Провадження № 22-ц/803/10801/25 Справа № 205/8316/25 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
02 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
скаржник ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 вересня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Остапенко Н.Г.
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2025року ОСОБА_1 звернулась в суд зі скаргою на бездіяльність державної виконавчої служби, в якій вимагала визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокадацькому районах у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) щодо не зняття арештів з рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 , в рамках виконавчого провадження №30590775, а також зобов'язати Другий Правобережний відділ ДВС у Чечелівському та Новокадацькому районах у місті Дніпрі ПМУМЮ (м. Одеса) зняти арешт з усього виду майна ОСОБА_1 та зняти заборони щодо його відчуження накладені в рамках вказаного виконавчого провадження.
Існування таких вимог заявниця пов'язувала із тим, що 30 січня 2009року в справі №2н-255/2009 прийнято судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Укрссиббанк» грошових коштів у розмірі 106 286,40грн. Вказаний судовий наказ пред'явлено до Ленінського відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції. На виконання вищевказаного судового рішення, 06 серпня 2009року державним виконавцем Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Пономаренко О.О. було відкрито виконавче провадження №30590775, у рамках якого було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , в тому числі на належну їй частку квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Звертала увагу на те, що 10 грудня 2013року судовий наказ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» та відповідно до витягу з реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 22 серпня 2024року вказані арешти та заборони продовжують діяти. З моменту останнього повернення виконавчого документу стягувачу і до сьогоднішнього дня минуло вже 12 років та за цей час виконавчий документ до органу ДВС повторно не пред'являвся стягувачем, тобто майнові вимоги та претензії з боку стягувача за виконавчим провадженням до боржника відсутні.
Вважає, що не зняття арешту з майна є протиправною бездіяльністю з боку виконавчої служби та грубо порушує її законні права та інтереси на вільне володіння своїм майном.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 вересня 2025року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державної виконавчої служби відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги виходив з того, що дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження №30590775 щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 не є протиправними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
07 жовтня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 вересня 2025року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування ухвали суду з ухваленням нового рішення про задоволення її скарги на бездіяльність державної виконавчої служби.
Незаконність та необґрунтованість ухвали суду заявниця пов'язувала з тим, що незважаючи на вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, суд мав би окремо враховувати, аналізувати та оцінювати конкретні обставини даної справи, з метою реального захисту прав сторони процесу та справедливого розгляду справи та дійти висновку про неможливість скаржниці в інший спосіб зняти арешт з належного їй майна.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відділу державної виконавчої служби заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2025року справу призначено до судового розгляду на 02 грудня 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Судовим наказом Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30 січня 2009року по справі № 2н-255/2009р. стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 105742,69грн, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 528,71грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15 грн.
Постановою старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06 серпня 2009року відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого документа, а також накладено арешт на все майно (рухоме та нерухоме), яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з забороною здійснювати відчуження майна (рухомого та нерухомого).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22 серпня 2024року на підставі постанови старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Пономаренко О.О. про відкриття виконавчого провадження від 06 серпня 2009року накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , обтяження зареєстровано 07 серпня 2009року.
На підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011року, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11178086000 від 03 липня 2007року, позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 , продано (відступлено) новому кредитору - ПАТ «Дельта Банк», за зобов'язанням, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу №11178086000 від 03 липня 2007року.
Згідно з витягом з ВП-спецрозділу 06 січня 2012року державним виконавцем Моренко К.С. було відкрито виконавче провадження № 30590775 з примусового виконання вищевказаного судового наказу з накладенням арешту на майно боржника.
10 грудня 2013року державний виконавець постановою повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника майна.
15 травня 2025року представник ОСОБА_1 - адвокат Добринь Я.О. подав до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) заяву про зняття арешту з майна.
Згідно з відповіддю ВДВС від 21 травня 2025року № 164969 перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження, спец розділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 30590775 з примусового виконання судового наказу № 2н-255 від 30 січня 2009року, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанк» боргу в розмірі 106 286,40грн. Державним виконавцем 06 січня 2012року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника, 10 грудня 2013року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Матеріали виконавчого провадження № 30590775 знищено за закінченням строку зберігання. У листі зазначено, що відділ не має правових підстав для зняття арешту з майна. Також у відповіді повідомлено, що відділ не має можливості ідентифікувати на підставі якого виконавчого документа була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження б/н від 06 серпня 2009року, оскільки в АСВП дане виконавче провадження не обліковується.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що підстави зазначені в частині четвертій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна відсутні, тож у ВДВС були відсутні правові підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках виконавчого провадження №30590775, а тому дії державного виконавця повною мірою відповідають чинному законодавству.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при постановлені ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Водночас, закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 ЗУ “Про виконавче провадження», свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 ЗУ “Про виконавче провадження»).
Так, частиною п'ятою статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження»).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 ЗУ “Про виконавче провадження»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025року у справі №2/1522/11652/11.
З матеріалів справи встановлено, що постановою старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 06 серпня 2009року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого документа, а також накладено арешт на все майно (рухоме та нерухоме), яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з забороною здійснювати відчуження майна (рухомого та нерухомого).
10 грудня 2013року державний виконавець постановою повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника майна.
У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження», з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо.
Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 ЗУ “Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини третьої статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження», у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 ЗУ “Про виконавче провадження»).
Тож, враховуючи встановлені обставини у даній справі, відсутні будь-які вищенаведені законодавчі підстави для зняття арешту з майна скаржниці, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» через відсутність у боржника майна, що не є такою підставою.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав би окремо враховувати, аналізувати та оцінювати конкретні обставини даної справи, з метою реального захисту прав сторони процесу та справедливого розгляду справи та дійти висновку про неможливість скаржниці в інший спосіб зняти арешт з належного їй майна, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки суд першої інстанції належним чином та всебічно з'ясував питання можливості зняття арешту з майна скаржниці за виниклих обставин та при цьому дійшов до правильного висновку про відсутність законодавчих підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця є необґрунтованою.
Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб скаржник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість ухвали суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 вересня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2025року.
Судді: