01 грудня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 755/12185/19
номер провадження 22-ц/824/10426/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представники позивача Данилов Ю.В., ОСОБА_1 ,
представник відповідачів ОСОБА_7.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року /суддя Хромова О.О./
у справі за позовом ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марчук Катерина Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору купівлі-продажу садового будинку та довіреностей недійсними, -
У липні 2019 року ОСОБА_4 , в особі представника ОСОБА_3 , звернувся з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., в якому просив:
1) визнати недійсною довіреність від 20 травня 2015 року, посвідчену Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстровану в реєстрі за № 439;
2) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:66:148:0141 від 30 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В., зареєстрований в реєстрі за № 802, із застосуванням наслідків його недійсності;
3) визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0502 га, кадастровий номер 8000000000:66:148:0141, яка розташована по АДРЕСА_1 ;
4) зобов'язати ОСОБА_5 відшкодувати збитки у розмірі 255 598,00 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
В уточненій позовній заяві (після смерті ОСОБА_4 та вступу у справу правонаступника ОСОБА_2 ) ОСОБА_2 просила визнати недійсними довіреність від 06 грудня 2016 року (реєстр № 1067) та договір купівлі-продажу садового будинку від 22 грудня 2016 року (реєстр № 1142), визнати право власності на садовий будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 , відмовившись від вимог про стягнення збитків та моральної шкоди. /т. 3 а.с. 68/
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову. /т. 5 а.с. 109-123/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_4 був введений в оману відповідачами щодо природи правочинів (вважав їх борговими гарантіями, а не відчуженням майна); не звернено уваги на психічний стан позивача похилого віку, залежність від лотерей, яка призвела до боргів; ігноровано факт неодержання коштів від продажу; не оцінено суперечливу поведінку відповідачів (приховування правочинів, примус до підписання розписок та відмови від позову); висновок експертизи про дієздатність не враховує тимчасових розладів; суд не спростував оману як підставу недійсності (ст. 230 ЦК України).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_7 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, з посиланням на те, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване; висновок експертизи №225 від 13.03.2023 підтверджує дієздатність ОСОБА_4 на момент правочинів; розписки про отримання коштів підписані добровільно; правочини вчинені за вільним волевиявленням, без обману чи тиску; ОСОБА_4 сам пропонував продаж через бажання купити краще житло; апелянт не довів умисел обману чи істотність помилки; спірні дії не суперечать ст. 230 ЦК України, оскільки відсутній умисел введення в оману.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 належали земельна ділянка площею 0,0502 га (кадастр. №8000000000:66:148:0141) та садовий будинок, площею112,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
20.05.2015 ОСОБА_4 видав довіреність ОСОБА_5 та/або ОСОБА_6 на розпорядження земельною ділянкою (вкл. продаж/дарування).
30.09.2016 ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу ділянки з ОСОБА_6 за 127 799 грн.
06.12.2016 видана аналогічна довіреність на садовий будинок.
22.12.2016 укладено договір купівлі-продажу будинку за 59 405 грн. ОСОБА_8 підписав розписки про отримання коштів.
Позивач (спочатку ОСОБА_8 , згодом правонаступник ОСОБА_2 ) стверджує, що ОСОБА_4 був введений в оману щодо природи правочинів: ОСОБА_8 вважав документи борговими гарантіями через психічні розлади та залежність від лотерей, не отримував коштів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався ст. 225 ЦК України про те, що позивач не довів абсолютної неспроможності ОСОБА_9 в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними, спираючись на висновок експертизи №225 від 13.03.2023; ст. 230 ЦК України про те, що позивач не довів умисного введення в оману щодо істотних обставин правочинів, зокрема природи договорів чи прав/обов'язків; ст. 238, 241 ЦК України про те, що правочини вчинені в межах повноважень довіреності, а розписки свідчать про добровільність і відплатність.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 був уведений в оману щодо правової природи спірних правочинів (вважав довіреності та подальші договори купівлі-продажу лише «гарантією» повернення боргу), перевірені колегією суддів та визнаються необґрунтованими з таких підстав.
