04.12.2025 року м. Дніпро Справа № 908/234/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 (повне рішення складено 20.06.2025, суддя Давиденко І.В.) у справі № 908/234/25
за позовом Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Адів-Трейд», м. Запоріжжя
про стягнення 193 201,59 грн.,
Короткий зміст позовних вимог.
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вх. № 260/08-07/25 від 28.01.2025) Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Адів-Трейд» про стягнення доходу в розмірі 193 201,59 грн., отриманого від безпідставно набутого майна за землю за період з 01.01.2019 по 10.05.2023.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 11, 16, 525, 526, 632, 629, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, Закону України “Про оренду землі» і обґрунтовано тим, що відповідач, без належних на те правових підстав, користувався земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт нерухомого майна та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 у справі №908/234/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023, в розмірі 160 689 (сто шістдесят тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн 67 коп.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, р/р № UA058201720344270024000034816, отрмувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 02140892, банк: Державна Казначейська служба України м. Київ) судовий збір у розмірі 2 014 (дві тисячі чотирнадцять) грн 76 коп.
В іншій частині позову - відмовлено.
У задоволенні заяви ТОВ “АДІВ-ТРЕЙД» про розстрочку виконання рішення відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано наступним:
- до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- ураховуючи підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, у 2022 році відповідачем мало бути сплачено 16262,18 грн плати за землю, а саме: за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (річна сума орендної плати 97573,10 :12*2 = 16 262,18 грн). У той же час як відповідач сплатив у 2022 році 48774,10 грн плати за землю, тому залишок переплати у розмірі 32511,92 грн має бути врахованим в оплату інших періодів. Суд першої інстанції виснував, що правильною сумою заборгованості відповідача, яка підлягає стягненню в судовому порядку, є 160 689,67грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, через систему “Електронний суд», представник Запорізької міської ради звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 по справі №908/234/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 01.03.22 по 31.12.22 у сумі 32 511,92 грн.; ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги Запорізької міської ради до ТОВ «Адів-Трейд» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.03.22 по 31.12.22 у сумі 32 511,92 грн. - задовільнити; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача по справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Позивач вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, а також ухвалене із порушенням норм матеріального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, відмовив у стягненні доходу отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.03.22 по 31.12.22 у розмірі 32 511,92 грн., дійшов висновку, що до правовідносин, які розглядаються, застосовні приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що не відповідає обставинам справи.
Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення доходу отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.03.22 по 31.12.22 у розмірі 32 511,92 грн. та вважає, що суд застосував закон, який не підлягає застосуванню.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач, набувши у власність нерухоме майно, документально не оформив користування спірною земельною ділянкою у період з 01.01.2019 по 10.05.2023 та не уклав з позивачем відповідний договір оренди земельної ділянки. Тобто, у цей період відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за земельну ділянку в належному обсязі не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єкта нерухомого майна. З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
За приписами пп. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тобто, зазначена норма права спрямована передусім на податкові правовідносини, де стороною є орендар, а предметом регулювання - орендна плата за земельні ділянки, як податковий платіж врегульований нормами ПК України. Оскільки між Запорізькою міською радою та відповідачем по справі не укладено відповідного договору оренди землі, то в силу приписів зазначеної норми права, відповідач не є орендарем, а є фактичним користувачем земельної ділянки, що в свою чергу виключає можливість застосування норми ПК України, а саме в частині декларування своїх зобов'язань.
Предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України в розмірі орендної плати, що належить до сфери приватноправових відносин. За суб'єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб'єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника (територіальної громади м. Запоріжжя) земельної ділянки комунальної власності у приватноправових земельних відносинах, а не як суб'єкт владних повноважень.
Отже, системний аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України вказує, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак, особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.
