ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3139/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області - не з'явився
від відповідача: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області
на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року, суддя першої інстанції Гут С.Ф., повний текст складено та підписано 23.10.2025 року
у справі № 916/3139/25
за позовом: Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області
до відповідача: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області
про витребування земельних ділянок
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
07.08.2025 Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить витребувати від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області земельні ділянки, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0547 площею 0,3187 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0541 площею 3,6092 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0553 площею 0,1175 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0554 площею 0,1621 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0555 площею 1,9903 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0499 площею 19,3001 га.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній на підставі Державних актів на право колективної власності на землю Серії ОД-05-24а та Серія ОД-05-30а, виданих 29 лютого 1996 року є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок.
Втім, Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області, всупереч приписам законодавства, прийнято рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності (спірних земельних ділянок), не наданих у власність або користування іншим особам, що надає право постійному землекористувачу вимагати їх витребування на свою користь.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 прийнято позовну заяву Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3139/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
21.10.2025 року Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», Миколаївка Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь які реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), яка є предметом спірних правовідносин;
- заборонити Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області вчиняти дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, зокрема, відчуження, здачі в оренду (суборенду), вчиняти будь-які інші договори, підписувати акти та будь-які інші документи щодо земельної ділянки;
- заборонити державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості та зміни щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, які є предметом спірних відносин.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що наявні ризиків ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав, оскільки за відсутності вжитих заходів забезпечення позову до прийняття рішення у справі Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області має можливість, зокрема, прийняти рішення про передачу в користування спірних земельних ділянок, а тому, невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області звернувся до суду.
Заявник зазначає, що заявлені заходи забезпечення є співмірними з предметом позову, адекватними та обґрунтованими і вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки не може свідчити про вирішення спору сторін по суті.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року у справі №916/3139/25 заяву Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області про забезпечення позову у справі № 916/3139/25 задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки із кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га. В задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.
Задовольняючи частково заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив , що у заяві про забезпечення наведено перелік заявлених заходів забезпечення позову, разом із відповідними земельними ділянками, а саме: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га.
Однак, Сільськогосподарським кооперативом “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області не заявлено позовних вимог, які б стосувались земельних ділянок із кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га, 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га та 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га, відтак у суду відсутні правові підстави для розгляду заявлених заходів забезпечення позову стосовно земельних ділянок, котрі не виступають предметом позову.
Оскільки предметом позову у справі визначено витребування відповідних земельних ділянок, підставами ж звернення із позовом до суду визначено порушення прав позивача як постійного користувача земельними ділянками, господарський суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА» про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельні ділянки із наступними кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га; тобто тих земельних ділянок, щодо яких заявлено вимогу про витребування.
Окрім того, судом зазначено, що застосування такого заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі або інших осіб, які не є учасниками цього судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, що дозволить створити належні умови для запобігання перешкодам у поновленні порушеного права у разі задоволення позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині запропонованих заходів забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь які реєстраційні дії щодо вказаної земельних ділянок, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), які є предметом спірних правовідносин та заборони Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області вчиняти дії та заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості щодо земельних ділянок, суд першої інстанції зазначив, що наявність запровадженого рішенням суду арешту на спірні земельні ділянки, свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, в тому числі, є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, с. Сергіївка Одеської області з ухвалою суду першої інстанції не погодилася, тому звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.10.2025, постановлену у справі №916/3139/25 за позовом Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області про витребування земельних ділянок, відповідно до заяви позивача про забезпечення позову, скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви у справі №916/3139/25 Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі мав здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову i предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тому, з врахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції не обґрунтував належним чином мотиви, викладені в оскаржуваній ухвалі, надавши формальну оцінку відносинам сторін у справі, чим обмежив законне право Сергiївської селищної ради Бiлгород - Днiстровського району Одеської області, як власника, на розпорядження земельними ділянками громади.
Апелянт стверджує, що в даному випадку предметом позову є майнові вимоги про витребування земельних ділянок у Сергiївської селищної ради Бiлгород - Днiстровського району Одеської області, за обґрунтувань того, що позивач нібито користувався чи користується спірними земельними ділянками, які, на його думку, мають перебувати у нього, але підтверджуючих доказів на зазначене вище, що ці земельні ділянки передавались та документи про їх отримання не надані до суду першої інстанції ані з позовом, ані з заявою.
Скаржник зауважує, що позивач, обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом, посилається на те, що на підставі Державних актів на право колективної власності на землю серія ОД-05-24а та серія ОД-05-30а, виданих 29.02.1996 року, є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок, але оригінали вказаних документів на підтвердження землекористувача відсутні, та інші докази про передачу спірних земельних ділянок позивачем до суду не надано.
На думку апелянта, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову за оскаржуваною ухвалою не відповідають вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував, що позивачу не належать на праві власності спірні земельні ділянки. Позовні вимоги не стосуються повернення нерухомого майна, на яке накладено арешт, у власність позивача.
Тобто, обраний позивачем, який не був та не є власником спірного майна, вид забезпечення позову у вигляді арешту на земельні ділянки не перебуває у безпосередньому зв'язку з предметом спору у даній справі, оскільки під час розгляду справи судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав для витребування земельних ділянок, які на думку сторони позивача, передавались йому у постійне користування, але на підтвердження зазначеного, доказів стороною позивача не надано.
Тому, заходи забезпечення позову повинні були узгоджуватися з предметом та підставами позову, на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів i утрудненням чи неможливістю виконання судового акту постановленого у саме у цій справі.
Відтак, вжиття судом першої інстанції наведеного виду забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно) не є співмірним, оскільки з позовом та заявою про забезпечення позову звернулася особа, якій не належить це спірне майно.
З урахуванням викладеного, вжиття судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, не відповідає меті та завданням господарського судочинства i правового інституту забезпечення позову, що, відповідно, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у забезпеченні позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сергіївської селищної ради Білгород-дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року у справі №916/3139/25; призначено справу до судового розгляду.
22.11.2025 року через підсистему “Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с. Сергіївка Одеської області залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.10. 2025 року у справі №916/3139/25 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки із кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га. залишити без змін.
Позивач зазначає, що згідно Державного акту на право постійного користування землею Серія ОД-05-30а виданого, Миколаївською сільською Радою народних депутатів Білгород-Дністровського району Одеської області від 29 лютого 1996 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №30а, Колективному сільськогосподарському підприємству «Миколаївка», код ЄДРПОУ юридичної особи: 03768658, надано у постійне користування 476 гектарів землі для сільськогосподарського виробництва.
Посилаючись на п.1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання Державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993 (чинної у період з 15.04.1993 по 04.05.1999), зазначає, що право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державними актами: на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.
Позивач зауважує, що назва Сільськогосподарський кооператив «Миколаївка» з'явилася в 2000 році внаслідок проведення реорганізації КСП «Миколаївка» в СК «Миколаївка», і відповідно в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею на території Білгород-Дністровської Ради народних депутатів є запис щодо КСП «Миколаївка», а запису з назвою СК «Миколаївка» і не могло бути, так як назва СК «Миколаївка» з'явилася в 2000 році. Правонаступництво СК «Миколаївка» підтверджено рішенням Вищого Господарського Суду України від 08 липня 2009 року (справа № 33/92-08-4730) про те , що СК «Миколаївка» є правонаступником КСП «Миколаївка».
У Сільськогосподарського кооператива «Миколаївка», код ЄДРПОУ 03768658, на території колишньої Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, (внаслідок об'єднання територіальних громад створена Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району, до якої ввійшла колишня Миколаївська сільська рада) знаходяться у користуванні та у власності земельні ділянки згідно Державного акту на право колективної власності на землю Серія ОД-05-24а від 29 лютого 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 24а, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Миколаївка» ( КСП «Миколаївка), та вищезазначеного Державного Акту на право постійного користування землею серія ОД-05-30а від 29 лютого 1996 року.
Державні акти на право колективної власності, та на право постійного користування надані КСП «Миколаївка» відповідно до рішення Миколаївської сільської ради народних депутатів № 106 від 29.06.1995 року «О передаче земель в колективную собственность КСХП «Николаевка», в пункті 2 вирішено: «Передать КСХП «Николаевка» в постоянное пользование земельные участки» (мовою оригіналу), як зазначає позивач. Саме це рішення є підставою для виготовлення технічної документації по видачі Державного акту на колективне та постійне користування землею та передачі земельних ділянок.
Позивач стверджує, що Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області, с. Сергіївка Одеської області достеменно відомо про наявність прав у СК «Миколаївка» код ЄДРПОУ 03768658 постійного користування земельними ділянками за межами населеного пункту Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області » згідно Державного акту на право постійного користування землею Серія ОД - 05-30а, виданого Миколаївською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області від 29 лютого 1996 року, але вона, системно порушуючи законодавство України та майнові права СК «Миколаївка», приймає рішення стосовно земельних ділянок, які знаходяться в постійному користуванні підприємства.
Також, на думку позивача, Сергіївська селищна рада у апеляційній скарзі не надала належного спростування вказаних у позові порушень при прийнятті рішень №1387 від 21.02.2025, №390 від 14.07.2021, №1065, 1066 від 30.03.2023 року, Протоколу №31 від 30.03.2023 засідання постійної комісії з питань землеустрою та земельних відносин.
Будь-яких звернень від Сергіївської селищної ради щодо погодження поділу земельних ділянок, які знаходяться в постійному користуванні Сільськогосподарський кооператив «Миколаївка», підприємство не отримувало.
Сількогосподарський кооператив «Миколаївка», с.Миколаївка Одеської області, протягом 2023 - 2025 років неодноразово звертався до Сергіївської селищної ради, стосовно припинення порушення радою прав кооперативу в користуванні ним земельними ділянками постійного користування, однак Сергіївська селищна рада ігнорує всі звернення позивача, навіть не надає відповіді, а потім, без згоди Сільськогосподарського кооперативу «Миколаївка», с.Миколаївка Одеської області, поділила земельні ділянки та ухвалила рішення від 29.09.2025 № 1590 про зміну цільового призначення земельних ділянок.
Отже, позивач вважає, що викладені обставини свідчать про вчинення Сергіївською селищною радою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення позову до суду про витребування земельних ділянок, а також вбачаються підготовчі дії Сергіївської селищної ради до їх реалізації, передання земельних ділянок іншим користувачам, що є підтвердженням здійснення поділу та зміни цільового призначення земельних ділянок постійного користування. Сільськогосподарський кооператив «Миколаївка», с.Миколаївка Одеської області звернувся із заявою про забезпечення позову, з урахування недобросовісної поведінки Сергіївської селищної ради протягом останніх п'яти років (ігнорування звернень позивача, ненадання відповідей на звернення, поділ земельної ділянки), вважає що існує реальний ризик відчуження земельної ділянки, передання її в оренду третім особам на підставі поділу та зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, що в подальшому може призвести до невиконання рішення суду у разі задоволення позову.
Позивач стверджує, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд належним чином здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відзив долучено до матеріалів справи.
В судове засідання представники учасників сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження до їх електронних кабінетів.
03.12.2025 до Південно - західного апеляційного господарського суду представник апелянта надіслав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без його участі, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати. Судова колегія прийняла клопотання до розгляду та задовольнила його.
04.12.2025 до Південно - західного апеляційного господарського суду від Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА» надійшла заява, у якій останній просить відкласти розгляд справи на іншу дату або оголосити в судовому засіданні перерву у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не зможе бути присутнім під час розгляду справи в цей день в зв'язку з службовим відрядженням(підтверджуючі документи будуть надані на наступному засіданні).
Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про відкладення слухання справи на іншу дату, залишає його без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За змістом статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.
Крім того, відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши заяву, зокрема, в частині того, що керівник кооперативу знаходиться в службовому відрядженні колегією суддів відхиляється, оскільки останнім не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість позивача прибути до суду.
З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що позиція позивача щодо спірних правовідносин викладена письмово у поданому ним відзиву, скаржник не був позбавлений можливості із залученням іншого представника, причини, викладені в клопотанні, не визнані судом поважними, та з огляду на те, що явка в судове засідання учасників справи не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з'явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року про забезпечення позову у справі № 916/3139/25 в оскаржуваній частині не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України та потребує скасування, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, та вже було зазначено вище за текстом постанови, 07.08.2025 Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить витребувати від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області земельні ділянки, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Миколаївська сільська рада з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0547 площею 0,3187 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0541 площею 3,6092 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0553 площею 0,1175 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0554 площею 0,1621 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0555 площею 1,9903 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0499 площею 19,3001 га.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній на підставі Державних актів на право колективної власності на землю Серії ОД-05-24а та Серія ОД-05-30а, виданих 29 лютого 1996 року, є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок.
Втім, Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області, всупереч приписам законодавства, прийнято рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок комунальної власності (спірних земельних ділянок), не наданих у власність або користування іншим особам, що надає право постійному землекористувачу вимагати їх витребування на свою користь.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025 прийнято позовну заяву Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3139/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
21.10.2025 року Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову, в якій просить:
- накласти арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь які реєстраційні дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі набуття, зміну, припинення речових прав на нерухоме майно (права власності, користування (оренди, найму, тощо), обтяжень речових прав на нерухоме майно (іпотеки, заборони відчуження, тощо), яка є предметом спірних правовідносин;
- заборонити Сергіївській селищній раді Білгород-Дністровського району Одеської області вчиняти дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, зокрема, відчуження, здачі в оренду (суборенду), вчиняти будь-які інші договори, підписувати акти та будь-які інші документи щодо земельної ділянки;
- заборонити державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості та зміни щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га; 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0549 площею 3,2521 га; 5120885100:01:002:0551 площею 0,9208 га; 5120885100:01:002:0552 площею 0,6288 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га, які є предметом спірних відносин.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що наявні ризики ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав, оскільки за відсутності вжитих заходів забезпечення позову до прийняття рішення у справі Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області має можливість, зокрема, прийняти рішення про передачу в користування спірних земельних ділянок, а тому, невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких Сільськогосподарський кооператив “МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області звернувся до суду.
Заявник зазначає, що заявлені заходи забезпечення є співмірними з предметом позову, адекватними та обґрунтованими і вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки не може свідчити про вирішення спору сторін по суті.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року у справі №916/3139/25 заяву Сільськогосподарського кооперативу “МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області про забезпечення позову у справі № 916/3139/25 задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки із кадастровими номерами: 5120885100:01:002:0134 площею 7,57 га; 5120885100:01:002:0495 площею 11,2770 га; 5120885100:01:002:0496 площею 22,4603 га 5120885100:01:002:0542 площею 0,9613 га; 5120885100:01:002:0543 площею 1,2546 га; 5120885100:01:002:0544 площею 1,3002 га; 5120885100:01:002:0545 площею 12,1748 га; 5120885100:01:002:0546 площею 2,3705 га; 5120885100:01:002:0548 площею 3,2893 га; 5120885100:01:002:0556 площею 0,6646 га; 5120885100:01:002:0557 площею 0,9806 га; 5120885100:01:002:0558 площею 0,9627 га; 5120885100:01:002:0559 площею 0,0441 га; 5120885100:01:002:0560 площею 6,1687 га. В задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.
Зі вказаною ухвалою відповідач не погодився в частині задоволення заяви та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Предметом апеляційного перегляду в даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельні ділянки, які зазначені вище.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній частині ухвали.
Оскільки у даному разі ухвала суду першої інстанції апелянтом оскаржується лише в частині задоволення місцевим господарським судом заяви позивача про забезпечення позову щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідні земельні ділянки, обставини щодо відмови в задоволенні решти заяви позивача про забезпечення позову в частині заборони відповідачу вчиняти дії щодо земельних ділянок, зокрема, відчуження, здачі в оренду (суборенду), вчиняти будь-які інші договори, підписувати акти та будь-які інші документи щодо спірних земельних ділянок та заборони державним кадастровим реєстраторам Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальним органам вносити до Державного земельного кадастру відомості та зміни щодо відповідних земельних ділянок, які є предметом спірних відносин, в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в апеляційному порядку не переглядаються.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків арешту належного відповідачеві майна.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19, від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, і у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.
Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. З подібних мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу № 917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.04.2025.
Отже, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 914/2072/20.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).
При цьому, саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже має характер припущення. Вказане повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Так, ухвалюючи оскаржувану ухвалу про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірні земельні ділянки у даній справі, суд першої інстанції вказав, що застосування такого заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі або інших осіб, які не є учасниками цього судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження майном, що дозволить створити належні умови для запобігання перешкодам у поновленні порушеного права у разі задоволення позовних вимог.
При цьому, попередження можливого порушення прав позивача під час вирішення спору судом перебуває в прямій залежності від збереження суб'єктивного складу власників спірних земельних ділянок, так і збереження їх в стані, в якому вони перебувають на час звернення із позовом, а, отже, на думку суду першої інстанції, цілком співмірним, виправданим та необхідним є саме застосування вищезазначеного заходу забезпечення позову, ніж не застосування, адже, наслідки незастосування арешту на земельні ділянки можуть призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, з огляду на таке.
Так, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про витребування від Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області на користь Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА», с.Миколаївка Одеської області спірних земельних ділянок.
Тобто, позовні вимоги направлені на захист, як стверджує позивач, наявного у нього права користування спірними земельними ділянками.
Позивач обґрунтовує заяву про забезпечення позову тим, що наявні ризики ускладнення ефективного захисту та поновлення порушених прав, оскільки за відсутності вжитих заходів забезпечення позову до прийняття рішення у справі Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області має можливість, зокрема, прийняти рішення про передачу в користування спірних земельних ділянок.
Проте, як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, в даному випадку таке забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірні земельні ділянки є передчасним, оскільки суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував, що позивачу не належать на праві власності спірні земельні ділянки, а позовні вимоги не стосуються повернення земельних ділянок, на яке накладено арешт, у власність позивача. Обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на відповідні земельні ділянки, який не є їх власником, не перебуває у безпосередньому зв'язку з предметом спору у цій справі, оскільки тільки під час розгляду справи судом буде досліджуватися саме питання щодо наявності правових підстав у позивача для витребування земельних ділянок, які нібито знаходяться у позивача в постійному користуванні.
Судова колегія зазначає, що жодних доказів до заяви в підтвердження того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на порушення його прав, заявником до суду не додано.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Водночас, наявність чи відсутність факту набуття права постійного користування спірними земельними ділянками за позивачем та протиправних дій відповідача щодо позбавлення позивача такого права спірними земельними ділянками, правомірність та підставність заявлених позивачем до суду позовних вимог встановлюється судом тільки за результатами розгляду по суті позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, оцінивши дані доводи та аргументацію заявника, суд апеляційної інстанції вказує, що вони не відповідають наведеним вище вимогам, оскільки заявником не доведено суду необхідність застосування обраного ним заходу забезпечення позову у даній справі.
В свою чергу, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача покладається саме на заявника.
Отже, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову без врахування викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх застосування.
До того ж, судова колегія ще раз звертає увагу позивача, що його доводи та заперечення на апеляційну скаргу стосуються тільки розгляду справи по суті, чого на цій стадії (забезпечення позову) суд не має права досліджувати та робити висновки, тому вони не приймаються судовою колегією до уваги.
Аналізуючи наявність/відсутність підстав, передбачених положеннями статті 136, 137 Господарського процесуального кодексу України для забезпечення позову, судова колегія дійшла висновку про те, що позивач, подаючи заяву про забезпечення позову в частині накладення арешту на земельні ділянки, які належать відповідачу (територіальній громаді) на праві власності, не навів обґрунтованих доводів як щодо співмірності обраного виду забезпечення позову, так і щодо обґрунтованості припущення, що невжиття саме таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду і його заява не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду, чи вчинення ним дій, які б свідчили про те, що невжиття саме такого заходу до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Заявник лише допускає припущення того, що відповідач може здійснити дії щодо передачі в користування іншим особам майна, яким має право розпоряджатися в силу вимог закону. Крім того, заявником не доведено того, що здійснення відповідачем дій шляхом прийняття будь-яких рішень в межах його компетенції може бути ним зроблено саме з метою уникнення виконання майбутнього рішення суду (бо на момент звернення до суду ще не вирішено спір щодо права самого позивача саме на витребування спірних земельних ділянок при наявності законного права відповідача на них).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову і частково задовольнивши заяву позивача саме в частині накладення арешту на майно територіальної громади, в оскаржуваній ухвалі не дотримався принципу їх співмірності з заявленими позивачем вимогами, не врахував, що такими заходами не повинна блокуватися законна діяльність відповідача, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Також суд не дослідив питання доведення позивачем належними, допустимими та вірогідними доказами на підтвердження своєї вимоги саме про арешт земельних ділянок у даному спорі, виходячи з предмету та доказів, які він надав до суду.
Судова колегія враховує, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В даному випадку, як вже зазначалося вище за текстом постанови, заявником не доведено належними засобами доказування необхідність застосування такого заходу забезпечення позову, як арешт, співмірність його застосування з предметом позовних вимог, зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту, що буде постановлений у даній справі.
За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с.Сергіївка Одеської області потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року про забезпечення позову у справі №916/3139/25 в оскаржуваній частині не відповідає вимогам процесуального законодавства і є достатні правові підстави для її скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом даної апеляційної скарги, має бути здійснено, виходячи зі змісту норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись ст. 136-140, 269, 270, 271, 275, 277, 280- 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, с. Сергіївка Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 про забезпечення позову у справі №916/3139/25 задовольнити.
Скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.10.2025 року про забезпечення позову в оскаржуваній частині у справі №916/3139/25.
Відмовити у задоволенні заяви Сільськогосподарського кооперативу «МИКОЛАЇВКА», с. Миколаївка Одеської області про забезпечення позову у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.12.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош