Провадження № 2-з/742/22/25
Єдиний унікальний № 742/6617/25
03 грудня 2025 року
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області Коваленко А.В., за участі секретаря судових засідань Риндя Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Акціонерного товариства «Чернігівобленерго», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про забезпечення позову,
03 грудня 2025 року до Прилуцького міськрайонного суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
03 грудня 2025 року до суду надійшла заява від Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» про забезпечення позову.
Дану заяву аргументує тим, що 30 липня 2025 року приватним нотаріусом Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області Зеленським С.М. посвідчено договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого у реєстрі за №740.
Акціонерне товариство «Чернігівобленерго» вважає, що договір дарування відповідачі уклали з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, тому такий правочин є фіктивний і може бути визнаний судом недійсним.
У разі невжиття заходів забезпечення позову можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся, адже існує реальна загроза того, що до моменту укладення рішення у справі відбудеться розпорядження майном, що є предметом спору.
Вивчивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 розяснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові №6-605цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Прийняття рішення про забезпечення позову доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що обрання належного й такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Отже з наведених обставин викладених у заяві з урахуванням доказової бази на які посилається Заявник (Позивач), суд вважає, що вжиття наведених заходів забезпечення позову спрямоване виключно на заборону вчинення відповідних дій, що мають тотожне значення з вимогами викладеними в позові.
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, тому просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження та вчинення будь яких реєстраційних дій щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд вважає, що є наявні підстави для забезпечення позову шляхом заборони відчуження та вчинення будь яких реєстраційних дій щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може суттєво ускладнити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки позов обгрунтовано тим, що опорюваний правочин здійснено з метою ухилення попереднього власника майна від виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості, а тому на переконання суду позивачем доведено, що існує ймовірність того, що майно може бути в подальшому відчужене, що може призвести до ускладнення ефективного захисту прав позивача.
Обраний заявником вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування, має тимчасовий характер і діє до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Керуючись ст.149-153, 259-261 ЦПК України, суд -
Заяву Акціонерного товариства «Чернігівобленерго», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про забезпечення позову - задовольнити.
Забезпечити позов Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, шляхом заборони відчуження та вчинення будь яких реєстраційних дій щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Анатолій КОВАЛЕНКО