24 листопада 2025 року м. Харків Справа №917/666/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
позивача за первісним позовом - не з'явився;
відповідача за первісним позовом - Януш А.І. (адвокат), ордер серія ВІ№1295740 від 15.04.2025 року, свідоцтво №2426 від 27.02.2025 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Акціонерного товариства «Укрнафта» (вх.№2241П/1) та апеляційною скаргою відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» (вх.№2337П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25,
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», провулок Нестерівський, 3-5, м. Київ, 04053,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК», вул. Ювілейна, 23, с.Супрунівка, Полтавська область, 36000,
про стягнення 79188,92 грн,-
та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК», вул. Ювілейна, 23, с.Супрунівка, Полтавська область, 38700,
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», провулок Нестерівський, 3-5, м. Київ, 04053,
про стягнення 79188,92 грн,-
Позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до суду з позовом з вимогою про стягнення з відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» 79188,92 грн штрафу за неналежне виконання останнім умов укладеного 18.04.2024 року договору №13/1369-МТР (первісний позов у цій справі в редакції заяви вх.№6611 від 19.05.2025 року).
В обґрунтування позовних вимог за первісним позовом позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки в частині поставки товару. Правовими підставами первісного позову зазначено ст. 546, 547, 549 Цивільного кодексу України.
Відповідач за первісним позовом просив суд в задоволенні позову відмовити, а у разі прийняття рішення судом та стягнення штрафу, просив суд зменшити його розмір до 0,1% від суми, визначеної у пункті 3.2 договору.
Позивач за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «КТК» просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом - Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 79188,42 грн безпідставно отриманої останнім банківської гарантії (забезпечення виконання за укладеним між сторонами 18.04.2024 року договором №13/1369-МТР).
Правовими підставами зустрічного позову зазначено, зокрема, статті 610, 614, 616, 1212 Цивільного Кодексу України.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25 (повний текст складено 16.10.2025 року, суддя Ківшик О.В.) первісний позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» (вул. Ювілейна, 23, с.Супрунівка, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 30296209) на користь Акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Нестерівський, 3-5, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 00135390) 79188,92 грн штрафу за неналежне виконання умов договору №13/1369-МТР від 18.04.2024 року та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Зустрічний позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Нестерівський, 3-5, м.Київ, 04053; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» (вул. Ювілейна, 23, с. Супрунівка, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 30296209) 79188,42 грн безпідставно отриманої банківської гарантії (забезпечення виконання за укладеним між сторонами 18.04.2024 року договором №13/1369-МТР), витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішено в порядку ч. 11 ст. 238 ГПК України провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають до стягнення за первісним і зустрічним позовами, стягнувши різницю судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК», після проведення зустрічного зарахування грошових сум та судових витрат.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Нестерівський, 3-5, м. Київ, 04053; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» (вул. Ювілейна, 23, с. Супрунівка, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ 30296209) 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог ТОВ «КТК» та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на ТОВ «КТК».
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що кошти, які ТОВ «КТК» просить стягнути з АТ «Укрнафта», набуті за наявності належної правової підстави, у зв'язку з чим їх не може бути витребувано як безпідставне збагачення відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, яку неправильно застосував Господарський суд Полтавської області в оскаржуваному рішенні, так як договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень вказаної норми Кодексу.
Також заявник апеляційної скарги повідомляє, що згідно умов п.п. 14.2, 14.6 договору про закупівлю №13/1369-МТР від 18.04.2024 року та змісту банківської гарантії №1708-24Г від 10.04.2024 року вбачається можливість стягнення суми банківської гарантії у тому числі й у разі порушення постачальником своїх зобов'язань, а не лише у випадку їх повного або часткового невиконання. АТ «Укрнафта» зазначає, що сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25. Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/666/25.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 29.10.2025 року.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) з вищевказаним рішенням суду першої інстанції також не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25 скасувати в частині задоволення первісного позову та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити. Скаржник також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про відсутність підстав для сплати штрафу у зв'язку з поважністю причин затримки товару. Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «КТК» повідомляє, що під час здійснення поставки в два із трьох місць вивантаження, а саме: Сумська область, Охтирський район, с. Пологи, вул. Київська,3; Сумська область, Роменський район, смт Л. Долина, виявлено, що відсутній під'їзд для сідлового тягача, доставка та вивантаження піску за вказаними адресами можлива лише з використанням чотиривісних вантажних самоскидів. За твердженням заявника апеляційної скарги, про вказані особливі умови доставки в тендерній документації покупцем не заявлялось, в проекті договору покупець особливі умови доставки не зазначив. На думку «КТК», обставини відсутності під'їзду до місця розвантаження підтверджуються: відеодоказами; показаннями свідка ОСОБА_1 - водія ТОВ «КТК», який здійснював безпосереднє керування вантажним транспортом постачальника. Разом з тим, заявник повідомив покупця листом, направленим 16.05.2024 року, про можливість затримки в постачанні товару у зв'язку з наявністю обставин відсутності облаштованого під'їзду до місць розвантаження. Вважає, що умови поставки в місця розвантаження без дорожнього покриття є істотними та мали бути зазначені в тендерній пропозиції та договорі.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано та належним чином необґрунтовано мотиви неприйняття наступних фактів: зобов'язання за договором постачальником виконані в повному обсязі, про що зазначено в звіті про виконання закупівлі, опублікованому на сайті Prozorro; в простроченні поставки відсутня вина постачальника; прострочення є незначним та становить всього 5 днів; позивач не зазнав жодних збитків.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25. Встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк протягом якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у системі електронний суд і доставлена їм 05.11.2025 року.
10.11.2025 року матеріали справи №917/666/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від ТОВ «КТК» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12871 від 05.11.2025 року), в якому товариство просить у задоволенні апеляційної скарги АТ «Укрнафта» на рішення Господарського суду Полтавської області у справі №917/666/25 від 06.10.2025 року відмовити.
Від АТ «Укрнафта» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№13390 від 18.11.2025 року), в якому товариство просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні колегія суддів зазначила, що враховуючи, що апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» подані на один процесуальний документ (на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25), то їх про доцільно об'єднати для розгляду в одне апеляційне провадження.
У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на їх задовольнити.
Представник Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В ухвалах від 29.10.2025 року та від 05.11.2025 року суд доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні за відсутності представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта».
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
18.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КТК» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (покупець) укладено договір про закупівлю товарів №13/1369-МТР (далі - договір) за результатами закупівлі ID UA-2024-02-29-007809-а.
Відповідно до п.1.1. договору предмет закупівлі: 14210000-6 Гравій, пісок, щебінь і наповнювачі (пісок будівельний в Сумську область). На умовах цього договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Номенклатура, кількість, ціна товару визначені у специфікації до даного договору, що є додатком №1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 3.1. договору ціна товару в договорі визначається в національній валюті України та вказується у специфікації до цього договору.
Загальна сума договору становить 1319815,25 грн (один мільйон триста дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять гривень 40 коп.), ПДВ (20%) - 263963,05 грн (двісті шістдесят три тисячі дев'ятсот шістдесят три гривні 05 коп.), разом з ПДВ - 1583778,30 грн (один мільйон п'ятсот вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 30 коп.) (п. 3.2 договору);
Відповідно до п. 5.1. договору умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначені у технічній специфікації до даного договору, що є додатком №2 до цього договору та є його невід'ємною частиною.
Поставка товару здійснюється постачальником протягом 30 календарних днів з дати підписання цього договору. Постачальник зобов'язаний щоразу за п'ять календарних днів до дати поставки товару (в тому числі кожної частини/партії товару), письмово сповістити покупця про дату та час надходження товару в погоджений пункт призначення, а також надати інформацію про вантажоперевізника, та іншу інформацію, що необхідна покупцю для (п. 5.2 договору).
Датою поставки товару та моментом отримання покупцем товару від постачальника вважається дата підписання сторонами відповідної (их) видаткової (их) накладної (их) та акту приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень (п. 5.4 договору).
Відповідно до п. 6.1. договору при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% від суми, визначеної у п. 3.2 договору - за прострочення до 30 днів та 10% від суми, визначеної п. 3.2 договору - за прострочення 30 днів і більше.
Цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 10.1 договору).
Відповідно до п. 14.1. договору під час укладення договору постачальник не пізніше дати його підписання надає забезпечення виконання договору в розмірі 5% його вартості, що складає 79188,92 грн.
Відповідно до п. 14.2. договору забезпечення виконання договору вноситься у формі банківської гарантії, яка надана банком та гарантує забезпечення виконання договору про закупівлю і повинно бути дійсним до кінця дії договору та додатково протягом 90 календарних днів після закінчення строку дії договору (п. 14.2 договору).
Замовник повертає постачальнику забезпечення виконання договору (банківську гарантію) протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня настання одного з випадків, зазначених нижче шляхом направлення відповідної інформації банку у наступних випадках:
- після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі;
- за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
- після дострокового розірвання договору сторонами (за умови відсутності на дату розірвання договору порушення виконання договору з вини постачальника);
- в інших випадках, передбачені чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі (п. 14.8 договору).
Відповідно до специфікації (додаток №1 до договору) сторони узгодили найменування товару: пісок будівельний, у кількості 3835 т, ціна за од. - 344,15 грн без ПДВ, загальна вартість з ПДВ 1583778,30 грн.
У додатку №2 до договору - технічна специфікація (Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі) сторони узгодили, зокрема, умови поставки: склад вантажоотримувача, адреси складів/станцій вантажоотримувачів: вказані у таблиці №2 (пісок будівельний у кількості 1646 т - Сумська область, Охтирський район, с. Пологи, вул. Київська, 3; пісок будівельний у кількості 1194 т - Сумська область, м. Ромни, вул. Адмірала Лозівського; пісок будівельний у кількості 995 т - Сумська область, Роменський район, смт. Л. Долина), строк поставки (протягом 30 календарних днів з дати підписання договору.
Вказані додатки до договору підписані сторонами та скріплені печатками.
Матеріали справи містять видаткові накладні про поставку ТОВ «КТК» товару ПАТ «Укрнафта»:
- №841 від 23.05.2024 року піску будівельного у кількості 223.020 т на загальну суму 92102,80 грн,
- №840 від 22.05.2024 року піску будівельного у кількості 268.480 т на загальну суму 110876,87 грн,
- №839 від 21.05.2024 року піску будівельного у кількості 223,320 т на загальну суму 92226,70 грн,
- №838 від 20.05.2024 року піску будівельного у кількості 109.200 т на загальну суму 45097,42 грн,
- №828 від 20.05.2024 року піску будівельного у кількості 25.240 т на загальну суму 10423,62 грн,
- №837 від 19.05.2024 року піску будівельного у кількості 187.580 т на загальну суму 77466,79 грн,
- №827 від 19.05.2024 року піску будівельного у кількості 67.800 т на загальну суму 280001,04 грн,
- №836 від 18.05.2024 року піску будівельного у кількості 182.400 т на загальну суму 75327,55 грн,
- №826 від 18.05.2024 року піску будівельного у кількості 134.040 т на загальну суму 55355,84 грн,
- №825 від 17.05.2024 року піску будівельного у кількості 221.040 т на загальну суму 91285,10 грн,
- №824 від 16.05.2024 року піску будівельного у кількості 101.600 т на загальну суму 41958,77 грн,
- №823 від 15.05.2024 року піску будівельного у кількості 67.040 т на загальну суму 27686,18 грн,
- №822 від 14.05.2024 року піску будівельного у кількості 102.660 т на загальну суму 42396,53 грн,
- №821 від 11.05.2024 року піску будівельного у кількості 33.960 т на загальну суму 14024,80 грн,
- №820 від 10.05.2024 року піску будівельного у кількості 138.780 т на загальну суму 57313,37 грн,
- №819 від 09.05.2024 року піску будівельного у кількості 102.840 т на загальну суму 42470,87 грн,
- №800 від 03.05.2024 року піску будівельного у кількості 506.960 т на загальну суму 209364,34 грн,
- №799 від 02.05.2024 року піску будівельного у кількості 336.040 т на загальну суму 138777,80 грн,
- №790 від 01.05.2024 року піску будівельного у кількості 402.330 т на загальну суму 166154,24 грн,
- №789 від 30.04.2024 року піску будівельного у кількості 400.580 т на загальну суму 165431,53 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, постачальником в дотримання умов розділу 14 договору забезпечено виконання договору банківською гарантією №1708-24Г від 10.04.2024 АТ «РВС БАНК» в розмірі 5% його вартості, що складає 79188,92 грн.
Відповідно до вказаної банківської гарантії, вона забезпечує виконання принципалом договору про закупівлю, ціна якого становить 1583778,30 грн внаслідок визнання принципала бенефіціаром переможцем закупівлі згідно з протоколом щодо прийняття рішення уповноваженою особою з проведення публічних закупівель бенефіціара №01/01/13/10-01/01-89-АГ/2 від 26.03.2024 року. Строк дії вказаної гарантії - до 31.03.2025 року включно, і будь-яка вимога за гарантією має бути отримана банком-гарантом не пізніше 17:00 год за Київським часом цієї дати, після 17:00 31.03.2025 року гарантія припиняє дію.
На сайті закупівель Prozorro ПАТ «Укрнафта» оприлюднено звіт про виконання договору про закупівлю UA-2024-02-29-007809-a, згідно з яким строк поставки товару за договором №13/11369 - МТР від 18.04.2024 року визначений покупцем - 31.12.2024 року.
Колегія суддів зауважує, що наведені обставини сторонами визнаються, про що зазначено у заявах по суті спору.
ПАТ «Укрнафта» звернулося до ТОВ «КТК» з вимогою від 17.02.2025 року №01/01/13/10/28/02-02/01/2247 про сплату штрафних санкцій за договором про закупівлю №13/1369-МРТ від 18.04.2025 року, відповідно до якої вимагав сплати штрафу за недотримання строків поставки за прострочення до 30 днів на підставі п. 6.1. договору в сумі 79188,92 грн протягом семи робочих днів з дати отримання цього листа. Несплата відповідачем за первісним позовом вказаної суми штрафу стала підставою для звернення до господарського суду із відповідним позовом.
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що ПАТ «Укрнафта» безпідставно отримало банківську гарантію в сумі 79188,92 грн, що стало підставою для звернення з вимогою до відповідача за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 79188,42 грн безпідставно отриманої останнім банківської гарантії (забезпечення виконання за укладеним між сторонами 18.04.2024 року договором №13/1369-МТР).
З поданої представником позивача за первісним позовом заяви вх.№12709 від 06.10.2025 року вбачається, що 23.07.2025 року проведено державну реєстрацію зміни найменування Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на Акціонерне товариство «Укрнафта», отже назвою позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) є Акціонерне товариство «Укрнафта».
Задовольняючи первісний позов, судом першої інстанції встановлено прострочення виконання постачальником зобов'язань до 30 днів, а тому нарахування штрафу у розмірі 79188,42 грн при недотриманні постачальником строків поставки відповідно до п. 6.1 договору є правомірним. Місцевий господарський суд зазначив, що питання зменшення вищенаведеної суми штрафу не є обов'язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір штрафу, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання щодо зменшення розміру штрафу. Суд першої інстанції, беручи до уваги баланс інтересів сторін та враховуючи, що відповідач за первісним позовом прострочив виконання зобов'язання перед позивачем за первісним позовом, не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру неустойки, суд приходить до висновку, що підстави для відмови у стягненні штрафу відсутні.
Оскільки суд першої інстанції встановив обставини повного виконання постачальником зобов'язань за договором, виходячи з наведених норм права з моменту спливу 5-ти денного строку з дня повного виконання постачальником зобов'язань за договором та проведення розрахунків у покупця (відповідача за зустрічним позовом) виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору про закупівлю. Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення покупцем забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі не залежно від доводів відповідача за зустрічним позовом про неналежне виконання постачальником умов договору в частині строків поставки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 627 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України). Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ст. 664 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).
Враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч.1 ст. 549 ЦК України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У частині 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Цивільного кодексу України.
Факт порушення конкретного зобов'язання, яке передбачене договором між сторонами, як підстава для нарахування штрафних санкцій підлягає доказуванню позивачем та дослідженню судом за правилами, встановленими ГПК України. Так, у межах вимоги про стягнення штрафних санкцій доказуванню підлягають обставини невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Єдність розуміння та прогнозованість норм права забезпечується шляхом тлумачення їх застосування, мета якого полягає у розкритті дійсного змісту (сенсу, значення) правового тексту через чітке окреслення прав та обов'язків суб'єктів у юридичній справі, яка потребує вирішення.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20). Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Так, у п. 6.3. договору сторони узгодили, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% від суми, визначеної у п. 3.2 договору - за прострочення до 30 днів.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на підписання договору 18.04.2025 року, поставка товару повинна була відбутися до 18.05.2024 року включно.
Матеріалами справи підтверджується, що постачальник (відповідач за первісним позовом) у строк визначений п.5.2. договору товар позивачу поставив не повністю, поставка товару за видатковими накладними №841 від 23.05.2024 року, №840 від 22.05.2024 року, №839 від 21.05.2024 року, №838 від 20.05.2024 року, №837 від 19.05.2024 року відбулася з простроченням менш ніж 30 днів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 викладено загальний висновок щодо застосування статей 6, 627 ЦК України, згідно з яким особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, тендерна документація та договір (п. 5.2 договору та технічна специфікація до договору, що є додатком №2 до цього договору) містили детальну інформацію про місце, умови та строки поставки. Відтак, проявивши розумну обачність, постачальник мав пересвідчитися щодо фактичних умов поставки за договором та наявність відповідної техніки (вантажних автомобілів) в автопарку для виконання прийнятих на себе зобов'язань.
Апеляційний господарський суд наголошує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов'язані з такою діяльністю.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач за первісним позовом є господарюючим суб'єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Відповідно, відповідач за первісним позовом мав самостійно прийняти рішення щодо поставки товару, що є ризиком його власної господарської діяльності.
Стосовно посилань на неврахування судом першої інстанції тих обставин, що порушення зобов'язань боржником відбулось не з вини постачальника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання як на доказ - заяву свідка, оскільки на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. При цьому, у поданій заяві свідка зазначається про неможливість вчасної поставки на об'єкти ПАТ «Укрнафта» в Сумській області, а саме: Охтирський район, с. Пологи, та Роменський район, смт. Долина.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що згідно таблиці №2, що є додатком №2 до договору, постачальник мав поставити пісок будівельний у кількості 1646 т - Сумська область, Охтирський район, с. Пологи, а у кількості у кількості 995 т - Сумська область, Роменський район, смт. Л. Долина.
Як вбачається з реєстру документів, що надає відповідач за первісним позовом (т. 1, а.с.76) поставка товару у кількості 1646 т автотранспортом за договором до с. Пологи, Охтирського району Сумської області була здійснена відповідно до видаткових накладних №800 від 03.05.2024 року, №799 від 02.05.2024 року, №790 від 01.05.2024 року, №789 від 30.04.2024 року; поставка товару у кількості 995 т автотранспортом за договором до смт. Л. Долина, Роменського району, Сумської області була здійснена відповідно до видаткових накладних №819 від 09.05.2024, №820 від 10.05.2024, №821 від 11.05.2024, №822 від 14.05.2024, №823 від 15.05.2024, №824 від 16.05.2024, №825 від 17.05.2024, №826 від 18.05.2024, №827 від 19.05.2024, №828 від 20.05.2024.
Отже, твердження свідка, викладені ним у заяві є суперечливими, адже поставка товару до с. Пологи, Охтирського району Сумської області була здійснена у передбачений договором строк.
Натомість, поставка товару до смт. Л. Долина, Роменського району, Сумської області відповідно до видаткових накладних (№827 від 19.05.2024, №828 від 20.05.2024) була здійснена із простроченням, при цьому постачальник здійснював поставку до вказаного об'єкту починаючи з 09.05.2024 року, що свідчить про його обізнаність із під'їздом до вказаного об'єкту.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що у заяві свідка не зазначається про під'їзд до об'єкту, що знаходиться м. Ромни, Сумська область, адже поставка товару за цими видатковими накладними №837 від 19.05.2024, №838 від 20.05.2024, №839 від 21.05.2024, №840 від 22.05.2024, №841 від 23.05.2024 відбулася із простроченням.
Крім того, як правильно було зазначено судом першої інстанції, відеодоказ також не може бути оцінений як належний та достовірний, оскільки за поясненнями представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» у судовому засіданні створений працівниками постачальника та не дає можливості встановити фактичне місце проведення відеозапису.
Відповідно до п. 10.3. договору строк дії договору та строк виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, може бути продовжено у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в пункті 3.2. договору.
Згідно з п. 13.10 договору всі повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за цим договором, виконуються в письмовій формі українською мовою та доставляються кур'єром або поштовим відправленням та для зручності можуть дублюватися електронним (факсимільним) зв'язком відповідній стороні за такими адресами:
13.10.2. якщо направляється покупцю:
Адреса: АДРЕСА_1
e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 тел.: НОМЕР_1 .
До уваги: ОСОБА_2, менеджер із договірної діяльності.
Відповідно до п. 8.4. договору сторона, що має намір посилатися на обставини непереборної сили (форс-мажор), зобов'язана невідкладно, але не пізніше 5 (п'яти) календарних днів із дня настання таких обставин та їхнього впливу на можливість виконання зобов'язань за договором, письмово повідомити про це іншу сторону. Повідомлення направляється цінним листом з описом вкладення і повідомленням про вручення та має містити інформацію про обставини непереборної сили (форс-мажор) з обґрунтуванням їхнього впливу на можливість виконання зобов'язань за договором, а також орієнтовний період їхньої дії/впливу.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору), позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підстав, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань (п. 8.6. договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю «КТК» зазначає, що постачальник повідомив позивача за первісним позовом (про відсутність під'їзду до місця вивантаження для сідлового тягача та просив коригувати строки поставки) листом від 16.05.2024 року (т. 1, а.с. 85) та здійснив його відправку на електронну пошту представника покупця (т. 1, а.с. 85 зворотня сторона).
Матеріали справи не містять відправлення вказаного листа Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» кур'єром або поштовим відправленням ПАТ «Укрнафта».
Скріншот сторінки з електронної пошти Михаил Шулик не свідчить про те, що 16.05.2024 року постачальник повідомив покупця саме про ці обставини, викладені у листі (т. 1, а.с. 85) та направлені ним на електронну пошту oleksandr.semeniuk@ukrnafta.com.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю «КТК» не доведено факт повідомлення ПАТ «Укрнафта» про існування таких обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що перешкодили б йому виконати обов'язок щодо здійснення поставки у встановлений строк.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов'язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач за первісним позовом, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, оскільки прострочення виконання постачальником зобов'язань до 30 днів підтверджено матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги за первісним позовом є правомірними.
Правовідносини, які виникли на підставі банківської гарантії підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 ЦК України). Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України). Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частини перша-третя статті 563 ЦК України).
Разом із тим постановою від 17.05.2024 року у справі №910/17772/20 Об'єднана палата відступила від власного попереднього висновку, наголосивши, що гарант не вправі оцінювати наявність чи відсутність обов'язку принципала, а зобов'язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником. У відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, яке не залежить від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Отже, гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема, вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
Таким чином, вимога бенефіціара (разом з документами, якщо вони передбачені умовами гарантії) має лише зовні (формально) відповідати встановленим гарантією умовам. Відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником (принципалом) не є підставою для відмови гаранта від платежу. Гарант не повинен встановлювати факт порушення принципалом основного зобов'язання, зокрема детально аналізувати зміст доданих до вимоги документів, при прийнятті рішення про виплату за гарантією (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 року у справі №910/11933/22).
Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб'єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв'язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов'язання, зв'язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв'язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов'язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов'язанні.
У пунктах 56, 59 постанови від 17.05.2024 року у справі №910/17772/20 Об'єднана палата наголосила:
«Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України.
Об'єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов'язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала».
Втім, колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку договором, а саме п. 14.8 було передбачено, що замовник повертає постачальнику забезпечення виконання договору (банківську гарантію) протягом 5 (п'яти) робочих днів, зокрема, після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі.
У свою чергу колегія суддів окремо акцентує увагу про ототожнення стороною поняття «невиконання договору» та «несвоєчасне виконання договору».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання договору поставки або визнання недійсним його окремих положень сторони не надавали. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення договору поставки на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Необхідно зазначити, що відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18, від 20.06.2019 року у справі №910/6433/18, від 25.09.2024 року у справі №910/12114/23.
Також, колегія суддів звертає увагу, що сторонами не заперечується, що товар за договором поставлений у повному обсязі, прийнятий та повністю сплачений, що свідчить про виконання постачальником зобов'язання за договором та прийняття такого виконання покупцем.
Наведене підтверджує те, що з моменту повного виконання постачальником договору та проведення остаточних розрахунків за товар у покупця виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору.
Як обґрунтовано було зазначено судом першої інстанції, оскільки встановлено обставини повного виконання постачальником зобов'язань за договором, виходячи з наведених норм права з моменту спливу 5-ти денного строку з дня повного виконання постачальником зобов'язань за договором та проведення розрахунків у покупця (відповідача за зустрічним позовом) виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору про закупівлю. Проте, в порушення умов пункту 14.8. договору відповідач за зустрічним позовом не здійснив повернення банківської гарантії не зважаючи на повне виконання позивачем за зустрічним позовом зобов'язань за договором щодо поставки товару.
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені обставини повного виконання позивачем за зустрічним позовом зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення покупцем (відповідачем за зустрічним позовом) забезпечення виконання договору поставки.
Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи Акціонерного товариства «Укрнафта» щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 1212 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 року у справі №903/359/21, від 05.10.2022 року у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 року у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі №918/47/18, від 01.04.2019 року у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 року у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, договірний характер правовідносин у даній справі (п. 14.8 договору), виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Колегія суддів наголошує, що згідно із частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних, функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумки такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу «jura novit curia».
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Тож, суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись названим принципом, суд при вирішенні спору може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до положень частини першої ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 4 статті 277 ГПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» без задоволення. У той час апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» слід задовольнити частково у зв'язку зі зміною мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 року у справі №917/666/25 змінити.
Мотивувальну частину викласти в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 04.12.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя П.В. Тихий