Так, видача довіреностей від 20.05.2015 та від 06.12.2016 є односторонніми правочинами, до яких норми ст. 230 ЦК України про недійсність правочину, вчиненого під впливом обману, не застосовуються. Такий правовий висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 12.03.2025 у справі №946/4729/21 (провадження №61-4785св24), від 20.06.2018 у справі №644/12816/14-ц та від 01.07.2015 у справі №6-619цс15. Отже, посилання апелянта на обман при видачі довіреностей суперечить чинному законодавству та практиці його застосування.
Щодо договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2016 та садового будинку від 22.12.2016 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту умисного введення ОСОБА_4 в оману відповідачами. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 у справі №458/229/18, провадження №61-1247оп24 та постанова від 11.09.2024 у справі № 761/18542/20-ц) для визнання договору недійсним за ст. 230 ЦК України позивач зобов'язаний довести: (а) умисел контрагента саме на введення в оману; (б) що оману стосувалася обставин, які мають істотне значення (зокрема природи правочину чи прав та обов'язків сторін); (в) причинний зв'язок між оманою та волевиявленням.
Натомість у матеріалах справи наявні: висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 225 від 13.03.2023, який підтверджує здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент видачі обох довіреностей; послідовні дії самого ОСОБА_4 протягом 2015-2016 років (видача двох довіреностей з інтервалом понад рік, передача правовстановлюючих документів та свідоцтва про смерть дружини); відсутність протягом 2015-2019 років будь-яких заяв чи скарг ОСОБА_4 про шахрайство чи примус. Експертиза на яку посилається апелянт у справі №755/6326/21 не може братись судом до уваги, правовідносини за наслідками експертизи не встановлюватись, позов залишено без розгляду.
За таких обставин твердження про «введення в оману людини похилого віку, залежної від лотерей» залишаються не підтвердженими.
Крім того, відсутні підстави й для застосування ст. 232 ЦК України (зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою стороною). Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати КЦС від 14.10.2025 у справі №755/18471/19-ц (провадження № 61-21584оп25) наголосив, що сама по собі спорідненість повіреного ( ОСОБА_5 ) з покупцем ( ОСОБА_6 - його син) не є доказом зловмисної домовленості, якщо повірений діяв чітко в межах наданих повноважень, а довіритель не скасовував довіреність та не заперечував проти відчуження майна. У даній справі повноваження на продаж будь-якій особі (без обмеження кола покупців) були надані ОСОБА_4 , довіреності не скасовувалися.
До того ж, як встановлено з витребуваної ухвалою від 17.09.2025 спадкової справи №445/2018 після смерті ОСОБА_10 (дружини ОСОБА_4 ), ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 року звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, при цьому вказуючи, що інших спадкоємців не має, спадкове майно вкладається з квартири АДРЕСА_2 . /т. 5 а.с. 190/ Після цього, 06.03.2019 р. звертається сам ОСОБА_4 / т. 5 а.с. 201/ 06 березня 2019 року разом із батьком отримали свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку квартири по АДРЕСА_3 , тобто по 1/8.
Нотаріус при оформленні спадщини зобов'язаний з'ясувати повний склад спадкового майна, з урахуванням повідомлень спадкоємців щодо його складу. Звертаючись з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_2 не включала до її складу садовий будинок та земельну ділянку. Водночас, не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 проживав зі своєю дружиною ОСОБА_10 саме у спірному садовому будинку, відповідачі у справі були їх сусідами по дачі, мали дружні відносини, жодних суперечок щодо проживання сім'ї до моменту смерті кожного з них не виникало. Лише після смерті матері, ОСОБА_2 розпочала активні дії щодо оскарження розпорядження ОСОБА_4 , ще при його житті, майном.
Отже, апеляційний суд вказує на те, що обман ОСОБА_4 при розпорядженні його майном не доведений, як і не усвідомлення своїх дій, що спростовується висновком посмертної судово-психіатричної експертизи №225 від 13.03.2023, який підтверджує здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. /т. 4 а.с. 42/
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: