01 грудня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 127/21408/22-ц
номер провадження 22-ц/824/15025/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_5.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року /суддя Григоренко І.В./
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про визнання зобов'язання за кредитним договором припиненим, -
ОСОБА_1 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП», в якому просить визнати припиненим зобов'язання позивача за кредитним договором від 17.07.2006 року № CM-SMEB00/060/2006.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.10.2022 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 26.12.2022 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УКРФІНАНС ГРУП» про визнання зобов'язання за кредитним договором припиненим передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року у позові відмовлено. /т. 1 а.с. 232-241/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», та не враховано правові позиції Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 та Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі № 357/5125/16-ц). Наголошує, що виконання її основного зобов'язання за кредитним договором забезпечувалось виключно іпотекою власного майна (боржника), а не порукою третіх осіб. Порука, на яку посилався суд першої інстанції, припинилася у зв'язку зі зміною зобов'язання без згоди поручителів (ст. 559 ЦК України) та закінченням строку поруки, тому на момент позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки (2019 рік) єдиним чинним забезпеченням залишалась саме іпотека, передана самим боржником. Іпотекодержатель (попередній кредитор ТОВ «ОТП Факторинг Україна») обрав позасудовий спосіб задоволення вимог шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса та подальшої реалізації предмета іпотеки на електронних торгах ДП «СЕТАМ». Предмет іпотеки реалізовано 21.02.2019 за 692 804,00 грн, виконавче провадження № 48888372 закінчено постановою від 23.04.2019 у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки. За таких обставин, після завершення позасудового врегулювання відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які подальші вимоги іпотекодержателя (а відтак і його правонаступника - відповідача) щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними, а саме основне зобов'язання припинилося виконанням в розумінні ст. 599 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Сторона відповідача в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта в режимі відеоконференції, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 17.07.2006 між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладено кредитний договір № CM-SMEB00/060/2006 на суму 100 000 доларів США зі строком повернення до 16.07.2013.
Того ж дня на забезпечення виконання зобов'язань укладено договір іпотеки № РМ-SMEB00/060/2006, предметом якого є нежитлові приміщення загальною площею 264,4 кв.м. у АДРЕСА_1 , що належали позивачу (саме боржнику).
Також 17.07.2006 укладено три договори поруки з фізичними особами ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
В подальшому право вимоги за кредитним договором та іпотекою переходило: від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до ТОВ «ФК «УКРФІНАНС ГРУП».
19.07.2013 вчинено виконавчий напис нотаріуса № 5088 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відкрито виконавче провадження № 48888372. Предмет іпотеки реалізовано на торгах ДП «СЕТАМ» 21.02.2019 за 692 804,00 грн. Постановою від 23.04.2019 виконавче провадження закінчено у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно керувався ст.ст. 526, 599, 1049, 591 ЦК України; ч. 7 ст. 47, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення відносин) про те, що застава (іпотека) є додатковим (акцесорним) зобов'язанням; якщо сума, отримана від реалізації предмета застави, не покриває вимог заставодержателя, останній має право отримати решту з іншого майна боржника; наявність договорів поруки свідчить про множинність способів забезпечення, тому ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» не застосовується.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що оскільки від реалізації іпотечного майна отримано 692 804,00 грн, при цьому, відповідач має право на стягнення залишку боргу у розмірі 1 421 220,42 грн. за кредитним договором від 17.07.2006 року № CM-SMEB00/060/2006, з огляду на те, що виручених від продажу іпотечного майна коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, зобов'язання позивача не припинилося.
Доводи апеляційної скарги про автоматичне припинення основного зобов'язання за кредитним договором від 17.07.2006 № CM-SMEB00/060/2006 на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) є помилковими та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Зазначена норма передбачає недійсність подальших вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання лише за умови, що іпотека, передана самим боржником, була єдиним способом забезпечення виконання зобов'язання, а реалізація предмета іпотеки повністю задовольнила вимоги кредитора або принаймні вичерпано всі наявні способи забезпечення. У цій справі виконання зобов'язань позивача забезпечувалось не лише іпотекою власного майна (договір іпотеки № РМ-SMEB00/060/2006), а й трьома договорами поруки фізичних осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21), на яку посилається апелянт, прямо зазначила, що ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» застосовується лише тоді, коли забезпеченням виступає виключно іпотека, передана самим боржником, і після її реалізації відсутні інші чинні способи забезпечення. За наявності поручительства чи інших забезпечень, а також за умови неповного погашення боргу (у справі від реалізації іпотечного майна отримано лише 692 804,00 грн при встановленій судом заборгованості понад 2 млн грн), основне зобов'язання не припиняється, а кредитор зберігає право на задоволення решти вимог за рахунок іншого майна боржника або поручителів (ч. 4 ст. 591 ЦК України, ч. 7 ст. 47 Закону «Про іпотеку»).
Аналогічний висновок сформовано Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 у справі № 357/5125/16-ц - при множинності способів забезпечення та неповному погашенні боргу від реалізації одного з предметів забезпечення (іпотека, застава, порука) автоматичне припинення основного зобов'язання не відбувається, оскільки це суперечило б акцесорній природі забезпечення та принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України). Отже, обмежене тлумачення ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» за наявності інших забезпечень позбавляло б кредитора права на повне задоволення вимог і суперечило б суті інституту забезпечення виконання зобов'язань.
З урахуванням наведеного, оскільки сума, отримана від реалізації предмета іпотеки, не покрила заборгованість у повному обсязі, а поручительство як альтернативний спосіб забезпечення не втратило чинності та не було реалізовано кредитором, підстав для визнання основного зобов'язання припиненим немає, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: