену транспортним засобом MITSUBISHI L 200, д.н.з. НОМЕР_1 .
Позивач звернувся з позовом про стягнення з ТОВ "Строїнецький Сад" 250 738,75 грн грошових коштів в порядку регресу, 1755,17 грн інфляційних втрат, 1 051,04 грн 3 % річних.
Відповідач проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, де доводи зводяться до наступного:
19.05.2023 року заступник директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Строїнецький Сад", з метою уникнення пошкодження та можливого заволодіння третіми особами службового автомобіля марки "Mitsubishi L200" д.н.з. НОМЕР_1 , який належить відповідачу, під час перебування його за межами Вінницької області, залишив автомобіль на зберігання, протягом вихідних днів (20 та 21 травня), на території водоймища, яка є охоронюваною, знаходиться під цілодобовим відео наглядом та огороджена парканом. Ключ від автомобіля залишив на другому поверсі сторожового будинку, який розташований на території водоймища.
21.05.2023 ОСОБА_1 за власної ініціативи, без погодження та дозволу керівництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Строїнецький Сад" та без законних на те підстав, попередньо вимкнувши камери відео нагляду, заволодів та використав автомобіль марки "Mitsubishi L200" д.н.з. НОМЕР_1 для власних потреб, за наслідком чого вчинив ДТП, не обравши безпечної швидкості руху автомобіля, допустив виїзд за межі проїзної частини дороги з подальшим перевертанням транспортного засобу, що в свою чергу спричинило смерть водія ОСОБА_1 та нанесення тілесних ушкоджень пасажирам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були госпіталізовані до лікарні. В подальшому, під час лікування ОСОБА_5 померла у лікарні.
По даному факту Слідчим управлінням Головного управління національної поліції у Вінницькій області зареєстровано кримінальне провадження № 12023020000000430 від 21 травня 2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України. 24.08.2023 постановою Вінницької обласної прокуратури закрито зазначене кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із смертю ОСОБА_1 , як особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено у зв'язку з смертю.
В рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженні № 12023020000000430 від 21.05.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України, старшим слідчим відділу СУ ГУНП у Вінницькій області підполковником поліції Потребчуком О.О. проведено допит директора ТОВ «Строїнецький сад» ОСОБА_6 в якості свідка, який повідомив, що гр. ОСОБА_1 за власної ініціативи, без погодження та дозволу керівництва ТОВ «Строїнецький сад» та без законних на те підстав, незаконно заволодів автомобілем марки «Mitsubishi L200» державний номерний знак НОМЕР_2 та використав для власних потреб, що підтверджується протоколом допиту ОСОБА_6 .
Тому відповідач зазначає, що враховуючи те що гр. ОСОБА_1 самовільно та неправомірно заволодів та керував автомобілем «Mitsubishi L200», державний номерний знак НОМЕР_1 , не повідомивши про даний факт власника автомобіля, а саме посадових осіб відповідача, як осіб, які використовують даний транспортний засіб на законних підставах виключає причинно-наслідковий зв'язок безпосередньо між діями відповідача і шкодою, завданою потерпілим та свідчить про безпідставність позовних вимог.
Позивач проти доводів представника відповідача заперечив, позиція останнього викладена у відповіді на відзив, де доводи останнього зводяться до наступного: відповідач не погоджується з твердженням позивача, що обставини що спростовують незаконне заволодіння транспортним засобом були встановлені Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11 березня 2025 року у справі №902/1032/24 на підставі оцінки аналогічних аргументів та доказів наявних у матеріалах справи № 902/1032/24, оскільки зазначеним рішенням суд встановив, що «з'ясування ступеня вини ОСОБА_1 , обставин сприяння власника джерела підвищеної небезпеки транспортним засобом виходить за межі предмету спору, оскільки обставини застосування ч. ч. 3. 4 ст. 1187 ЦК України можуть бути враховані при розгляді інших справ.». Таким чином, застосування до предмету спору вимог ч. ч. 3. 4 ст. 1187 ЦК України винесено судом за рамки розгляду справи № 902/1032/24 та повинне досліджуватись в рамках даної справи.
Із наявних доказів наявних в матеріалах справи судом встановлено наступне: 21.05.2023 о 18 год 10 хв на дорозі С-02-03-10 “Вороновиця-Тиврів-Шаргород» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок ДТП водій транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 загинув на місці пригоди, а пасажири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з тілесними ушкодженнями були госпіталізовані до лікарні. В подальшому, під час лікування ОСОБА_5 померла у лікарні.
Судом встановлено, що на момент вказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ТЗ «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» згідно полісу №ЕР-212675416.
Постановою Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження від 23.08.2023, ОСОБА_1 було визнано винним у спричиненні ДТП та було закрито кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі смертю особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, проте, не повідомлено про підозру у зв'язку з його смертю.
До ТДВ «СГ «Оберіг», як до страховика за полісом №ЕР-212675416, у зв'язку з настанням вищезазначеної ДТП звернулись законні представники неповнолітніх потерпілих осіб з заявами про страхове відшкодування.
На підставі заяв про страхове відшкодування ТДВ «СГ «Оберіг» було здійснено наступні виплати:
- у зв'язку і смертю ОСОБА_5 (страхова справа 43257 та 43257/3) на користь батька померлої було здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 161284,00 грн, а саме: виплата страхового відшкодування здійснювалась трьома платежами:
25.12.2023 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 83214,00 грн., з яких:
- 80400,00 грн - моральна шкода, заподіяна смертю фізичної особи її батьку розрахована на підставі п. 27.3. ст. 27 Закону № 1961-IV;
- 2814,00 грн - витрати понесені батьком неповнолітньої на її лікування до моменту її смерті, розраховані у порядку п. 24.2. ст. 24 Закону № 1961-IV наступним чином: 6700/30 * 12= 2680,00 грн + 134,00 грн - моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка розраховувалась на підставі ст. 26-1, Закону № 1961-IV, наступним чином: 2680*5/100 = 134,00 грн;
20.03.2024 було здійснено доплату страхового відшкодування у розмірі 18 000,00 грн, а саме компенсовано витрати на поховання померлої, на підставі п. 27.4. ст. 27 Закону № 1961-IV. Розмір доплати страхового відшкодування було узгоджено на підставі угоди про виплату страхового відшкодування від 14.03.2024;
23.08.2024 було здійснено доплату страхового відшкодування у розмірі 60070,00 грн, а саме компенсовано витрати на спорудження надгробного пам'ятника для померлої, на підставі п. 27.4. ст. 27 Закону № 1961-IV. Розмір доплати страхового відшкодування здійснювався згідно суми заявленої майнової вимоги потерпілою особою у заяві про доплату страхового відшкодування;
- у зв'язку з лікуванням ОСОБА_2 (страхова справа 43257/1) на користь матері неповнолітньої було здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 87617,25 грн.
Виплата страхового відшкодування здійснювалась двома платежами:
27.12.2023 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 83445,00 грн, - в якості витрат понесених на лікування неповнолітньої, на підставі п. 24.1. ст. 24 Закону № 1961-IV;
05.02.2024 було здійснено доплату страхового відшкодування у розмірі 4172,25 грн - в якості моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка розраховувалась на підставі ст. 26-1, Закону № 1961-IV, наступним чином: 83445,00*5/100 = 4172,25 грн.
- у зв'язку з лікуванням ОСОБА_4 (страхова справа 43257/2) на користь матері неповнолітнього було здійснено виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 1837,50 грн. Виплата страхового відшкодування здійснювалась двома платежами:
28.12.2023 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 1750,00 грн, в якості витрат понесених на лікування неповнолітнього, на підставі п. 24.2. ст. 24 Закону № 1961-IV, в межах заявлених майнових вимог у заяві про страхове відшкодування.
05.02.2024 було здійснено доплату страхового відшкодування у розмірі 87,50 грн. - в якості моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка розраховувалась на підставі ст. 26-1, Закону № 1961-IV, наступним чином: 1750,00*5/100 = 87,50 грн.
Позивачем вказується, що страхувальником за полісом №ЕР-212675416, відповідно до якого було забезпечено цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 є ТОВ «Строїнецький САД». Відповідно до відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях вих. № 31/31/1498342024 від 20.11.2024, станом на 21.05.2023 автомобіль «Mitsubishi L200», 2010 випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за ТОВ "Строїнецький Сад" (код ЄДРПОУ 43465681), тобто ТОВ «Строїнецький Сад» є власником джерела підвищеної небезпеки, яким було спричинено шкоду іншим особам. Таким чином, ТОВ «Строїнецький Сад» є законним володільцем (власником) транспортного засобу «Mitsubishi L200», д.н.з. НОМЕР_1 а також страхувальником за полісом №ЕР-212675416.
За доводами позивача, зважаючи на те, що ТОВ «Строїнецький Сад» є страхувальником за полісом №ЕР-212675416, а також власником джерела підвищеної небезпеки транспортного засобу «Mitsubishi L200», д.н.з. НОМЕР_1 , тож у відповідності до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України та пп. «а» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV саме ТОВ «Строїнецький Сад» повинне нести відповідальність та відшкодувати шкоду в порядку регресу, спричинену транспортним засобом «Mitsubishi L200», д.н.з. НОМЕР_1 .