За відсутності укладеного відповідного договору оренди, грошові кошти, які повинен сплатити відповідач, не можна вважати орендною платою, а є платою за користування вказаною земельною ділянкою. Для визначення розміру грошових коштів, які відповідач має повернути, використовується аналогія розрахунку орендної плати відповідно до договору оренди, враховуючи нормативну грошову оцінку такої земельної ділянки, процентну ставку, яка могла застосовуватись у випадку належного оформлення відповідачем права користування такою земельною ділянкою. При цьому, грошові кошти, які просить стягнути позивач, не є орендною платою, а є, фактично, її еквівалентом.
Позивач зазначає, що дія пп. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не поширюється на правовідносини сторін в рамках даної справи, а тому, суд першої інстанції помилково застосував приписи такого закону.
Оскільки правовідносини у справі, в якій подається ця апеляційна скарга не регулюються приписами податкового законодавства, про що виснував у своїй постанові Верховний Суд від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, то справа №908/929/24 не є подібною до цієї справи.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції формально дослідив положення наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 за №309, не повно дослідив обставини справи та незаконно застосував положення пп. 69.14, п. 69 підрозділу 10 «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що згідно з ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/234/25. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/234/25.
23.07.2025 від скаржника до ЦАГС надійшла заява, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633.60 грн, відповідно до платіжної інструкції від 22.07.2025.
25.07.2025 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 у справі № 908/234/25; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Встановлені судом обставини справи.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.12.2024 № 406744966, Товариству з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД», належить на праві власності з 19.02.2015 нерухоме майно, а саме: будівля автозаправної станції літ. А, загальна площа - 32.4 кв.м., опис об'єкта: крім того на земельній ділянці розташовані навіс Б, замощення №1, майданчик для зберігання ПММ №1, бензозаправні колонки №№5,6, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 5, на земельній ділянці: кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019, Реєстраційний номер 414539223101, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площа 0.0886 га; кадастровий номер 2310100000:03:030:0553, реєстраційний номер 414578023101, цільове призначення: для розташування автозаправної станції, площа 0.0414 га.
Власником земельних ділянок загальною площею 0,13 га, кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019 та 2310100000:03:030:0553, за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 5 є Запорізька міська рада.
Згідно Витягів від 13.04.2023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:030:0553 становить 706 938,82 грн., з кадастровим номером 2310100000:03:030:0019 - 1 870 151,08 грн. (т. 1, а.с. 73 на звороті, 74).
Позивач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» в належному обсязі не сплачувало за користування земельною ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, буд. 5.
З урахуванням листа Головного управління ДПС у Запорізькій області № 10388/5/08-01-04-01-05 від 06.09.2024, Запорізькою міською радою складено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ “АДІВ-ТРЕЙД» земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:030:019, за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, буд. 5, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2019 до 10.05.2023 (т. 1, а.с. 29).
За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:
за 2019 рік - 44 362,73 грн;
за 2020 рік - 36 970,83 грн;
за 2021 рік - 44 362,73 грн;
за 2022 рік - 48799,00 грн;
за 2023 рік 01.01.2023 по 10.05.2023- 18 706,30 грн;
Таким чином, позивач заявляє про загальний розмір недоотриманих доходів в розмірі 193 201,59 грн.
Позивач посилався на те, що відповідачем не було оформлено право користування земельною ділянкою в наведений період, зокрема, укладення відповідного Договору оренди та державної реєстрації права оренди. Таким чином, відповідач користувався земельною ділянкою у заявлений до стягнення період без достатніх правових підстав.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо плати за фактичне користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:030:019, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення 193 201,59 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 160 689,67 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023. В частині стягнення суми доходу, отриманого за період фактичного землекористування без належної правової підстави з 01.03.2022 по 31.12.2022 відмовлено на підставі пп. 69.14. пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
Колегія суддів зауважує, що рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 у даній справі оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.03.2022 по 31.12.2022, відтак, відповідно до положень ст. 269 ГПК України, висновки господарського суду переглядаються в апеляційному порядку лише в оскаржуваній частині.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У відповідності до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Статтею 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.1, 2 ст. 93 ЗК України).
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
У статті 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.12.2024 № 406744966, Товариству з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» належить на праві власності з 19.02.2015 нерухоме майно, а саме: будівля автозаправної станції літ. А, загальна площа - 32.4 кв.м., опис об'єкта: крім того на земельній ділянці розташовані навіс Б, замощення №1, майданчик для зберігання ПММ №1, бензозаправні колонки №№5,6, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя вул. Оріхівське шосе, 5, на земельній ділянці: кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019, Реєстраційний номер 414539223101, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площа 0.0886 га; кадастровий номер 23101000000:03:030:0553, реєстраційний номер 414578023101, цільове призначення: для розташування автозаправної станції, площа 0.0414 га.
Власником земельної ділянки площею 0,0886 га, кадастровий номер: 2310100000:03:030:0019 за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 5 є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (т. 1, а.с. 31-32).
З матеріалів справи вбачається, що до 01.05.2023 між сторонами договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2310100000:03:030:0019 не укладався та не було зареєстровано відповідне право користування.
Отже, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем у спірний період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Колегія суддів зауважує, що обставини укладення між позивачем та відповідачем договору оренди землі №202303000100016 від 01.05.2023, а також факт реєстрації права оренди за відповідачем 11.05.2023 не впливають на правову кваліфікацію користування відповідачем земельною ділянкою 2310100000:03:030:0019 у спірний період з 01.03.2022 по 31.12.2022 як такого, що здійснювалося без належної правової підстави (без договору оренди).
Таким чином, судова колегія констатує, що відповідач у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 2310100000:03:030:0019, площею 0,0886 га за адресою: м. Запоріжжя, Оріхівське шосе, 5), на якій розташоване нерухоме майно, що належить Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - позивачу у даній справі.
Суд першої інстанції зазначив, що, з огляду на положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, у 2022 році відповідачем мало бути сплачено 16 262,18 грн. плати за землю, а саме: за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (річна сума орендної плати 97573,10 :12*2 = 16 262,18 грн.). У той же час як відповідач сплатив у 2022 році 48 774,10 грн. плати за землю, тому, залишок переплати у розмірі 32 511,92 грн. має бути врахованим в оплату інших періодів. Господарський суд виснував, що правильною сумою заборгованості відповідача, яка підлягає стягненню в судовому порядку, є 160 689,67грн.; у задоволенні вимог про стягнення суми неотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) у розмірі 29 511,92 грн. слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі №922/2378/20, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, з урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України, виснував, що: "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України".
Таким чином, беручи до уваги вищевстановлені обставини того, що в період з 01.03.2022 по 31.12.2022 відповідач на мав статусу власника земельної ділянки, постійного землекористувача чи орендаря, слідує висновок, що відповідач, перебуваючи в статусі фактичного користувача земельної ділянки, не маючи при цьому права власності, постійного користування або оренди на неї, не підпадає під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України.
Враховуючи викладене, положення пп. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ ПК України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, висновує, що у позивача наявне право на отримання від відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 32 511,92 грн. за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2310100000:03:030:019 у період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Відповідні доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).
Відповідно до п.п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Запорізької міської ради підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача доходу, отриманого від безпідставно набутого майна у розмірі 32 511,92 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 у справі № 908/234/25 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 12.06.2025 у справі № 908/234/25 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 в розмірі 32 511,92 грн.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 в розмірі 32 511,92 грн. задовольнити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
“Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) отримувач: ГУК у Зап.обл/ТГ м. Запоріжжя/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37941997, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA318999980314090544000008479, код класифікації доходів бюджету: 24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження) дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за період з 01.01.2019 по 10.05.2023, в розмірі 193 201 грн. 59 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» (69050, м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 5, ідентифікаційний код 39632727) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, р/р № UA058201720344270024000034816, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 02140892, банк: Державна Казначейська служба України м. Київ) судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
У задоволенні заяви ТОВ “АДІВ-ТРЕЙД» про розстрочку виконання рішення відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АДІВ-ТРЕЙД» на користь Запорізької міської ради витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633 грн. 60 коп., про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв