Номер провадження: 11-кп/813/2424/25
Справа № 947/12444/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
01.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2025 у к/п № 62025150020000113 від 07.01.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишений без змін. Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обраховано з часу його затримання - з 09.01.2025.
В строк відбування покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув'язнення день за день в період з 09.01.2025 по день набрання вироком законної сили.
Процесуальні витрати в сумі 92 775,40 грн стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави.
Арешт майна, визначеного речовими доказами у справі, накладений ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14.01.2025, від 16.01.2025, від 16.01.2025, після набрання вироком законної сили скасовано та вирішено питання щодо речових доказів.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Національної гвардії України та проходячи службу на посаді стрільця 2-го відділення взводу охорони роти бойового та матеріального забезпечення в/ч НОМЕР_1 у званні «солдат», в порушення Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту ЗСУ, Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою КМУ №576 від 12.10.1992, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, не пізніше кінця грудня 2024 року у невстановленому місці із зони активних бойових дій на території України знайшов, чим придбав: 2 спеціальних запалювальних патрони (боєві припаси) калібру 12,7x108 мм., 418 патронів (боєві припаси) калібру 5,45x39 мм. зі сталевим сердечником, 2 патрони (боєві припаси) калібру 5,45x39 мм. з кулею підвищеної пробивальності зі сталевим термозміщеним сердечником, вогнепальну зброю автомат АК-74 системи Калашникова калібру 5,45 мм., ручну осколкову гранату М67, ручну осколкову гранату Ф-1, саморобний вибуховий пристрій типу «ручна граната» та почав носити і зберігати при собі у тому числі за місцем свого фактичного мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , з метою подальшого збуту.
Надалі, ОСОБА_7 , 09.01.2025, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 та перебуваючи у автомобілі Mazda 3 чорного кольору з д.н.з. НОМЕР_2 , приблизно о 14:40 год., без передбаченого законом дозволу, збув ОСОБА_9 2 спеціальних запалювальних патрони (боєві припаси) калібру 12,7x108 мм., 418 патронів (боєві припаси) калібру 5,45x39 мм. зі сталевим сердечником, 2 патрони (боєві припаси) калібру 5,45x39 мм. з кулею підвищеної пробивальності зі сталевим термозміщеним сердечником, вогнепальну зброю автомат АК-74 системи Калашникова калібру 5,45 мм., ручну осколкову гранату М67, ручну осколкову гранату Ф-1, саморобний вибуховий пристрій типу «ручна граната», за що отримав від останнього грошові кошти у розмірі 40 000 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не погодилася з вироком суду в частині призначеного покарання, оскільки суд 1-ої інстанції не прийняв до уваги обставини, які пом'якшують покарання та які зазначенні в обвинувальному акті, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, при цьому обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував свою винуватість в тому, що він здійснив збут вогнепальної зброї, яку він знайшов у схованці. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, неповнолітню дитину, матір, яку утримує та отримав серйозні травми внаслідок виконання бойових завдань під час проходження служби в ЗСУ, в результаті чого потребує проходження реабілітації, що не можливо в місцях позбавлення волі та на теперішній час має ускладнення стану здоров'я.
При цьому, захисник ОСОБА_8 зазначила, що обвинувачений ОСОБА_7 на момент початку збройної агресії рф перебував за кордоном та повернувся в Україну з метою боронити кордон та потрапив до ЗСУ за контрактом, де проходив військову службу та позитивно себе зарекомендував. Також, він має постійне місце проживання, раніше не судимий та не притягувався до кримінальної відповідальності.
За таких обставин захисник ОСОБА_8 просить змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання шляхом його пом'якшення, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваного вироку суду 1-ої інстанції свідчить про те, що він вказаним вимогам відповідає не в повному обсязі з огляду на такі обставини.
Враховуючи те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, що йому інкримінується, а також кваліфікація його дій не оспорюється, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що суд 1-ої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України, як носіння, зберігання, придбання та збут вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Водночас, апеляційний суд не погоджується з оскаржуваним вироком в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з огляду на таке.
За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
В контексті зазначеного, апеляційний суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.
Поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому законом, обирати між альтернативами за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог кримінального процесуального закону, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Положення ч. 1 ст. 66 КК України містять перелік обставин, які пом'якшують покарання, зокрема з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. При цьому визначений перелік не є вичерпним та ч. 2 цієї статті надає суду право визнати такими, що пом'якшують покарання інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, суд 1-ої інстанції, не прийняв до уваги обставини, які відповідно до обвинувального акту пом'якшують його покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки у судовому засіданні обвинувачений заперечував свою винуватість у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення та не визнав свою вину.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що в судовому засіданні 14.04.2025 обвинувачений ОСОБА_7 визнав свою вину, при цьому прокурор просив про розгляд справи в порядку ч. 3 ст. 349 КК України, що було підтримано обвинуваченим ОСОБА_7 та його представником ОСОБА_8 . В подальшому суд вирішив допитати обвинуваченого, після чого прокурор просив про повний порядок розгляду справи, натомість обвинувачений та його захисник наполягали на розгляді справи в порядку ч. 3 ст. 349 КК України, за результатами чого суд вирішив дослідити докази в справі в повному обсязі (т. 1, а.с. 50-51).
При цьому, апеляційний суд зауважує, що в суді 1-ої інстанції ОСОБА_7 надав пояснення про те, що наприкінці грудня 2024 року він, будучи військовослужбовцем Національної гвардії України, не маючи передбаченого законом дозволу, перебуваючи в зоні активних бойових дій на території України, не знайшов, як зазначено в обвинувальному акті, а збирав на полі бою зброю. Деяку зброю він знайшов у схованці в м. Одесі, місце знаходження якої не пам'ятає. Таким чином у нього опинилася зброя, яку він привіз зброю з собою до дому та почав зберігати при собі, у тому числі за місцем свого фактичного мешкання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Він пояснив, що не мав наміру в подальшому продавати цю зброю. Потім його знайомий на ім'я ОСОБА_10 , з яким він служив на «передку», приїхав та почав умовляти продати цю зброю його знайомому, як потім з'ясувалося - ОСОБА_9 . Далі обвинувачений зазначив, що йому вкрай потрібні були гроші, тому він вирішив продати цю зброю. Вони домовилися про вартість, суму назвав ОСОБА_9 та 09.01.2025 за адресою: АДРЕСА_2 , в автомобілі Mazda 3 чорного кольору з д.н.з. НОМЕР_2 , приблизно о 14:40 год., він збув за 40 000 грн громадянину ОСОБА_9 цю зброю, яка була в сумці. Після чого його відразу затримали працівники поліції. ОСОБА_7 .
Отже, зі змісту вказаних пояснень обвинуваченого ОСОБА_7 вбачається, що вину у вчиненому злочині, передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України, він визнає, однак не погоджується з обставинами незаконного набуття зброї. При цьому, обвинувачений не заперечив ані факт незаконного набуття зброї, ані її зберігання за місцем проживання, ані її збут.
Пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 щодо того, що він не хотів продавати зброю, але його вмовили це зробити, не свідчить про заперечення ним своєї вини у скоєному, а можуть свідчити про його психологічне ставлення за результатами рефлексії до скоєного, що може виражатися у шкодуванні та розкаянні у вчиненому.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів ухилення ОСОБА_7 від дачі показань, співпраці з правоохоронними органами щодо розкриття злочину, порушення ним процесуальної поведінки та нехтування процесуальними обов'язками.
Більш того, в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 визнав вину у вчиненому злочині, щиро покаявся та просив врахувати ці обставини при прийнятті рішення по апеляційній скарзі захисника
Вказані обставини свідчать про наявність в цій справі обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Апеляційний суд, також, враховує посилання захисника на наявність позитивних характеристик обвинуваченого ОСОБА_7 , добровільне проходження ним військової служби, отримання ним бойового вогнепального осколкового наскрізного поранення лівого плеча 05.09.2023 та наявності захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (т.2, а.с. 203), що характеризує особу винного та має враховуватися при призначенні йому остаточного покарання.
Отже, на переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції не звернув належної уваги на обставини цієї справи та особу обвинуваченого, що в сукупності є підставою для зміни оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання.
Так, з врахуванням вище наведеного, обставин вчинення інкримінованого злочину, особи ОСОБА_7 , наявності пом'якшуючих обставин та відсутності обтяжуючих обставин, керуючись приписами ст. 65 КК України, на переконання апеляційного суду призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що доводи захисника знайшли своє підтвердження, а тому вирок суду 1-ої інстанції слід змінити, в частині призначеного покарання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому, п. 1) ч. 4 ст. 409 КПК України визначено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно із ч. 1 ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 - зміні, в частині призначеного йому покарання.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407- 409, 414, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 05.08.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - змінити, в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим ОСОБА_7 , який утримується під вартою, у той же строк з дня отримання її копії.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4