Номер провадження: 11-кп/813/2082/25
Справа № 496/6667/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 22.05.2025 року, відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпродзержинськ (Кам'янське) Дніпропетровської області, громадянки України, заміжньої, працюючої керуючим магазином ТОВ «Мережа Точка», зареєстрованої та мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої;
- обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у кримінальному провадженні № 12024163250000175,
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та їй призначено покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_7 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Цивільний позов ОСОБА_9 , ОСОБА_8 до ОСОБА_7 - задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 відшкодування моральної шкоди в розмірі 330 000 (триста тридцять тисяч) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 відшкодування моральної шкоди в розмірі 330 000 (триста тридцять тисяч) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 суму франшизи за страховим полісом в розмірі 3200,00 (три тисячі двісті) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 відшкодування процесуальних витрат у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 20 987 (двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) гривень, 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 відшкодування процесуальних витрат у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 20 987 (двадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) гривень, 00 копійок.
Також даним вироком вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, судових витрат та речових доказів.
Згідно оскаржуваного вироку 23.06.2024 приблизно о 09 годині 45 хвилині, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась у крайній лівій смузі для руху дороги Об'їзд міста Одеса зі сторони села Усатове Одеського району Одеської області у напрямку селища Котовського міста Одеси та мала намір виконати поворот ліворуч на регульованому світлофором перехресті вулиці Балтської та дороги в Об'їзд міста Одеси. У цей час у зустрічному напрямку по крайній правій смузі для руху дорозі в Об'їзд міста Одеса в напрямку села Усатове Одеського району Одеської області, рухався автомобіль марки «ВАЗ 21043», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із пасажиром ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебувала на передньому пасажирському сидінні вищевказаного транспортного засобу.
Під час проїзду регульованого перехрестя, водій ОСОБА_7 проявила неуважність, не врахувала дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перед зміною напрямку руху не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, не надала перевагу у русі транспортному засобу, що рухався у зустрічному напрямку прямо, розпочала маневр повороту ліворуч, виїхала на зустрічну смугу руху, де допустила зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ 21043», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався своєю смугою руху прямо.
При цьому ОСОБА_7 порушила вимоги п. 2.3 «б», п. 10.1, п. 16.6 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита черепно - мозкова травма у формі струсу головного мозку, травматичний відкритий розрив розгиначів 3-го і 4-го пальців лівої кисті, закритий перелом правої п'яткової кістки зі зміщенням уламків, закритий спіральний перелом лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, перелом зовнішньої кісточки лівої гомілки, яка ускладнилась травматичним шоком 1-2 ст., які згідно п.п.2.2.2. і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Крім того, внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита черепно - мозкова травма у формі струсу головного мозку, закрита тупа травма грудної клітки, перелом середньої третини грудини, переломи 4-го, 5-го, 6-го лівих ребр, забій легень, забій серця, гематома м'яких тканин передньої поверхні грудної стінки, багатоуламковий перелом лівої вертлюгової западини з розповсюдженням лінії перелому на тіло клубової кістки зі зміщенням уламків, садна обох колінних суглобів та ускладнилась травматичним шоком 1-2 ст., які згідно п.п.2.2.2. і 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Допущенні водієм ОСОБА_7 порушення вимог п.п. 10.1, 16.6 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_8 та ОСОБА_11 ..
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_7 , вважає вирок відносно неї необґрунтованим в частині призначеного покарання та вирішення питання цивільного позову, а тому таким, що підлягає зміні в цій частині.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що:
- вирок в частині призначення покарання є занадто суворим, оскільки судом безпідставно призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами;
- судом не враховано пом'якшуючі покарання обставини, а також дані про особу обвинуваченої, її майновий стан, перебування на утриманні обвинуваченої ОСОБА_7 її матері ОСОБА_12
- судом не враховано, що потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час руху в автомобілі ВАЗ не були пристебнуті пасками безпеки.
На підставі викладеного, ОСОБА_7 просить вирок відносно неї змінити в частині призначеного покарання та застосувати до неї покарання без позбавлення права керування транспортними засобами. Також просить вирок в частині вирішення цивільного позову та витрат потерпілих на правову допомогу адвоката змінити.
Позиції учасників судового розгляду стосовно поданої апеляційної скарги
В судовому засіданні апеляційного суду:обвинувачена ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, натомість, прокурор, а також потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , представник потерпілих - адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційного суду просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Системний аналіз вироку суду першої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення в повніймірі відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону.
Як вбачається з журналу судового засідання та мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_7 повністю визнала свою вину у пред'явленому обвинуваченні, внаслідок чого, суд, за погодженням зі сторонами захисту та обвинувачення, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав за недоцільне дослідження доказів.
При цьому, суд встановив, що учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи, правильно їх розуміють і їм роз'яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку.
Дії обвинуваченої ОСОБА_7 правильно кваліфіковані судом 1-ої інстанції за ч. 1 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується та кваліфікація дій ніким не заперечується та в апеляційному порядку не оскаржується, отже не перевіряються під час апеляційного розгляду.
Призначаючи покарання обвинуваченій, суд першої інстанції зазначив, що враховує загальні принципи призначення покарання, визначені ст.ст. 50, 65 КК України, а саме, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, особу винної, яка повністю визнала себе винною у вчиненому, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем роботи, раніше не судима, позицію потерпілих, та призначає покарання у межах, встановлених санкцією ч.1 ст.286 КК України, у виді обмеження волі.
Враховуючи викладене та те, що обвинувачена ОСОБА_7 раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, її ставлення до вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що вона щиро розкаялась у скоєному, має постійне місце проживання та роботи, суд вважав недоцільним відбування покарання обвинуваченою у вигляді обмеження волі та прийшов до переконання про можливість її звільнення від відбування покарання з випробуванням у відповідності до ст.ст. 75, 76 КК України.
З огляду на викладене, визначаючи обвинуваченій покарання суд 1-ої інстанції врахував характер та мотиви допущених обвинуваченою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень, тому прийшов до висновку, що з метою виправлення обвинуваченої та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, необхідним призначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волііз можливістю звільнення її від відбування основного покарання з випробуваннямщо, на думку апеляційного суду, є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Мотивуючі призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суд врахував характер допущених ОСОБА_7 порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень, а також те, що обвинуваченою не підтверджено той факт, що її трудовими обов'язками прямо передбачено керування транспортним засобом, та вважав за необхідне застосувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік
Водночас, колегія суддів вважає, що таке покарання відповідає положенням вимог КК України, апеляційний суд також враховує обставини вчиненого злочину, наслідки, які настали в результаті його вчинення, характер і мотиви допущених порушень ПДР та поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, оскільки протиправні дії ОСОБА_7 пов'язані з нехтуванням Правилами дорожнього руху України та призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого було спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілим, що свідчить про відсутність у обвинуваченої належних навиків керування транспортними засобами і застосування до неї додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть ОСОБА_7 можливість за бажання в подальшому керувати транспортними засобами, додатково вивчити Правила дорожнього руху України та пройти додаткові навчання щодо покращення навиків керування, а тому, враховуючи також безальтернативність санкції ч.1 ст.286 КК України в частині застосування додаткового покарання.
Таким чином, суд 1-ої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про доцільність та необхідність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що відповідає обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченої.
Призначене покарання повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання обвинуваченій, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією захисту прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі обвинуваченого.
Апеляційний суд, погоджуючись із позицією суду 1-ої інстанції щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про стягнення з обвинуваченої матеріальної та моральної шкоди враховує наступне:
- рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення (заява №60750/00, ECHR, 2004, п.62);
- частиною першою ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У п. 9, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦК України, а саме: характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Обов'язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Суд першої інстанції, врахувавши обставини, зазначені у вказаних нормах та виходячи з принципу розумності та справедливості частково задовольнив вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з врахуванням вже сплаченої компенсації у розмірі еквівалентному 103755 грн. кожному потерпілому, та визначив розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 - 330000 грн. кожному потерпілому, яка на думку апеляційного суду є достатньою для відшкодування завданої моральної шкоди.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів розміру заподіяної моральної шкоди, апеляційний суд враховує, що під час судового розгляду в суді 1-ої інстанції, стороною потерпілих було заявлено клопотання про призначення судової психологічної експертизи відносно встановлення факту заподіяння ОСОБА_8 та ОСОБА_9 моральної шкоди та її розміру. Водночас, саме сторона захисту проти призначення судової психологічної експертизи з наведених питань категорично заперечувала. Внаслідок чого судом було відмовлено у задоволенні заявлених клопотань.
Враховуючи глибину, ступінь та тривалість страждань потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , пов'язаних із тривалим лікуванням отриманих тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я, обмеження задоволення життєвих потреб, виходячи з засад розумності та справедливості, в частині відшкодування моральної шкоди, завданої злочинними діями обвинуваченої, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що сума в розмірі 330000 грн. кожному потерпіломує необхідною для компенсації моральних страждань потерпілих, у зв'язку із чим саме в такому розмірі вона підлягає стягненню з обвинуваченої на користь потерпілих.
Таким чином, доводи обвинуваченої ОСОБА_7 щодо недоведеності суми стягнутої шкоди спростовуються сукупністю обставин справи, встановлених під час судового та апеляційного розгляду на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів.
У судовому засіданні знайшла своє підтвердження наявність безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями обвинуваченої і матеріальною шкодою, заподіяною потерпілим в розмірі 3200 грн., яка становить розмір франшизи згідно з полісом № СА/0241366 та не відшкодовується страховою компанією, а отже підлягає стягненню із особи, яка заподіяла шкоду.
Відповідно до ч.1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Отже, судом обґрунтовано прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_7 судових витрат на правову допомогу, які складаються з гонорара адвоката за договором про надання правової допомоги від 27.01.2025 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано прийняте рішення щодо часткового задоволення цивільного позову, при цьому колегія суддів також зважає на те, що обвинуваченою на протязі більше п'яти років не відшкодовано завдану матеріальну шкоду та моральну шкоду.
Разом з тим, ретельно перевіривши всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, апеляційний суд вважає їх такими, що не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки 1-ої інстанції дослідив обставини справи в повному обсязі, обґрунтування у вироку основані на досліджених матеріалах кримінального провадження, тому підстави для зміни або скасування вироку з цих підстав відсутні.
Апеляційний суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні дотримано вимог статей 10, 22 КПК, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті відповідно до вимог закону.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Отже, колегія суддів ретельно перевіривши всі доводи апеляційної скарги сторони захисту, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених вище, а вирок суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407, 409, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 22.05.2025 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4