Справа № 750/13361/25
Провадження № 2/750/3557/25
03 грудня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
суддіСупруна О.П.,
секретар Тарасовець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 750/13361/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
25.09.2025 ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики на умовах не відновлювальної кредитної лінії № 243599 від 11.11.2021 у розмірі 25 193,00 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору.
Суддя ухвалою від 29.09.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 03.12.2025.
15.10.2025 відповідач через свого представника - адвоката Калініна С.К. за допомогою системи «Електронний суд» подала відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відсутні належні, допустимі та достатні докази, що підтверджують зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 . Крім того, зазначає, що розрахунок заборгованості наданий позивачем не містить даних про осіб, повноважних на його видання із зазначенням прізвища та посади, відповідальних за здійснення бухгалтерської операції та правильність її оформлення. Також, звертає увагу на те, що позивач не надав докази отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, про здійснення входу останньою на сайт товариства. Розрахунок заборгованості щодо нарахування процентів за користування кредитом не відповідає нормам закону та договору позики.
Того ж дня, представник ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подав відповідь на відзив, у якій просив позовні вимоги товариства задовольнити в повному обсязі.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, представники сторін просили розглядати справу розглянути без їхньої участі.
На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 11.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 назву змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено Договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 243599 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «s4xw8w0v» (а.с. 10-14).
Відповідно до пункту 1.3 указаного договору грошові кошти у позику за цим договором надаються окремими траншами. Загальний розмір всіх наданих за цим договором траншів не може перевищувати розмір не відновлювальної кредитної лінії зазначений у пункті 1.9 цього договору (7 000,00 грн).
Підписанням цього договору, сторони домовились, що за цим договором позикодавець надає, а позичальник отримує перший транш (надалі транш № 1) на наступних умовах: сума позики - 7 000,00 грн; плата за користування позикою за траншем № 1 установлюється в вигляді фіксованих процентів та складає 1,1 %, в день від початкового розміру позики за траншем № 1; строк повернення: 10.12.2021; орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 401,50 %; орієнтовна загальна вартість позики на дату укладання договору - 2 233,00 грн (підпункти 1.5.1-1.5.5 пункту 1.5 договору).
Підпунктом 1.5.7 договору передбачено, якщо позичальник повертає позику за траншем № 1 в той самий день, що і є день отримання позики - позичальник сплачує на користь позикодавця компенсацію в розмірі 100,00.
Плата за користування позикою за цим договором установлюється у вигляді процентів та складає 3,0 % у день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії (пункт 1.7 договору).
Також, невід'ємною частиною Договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 243599 є Правила надання грошових коштів у позику Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (далі - Правила). Уклавши договір, позичальник підтвердила, що ознайомлена з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил та виконувати свої обов'язки, визначені Правилами, про що йдеться у пункті 8.3 Договору.
Підписанням указаного договору позичальник погодився, що він усвідомлює та підтверджує, що умови договору йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими (пункт 8.8 договору), а також підтвердив, що інформація надана позикодавцем з отриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (підпункт 8.11.1 пункту 8.11).
У розділі 9 Договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 243599 наведено Графік платежів (а.с. 14).
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - «s4xw8w0v» (а.с. 14 зворот).
Крім того, відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «s4xw8w0v» підписано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором та Паспорт позики (а.с. 15, 16-18).
Відповідач, за твердженням позивача, зобов'язання за договором належним чином не виконує, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 04.08.2025 становить 25 193,00 грн та складається з: 7 000,00 грн - заборгованість за позикою; 18 193,00 - заборгованість по процентам за користування позикою (а.с. 19-20).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із огляду на викладене вище, установлено, що відповідач підписала електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «s4xw8w0v», а тому суд доходить висновку, що факт укладення Договору позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії № 243599 від 11.11.2021 підтверджується матеріалами справи та узгоджується із статтями 6, 627 ЦК України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Факт перерахування відповідачу кредитних коштів позивач підтверджує копією листа ТОВ ФК «ЕЛАЄНС» № 243599 від 01.09.2025 про успішний переказ грошових коштів ОСОБА_2 на номер банківської картки НОМЕР_1 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», у сумі 7 000,00 грн на підставі Договору № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017 (а.с. 25).
Згідно з пунктом 1.5.6 Договору позики на умовах не відновлювальної кредитної лінії № 243599 від 11.11.2021 позика за Траншем №1 надається Позичальнику в сумі, що зазначена в пп.1.5.1. Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану Позичальником під час надання особистих даних Позичальника в Особистому кабінеті).
Отже, позичальник в особистому кабінеті повинен був указати свій банківський рахунок/банківську картку, на яку кредитодавець повинен зарахувати кредитні кошти.
У свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/2284/16-ц.
Разом із тим, позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів ОСОБА_1 та належності їй карткового рахунку НОМЕР_1 . Не містять матеріали справи і доказів зазначення відповідачем номера даного карткового рахунку в особистому кабінеті чи будь-де інде.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач не надав до суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі 755/18920/18.
При цьому, ані при зверненні до суду з позовом, ані після подання відповідачем відзиву із запереченнями отримання кредитних коштів позивач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 84 ЦПК України, про витребування в АТ КБ «ПриватБанк» доказів на підтвердження перерахування коштів відповідачеві.
Додані до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за договором та копія листа ТОВ «ЕЛАЄНС» про здійснення переказів та платежів не є належними доказами надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки такі документи є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит та чи належить відповідачеві картковий рахунок, про який зазначено в листі ТОВ «ЕЛАЄНС».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.05.2020 у справі №219/1704/17.
За вказаних обставин, а саме у зв'язку з не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів на виконання умов кредитного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості відсутні.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19).
У відзиві представник ОСОБА_1 просить стягнути з позивача 6 000,00 грн витрат на правничу допомогу, на підтвердження яких надав копії: ордера від 14.10.2025 № 1335923, Договору № б/н/25 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 09.10.2025 із Додатком № 1 до нього, Акта виконаних робіт (наданих послуг) від 14.10.2025.
Ураховуючи відсутність заперечень позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу та права суду за власною ініціативою втручатися в договірні відносини адвоката та клієнта, вони підлягають стягненню у визначеному ними розмірі.
Відповідно до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 279, 354 ЦПК України, суд
Відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», місцезнаходження: вул. Липинського В'ячеслава, 10/1, м. Київ, код ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Суддя