справа № 756/8358/24
провадження № 22-ц/824/14414/2025
головуючий у суді І інстанції Українець В.В.
18 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Свої вимоги мотивувала тим, що їй на підставі договору купівлі-продажу машиномісця від 31 серпня 2009 року належало машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 4.
Крім того, їй належав автомобіль марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У 2022 році вона, перебуваючи у м. Мюнхені, оформила довіреність на ім'я свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 для ведення необхідних справ щодо управління належним позивачу майно на території України. Оригінал довіреності був переданий відповідачу. Крім того, на ім'я відповідача була оформлена довіреність у травні 2022 року, оригінал якої також знаходиться у відповідача.
4 жовтня 2022 року між позивачем, від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяв відповідач з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу машиномісця, відповідно до якого відповідач від імені позивача передав у власність ОСОБА_3 машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу машиномісця своїм підписом відповідач, як представник продавця підтверджує факт повного з ним розрахунку за договором та одержання від покупця 100 000 гривень.
19 липня 2022 року відповідач від імені та в інтересах позивача здійснив відчуження автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу № 3343/22/687238611 транспортного засобу.
Відповідно до цього договору відповідач отримав від покупця 277 500 гривень.
Таким чином, за 2022 рік відповідач, як представник позивача за довіреністю здійснив відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна на загальну суму 377 500 гривень шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу, грошові кошти, за якими були отримані відповідачем.
Проте, станом на дату подання позову оплата ціни машиномісця та автомобіля на її рахунок не надходила, також відповідачем іншим шляхом грошові кошти їй передані не були.
18 серпня 2024 року вона направила відповідачу звернення, в якому просила останнього повідомити, які правочини були укладені ним на підставі довіреностей, а також істотні умови цих договорів.
Звернення були проігноровані відповідачем, чим останній допустив порушення ст. 1006 ЦК України.
Таким чином, відповідач надані йому повноваження за довіреностями не виконав в повному обсязі та отримані за договорами купівлі-продажу кошти в сумі 377 500 гривень позивачу не повернув.
А тому позивачка просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь суму боргу у розмірі 377 500 гривень, суму втрат від інфляції за період з жовтня 2022 року по травень 2024 року в розмірі 53 247 гривень 50 копійок, три проценти річних у сумі 286 414 гривень.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 377 500 гривень та судовий збір у розмірі 3 775 гривень.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Загоровська Наталія Василівна звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачка своїм повідомленням підтвердила отримання грошей «за машину» та «за паркінг», листування між позивачкою та відповідачем у мобільних застосунках доводить передачу відповідачем коштів позивачці в загальній сумі 14 500 Євро, що становить еквівалент 641 480 грн за курсом НБУ 44,24 грн/1 долар станом на 6 березня 2025 року, а також свідок, допитаний в судовому засіданні підтвердила факт передачі відповідачем грошей, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки.
Також звертає увагу, що суд не прийняв до уваги пояснення відповідача стосовно того, що ним було сплачено від імені позивачки податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, оскільки згідно з нормами чинного законодавства України при отриманні доходу від продажу об'єктів нерухомості у продавця виникає обов'язок сплати податків відповідно до ст. 172 Податкового кодексу України та військового збору, який встановлено Підрозділом 10 Перехідних положень Податкового кодексу України.
30 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Добрової С.К., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що надані скріншоти не містять інформації та доказів на підтвердження передачі відповідачем та отримання позивачем зазначеної суми коштів. З фотографій коштів, що містяться на цих скріншотах, не зрозуміло чиї це кошти, який їх розмір, а також ні переписка, ні фото не підтверджують факт отримання позивачем від відповідача 377 500 гривень за продаж машиномісця та автомобіля.
Зазначає, що представник позивачки у відповіді на відзив зазначав, що надані відповідачем копії документів, які відповідач у відзиві іменує «Фотоматеріали», не відповідають вимогам до подання електронних доказів, передбачених ст. 100 ЦПК України, відповідач не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналу такого електронного доказу. Надані відповідачем копії неналежної якості, зі змісту цих документів неможливо встановити, між ким саме велася переписка та чи мають взагалі ці документи і їх зміст відношення до обставин даної справи. Позивач вважає, що ці «скріншоти» могли бути змонтовані відповідачем з різних фрагментів тексту, тож суд не може брати такий доказ до уваги при розгляді даної справи. Крім того, переписка в вайбер велася не державною (російською) мовою і відповідач не здійснив переклад наданих фотоматеріалів на українську мову.
Стосовно наданої свідком сторони відповідача інформації, яка на думку відповідача не була взята до уваги судом першої інстанції, зазначає, що свідок під присягою сказала, що є сестрою відповідача, що дає підстави сумніватися в об'єктивності наданої нею як свідком інформації. Але навіть перебуваючи в родинних зв'язках з відповідачем, даючи показання свідок чітко сказала, що їй невідома сума та джерела походження грошових коштів, які були передані ОСОБА_1 третій особі з метою ніби- то подальшої передачі цих грошових коштів позивачці.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу на підставі договору купівлі-продажу машиномісця від 31 серпня 2009 року належало машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 4.
Крім того, позивачу належав автомобіль марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
11 липня 2022 року ОСОБА_2 оформила на ОСОБА_1 нотаріально завірену довіреність, якою уповноважила відповідача бути її представником з питань, пов'язаних з вчиненням правочинів щодо користування, експлуатації та продажу (за ціну та на умовах за його розсудом) належного позивачу на праві власності автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 105).
15 вересня 2022 року ОСОБА_2 оформила у Генеральному консульстві України у Мюнхені на ОСОБА_1 довіреність, якою уповноважила відповідача бути її представником з питань, пов'язаних з вчиненням правочинів щодо належного позивачу нерухомого та рухомого майна (а.с. 87-88).
04 жовтня 2022 року між позивачем, від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діяв відповідач з однієї сторони, та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу машиномісця, відповідно до якого відповідач від імені позивача передав у власність ОСОБА_3 машиномісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-12).
Пунктом 3 договору визначено, що продаж зазначеного машиномісця вчиняється за ціною 100 000 гривень.
Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу машиномісця своїм підписом відповідач як представник продавця підтверджує факт повного з ним розрахунку за договором та одержання від покупця грошей в сумі, визначеної в п. 3 цього договору.
19 липня 2022 року відповідач від імені та в інтересах позивача здійснив відчуження автомобіля марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу № 3343/22/687238611 транспортного засобу (а.с. 13-14).
Відповідно до п. 3.1. цього за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 277 500 гривень.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 377 500 грн суд першої інстанції виходив із того, що стороною відповідача не доведено факт передачі позивачу коштів, отриманих ним від її імені на підставі довіреностей в результаті укладення договорів купівлі-продажу машиномісця та автомобіля. Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення суми втрат від інфляції за період з жовтня 2022 року по травень 2024 року в розмірі 53 247 гривень 50 копійок та трьох процентів річних у сумі 286 414 гривень, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи факт пред'явлення позивачем вимоги до відповідача про повернення коштів лише у липні 2024 року, вимога про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних задоволенню не підлягає.
У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із апеляційної скарги рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року оскаржується лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 377 500 грн за продаж транспортного засобу та машиномісця, а тому рішення в іншій частині, а саме в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, апеляційним судом не переглядається.
Так, в суді першої та апеляційної інстанцій сторона відповідача визнавала факт укладення довіреностей зі сторони позивача на ім'я відповідача та факт продажу нерухомого майна і отримання коштів за таке майно.
Таким чином, в даній справі спір існує лише щодо передачі відповідачем коштів у розмірі 377 500 грн, отриманих ним за відчуження транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, просп. Володимира Івасюка, 4 позивачці.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається із матеріалів справи, сторона відповідача заперечуючи доводи позивача щодо передачі коштів за договорами, зазначає про те, що відповідач передавав позивачу кошти частинами, що підтверджується скріншотами з переписок у месенджері між сторонами та показами свідка. У цих переписках вони обговорювали питання стосовно передачі коштів. Грошові кошти за продаж автомобіля у сумі 6 000 євро відповідач передавав сестрі позивача, яка їхала до останньої. За їх домовленістю 1 500 євро від продажу відповідач залишив собі. Кошти від відчуження паркомісця він передав двома траншами, а саме, 8 500 євро передано через сестру позивача, а 8 000 євро через подругу. Вказує, що кошти були передані навіть у більшому розмірі.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що відповідач, як представник позивача за довіреністю здійснив відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна на загальну суму 377 500 гривень шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу.
Зазначену суму відповідач мав передати позивачу.
Так, як вже було встановлено вище, на підтвердження передачі коштів стороною відповідача надані суду скріншоти з переписок у месенджері з позивачем.
За змістом ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями ст.100 ЦПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У постанові від 03 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21 Верховний Суд вказав на те, що електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них. В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному.
У справі № 344/14321/23 у постанові від 18 лютого 2025 року Верховний Суд вказав на те, що відповідні висновки щодо належності та допустимості електронного доказу в паперовій копії, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах.
При цьому Верховний Суд здійснив посилання на наявну судову практику.
У справі № 916/3027/21 за позовом про стягнення передоплати за договором поставки Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
У справі № 753/10840/19 Верховний Суд зазначив, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
У справі № 914/1003/21 Верховний Суд зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
Як вбачається із матеріалів справи, сторона відповідача подаючи скріншоти переписок у месенджері з позивачем також вказував, що у разі наявності сумнівів в достовірності таких доказів, відповідачем буде надано оригінал електронного доказу у вигляді мобільного телефону марки SAMSUNG GALAXY 5 Модель SM-9200.
В той же час, сторона позивача не зверталась із клопотанням до суду про витребування оригіналу електронного доказу.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 4 листопада 2025 року, на запитання колегії суддів представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Доброва С.К. підтвердила, що телефон з якого відправлялись повідомлення, належить позивачці та те, що позивач та відповідач спілкувались у месенджері.
Крім того, представник позивачки підтвердила, що кошти в розмірі 16 000 Євро були передані відповідачем позивачу, як і зазначено у вказаній переписці.
У судовому засіданні, призначеному на 18 листопада 2025 року, була присутня позивачка, яка вже заперечувала передачу коштів.
Разом з тим, колегія суддів визнала належними та допустимими докази подані стороною відповідача, а саме (електронні докази) скріншоти з переписок у месенджері між сторонами.
У цих переписках вони обговорювали питання стосовно передачі коштів.
Як зазначено у переписках, грошові кошти за продаж автомобіля у сумі 6 000 євро відповідач передавав сестрі позивача, яка їхала до останньої. За їх домовленістю 1 500 євро від продажу відповідач залишив собі. Також були передані грошові кошти двома траншами, а саме, 8 500 євро передано через сестру позивача, а 8 000 євро через подругу (а.с. 64, 70, 128).
Таким чином, апеляційним судом встановлено, що відповідачем було передано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 22 500 євро, тобто навіть у більшому розмірі ніж 377 500 грн, які просить стягнути позивачка з відповідача.
Доказів того, що між сторонами існували інші довіреності, домовленості та був продаж іншого транспортного засобу, про який йдеться у скріншоті на а.с. 128, та за який позивачка підтвердила, що отримала від відповідача 6 000 євро, матеріали справи не містять та стороною позивач не доведено.
За таких обставин, на переконання колегії суддів стороною відповідача доведено факт передачі позивачу коштів, отриманих ним від її імені на підставі довіреностей в результаті укладення договорів купівлі-продажу машиномісця та автомобіля, і позивачем такий факт не спростовано.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки позивачкою не доведено факту порушення відповідачем її прав.
Відповідно оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду із апеляційною скаргою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 10 758 грн, який був сплачений відповідачем (а.с. 167, Т.1). Таким чином, із позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 758 грн.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, стороною відповідача було також заявлено до стягнення з позивача витрати на правничу допомогу за розгляд справи в апеляційному суді.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, як це вбачається з положень ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
Матеріалами справи встановлено, що при поданні апеляційної скарги стороною відповідача наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - 10 000 грн, отже стороною позивача дотримано вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
За положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПУК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається із матеріалів справи, до апеляційної скарги стороною відповідача було подано докази понесення витрат на правничу допомогу, а саме платіжну інструкцію від 16 червня 2025 року на суму 4 000 грн.
Доказів понесення стороною відповідача витрат на правничу допомогу у більшому розмірі, матеріали справи не містять. Таким чином, з позивача на користь відповідача підлягають до стягнення витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 4 000 грн. Стороною позивача клопотання про зменшення таких витрат не заявлялось.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 758 (десять тисяч сімсот п'ятдесят вісім) грн та витрати на правничу допомогу понесені у апеляційному суді у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба