Справа № 752/26814/25
Провадження № 2-о/752/556/25
Іменем України
03 листопада 2025 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Слободянюк А.В., перевіривши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба України, про встановлення факту постійного проживання на території України, -
До Голосіївського районного суду м. Києва надійшла вищевказана позовна заява.
За результатами проведеного 31 жовтня 2025 року автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана до провадження судді Слободянюк А.В.
Вивчивши подані матеріали заяви, вважаю за необхідне подану заяву залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків відповідно до ст.ст.175, 177, 185 ЦПК України, з наступних підстав.
Як вбачається, дана заява подана до суду в порядку окремого провадження.
Частиною 3 ст. 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Тобто до заяв в порядку окремого провадження, також застосовуються загальні правила, визначені положеннями ЦПК України, в тому числі щодо їх форми та змісту.
Відповідно до частини першої ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК).
Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Як вбачається з положень ст. 316 ЦПК України щодо підсудності справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, підсудність справи визначається за місцем проживання фізичної особи.
Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.
Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Право на місце проживання передбачене ст. 33 Конституцією України, ст. 13 Загальною декларацією прав людини, ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
Відповідно до Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Однак, чинне законодавство дає ще й інше розуміння поняття «місце проживання», під яким слід розуміти адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Від місця проживання законодавець відмежовує «місце перебування», тобто адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Заявник ОСОБА_1 стверджує, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась у м. Києві, де і проживала станом на 24 серпня 1991 року.
Разом з тим, представник заявника у заяві не вказує адреси місця проживання або реєстрації заявниці. Не додає до заяви докази, які мали підтвердити фактичне місце проживання, як-то правоустановлюючі документи на житло, договір оренди тощо, що унеможливлює з'ясувати питання підсудності розгляду заяви про встановлення юридичного факту саме Голосіївському районному суду міста Києва та дотримання заявником вимог ст. 316 ЦПК України.
З матеріалів заяви вбачається, що заява також не відповідає вимогам, передбаченим ч. 3 ст.177 ЦПК України, зокрема пунктом другим якої вказано, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.
Крім того, заявник не вказав реєстраційний номер облікової картки платника податків, свій номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, наявність або відсутність зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, оскільки позивачем не дотримані вищенаведені положення ЦПК України, позовна заява має бути залишена без руху відповідно з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 175, 177, 185, 294, 316 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Державна міграційна служба України, про встановлення факту постійного проживання на території України - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання копії ухвали та попередити що у разі невиконання ухвали у визначений термін, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Слободянюк