вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2025 р. Справа№ 910/7594/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання:
від позивача: Утєв О.О. (директор); Ткаченко І.Б. (в режимі відеоконференції); від відповідача: Мельник О.А. - адвокат, посвідчення № 11425/10;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Асетен Соль і Мар" (Aseten Sol&Mar S.L.)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 (повний текст - 29.10.2025)
у справі № 910/7594/25 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асетен Соль і Мар" (Aseten Sol&Mar S.L.)
до Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича
про стягнення 1 412 300,88 грн
1. Короткий зміст позовної заяви
Товариство з обмеженою відповідальністю «Асетен Соль і Мар» (Aseten Sol&Mar S.L.) (далі ТОВ «Aseten Sol&Mar S.L.»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича (далі ФОП Березівський С.В./відповідач) про стягнення 1 412 300,88 грн, у тому числі: 919 619,50 грн основного боргу, 168 290,37 грн штрафних санкцій, 65 381,17 грн 3% річних та 214 269,84 грн інфляційних втрат, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за контрактом №01 від 24.11.2022, що разом складає 1 367 560,88 грн, а також 44 740,00 грн витрат на правову допомогу.
2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої істанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 провадження у справі №910/7594/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Асетен Соль і Мар» (Aseten Sol&Mar S.L.) до Фізичної особи-підприємця Березівського Сергія Володимировича про стягнення 1 412 300,88 грн - закрито.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Асетен Соль і Мар» (Aseten Sol&Mar S.L.) 03.11.2025 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27 жовтня 2025 у справі №910/7594/25. Скасувати ухвалу від 27 жовтня 2025 у справі №910/7594/25, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судові витрати в сумі сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (розрахунок яких буде надано додатково) - покласти на відповідача.
05.11.2025 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Асетен Соль і Мар» (Aseten Sol&Mar S.L.) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/7594/25.
05.11.2025 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від представника позивача - Ткаченка Ігоря надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду (була зареєстрована 06.11.2025).
05.11.2025 (через Електронний суд) до суду апеляційної інстанції від представника позивача - Утєва Олександра надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду (була зареєстрована 06.11.2025).
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.11.2025 було задоволено заяви обох представників позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Повідомлено учасників справи, що апеляційна скарга розглядатиметься в режимі відеоконференції.
В судове засідання 04.12.2025 з'явились представники обох сторін. Адвокат позивача та директор апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Адвокат відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, адвокат позивача надав свої пояснення по суті скарги, однак на проголошенні скороченого рішення присутнім не був. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в порядку ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
Апелянт не погоджується з оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з урахуванням наступного.
Так, скаржник зазначив, що вважає її необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням норм матеріального й процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно визначив юрисдикцію спору та помилково послався на Конвенцію про угоди про вибір суду, яка на момент укладення контракту 24.11.2022 не була чинною для України та не могла впливати на формування волі сторін чи застосовуватись до їхніх правовідносин. Відтак, висновок суду про виключну підсудність спору судам Лугано, Швейцарія, є безпідставним.
Також скаржник наголошує, що положення контракту не містять чіткої та виконуваної арбітражної чи судової угоди, оскільки не визначають конкретної арбітражної установи, процедури, мови чи інших обов'язкових елементів, а використаний термін "competent Courts" вказує на державні суди, але не дозволяє ідентифікувати конкретний орган. Наявна невизначеність робить таке застереження непридатним до виконання, що узгоджується з позицією Верховного Суду щодо «істотної помилки» сторін та неможливості застосування таких умов. Через це позивач був змушений звернутися до державного суду за місцезнаходженням відповідача.
Окрім цього, позивач також вказує, що суд, відкривши провадження і не застосувавши механізмів ст. 226 ГПК України, фактично визнав підсудність спору, а тому подальша відмова у розгляді суперечить принципу заборони суперечливої поведінки та підриває правову визначеність. Крім того, суд не зазначив, який саме інший суд або арбітраж повинен розглядати спір, як цього вимагає ч. 2 ст. 231 ГПК України, та не вирішив питання про судові витрати і повернення збору, що також є порушенням процесуальних норм. На думку скаржника, ухвала суду фактично позбавляє його доступу до правосуддя, оскільки позбавляє можливості розглянути спір ані в Україні, ані в будь-якій визначеній іноземній чи арбітражній установі.
Таким чином, апелянт зазначив, що враховуючи допущені судом порушення, відсутність підстав для закриття провадження та наявність правових підстав для розгляду спору в Україні, просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва та повернути справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач (з урахуванням фактичного отримання 05.11.2025 ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05.11.2025 через підсистему «Електронний суд») станом на момент ухвалення даної постанови своїм правом в розумінні ст. 263 ГПК України не скористався, відзив не надав.
6. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що 24.11.2022 між ФОП Березівським С.В. (продавець), фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим в Україні, та ТОВ «Асетен Соль і Мар» (Aseten Sol&Mar S.L.) (покупець), юридичною особою, зареєстрованою в Іспанії, укладено контракт №01 від 24.11.2022, відповідно до п. 1.1 якого, продавець продає, а покупець купує на умовах FCA равлик Helix Aspersa Muller.
При цьому, пунктами 12.2 та 12.3 контракту сторони визначили, що цей контракт повинен керуватися та тлумачитися у відповідності до матеріального законодавства Швейцарії, за виключенням випадків конфлікту положень закону. Компетентні суди Лугано, Швейцарія матимуть виключну юрисдикцію при розгляді будь-яких суперечок, що витікають, або пов'язані з даним контрактом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Статтею 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Згідно зі ст. 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.
У відповідності до ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду.
Статтею 366 ГПК України визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародна підсудність - це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій справ з іноземним елементом. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд повинен встановити межі власної компетенції.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суд повинен керуватись не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.
Згідно зі статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Дія міжнародних договорів України на території України регулюється статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України", згідно якої чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Конвенцією про угоди про вибір суду, яка ратифікована Законом України від 15.06.2021 № 1544-ІХ "Про ратифікацію Конвенції про угоди про вибір суду" та набрала чинності для України 01.08.2023 (далі - Конвенція про угоди про вибір суду) визначено, що угода про вибір суду, яка визначає суди однієї Договірної Держави або один чи декілька визначених судів однієї Договірної Держави, вважається виключною, якщо сторони прямо не передбачили інше (пункт "b" статті 3). Тобто наведеним встановлено можливість вибору підсудності спорів за окремою угодою сторін. Сторонам надано право визначати підсудність судам певної держави або одному чи декільком визначеним судам певної держави у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами. Отже, в разі, якщо в контракті (договорі) сторони не конкретизували назву (область, територію) суду, в якому має вирішуватися спір, проте визначили суди конкретної Договірної Держави, то наведене, відповідно до казаної норми міжнародного права, є виключною угодою про вибір сторонами судів і сторони прямо іншого не передбачили. Аналогічна правова позиція (щодо застосування положень Конвенції про угоди про вибір суду) зазначена у постанові ВС від 04 вересня 2024 року у справі № 924/124/23.
З урахуванням вказаних правових висновків, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про не визначення сторонами конкретного суду (та невизначення юрисдикції) в якому мають розглядатись спори між сторонами по контракту, оскільки сторони конкретизували (область, територію) суду конкретної Договірної Держави.
З урахуванням того, що сторони на виконання ст. 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право» у пункті 12.3 контракту №01 від 24.11.2022 уклали угоду про вибір суду, якою визначили виключну підсудність будь-яких суперечок, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку із виконанням зазначеного контракту, а саме компетентним судам Лугано, Швейцарія, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у даній справі через те, спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неможливість застосування положень Конвенції про угоди про вибір суду, яка набрала чинності для України 01.08.2023, оскільки в даному випадку вирішується процесуальне питання, зокрема, право якої держави підлягає до застосування при вирішенні спору між сторонами. А тому з урахуванням того, що позивач звернувся до суду 17.06.2025, застосування судом першої інстанції положень Конвенції про угоди про вибір суду є обґрунтованим.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність закриття провадження у даній справі в розумінні ст. 231 ГПК України. Тоді як доводи скаржника про те, що даний спір має розглядатись господарським судами України - відхиляються через необґрунтованість. Щодо доводів скаржника, що суд першої інстанції не вирішив питання про судові витрати і повернення збору, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторона не позбавлена права звернутись з відповідною заявою до суду першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наведених норм чинного законодавства. Підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги суд не встановив.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про закриття провадження у даній справі. А тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за розгляд даної апеляційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 231, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Асетен Соль і Мар" (Aseten Sol&Mar S.L.) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/7594/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 у справі № 910/7594/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи направити до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження до Верховного Суду передбачено ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.12.2025.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім