Справа №583/983/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/328/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Хуліганство
Іменем України
26 листопада 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в місті Суми кримінальне провадження № 583/983/24 за апеляційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_6 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01.04.2024, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду відносно ОСОБА_10 в частині призначеного покарання у зв'язку з його невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та призначити останньому покарання у виді 5 років обмеження волі, оскільки обвинувачений не просив вибачення у потерпілої та не пропонував відшкодувати завдану шкоду, жодного разу не навідувався до потерпілої під час її лікування, тому покарання має бути в максимальному розмірі, передбаченому санкцією статті.
Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01.04.2024 ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, і йому призначене покарання у виді штрафу в розмірі 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
Згідно вироку суду, 16.01.2024 близько 19.30 ОСОБА_10 на АЗС «BVS» по вул. Київська, буд. 170 в м. Охтирка Сумської області, перебуваючи у громадському місці, почав палити електронну сигарету. Побачивши це, працівниця АЗС ОСОБА_13 зробила йому зауваження, на що останній грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, почав нецензурно висловлюватися в її бік. ОСОБА_13 повідомила інших працівниць АЗС «BVS» ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які також почали робити зауваження ОСОБА_10 , який продовжуючи свої хуліганські дії, безпричинно наніс один удар кулаком правої руки в ділянку правого плеча потерпілій ОСОБА_14 , чим заподіяв останній легкі тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи представника потерпілої ОСОБА_9 , який підтримав свою апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі представником потерпілої не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_9 про м'якість призначеного покарання і необхідність призначення найсуворішого покарання, передбаченого санкцією статті, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, передбаченого санкцією статті. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності» (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоч це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
Призначаючи ОСОБА_16 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, який згідно ст. 12 КК є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який є несудимою особою, на обліку в диспансерах не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, до обставин, які пом'якшують покарання суд відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання й дійшов обґрунтованого висновку про призначення покарання у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 296 КК, що на переконання колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Визначене судом покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Доводи апеляційної скарги представника потерпілої ОСОБА_17 про те, що ОСОБА_10 не перепрошував перед потерпілою та не пропонував їй відшкодувати завдану шкоду, частково мають місце, але не впливають таким чином, щоб судове рішення підлягало скасуванню. При цьому колегія суддів ураховує, що ОСОБА_10 частково відшкодував потерпілій спричинену шкоду, перерахувавши на ім'я ОСОБА_14 грошові кошти в сумі 1000 грн.
Оскільки визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_10 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01.04.2024 відносно ОСОБА_18 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4