Справа № 135/1526/25
Провадження № 2/135/709/25
іменем України
04.12.2025 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
1.1. Виклад позиції позивача
22 жовтня 2025 року представник позивача АТ «ДТЕК Західенерго» Туртуріка І.О. звернулася до Ладижинського міського суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, у якій просить стягнути з відповідачки на користь АТ «ДТЕК Західенерго» заборгованість у розмірі 14 810 грн 05 коп., а також судові витрати у розмірі 3 028 грн 00 коп., які складаються із сплаченого судового збору.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що АТ «ДТЕК Західенерго» в особі ДТЕК Ладижинська ТЕС є виконавцем послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення для споживачів м. Ладижин на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року. Оплата за такі послуги здійснюється відповідно до тарифів, затверджених (погоджених) рішенням органу місцевого самоврядування.
ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , а отже, є споживачем житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживач зобов'язаний здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не передбачені відповідним договором. Також законодавство встановлює, що споживач не звільняється від обов'язку оплачувати житлово-комунальні послуги, отримані ним до укладення відповідного договору.
Однак, відповідачка систематично не сплачує надані житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2025 року загальна заборгованість за період з 01.05.2023 по 01.10.2025 складає 14 810 грн 05 коп.
1.2. Виклад позиції відповідачки
Відповідачка ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву виклала свої аргументи, на підставі яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Аргументуючи свою позицію відповідачка зазначила, що у позовній заяві зазначена зовсім інша зареєстрована адреса проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , а ніж та, що вказана в ухвалі суду від 23.10.2025, де така адреса містить наступну взяту з ЄДДР інформацію за № 1923018: АДРЕСА_2 , що є недотриманням з боку позивача норм п. 2 ч. 3 ст.175 ЦПК України.
Також вказує на відсутність договору між АТ «ДТЕК Західенерго» та фізичною особою ОСОБА_1 . Вимоги по розрахунку суми боргу, заявлені представником позивача саме ПО ФО ОСОБА_1 (додаток №3), а в документі «Договір № 1836» наданому позивачем (додаток №4), зазначена особа ОСОБА_1 , що не є ідентичними найменуваннями. Зауважує, що даний «Договір № 1835», на який посилається представник позивача, не відповідає типовому договору відповідно до Постанови № 630 від 21.07.2005, Постанови КМУ № 690 від 05.07.2019 (в редакції Постанови № 85 від 02.02.2022), Закону України «Про житлового - комунальні послуги». Представник позивача не уклав з відповідачем договір про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором, та не надав його. Отже, можна вважати, що між відповідачем і представником позивача немає договірних відносин відповідно до чинного законодавства. Оскільки договір не укладений, то і не вбачається виникнення права грошової вимоги представником позивача до відповідача. Також відсутній акт приймання виконаних робіт (послуг), який є первинним бухгалтерським документом згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що підтверджує факт виконання робіт або надання послуг.
Представник позивача жодним чином не довів наявність боргу і суму боргу, адже не надав наявних доказів - розрахунок, який відповідав нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У матеріалах справи відсутній платіжний документ, а документ (додаток № 3) містить наступну неправдиву інформацію: документ зазначений, як розрахунок суми боргу по ФО ОСОБА_1 , який представник позивача додав до позову (додаток № 3), і де зазначив суму уявного боргу - є неналежним доказом і не відповідає платіжному документу рахунок-фактура відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також оформлений з порушенням інструкцій діловодства - абзацу 3, пункту 5.23 ст. 5 ДСТУ 4163:2020, де зазначено що відбиток печатки має охоплювати останні літери назви посади особи, яка підписала документ, але не особистий підпис посадової особи (додаток № 5). У зазначеному вище документі печатка стоїть на підписі (додаток № 3). Також порушено норми пункту 5.24 ст. 5 ДСТУ 4163:2020 в написанні посадової особи свого імені, яка підписала даний документ. Має бути зазначено власне ім'я та прізвище особи, яка візує документ. У такому випадку посадова особа зазначила ініціали та прізвище, чим порушила інструкції норм діловодства згідно ДСТУ 4163:2020.
Також заперечує факт надання АТ «ДТЕК Захіенерго» будь-яких послуг і наявності боргу перед позивачем. Водночас наголошує на тому, що найменування «боржника» в документі (додаток № 3) зазначено заголовними (великими) літерами ОСОБА_2 , що не відповідає даним відповідача ОСОБА_1 (додаток № 1), та паспортним даним особи ОСОБА_1 . Згідно з ч. 1 ст. 61 Українського правопису (схвалено КМУ Постанова №437 від 22 травня 2019) великими літерами (абревіатурою) пишуться установи, заклади, організації тощо. Представник позивача не надав як доказ документ, який мав би містити інформацію про перейменування особи ОСОБА_1 на ОСОБА_2 .
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи
23 жовтня 2025 року суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачці було запропоновано подати відзив на позовну заяву.
01 листопада 2025 року відповідачка ОСОБА_1 поштовим відправленням подала відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 04.11.2025 (див. п. 1.2 цього Рішення).
Представник позивача відповідь на відзив із викладенням своїх заперечень до суду не подавав.
У зв'язку з тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося на підставі частини другої статті 247 ЦПК України.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
«Ладижинська теплова електрична станція», яка є відокремленим підрозділом АТ «ДТЕК Західенерго», надає з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення житлово-комунальні послуги (постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення) для мешканців м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області. АТ «ДТЕК Західенерго» є правонаступником ПАТ «ДТЕК Західенерго» (а.с. 12-13).
31 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ДТЕК Західенерго» укладено договір за № 1836 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення для квартири АДРЕСА_1 . Згідно з п. 9.1 договір діє з 31.10.2014 по 31.10.2015. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність його перегляду. Указаний договір містить підпис ОСОБА_1 (а.с. 10-11).
З Єдиного державного демографічного реєстру отримана відповідь № 1923018, в якій зазначено, що місце проживання відповідачки ОСОБА_1 зареєстроване з 29.05.1998 по даний час за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15).
За вказаних обставин відповідачка ОСОБА_1 зареєстрована та фактично користується зазначеною квартирою, а отже, є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються АТ «ДТЕК Західенерго».
Згідно з розрахунком заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , відповідачці ОСОБА_1 нараховано заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2023 року по 01 жовтня 2025 року в розмірі 14 810 грн 05 коп. (а.с. 7).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Станом на момент розгляду справи відповідачка не надала суду доказів сплати вказаної суми заборгованості.
ІV. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23 (провадження № 61-16076св23).
У матеріалах справи міститься укладений між відповідачкою та позивачем індивідуальний договір № 1836 від 31 жовтня 2014 року, предметом якого є надання для квартири АДРЕСА_1 житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, що спростовує твердження відповідачки про протилежне.
Водночас твердження відповідачки про невідповідність укладеного договору вимогам законодавства на увагу не заслуговують, оскільки вказаний договір укладений у визначеному законом порядку та за своєю формою і змістом не суперечить умовам, які встановлювались на момент його укладення постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (на даний час вказані правила надання житлово-комунальних послуг та зразки типових договорів викладені в новій редакції, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690).
З огляду на приписи ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, доки судом не встановлено іншого. У такому випадку відсутні будь-які дані про оспорення чи нікчемність договору, тому презумпція його чинності не спростована. Отже, всі права та обов'язки сторін за договором підлягають захисту і виконанню на загальних підставах?.
Крім того, суд звертає увагу, що з огляду на вказані правові позиції Верховного суду, у цьому випадку для виникнення обов'язку оплати житлово-комунальних послуг є визначальними саме факт їх надання споживачеві та користування останнім ними, а не факт наявності відповідного договору.
Судом встановлено, що місце проживання відповідачки зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 . Водночас твердження відповідачки про зазначення представником позивача у позовній заяві неповної інформації про її місце реєстрації (не вказано район та область до яких територіально на даний час відноситься м. Ладижин), ніяким чином не впливає на вирішення даного спору по суті та встановленню факту місця реєстрації проживання відповідачки.
У пункті 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
Частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» установлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та / або зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані особи, місце проживання яких, у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
Жодних документів про тимчасову відсутність відповідачки ОСОБА_1 за вказаною адресою у спірний період не надходило.
Отже, на момент звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 у встановленому порядку була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , а тому на законних підставах несе відповідальність за зобов'язання з оплати наданих послуг, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 зробив висновок, що: «позивач виконував свій обов'язок з надання послуг, а відповідачі ними користувалися, а тому зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у квартирі, що свідчить про те, що вони є користувачами наданих послуг».
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Правовідносини, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , видно, що відповідачці ОСОБА_1 нараховано заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 травня 2023 року по 01 жовтня 2025 року в розмірі 14 810 грн 05 коп.
Водночас у відповідь на твердження відповідачки про невідповідність вказаного розрахунку платіжному документу рахунок-фактура Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», суд звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості за своєю суттю не є платіжним документом та законодавством до його форми та змісту не встановлено чітких вимог.
Вказаний розрахунок є чітким, зрозумілим та узгоджується із умовами договору № 1836 від 31 жовтня 2014 року, предметом якого є надання житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення для квартири АДРЕСА_1 . Нарахування оплати за спожиті послуги здійснювалось позивачем відповідно до тарифів на послуги, що встановлені на відповідні періоди рішеннями виконавчого комітету Ладижинської міської ради, які знаходяться у відкритому доступі на офіційному сайті зазначеного органу місцевого самоврядування.
Відповідачкою не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та/або її відсутності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачка ОСОБА_1 не надала належних доказів на спростовування факту надання або неналежного надання їй послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення ВП «Ладижинська ТЕС» АТ «ДТЕК Західенерго» або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачкою не було надано доказів на спростування наявної заборгованості зі сплати комунальних послуг, розрахунку наявної заборгованості, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
Інші доводи відповідачки, як і загалом і всі в своїй сукупності, які викладені у відзиві на позовну заяву, зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідачки, що має за мету ухилення від обов'язку зі сплати отриманих житлово-комунальні послуги, а не спростування доводів позовної заяви, а тому їх суд не бере до уваги.
На підставі викладеного вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги АТ «ДТЕК Західенерго» є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 є користувачем квартири АДРЕСА_1 , у цій квартирі зареєстрована та фактично користується нею, а отже, є споживачем комунальних послуг; АТ «ДТЕК Західенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення; відповідачка має заборгованість за спожиті послуги в розмірі 14 810 грн 05 коп. за період з 01 травня 2025 року по 01 жовтня 2025 року; заборгованість не погашена у добровільному порядку, тому підлягає стягненню в судовому порядку.
VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, судовий збір у розмірі 3 028 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «ДТЕК Західенерго».
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2-5, 7, 8, 10 - 13, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «ДТЕК Західенерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 14 810 (чотирнадцять тисяч вісімсот десять) грн 05 коп., а також судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ладижинський міський суд Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354, ст. 355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст. 273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго», код ЄДРПОУ 23269555, місце знаходження: вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79026;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення складено та підписано суддею 04.12.2025.
Суддя