24 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/481/17
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" та представника Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів"
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" (вх. №2295) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.10.2025 у справі №922/481/17, якою розглядалась скарга стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій по справі №922/481/17
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини"
до: Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів"
про: стягнення 15 000 000,00 грн
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 по справі №922/481/17 спільну заяву ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ДП "НОВОПОКРОВСЬКИЙ КХП" про укладення мирової угоди задоволено. Затверджено мирову угоду у справі №922/481/17, укладену 31.03.2020 у редакції, викладеній у зазначеній ухвалі суду.
29.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" надійшла скарга на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій, яку зареєстровано 30.09.2025 за вх.№22595, в якій він просить суд:
1. Скасувати Постанову від 24.09.2025 Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанської Яни Володимирівни по виконавчому провадженню № 79056717.
2. Зобов'язати Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанську Яну Володимирівну відновити виконавче провадження № 79056717 та вжити заходів щодо подальшого примусового виконання Ухвали Господарського суду Харківської області від "30" квітня 2020 р. у справі № 922/481/17.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.10.2025 у справі №922/481/17 відмовлено в задоволенні скарги стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій (вх.№22595 від 30.09.2025) повністю.
Ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець був зобов'язаний застосувати імперативну норму Закону України «Про виконавче провадження» та зупинити виконавче провадження. Цей закон прямо встановлює випадки, коли примусове виконання може бути тимчасово обмежене з об'єктивних причин, передбачених самим законодавцем. Однією з таких причин є включення державного підприємства-боржника до переліку об'єктів приватизації.
ДП «Новопокровський комбінат хлібопродуктів» внесене до переліків об'єктів малої приватизації відповідними нормативними актами Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна. Включення підприємства до таких переліків утворює передбачену законом безумовну підставу для зупинення вчинення виконавчих дій згідно з пунктом 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" з відповідною ухвалою суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги стягувача у повному обсязі.
Обґрунтовує свою скаргу тим, що:
- судове рішення про стягнення з боржника понад 15 млн грн є чинним з 2017 року, і його виконання триває вже більше восьми років. Натомість застосування пункту 12 частини першої статті 34 Закону «Про виконавче провадження» фактично відкладає виконання на невизначений строк, оскільки законодавство не містить жодних строків приватизації, не встановлює механізмів контролю за її перебігом та не гарантує, що приватизація завершиться взагалі. На переконання скаржника, це створює ситуацію правової невизначеності, у якій стягувач позбавлений реальної можливості виконати рішення суду;
- включення державного підприємства до переліку об'єктів приватизації не скасовує та не може скасовувати обов'язковість виконання судового рішення. Конституція України, на його думку, не передбачає жодних винятків, які дозволяли б державі відкладати виконання остаточного рішення суду через приватизаційні процедури;
- вимоги стягувача до боржника є такими, що захищені ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. Апелянт стверджує, що право на отримання присуджених коштів є його майновим правом, а судове рішення створює «легітимне очікування» реально отримати ці кошти. Зупинення виконавчих дій без визначених меж у часі він розцінює як непропорційне втручання держави у право власності й порушення принципу мирного володіння майном;
- Європейський суд неодноразово вказував, що невиконання або надмірне зволікання з виконанням судового рішення прирівнюється до порушення статті 6 Конвенції. На думку скаржника, держава не створила ефективної системи виконання рішень і фактично позбавляє його права на судовий захист;
- суд першої інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №335/1961/23, де Суд визнав, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» суперечить Конституції України та не може застосовуватися, оскільки порушує право стягувача на доступ до суду у розумінні забезпечення виконання судового рішення. Скаржник наголошує, що правовідносини у цій справі є аналогічними: і там, і у цій справі оскаржується зупинення виконавчих дій на підставі тієї ж норми.
07.11.2025 від Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- факт включення ДП «НКХП» до переліку об'єктів приватизації є встановленим та не заперечується сторонами. Цей факт підтверджується низкою нормативних актів: постановою Кабінету Міністрів України №204 від 29.03.2017, наказом Фонду держмайна №539 від 25.04.2018 та наказом №2220 від 10.12.2021. Включення підприємства до приватизації є юридичною підставою, прямо передбаченою законом, для обов'язкового зупинення виконавчих дій;
- п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» сформульований імперативно: виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадку включення державного підприємства до переліку об'єктів малої чи великої приватизації. Норма не містить жодних винятків для окремих категорій стягувачів, видів вимог або характеру судового рішення. Вона є чіткою, доступною та обов'язковою для виконання виконавцем. На підтвердження своєї позиції боржник посилається на численні постанови Верховного Суду, які багаторазово підтверджували, що ця норма застосовується автоматично та без будь-яких альтернатив. Зокрема, у постановах Верховного Суду у справах №905/183/18, №796/165/18, №906/136/23, №910/17385/19 суд дійшов висновку, що включення підприємства до переліку приватизації є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій;
- Велика Палата Верховного Суду у справі №908/1525/16 виснувала, що зупинення виконавчого провадження під час приватизації є законним обмеженням, спрямованим на захист суспільного інтересу. Метою цього обмеження є забезпечення контролю та цілісності майнового комплексу при приватизації, а також створення умов для ефективного управління підприємством приватним інвестором;
- посилання апелянта на постанову Верховного Суду у справі №335/1961/23 є необґрунтованим. Означена справа стосувалася стягнення заробітної плати на користь фізичної особи, де суд застосував статтю 43 Конституції як норму прямої дії. У нашій справі питання заробітної плати не порушується, а йдеться про господарський спір між двома юридичними особами. Тому правові висновки, зроблені у справі №335/1961/23, не можуть бути застосовані, оскільки вони ґрунтувалися на соціальних гарантіях, які у цьому спорі відсутні.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 24.11.2025 з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" та представника Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів". Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
В провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа №922/481/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" до Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальній сумі 15 000 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.03.2017 по справі №922/481/17 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" заборгованість у загальній сумі 15 000 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 225 000,00 грн.
31.03.2017 на примусове виконання вказаного судового рішення стягувачу видано наказ.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 по справі №922/481/17 спільну заяву ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ДП "НОВОПОКРОВСЬКИЙ КХП" про укладення мирової угоди задоволено. Затверджено мирову угоду у справі №922/481/17, укладену 31.03.2020 у редакції, викладеній у зазначеній ухвалі суду.
29.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" надійшла скарга на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій, яку зареєстровано 30.09.2025 за вх.№22595, в якій він просить суд:
1. Скасувати Постанову від 24.09.2025р. Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанської Яни Володимирівни по виконавчому провадженню № 79056717.
2. Зобов'язати Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанську Яну Володимирівну відновити виконавче провадження № 79056717 та вжити заходів щодо подальшого примусового виконання Ухвали Господарського суду Харківської області від "30" квітня 2020 р. у справі № 922/481/17.
В обґрунтування вказаної скарги зазначено, зокрема, що 24.09.2025 Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанською Яною Володимирівною винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженню № 79056717 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження» в зв'язку з тим, що згідно наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 “Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» (із змінами і доповненнями), боржник був включений до переліку об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році.
Стягувач, посилаючись на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26.06.2024 по справі №335/1961/23, вважає, що орган виконавчої служби при винесенні 24.09.2025 постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженню № 79056717 припустив порушення норм ст. 8, ч.2 ст.19, ч.1, 2 ст.55, п. 9 ч.2 ст.129, ч.1, 2 ст. 129-1 Конституції України та ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в частині права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Суд першої інстанції своєю ухвалою відмовив у задоволенні скарги стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій, що стало підставою для звернення останнього до апеляційного суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є з'ясування правомірності постанови державного виконавця від 24.09.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №79056717, відкритому для примусового виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 про затвердження мирової угоди.
Натомість предметом апеляційного розгляду є правильність висновків суду першої інстанції, який своєю ухвалою відмовив у задоволенні скарги стягувача на постанову державного виконавця.
Як вбачається із оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, місцевий суд, відмовляючи у задоволенні скарги стягувача на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій, виходив із того, що державний виконавець, зупинивши вчинення виконавчих дій, діяв не лише правомірно, а й обов'язково, оскільки був зобов'язаний застосувати імперативну норму Закону України «Про виконавче провадження». Цей закон прямо встановлює випадки, коли примусове виконання може бути тимчасово обмежене з об'єктивних причин, передбачених самим законодавцем. Однією з таких причин є включення державного підприємства-боржника до переліку об'єктів приватизації.
ДП «Новопокровський комбінат хлібопродуктів» внесене до переліків об'єктів малої приватизації відповідними нормативними актами Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна. Включення підприємства до таких переліків утворює передбачену законом безумовну підставу для зупинення вчинення виконавчих дій згідно з п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та зазначає таке.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Однією із основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Конституції України, є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно зі ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
Згідно з ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.
Згідно із ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 по справі №922/481/17 спільну заяву ТОВ "Агропромисловий союз Харківщини" та ДП "НОВОПОКРОВСЬКИЙ КХП" про укладення мирової угоди задоволено. Затверджено мирову угоду у справі №922/481/17, укладену 31.03.2020, у редакції, викладеній у вказаній ухвалі.
10.09.2025 старшим державним виконавцем Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есмірою Тофіковною розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" від 05.09.2025 про примусове виконання судового рішення - ухвали Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 у справі № 922/481/17 про затвердження мирової угоди та прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 79056717.
12.09.2025 старшим державним виконавцем Чугуївського відділу державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Завалій Есмірою Тофіковною при примусовому виконанні ухвали Господарського суду Харківської області від 30.04.2020 у справі № 922/481/17 про затвердження мирової угоди прийнято постанову про передачу виконавчого документа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі частини 4 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".
16.09.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанською Яною Володимирівною прийнято постанову про прийняття виконавчого провадження № 79056717.
17.09.2025 боржник звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою вих.№367 про зупинення виконавчого провадження № 79056717 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на те, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 204 "Про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Новопокровський комбінат хлібопродуктів", єдиний майновий комплекс підприємства боржника було включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
24.09.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанською Яною Володимирівною було прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № 79056717 з примусового виконання ухвали Господарського суду Харківської області від 04.05.2020 у справі №922/481/17 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, 35 Закону України "Про виконавче провадження" з огляду на те, що боржника - ДП "НКХП" включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, приватизацію яких розпочато в 2018-2019 роках згідно додатку 7 до наказу Фонду державного майна України 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році".
Колегія суддів зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону № 1404-VIIІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з ч. 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок та підстави для зупинення вчинення виконавчих дій визначені статтею 34 Закону № 1404-VIII.
Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Згідно з ч. 2 статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
Частиною сьомою статті 35 Закону 1404-VIII встановлено, що у випадку, передбаченому пункту 12 частини першої статті 34 Закону 1404-VIII, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
Отже, як слушно зауважив суд першої інстанції, положеннями Закону 1404-VIII передбачено обов'язок державного виконавця зупиняти вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Зазначена норма є чіткою, доступною та не передбачає винятків для окремих видів виконавчих документів чи категорій стягувачів.
Подібні по суті правові висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом (постанови від 11.09.2020 у справі №905/183/18, від 18.06.2020 у справі №796/165/18, від 22.03.2024 у справі №910/17385/19, від 15.05.2024 у справі №906/136/23).
Тобто, включення підприємства до переліку об'єктів малої приватизації є безумовною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.
Наведена норма є імперативною, а тому зобов'язує державного виконавця зупинити вчинення виконавчих дій у визначених нею випадках.
Судами установлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Новопокровської комбінат хлібопродуктів" від 29.03.2017 № 204, Наказу Фонду державного майна України від 25.04.2018 № 539, Наказу Фонду державного майна України від 10.12.2021 № 2220 майно Державного підприємства "Новопокровської комбінат хлібопродуктів" (код ЄДРПОУ 00953042, місцезнаходження: Харківська область, Чугуївський район, смт. Новопокровка, вул. ім. В. Вєсіча, 1) як єдиний майновий комплекс було включено до об'єктів приватизації державного майна.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/4782/15, від 05.07.2021 у справі №910/2644/20, від 14.04.2021 у справі №923/566/20, від 10.11.2020 у справі №910/5812/19 та від 20.10.2020 у справі №910/7300/19, законодавцем в основу норми, визначеної у п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VІІІ, покладено принцип обов'язковості зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. При цьому, будь-яких виключень правова конструкція зазначеного пункту не передбачає.
На законодавчому рівні чітко обумовлено неможливість проведення виконавцем виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (див. постанови Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 911/862/22, від 22 квітня 2024 року у справі № 906/547/23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.12.2022 у справі №908/1525/16 зауважила, що зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб'єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.
Подібні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №904/11045/15, від 17.01.2023 у справі №904/1182/20, від 22.03.2024 у cправі №910/17385/19, від 15.05.2024 у справі №906/136/23.
На законодавчому рівні чітко обумовлено неможливість проведення виконавцем виконавчих дій у разі включення особи боржника державного підприємства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації, та необхідність зупинення виконання таких дій на період відповідного включення, а п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає загальне правило щодо зупинення усіх виконавчих дій без розмежування окремих видів стягнення (постанова від 11.09.2020 у справі № 905/183/18, від 23.02.2023 у справі № 924/705/20).
Із зупиненням виконавчого провадження виконавець не має права вчиняти будь-які виконавчі дії у такому виконавчому провадженні поки існують обставини, якими обумовлено зупинення виконавчого провадження, до того моменту, поки останнє не буде відновлено на підставі постанови виконавця (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 796/165/18, від 11.01.2023 у справі № 346/434/20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 7/191-04).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2024 у справі №921/275/19 зазначено, що п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює загальне правило щодо обов'язку виконавця зупиняти всі виконавчі дії, незалежно від предмета стягнення, на час перебування боржника у переліку об'єктів приватизації, і що таке обмеження є передбаченим законом та відповідає суспільному інтересу.
Отже, з огляду викладене, зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, боржником за яким є Державне підприємство "Новопокровської комбінат хлібопродуктів" на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VІІІ є правомірним та законним, адже державний виконавець діяв у межах імперативних приписів закону, які не залишають йому можливості оцінювати доцільність чи обґрунтованість такого зупинення.
Включення єдиного майнового комплексу державного підприємства до переліку об'єктів приватизації є обставиною, що прямо визначена законодавцем як підстава для обов'язкового зупинення виконавчих дій, та не потребує додаткового встановлення чи тлумачення.
Факт перебування боржника у відповідному переліку, підтверджений офіційними нормативними актами Фонду державного майна та Кабінету Міністрів України, виключає можливість подальшого провадження виконавчих дій до завершення процедури приватизації або до припинення такої процедури у встановленому законом порядку.
Колегія суддів зазначає, що зупинення виконавчих дій у цьому випадку відповідає як законодавчим вимогам, так і усталеним правовим висновкам Верховного Суду, який неодноразово підкреслював, що п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» має імперативний характер, не містить винятків та підлягає обов'язковому застосуванню незалежно від характеру вимог і статусу стягувача.
За таких обставин немає підстав вважати, що державний виконавець перевищив свої повноваження або порушив право стягувача; навпаки - він реалізував припис закону так, як цього вимагає принцип верховенства права і законності діяльності органів державної влади.
З огляду на викладене, апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій державного виконавця та законності винесеної ним постанови, оскільки такі висновки ґрунтуються на належно досліджених доказах, відповідають імперативним приписам п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та узгоджуються з усталеною судовою практикою Верховного Суду.
Разом з тим, скаржник зазначає, що судове рішення про стягнення з боржника понад 15 млн грн є чинним з 2017 року, і його виконання триває вже більше восьми років. Натомість застосування п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» фактично відкладає виконання на невизначений строк, оскільки законодавство не містить жодних строків приватизації, не встановлює механізмів контролю за її перебігом та не гарантує, що приватизація завершиться взагалі. На переконання скаржника, це створює ситуацію правової невизначеності, у якій стягувач позбавлений реальної можливості виконати рішення суду.
На думку скаржника, включення державного підприємства до переліку об'єктів приватизації не скасовує та не може скасовувати обов'язковість виконання судового рішення. Конституція України, на його думку, не передбачає жодних винятків, які дозволяли б державі відкладати виконання остаточного рішення суду через приватизаційні процедури.
З приводу означеного колегія суддів підкреслює, що сам по собі факт тривалого невиконання судового рішення не може бути підставою для ігнорування імперативного припису п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Законодавець прямо визначив, що включення єдиного майнового комплексу державного підприємства до переліку об'єктів приватизації є безумовною підставою для зупинення виконавчих дій, і ця норма не містить винятків, пов'язаних ні зі строком перебування рішення у стадії виконання, ні з тривалістю приватизаційних процедур.
Колегія суддів зауважує, що зупинення виконавчих дій у випадках приватизації державного підприємства переслідує визначену законом суспільно значиму мету - забезпечення належного та ефективного проведення приватизації, збереження цілісності майнового комплексу та недопущення дій, що можуть унеможливити його продаж чи вплинути на вартість об'єкта. Саме на ці обставини неодноразово звертав увагу Верховний Суд, підкреслюючи, що така модель правового регулювання є пропорційною та відповідає суспільному інтересу.
Той факт, що закон не встановлює конкретного строку для завершення приватизації, не свідчить про протиправність дій державного виконавця. Навпаки це є особливістю правового режиму приватизації, який не передбачає жорстких часових рамок, оскільки процес продажу державного майна залежить від економічних, фінансових та організаційних факторів, що перебувають поза межами впливу виконавчої служби.
За таких обставин посилання скаржника на правову невизначеність та відсутність гарантій завершення приватизації не впливають на правомірність дій державного виконавця, вчинених відповідно до приписів п. 12 ч.1 ст. 34 Закону №1404-VIII.
Також апелянт підкреслює, що вимоги стягувача до боржника є такими, що захищені ст.1 Протоколу №1 до Конвенції. Апелянт стверджує, що право на отримання присуджених коштів є його майновим правом, а судове рішення створює «легітимне очікування» реально отримати ці кошти. Зупинення виконавчих дій без визначених меж у часі він розцінює як непропорційне втручання держави у право власності й порушення принципу мирного володіння майном.
Додатково скаржником зазначено, що Європейський суд неодноразово вказував, що невиконання або надмірне зволікання з виконанням судового рішення прирівнюється до порушення статті 6 Конвенції. На думку скаржника, держава не створила ефективної системи виконання рішень і фактично позбавляє його права на судовий захист.
Колегія суддів не може погодитися з наведеними апелянтом аргументами про порушення його права на мирне володіння майном та права на справедливий суд у зв'язку із зупиненням виконавчих дій.
Передусім апеляційний суд зауважує, що саме по собі існування судового рішення на користь стягувача і виникнення у нього легітимного очікування на отримання присуджених коштів не виключає можливості встановлення законом певних обмежень щодо порядку та строків його виконання, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету, ґрунтуються на законі та є пропорційними.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово підкреслював, що право, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони відповідають вимогам “законності», “легітимної мети» та “справедливого балансу». Тимчасове обмеження можливості примусового виконання судового рішення у зв'язку з приватизацією державного підприємства відповідає цим критеріям.
Твердження апелянта про те, що зупинення виконавчих дій є непропорційним, колегія вважає також необґрунтованим. Стягувач не позбавлений права на виконання судового рішення, а лише тимчасово обмежений у можливості примусової реалізації своїх прав до завершення приватизації або припинення її процедури. Зупинення виконавчих дій не тягне скасування чи зміну змісту судового рішення, не позбавляє стягувача статусу кредитора та не впливає на обсяг вимог.
Крім того, Верховний Суд у численних постановах (зокрема у справах №905/183/18, №796/165/18, №906/136/23) підкреслює, що наявність тривалого строку невиконання рішення не є підставою для відступу від прямого імперативу закону. Суд не вправі підміняти собою законодавця чи вносити корективи у встановлений механізм приватизації.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наведені апелянтом доводи про непропорційне втручання у його право власності та порушення права на судовий захист не спростовують правомірності застосування державним виконавцем п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для їх врахування апеляційний суд не вбачає.
Колегія суддів не може погодитися з твердженням апелянта про те, що суд першої інстанції неправомірно не врахував правову позицію, викладену Верховним Судом у справі №335/1961/23. Наведені аргументи не враховують істотну різницю у предметі спору, правовій природі вимог та конституційних засадах, які становили основу відповідного рішення Верховного Суду.
У справі №335/1961/23 Верховний Суд розглядав скаргу на дії державного виконавця, що виникла у межах виконання судового рішення про стягнення заробітної плати та інших виплат, пов'язаних із трудовими правовідносинами. Саме соціальна природа таких виплат зумовила застосування Судом статті 43 Конституції України як норми прямої дії, оскільки право на заробітну плату, її своєчасне отримання та судовий захист цих гарантій має особливий статус та перебуває під підвищеним конституційним захистом.
У даній же справі мова йде про виконання ухвали про затвердження мирової угоди у межах господарського спору між двома юридичними особами. Ці правовідносини не пов'язані з реалізацією конституційних гарантій працівника, не мають соціально-захисного характеру та не передбачають застосування статті 43 Конституції України. Тому правові мотиви й висновки Верховного Суду у справі №335/1961/23 не є релевантними до спірних правовідносин як за предметом, так і за змістом.
Натомість у справах, що стосуються застосування п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» саме до державних підприємств, включених до переліку приватизації, Верховний Суд сформував іншу, послідовну та усталену правову позицію. Суд неодноразово наголошував, що зазначена норма має імперативний характер, не містить жодних винятків та покладає на державного виконавця обов'язок зупиняти виконавчі дії незалежно від характеру стягнення, про що йдеться у постановах Верховного Суду у справах №905/183/18, №796/165/18, №906/136/23, №910/17385/19, №924/705/20, а також у позиції Великої Палати у справі №908/1525/16.
Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах релевантними є саме постанови Касаційного господарського суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування п.12 ч.1 ст.34 Закону «Про виконавче провадження» до державних підприємств у період приватизації, які підтверджують обов'язковість зупинення виконавчих дій.
Апеляційний суд також зауважує, що п.12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не скасований, не змінений та не визнаний неконституційним, а отже підлягає застосуванню судами та державними виконавцями. Жодних юридичних підстав для неврахування цієї норми або для відступу від усталеної практики Верховного Суду апелянт не навів.
З огляду на викладене, доводи скаржника щодо застосовності постанови Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №335/1961/23 апеляційний суд оцінює як необґрунтовані, а висновки суду першої інстанції як правильні і такі, що відповідають нормам права та усталеній судовій практиці.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що місцевий суд вірно застосував імперативні положення п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими включення єдиного майнового комплексу державного підприємства до переліку об'єктів приватизації є безумовною підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що державний виконавець діяв у межах закону, а доводи скаржника щодо тривалості виконання, правової невизначеності чи порушення конвенційних прав не спростовують законності такого зупинення. Апеляційний суд повністю погоджується з цими висновками, оскільки вони узгоджуються із законодавчими приписами та усталеною практикою Верховного Суду.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини". Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Харківської області від 20.10.2025 у справі №922/481/17, якою розглядалась скарга стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій по справі №922/481/17 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 20.10.2025 у справі №922/481/17, якою розглядалась скарга стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромисловий союз Харківщини" на постанову державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій по справі №922/481/17 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 04.12.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.С. Хачатрян