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування у відповідності до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги, заявлені позивачем, не підлягають до задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до позиції Верховного Суду, зазначеної у постанові від 24.06.2021 у справі № 904/1039/20, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи. А відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Судом встановлено, що 21.05.2023 о 18 год 10 хв на автодорозі С-02-03-10 “Вороновиця-Тиврів-Шаргород» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .
Страхувальником за полісом №ЕР-212675416, відповідно до якого було забезпечено цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 є ТОВ «Строїнецький САД».
Відповідно до відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях вих. № 31/31/1498342024 від 20.11.2024, станом на 21.05.2023 автомобіль «Mitsubishi L200», 2010 випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований за ТОВ "Строїнецький Сад" (код ЄДРПОУ 43465681).
Згідно Протоколу огляду місяця події 21.05.2024 на місці події за кермом транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 був ОСОБА_1 .
З пояснень позивача вбачається, що останній вважає, що ОСОБА_1 заволодів транспортним засобом «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_1 безперешкодно, мав при собі правоустановчі документи на транспортний засіб та ключі замка запалювання, тобто, доводи зводяться до правомірного користування транспортним засобом за відома відповідача, який є безпосереднім власником транспортного засобу (джерела підвищеної небезпеки), як наслідок у відповідності до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України та пп. «а» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону № 1961-IV саме ТОВ «Строїнецький Сад» повинне нести відповідальність та відшкодувати шкоду в порядку регресу, спричинену транспортним засобом «Mitsubishi L200», д.н.з. НОМЕР_1 .
Щодо правової підстави позову, то суд зазначає наступне: приписами ст. 1187 Цивільного кодексу України унормовано те, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Верховний Суд в постанові від 01.11.2021 у справі № 920/343/20 зазначив, що статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц, у постанові від 05.12.2018 зазначає, що аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з положеннями ст. 24 КЗпП, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про прийняття працівника на роботу.
Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється (Постанови КЦС ВС від 20.08.2020 р. у справі №540/4109/18. від 06.02.2020 року у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 року у справі №1540/3913/18).
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вкрховний Суд зауважив, що тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (Постанова КГС ВС від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20).
Судом встановлено, що водій ОСОБА_1 не перебував на час ДТП у трудових відносинах із відповідачем, іншого матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Так, розглядаючи спірні відносини, суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 21.08.2020 у справі № 905/1391/19, відповідно до якої тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц. Схожі висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17.
Відповідно до встановлених обставин справи, не спростованих жодною зі сторін, винний у дорожньо-транспортній пригоді водій, який кермував належним на праві власності відповідачу транспортним засобом, не перебував у будь-яких трудових чи службових відносинах з відповідачем на час вчинення ДТП. Тому підстав застосувати відповідальність до відповідача як до роботодавця водія у суду відсутні.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити щодо обставини правомірного чи неправомірного володіння транспортним засобом на час ДТП, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте, без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Водночас під неправомірним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 08.11.2021 у справі № 610/2229/18.
Матеріалами справи, та зокрема, Постановою Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження від 23.08.2023 ОСОБА_1 було визнано винним у спричиненні ДТП, та було закрито кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі смертю особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю. Тобто підтверджено, що винною особою в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася водій ОСОБА_1 , який кермував транспортним засобом транспортного засобу «Mitsubishi L200» д.н.з. НОМЕР_2 . Крім цього, судом встановлено, що водій мав ознаки алкогольного сп'яніння.
Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б однієї із цих умов є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення шкоди.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Враховуючи встановлене вище, відповідач ТОВ «Строїнецький Сад» хоч і є власником транспортного засобу автомобіля марки «Mitsubishi L200» державний номерний знак НОМЕР_2 , тобто, власником джерела підвищеної небезпеки, проте, на момент вчинення ДТП вказаний транспортний засіб перебував у володінні іншої особи водія ОСОБА_1 , який у свою чергу не перебував у трудових відносинах із ТОВ «Строїнецький Сад»,
За таких обставин на ТОВ «Строїнецький Сад» не може бути покладений обов'язок відшкодування шкоди заявлених позивачем.
Встановлені обставини не доводять наявності підстав для відшкодування відповідачем шкоди, завданої водієм. Тому позовні вимоги до відповідача задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Оскільки в позові відмовлено повністю, то витрати позивача на сплату судового збору покладаються на останнього.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Понесені судові витрати залишити за позивачем.
3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 04 грудня 2025 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи