Провадження № 22-ц/803/10121/25 Справа № 205/13403/24 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
02 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 серпня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Мовчан Д.В., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про стягнення грошової компенсації частини вартості транспортного засобу марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску, в розмірі 133 997,00грн.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що з 10 серпня 2002 року по 23 серпня 2024року він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбних стосунків мають двох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В період шлюбу за спільні кошти ними було набуте спірне майно, а саме автомобіль марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску, титульним власником якого є ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що після розірвання шлюбу між сторонами була досягнута усна домовленість про те, що ОСОБА_2 не буде подавати до суду заяви про стягнення аліментів з нього на утримання дітей, а він у свою чергу залишає у власність відповідачці автомобіль марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску. Проте, відповідачка цих домовленостей не дотрималась.
Судовим наказом Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2024року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку.
Натомість, відповідачка продовжує самостійно користуватись спільним майном, використовує його на власний розсуд, будь-яких пропозицій щодо виплати компенсації за це майно не надходило.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 серпня 2025року первісний позов задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частки вартості автомобіля марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску, в розмірі 50 000,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що спірний транспортний засіб був набутий сторонами під час шлюбу, а тому діє презумпція віднесення такого майна до спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості частин спірного автомобіля.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
09 вересня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 серпня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та задоволення позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а саме звіту про незалежну оцінку ринкової вартості колісно-транспортного засобу від 28 січня 2025року, за яким ринкова вартість спірного транспортного засобу становить 267 995,00грн.
Заявник вважав, що визначаючи розмір грошової компенсації вартості частини спірного транспортного засобу суд першої інстанції повинен був виходити з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, повинно визначатися виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
16 липня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу, та 23 вересня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 серпня 2025року.
07 жовтня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 02 грудня 2025року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10 серпня 2002року зареєстрували шлюб, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 березня 2024року /а.с.9 том І/.
Під час шлюбу ОСОБА_2 було набуто у власність за відплатним правочином від 17 червня 2021року транспортний засіб марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску /а.с.13-14 том І/.
Рішенням Ленінського районного суду від 23 серпня 2024року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. В межах розгляду справи про розірвання шлюбу судом було встановлено, що шлюбні відносини між такими учасниками справи фактично є припиненими, сторони разом не мешкають з початку 2022року, спільного господарства не ведуть.
Також судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 05 липня 2024року транспортний засіб марки «Renault Megane Scenic», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2009року випуску, було продано ОСОБА_2 . ОСОБА_5 та ОСОБА_5 за 100 000,00грн /а.с.65-66 том І/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У своїх висновках про часткове задоволення позову суд першої інстанції керувався презумпцією спільності права власності подружжя на спірне рухоме майно, набутого ними в період шлюбу, з огляду на що виснував, що вказане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019року у справі № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024року у справі № 523/14489/15-ц).
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025року у справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024року у справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024року у справі № 487/2337/22).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а в разі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022року у справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024року у справі № 523/14489/15-ц).
Отже, рівність часток подружжя під час поділу майна обумовлена обсягом спільного майна та його вартістю.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку, а тому для дотримання такого принципу необхідно встановлювати увесь обсяг набутого подружжям майна та досліджувати його вартість.
Встановивши, що спірний транспортний засіб був набутий сторонами під час шлюбу, а тому на нього поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості частин спірного автомобіля.
Щодо визначення розміру грошової компенсації.
За змістом частин першої, другої, статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018року у справі № 61-9018сво18.
Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості спірного транспортного засобу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації частки відчуженого транспортного засобу у сумі, зазначеній у договорі відчуження від 05 липня 2024року, а саме в розмірі 50000,00грн, оскільки саме цим договором, який позивачем не оспорено - підтверджено дійсну вартість транспортного засобу на час його відчуження.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачка розпорядилася спірним автомобілем за наявної згоди другого з подружжя, що підтверджується власноруч складеною розпискою ОСОБА_1 від 30 грудня 2023року /а.с.67 том І/.
Отже суд першої інстанції, розглянувши ключові аргументи про наявність волевиявлення позивача на продаж спірного автомобіля на умовах і за ціною визначеною в договорі купівлі-продажу і навівши свої міркування з цього питання - дотримався вимог законодавства.
Апеляційний суд враховує, що договір купівлі-продажу є єдиним належним та допустимим доказом, який підтверджує вартість транспортного засобу, а тому визначена сума відчуження майна, що зазначена у договорі, підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Тож за обставин що склалися, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна за наявності відповідної згоди, грошову компенсацію частини вартості спірного майна слід визначати у розмірі, зазначеній у договорі відчуження спірного майна.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення -без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 серпня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2025року.
Судді: