Справа № 513/410/25
Провадження № 2/513/582/25
Саратський районний суд Одеської області
27 листопада 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в селищі Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу № 513/410/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення грошових коштів, суд -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення грошових коштів, яка обгрунтована наступним:
20.06.2024 року між сторонами у справі укладено Договір купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу.
Пунктом 10 Договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу від 20 червня 2024 року передбачено, що у випадку прострочення сплати чергового щомісячного платежу або його частини більше 15 днів підряд Продавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку, шляхом відмови від нього. Договір вважається розірваним, зобов'язання Сторін припиненими, з ініціативи Продавця через п'ять днів з моменту відправлення повідомлення про це Покупцю на адресу, зазначену в договорі або у будь- який месенджер на номер телефону зазначеного у цьому договорі. Покупець вважається належним чином повідомлений Продавцем про розірвання договору та з усіх інших питань, що стосуються умов цього договору, в разі направлення відповідного повідомлення Покупцю за допомогою поштового або телеграфного зв'язку на адресу Покупця, зазначену в договорі, як місце проживання (реєстрації) Покупця.
Положеннями пункту 10.2 Договору від 20 червня 2024 року передбачено, що у випадку розірвання цього Договору до його закінчення Покупець повертає автомобіль Продавцю, а Продавець повинен повернути Покупцю сплачені платежі з урахуванням кількості днів користуванням автомобілем та оплати Продавцю за оренду автомобіля у розмірі 550 гривень за добу.
Крім того, пунктом 9 Договору від 20 червня 2024 року передбачено, що за прострочення сплати щомісячних платежів Покупець сплачує Продавцю пеню з розрахунку 5% з простроченої суми за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється у
Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно статті 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 3 статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Позивач, як Продавець виконав свої зобов'язання належним чином в повному обсязі.
Відповідач, як Покупець в свою чергу обов'язок щодо своєчасної сплати платежів за договором не виконав.
В зв'язку з чим, 05 лютого 2025 року на адресу відповідача було надіслано повідомлення про розірвання Договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу від 20 червня 2024 року із вимогою повернути автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , оплатити за оренду автомобіля за всі дні користування відповідно до умов пункту 10.2 Договору від 20 червня 2024 року та сплатити пеню відповідно до умов пункту 9 Договору від 20 червня 2024 року. Наразі вказана вимога від 05 лютого 2025 року залишилась без задоволення.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини І статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
У разі порушення цього права власник має право на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відтак, позивач зазначає, що має право вимагати усунення порушеного права шляхом витребування належного йому майна, а саме автомобіля марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 з чужого незаконного володіння та стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок оплатити за оренду автомобіля за всі дні користування відповідно до умов пункту 10.2 Договору від 20 червня 2024 року та сплатити пеню відповідно до умов пункту 9 Договору від 20 червня 2024 року.
Розрахунок плати за оренду згідно пункту 10.2 Договору від 20 червня 2024 року (550 грн/день) за 271 день (з 20 червня 2024 року по 17 березня 2025 року) - 149 050,00 грн.
Розрахунок пені за період з 30.06.2024 року по 17.03.2025 року згідно пункту 9 Договору від 20 червня 2024 року (з розрахунку 5% з простроченої суми за кожний день прострочення) - 1 076 362,56 грн. Просить витребувати у ОСОБА_2 на його ОСОБА_1 користь автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобоу: НОМЕР_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок оплати за оренду в розмірі 149 050.00 грн. та пеню в розмірі 1 076 362.56 грн.
Позивач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. Подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов просить задовольнити в повному обсязі, не заперечуючи проти винесення заочного рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та за місцем проживання: АДРЕСА_2 , які повернуто з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Крім того, про розгляд справи відповідач повідомлений згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене за десять днів до дати ухвалення цього рішення. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив не надав, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За змістом ст.ст. 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належав автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобоу: НОМЕР_2 (а.с.8).
20.06.2024 року між позивачем ОСОБА_1 іменуємим «Продавець» та ОСОБА_2 іменуємим «Покупець» укладено договір купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу, згідно якого ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої сторони уклали договір про наступне: Продавець зобов'язується передати Покупцю автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобоу: НОМЕР_2 . Згідно п.3 Договору Договірна ціна (вартість) авто за цим Договором складає 11500.00 доларів США. Пунктом 4 Договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється Покупцем протягом 24 місяців з моменту кладення цього Договору рівними платежами ( два рази на місяць або раз на місяць) з урахуванням 16 доларів США на день у гривневому еквіваленті ( або 480 доларів на місяць), за комерційним курсом на момент внесення сплати. Покупець самостійно перераховує платіж в повному обсязі на рахунок Орендодавця або сплачує готівкою, що фіксується в акті розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору.
Згідно п.5 Договору право власності на майно (авто) переходить до Покупця з моменту сплати ним повної вартості придбаного товару.
Пунктом 7 та 8 Договору передбачено, що передача майна здійснюється Продавцем Покупцю в триденний термін після сплати повної вартості придбаного майна. Передача автомобіля супроводжується повним переоформленням його на Покупця та засвідчується актом приймання-передання.
На підставі п.9 Договору за прострочення сплати щомісячних платежів Покупець сплачує Продавцю пеню з розрахунку 5% з простроченої суми за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється у межах строків позовної давності. (а.с.10-11).
Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у випадку розірвання цього Договору до його закінчення Покупець повертає автомобіль Продавцю, а Продавець повинен повернути Покупцю сплачені платежі з урахуванням кількості днів користування автомобілем та оплати Продавцю за оренду автомобіля у розмірі 550.00 грн. за добу.
20.06.2024 року між сторонами у справі складено акт приймання-передачі автомобіля на підставі договору від 20.06.2024 року, згідно якого ОСОБА_1 «Продавець» передав ОСОБА_2 «Покупцю» придбаний у розстрочку автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_2 . Разом з автомобілем передав страховий поліс, технічний паспорт на автомобіль та між сторонами було складено графік сплати за автомобіль за договором від 20.06.2024 року (а.с.13-14).
05.02.2025 року позивачем ОСОБА_1 направлено відповідачу ОСОБА_2 повідомлення про розірвання Договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу від 20.06.2024 року з посиланням на п.9, 10 та 10.2 Договору, відповідно до яких за прострочення сплати щомісячних платежів Покупець сплачує Продавцю пеню з розрахунку 5% з простроченої суми за кожний день прострочення (п.9 Договору). У випадку прострочення сплати чергового платежу або його частини більше 15 днів підряд Продавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку, шляхом відмови від нього. Договір вважається розірваним, зобов'язання сторін припиненими з ініціативи Продавця через п'ять днів з моменту відправлення повідомлення про це Покупцю на адресу зазначену у Договорі або у будь-який месенджер на номер телефону, зазначеного у цьому Договорі. Покупець вважається належним чином повідомлений Продавцем про розірвання Договору та з усіх інших питань, що стосуються умов цього Договору, в разі направлення відповідного повідомлення Покупцю за допомогою поштового або телеграфного зв'язку на адресу Покупця, зазначену у Договорі, як місце проживання (реєстрації) Покупця (п.10 Договору). У випадку розірвання Договору до його закінчення Покупець повертає автомобіль Продавцю, а Продавець повинен повернути Покупцю сплачені платежі з урахуванням кількості днів користування автомобілем та оплати Продавцеві за оренду автомобіля в розмірі 550-00 грн. за добу (п.10.2 Договору). Зазначив, що він, як Продавець, виконав умови Договору, натомість відповідач, як Покупець зобов'язання щодо своєчасної сплати платежів за Договором не виконав, повідомляє відповідача ОСОБА_2 про розірвання Договору від 20.06.2024 року про купівлю-продаж автомобіля з розстрочкою платежу, вимагає повернути належний йому на праві власності автомобіль марки HYUNDAI SONATA, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_2 , оплатити за оренду автомобілю за всі дні користування відповідно до умов п.10.2 Договору та сплатити пеню відповідно до умов п.9 Договору (а.с.15).
Суду не надано відомостей про те, що відповідач ОСОБА_2 отримав повідомлення позивача ОСОБА_1 про розірвання Договору купівлі-продажу автомобіля з розстрочкою платежу від 20.06.2024 року.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди мають враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Для позитивного вирішення справи в суді важлива не лише ґрунтовна правова позиція щодо фактичних обставин справи, а й правильно обраний спосіб захисту.
1. Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснення.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 (далі - Порядок № 1200) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
Верховний Суд зазначив, що законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Договір купівлі-продажу автомобіля укладений у простій письмовій формі, не у сервісному центрі МВС України та без присутності адміністратора такого органу вважається неукладеним, а за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов'язків, такі висновки викладені у постанові КЦС ВС від 22.01.2019 по справі № 145/145/17 (61-10089св18).
Чинним законодавством не встановлено, що договори купівлі-продажу автомобіля підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.
Цивільним кодексом України передбачено одними зі способів захисту порушених прав є віндикація або реституція.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно пункту 26 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.
За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Об'єднана палата відступила від висновку щодо застосування положень ст. 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 р. у справі № 243/2282/20, із зазначенням правового висновку про те, що «передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України».
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами ст.388 ЦК України - витребування з чужого незаконного володіння застосуванню до спірних правовідносин не підлягає. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі №756/13943/16-ц.
Саме позивач ОСОБА_1 розпорядився належним йому автомобілем і прийняв рішення про передачу автомобіля у користування і володіння іншій особі без оформлення належним чином відповідного договору купівлі-продажу транспортного засобу, тобто взяв на себе усі ризики щодо можливості неповернення автомобіля ОСОБА_2 у його володіння.
У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20).
Суд наголошує, що власник, який неналежно поставився до вибору особи, якій він передав річ, у даній справі автомобіль, у володіння та користування, позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але йому надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ.
Велика Палата Верховного Суду у справі №920/715/17 виходила з того, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Враховуючи те, що існування між сторонами договірних відносин щодо майна виключає можливість витребування майна з чужого незаконного володіння та позивач ОСОБА_1 має право звернутися з відповідним позовом про захист порушеного права у спосіб, який є ефективним, до особи, якій він добровільно передав транспортний засіб.
За таких обставин суд вважає не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині витребування майна з чужого незаконного володіння. Отже позовні вимоги у цій частині є неприйнятними, спростовуються матеріалами справи та позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
2. Щодо позовних вимог про стягнення грошових коштів в рахунок плати за оренду в розмірі 149 050.00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
У частині третій статті 640 ЦК України зазначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Оскільки за договором оренди автомобіля сторони є фізичними особами, тому такий договір повинен був бути укладений не лише в письмовій формі, а й нотаріально посвідчений (стаття 209 ЦК України).
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Нікчемний договір розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 175/3416/16-ц (провадження №61-16203св20); від 03 червня 2022 року у справі № 466/3430/20 (провадження № 61-812св22); від 10 січня 2023 року у справі № 527/1998/20 (провадження № 61-15037св21).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява № 23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов'язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.
Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (ухвала Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/23249/17-ц (провадження № 61-14020св20)).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Оскільки між сторонами у справі не було належним чином укладено договору оренди транспортного засобу, то позивач не має права вимагати виконання такого договору та оплати за оренду такого автомобіля, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у цій частині.
3. Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1 076 362.56 грн. за прострочення плати щомісячних платежів за кожний день прострочення в розмірі 5% з простроченої суми.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.ст. 611, 615 ЦК України у випадку порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором.
Згідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно вимог ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Статтею 694 ЦК України передбачено порядок продажу товару в кредит, зокрема, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Згідно ст.695 ЦК України, договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Згідно ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 (провадження № 61-7203св22)).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).
За змістом положень параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення позики чи сплати процентів за позикою) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).
Пеня за договором про купівлю-продаж автомобіля з розстрочкою платежу залежить від умов, зазначених у самому договорі та чинному законодавстві. Відповідно до судової практики, пеню можуть стягнути за прострочення платежів. Однак, розмір пені, умови її нарахування та можливість розстрочки сплати штрафів визначаються виключно умовами договору. У документі чітко мають бути прописані: загальна сума, графік виплат та відповідальність за прострочення. Невиконання умов договору може призвести до його розірвання або звернення стягнення на авто, що також має бути передбачено в договорі.
Пунктом 4 Договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється Покупцем протягом 24 місяців з моменту складення цього Договору рівними платежами ( два рази на місяць або раз на місяць) з урахуванням 16 доларів США на день у гривневому еквіваленті (або 480 доларів на місяць), за комерційним курсом на момент внесення сплати. Покупець самостійно перераховує платіж в повному обсязі на рахунок Орендодавця або сплачує готівкою, що фіксується в акті розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору (а.с.10).
На підставі п.9 Договору за прострочення сплати щомісячних платежів Покупець сплачує Продавцю пеню з розрахунку 5% з простроченої суми за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється у межах строків позовної давності. (а.с.10-11).
Застосування в тексті договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного законом, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
Велика Палата ВС зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Натомість суд вважає, що позивачем надано суду неналежним чином оформлений та сформований розрахунок штрафних санкцій (пені) без урахування вимог зазначених у п.4 Договору, згідно яких оплата вартості товару здійснюється Покупцем протягом 24 місяців з моменту складення цього Договору рівними платежами ( два рази на місяць або раз на місяць) та з матеріалів справи конкретно не визначено періодичність платежів ( два рази на місяць або раз на місяць), загальна сума, графік виплат та відповідальність за прострочення, що з урахуванням інших обставин також впливає на розрахунок пені.
Окрім цього суд звертає увагу на те, що згідно п.4 Договору - Покупець самостійно перераховує платіж в повному обсязі на рахунок Орендодавця або сплачує готівкою, що фіксується в акті розрахунків, який є невід'ємною частиною Договору. Оскільки судом встановлено відсутність між сторонами укладеного договору оренди транспортного засобу то не може бути перераховано Орендодавцю будь якої суми встановленої даним договором та виконання будь якого обов"язку по договору оренди, у тому числі і стягнення пені.
Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що позивачем не доведені позовні вимоги та обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а тому у задоволення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення грошових коштів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 04 грудня 2025 року.
Суддя В. С. Миргород