вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа№ 911/2168/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Кузьменко А.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 10.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 (повний текст підписано 08.08.2025)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, пов'язаних з розглядом заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду
у справі № 911/2168/23 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+»
до Державного підприємства «Чайка»
про стягнення 1 102 177,70 грн,
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23 у задоволенні заяви відмовлено.
Мотивуючи ухвалу, суд виходив з того, що оскільки заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у розглянутій справі є лише процесуальним заходом на стадії примусового виконання рішення суду і не передбачає розгляду позову та вирішення спору, розподіл інших судових витрат, пов'язаних з поданням та розглядом такої заяви, не передбачений ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач 20.08.2025 звернувся до суду з апеляційною скаргою (документ сформовано в системі «Електронний суд» 19.08.2025), в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, заяву задовольнити.
Апелянт вважає оскаржувану ухвалу постановленою з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.
Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду із заявою про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, розгляду такого звіту судом та прийняття ухвали за результатами розгляду. Водночас закон не відносить таку правничу допомогу до безоплатної.
Приписи ст.ст. 342, 345-1-354-4 ГПК України не містять спеціального правила вирішення судових витрат для процедури подання Стягувачем заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, розгляду такого звіту судом та прийняття ухвали за результатами розгляду.
Однак, такі правила містяться безпосередньо у ст. 344 розділу VI «Судовий контроль за виконання судових рішень» Господарського процесуального кодексу України, а також у ст.ст. 123-130 Главм 8 «Судові витрати» Розділу I «Загальні положення» Господарського процесуального кодексу України.
При цьому положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.
Отже, у разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України).
Протилежний підхід призводить до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд заяви Стягувача та звіту Боржника у законний спосіб, позбавляє Сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2168/23.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/2168/23.
Матеріали справи №911/2168/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 08.08.2025 по справі №911/2168/23 задоволено; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 10.11.2025.
Явка представників сторін
Представники позивача та відповідача в судове засідання 10.11.2025 не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки представника відповідача суду не відомі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Вавдійчика Б.П. про участь в судовому засіданні 10.11.2025 в режимі відеоконференції.
Представник позивача вказану ухвалу отримав до свого Електронного кабінету 08.10.2025 о 20:10, докази містяться в матеріалах справи.
Статтею 197 ГПК України встановлено можливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за заявою учасників справи.
Згідно частини 3 статті 197 ГПК України суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.
Частиною 4 статті 197 ГПК України визначено, що учасник справи, його представник бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (ч. 5 ст. 197 ГПК України).
10.11.2025 на час проведення судового засідання представник позивача адвокат Вавдійчик Б.П. знаходився «офлайн».
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 10.11.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2023 (суддя Карпечкін Т.П.) у справі №911/2168/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Державного підприємства «Чайка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД +» 1 102 177,70 грн. основного боргу та 16 532,67 грн. витрат по сплаті судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 04.10.2023 (суддя Карпечкін Т.П.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства «Чайка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» 25 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
23.04.2025 від позивача (стягувача) надійшла заява на підставі ч. 4 ст. 345-1 Господарського процесуального кодексу України про зобов'язання керівника боржника подати звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23, в якому стягувач просить здійснювати розгляд вказаної заяви у судовому засіданні за участю сторін.
Ухвалою від 28.04.2025 (суддя Антонова В.М.) прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД +» про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23.
Ухвалою від 05.05.2025 (суддя Антонова В.М.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23 задоволено частково. Зобов'язано керівника Державного підприємства «ЧАЙКА» Рябошапка Богдана Петровича подати до Господарського суду Київської області звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23 до 26.05.2025.
На виконання вимог ухвали від 05.05.2025 у справі № 911/2168/23, через підсистему «Електронний суд» 28.05.2025 керівником Державного підприємства «ЧАЙКА» Рябошапкою Богданом Петровичем подано до Господарського суду Київської області Звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23.
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, Звіт про виконання судових рішень у справі № 911/2168/23 передано на розгляд судді Карпечкіну Т.П.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.07.2025 відмовлено у прийнятті Звіту керівника боржника генерального директора Державного підприємства «ЧАЙКА» Рябошапко Богдана Петровича про виконання рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 та додаткового рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 у справі № 911/2168/23; застосовано до керівника боржника генерального директора Державного підприємства «ЧАЙКА» Рябошапко Богдана Петровича захід процесуального примусу у виді штрафу; встановлено керівнику боржника генеральному директору Державного підприємства «ЧАЙКА» Рябошапко Богдану Петровичу новий місячний строк для подання Звіту про виконання рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 та додаткового рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 у справі № 911/2168/23 до 18.08.2025, однак в будь-якому разі не пізніше 1 місяця з дати отримання відповідної ухвали.
21.07.2025 від позивача (стягувача) надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у зв'язку з розглядом заяви позивача (стягувача) про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 911/2168/23, у якій позивач (стягувач) просить суд стягнути з відповідача 99 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходив з того, що заява про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у розглянутій справі є лише процесуальним заходом на стадії примусового виконання рішення суду і не передбачає розгляду позову та вирішення спору, розподіл інших судових витрат, пов'язаних з поданням та розглядом такої заяви, не передбачений ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судом першої інстанції відхилено посилання заявника на постанову Великої палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, про те що відшкодування судових витрат відбувається на будь-якій стадії судового провадження, зокрема, й на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, яке обгрунтовано тим, що відповідна постанова виносилась Верховним Судом до набрання чинності відповідними змінами до Господарського процесуального кодексу України та запровадження додаткових заходів судового контролю у вигляді звітування боржника (що відбулось 19.12.2024), тому така постанова не охоплювала відповідних додаткових заходів судового контролю.
Суд зазначив, що відповідна постанова Великої палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 стосувалась виключно такого заходу судового контролю, як оскарження дій виконавчої служби, для якого ст. 344 Господарського процесуального кодексу України окремо передбачено та врегульовано питання розподілу витрат, пов'язаних з розглядом скарги.
За висновками суду першої інстанції, наведені у відповідній постанові Великої палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 висновки щодо відшкодування судових витрат на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, не охоплюють випадок судового контролю у вигляді звітування боржника., а тому відсутні підстави для розподілу інших витрат, зокрема на правову допомогу, понесених заявником у зв'язку з розглядом заяви про встановлення судового контролю у вигляді звітування боржника, оскільки розподіл таких судових витрат не передбачений нормами Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав про те, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від» 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
У рішеннях від 06.09.2007 у справі «Моргуненко проти України» та від 27.11.2008 у справі «Крутько проти України ЄСПЛ виснував, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження.
Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.
Розділом VI Господарського процесуального кодексу України врегульовано судовий контроль за виконанням судових рішень, а статтями 339 - 345-4 цього Кодексу визначені та конкретизовані процедури такого контролю.
Стаття 345-1 ГПК України передбачає судовий контроль за виконанням судових рішень, який полягає в тому, що стягувач у господарських справах може звернутись до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, з письмовою заявою про зобов'язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (за умови відкриття виконавчого провадження).
Згідно зі ст. 345-2 ГПК України, суд розглядає заяву про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 345-1 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 345-3 ГПК України, суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.
За наслідками розгляду звіту боржника, згідно зі ст. 345-4 ГПК України, суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 345-2 цього Кодексу.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 345-3 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу. Якщо боржником є юридична особа та суд зобов'язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, захід процесуального примусу у виді штрафу застосовується до такого керівника.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу.
Зазначеними нормами встановлені право та механізм захисту порушеного права (інтересу) Стягувача на своєчасне виконання обов'язкового судового рішення Боржником, який ухиляється від його виконання, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду із заявою про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, розгляду такого звіту судом та прийняття ухвали за результатами розгляду. Водночас закон не відносить таку правничу допомогу до безоплатної.
Приписи ст.ст. 342, 345-1-354-4 ГПК України не містять спеціального правила вирішення судових витрат для процедури подання Стягувачем заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, розгляду такого звіту судом та прийняття ухвали за результатами розгляду.
Такі правила містяться безпосередньо у ст. 344 розділу VI «Судовий контроль за виконання судових рішень» Господарського процесуального кодексу України, а також у ст.ст. 123-130 Глави 8 «Судові витрати» Розділу I «Загальні положення» Господарського процесуального кодексу України.
При цьому положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.
Отже, у разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 «Судові витрати» ГПК України).
Протилежний підхід призводить до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд заяви Стягувача та звіту Боржника у законний спосіб, позбавляє Сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.
Згідно зі ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Згідно із частинами першою - четвертою статті 126 ГПК України (тотожні приписи статті 137 ЦПК України) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Стаття 129 ГПК України (аналогічні положення статті 141 ЦПК України) регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Позивач (стягувач) у заяві про постановлення додаткової ухвали про стягнення витрат на правничу допомогу посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, а саме:
- положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (зокрема, постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 (пункт 8.7), від
09.10.2024 у справі № 910/19949/23);
- стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що розподіл судових витрат, пов'язаних з поданням та розглядом заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, не передбачений ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши заяву позивача (стягувача) від 20.07.2025 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у зв'язку з розглядом заяви позивача (стягувача) про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 911/2168/23, у якій позивач (стягувач) просить стягнути з відповідача 99 750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Положенням статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД +» звернулось до суду із заявою про зобов'язання керівника Державного підприємства «Чайка» Рябошапко Б.П. подати суду звіт про виконання зазначених судових рішень по справі №911/2168/23.
У заяві стягувач: 1) навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які стягувач поніс або які очікує понести у зв'язку із розглядом заяви Стягувача звіту Боржника про виконання судових рішень; 2) заявив, що докази остаточного розміру судових витрат, які стягувач сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом справи будуть подані до закінчення судових дебатів у справі (до оголошення судового рішення за заявою та звітом) або протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення 3)просив покласти на Боржника (Відповідача) судові витрати Стягувана (Позивача по справі.
До заяви про зобов'язання подати суду звіт про виконання рішень стягувач додав, зокрема: 1) договір від 16.02.2025 про надання правової (правничої) допомоги між АО «КОЛОХОРТ» та ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +»; 2) договір про співпрацю від 03.10.2024 між АО «КОЛОХОРТ» та адвокатом Вавдійчик Б.П.; 3) ордер серії АА № 1567303 від 17.04.2025 та свідоцтво № 2709 від 31.05.2007 про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Стягувач надав до суду разом із запереченнями на звіт керівника Боржника акт № 1 від 19.06.2025 (у даті допущена технічна помилка (вказано липень, замість правильного червень), яким Стягувач - ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» підтвердили надання та прийняття правової (правничої) допомоги станом на 19.06.2025 по господарській справі № 911/2168/23.
В судовому засіданні 18.07.2025 Господарський суд Київської області оголосив ухвалу від 18.07.2025 по справі № 911/2168/23, якою відмовлено у прийнятті звіту керівника Державного підприємства «Чайка» про виконання рішень Господарського суду Київської області у справі № 911/2168/23, зобов'язано керівника боржника подати новий звіт про виконання рішень до 20.08.2025, призначено судове засідання з розгляду нового звіту керівника боржника, застосовано до керівника боржника заходи процесуального примусу у виді штрафу.
Постановивши ухвалу від 18.07.2025 по справі № 911/2168/23, Господарський суд Київської області не вирішував питання розподілу судових витрат.
Оскільки Акт № 1 від 19.06.2025 приймання-передачі правничої допомоги не охоплював та не конкретизовував правничу допомогу, надану клієнту після його складення та до оголошення судового рішення по справі, ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» та АО «Колохорт» погодили акт в новій редакції.
Згідно з новою редакцією Акта № 1 від 19.07.2025 приймання - передачі наданої правової допомоги за Договором від 16.02.2025 про надання правової (правничої) допомоги, АО «КОЛОХОРТ» надало, а ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» прийняло без зауважень правову (правничу) допомогу по господарській справі № 911/2168/23 в провадженні Господарського суду Київської області на стадії судового контролю за виконанням рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2023 р. та додаткового рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2023 загальною вартістю 99750,0 грн, а саме:
підготовка та подання заяви про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, у чт збір та аналіз доказової бази щодо фінансово-господарського становища, активів, зобов'язань та майна боржника (з відкритих джерел та за адвокатським запитом (складено один спільний адвокатський запит вартістю 2000,0 грн, витрачено на заяву 8 годин вартістю 32000,0 грн);
виконання ухвали Господарського суду Київської області від 28.04.2025, підготовка та подання заяви стягувана від 29.04.2025 про виконання ухвали (витрачено 2 години вартістю 4000,0 грн);
ознайомлення з: поясненнями Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 30.04.2025 та доданими документами; запереченнями Боржника на заяву з додатками; ухвалою суду про задоволення заяви стягувана; звітом керівника боржника з додатками; ухвалою про призначення звіту до розгляду; клопотанням керівника боржника про розгляд справи 20.06.2025 без його участі (витрачено загалом 4 години вартістю 6000,0 грн);
підготовка та подання заперечень на звіт керівника боржника, у тч збір та аналіз додаткових доказів по справі (бухгалтерської (фінансової) звітності боржника за 2 рік) за адвокатським запитом (складено один адвокатський запит вартістю 20000,00 грн, витрачено на заперечення 6 годин вартістю 24000,0 грн);
підготовка до судового засідання, очікування початку та участь у судовому засіданні 20.06.2025 з розгляду справи (витрачено 1 годину вартістю 4000,0 грн);
у зв'язку з отриманням 25.06.2025 від Головного управління ДПС у Київській області бухгалтерської (фінансової) звітності ДП «Чайка» за 1-й квартал 2025 підготовлено та подано до суду 26.06.2025 додаткові пояснення по суті справи з урахуванням змін у звітності божника за 1-й квартал 2025 року (витрачено 1,5 години вартістю 6000,0 грн);
подано адвокатські запити для перевірки перебування керівника боржника у відрядженні в день засідання 20.06.2025, на які ГУДПС у Чернігівській області у наданні відомостей відмовило, а ДП «Чайка» відповідь у встановлений строк не надало (складено два адвокатські запити вартістю 4000,0 грн);
підготовлено та подано до суду 13.07.2025 пояснення з процесуальних питань щодо відкликання раніше поданого клопотання (у зв'язку з отриманням неохідних_ відомостей) та повторно зобов'язання Боржника надати суду достовірні з: фактичного перебування у відрядженні (витрачено 30 хвилин вартістю 1000,0 грн.)
ознайомлення із заявою боржника від 17.07.2025 про надання нових письмових доказів та їх аналіз (витрачено 30 хвилин вартістю 750,0 грн):
отримання актуальних відомостей про нерухоме майно Боржника та їх аналіз запит вартістю 2000,0 грн);
підготовлено та подано до суду 18.07.2025 додаткові пояснення по суті справи щодо заяви боржника від 17.07.2025 та нових письмових доказів (витрачено 2 години у неробочий (нічний) час вартістю 8000,0 грн);
підготовка до судового засідання, очікування початку та участь у судовому засіданні 18.07.2025 з розгляду справи (витрачено 1 годину вартістю 4000,0 грн).
Сторони узгодили, що повна вартість наданої правовою допомоги має бути сплачена ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» на користь АО «КОЛОХОРТ» впродовж десятиденного строку з моменту отримання ухвали Господарського суду Київської області від 18.07.2025.
Згідно з актом Адвокатське об'єднання доручило ведення справи Клієнта адвокату Вавдійчику Б.П. на підставі укладеного з ним договору про співпрацю від 03.10.2024р.
Заявник зазначив, що Адвокат Вавдійчик Б.П. має вищі юридичну та економічну освіти, володіє кваліфікацією бухгалтера з правом обіймати посаду головного 6vxraлтера, з 2004 року безперервно здійснює юридичну практику, а з 2007 року безперервно практикує адвокатську діяльність, є досвідченим правником-практиком. З урахуванням характеру та процесуальної поведінки Відповідача, адвокат Вавдійчик Б.П. відносить справу до категорії складних.
Адвокат Вавдійчик Б.П. здійснював повне супроводження даної справи та здійснював представництво інтересів ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» в суді на підставі ордера серії АА № 1567303 від 17.04.2025 та свідоцтва № 2709 від 31.05.2007 про право на зайняття адвокатською діяльністю.
З метою підтвердження розміру (обсягу) та надання докладного опису наданої АО «КОЛОХОРТ» правової допомоги ТОВ «ВЕТЕРАНО ГАРД +» суду надається Акт № 1 від 19.07.2025 приймання - передачі наданої правової допомоги за Договором від 16.02.2025 про надання правової (правничої) допомоги (оригінал акта в електронній формі з електронними цифровими підписами сторін додається).
Таким чином, позивач просив стягнути 99 750,00 грн витрат на правову допомогу.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Колегія суддів вважає, що складність справи не залежить від ціни позову, а від категорії спору, затраченого часу та зусиль, спрямованих на досконале обґрунтування правової позиції сторони задля успішного вирішення спору останньої.
Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 99 750,00 грн стосовно яких подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є не співмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі 911/2168/23 у розмірі 9 975,00 грн.
При цьому підстав для відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів не вбачає.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на встановлені у справі обставини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23 підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23 скасуванню, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9 975,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» на ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 08.08.2025 у справі №911/2168/23 скасувати.
3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.
4. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя Миколи, 62А, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТЕРАНО ГАРД+» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 42554796) 9 975,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
5. У задоволенні решти заяви відмовити.
6.Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.
7. Матеріали справи №911/2168/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 04.12.2025 після повернення судді Тищенко А.І. з відрядження.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко