Провадження № 22-ц/803/416/25 Справа № 206/2276/23 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
02 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, а також позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Носова Вікторія Іванівна,
на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення, -
Від представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Носової В.І. надійшло клопотання, в якому представник просила суд повернути ОСОБА_2 сплачений ним 04.10.2023 року за звернення до суду із позовною заявою про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, судовий збір у розмірі 2147,20 грн., посилаючись на те, що останній є споживачем банківських послуг.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року відмовлено в прийнятті додаткового рішення за заявою представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про повернення судового збору.
08.07.2024 року від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Носова Вікторія Іванівна надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року та ухвалення нового рішення про повернення судового збору ОСОБА_2 у розмірі 2147,20 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що вказані правовідносини не регулюються законодавством про захист прав споживачів.
Протиправно не врахував правову позицію Верховного Суду з цього питання, тому безпідставно відмовив в ухвалені додаткового рішення про повернення судового збору ОСОБА_2 у розмірі 2147,20 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (том 5, а.с.22-23).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено.
У позовній заяві представник третьої особи зазначає, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Хоча позовна заява і містить посилання на порушення законодавства про захист прав споживача та способи захисту цього права згідно ЗУ «Про захист прав споживачів», однак в ній не наведено підтверджень того, що в дійсності між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Тобто, права особи, як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись.
Отже, при посиланні на норми Закону України «Про захист прав споживачів» повинно мати місце порушення прав споживача на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтуванням позовних вимог.
Згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Але, як вбачається з позовної заяви, підставою звернення позивача з позовом до суду не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача» (позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме як споживача та способи їх захисту, передбачених саме цим Законом, а саме: визнання недійсними кредитних договорів (ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів").
Отже, між ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» виник спір, що не регулюється ЗУ «Про захист прав споживачів», а є цивільно-правовими відносинами, які регулюються ЦК України та ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позов третьої особи - ОСОБА_2 мав бути оплачений судовим збором та в його задоволенні відмовлено в повному обсязі, заява представника третьої особи - Носової В.І. про повернення судового збору є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає в повному обсязі.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
А якщо у задоволенні позовних вимог відмовлено, у сторони не виникає права на відшкодування судових витрат.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу про відмову у винесенні додаткового рішення не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми процесуального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Носова Вікторія Іванівна залишити без задоволення.
Ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 02.12.2025 року.
Судді: